Я – «ухилянт»! А ви хто!??

 

Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

(ч.ч. 1 і 2 ст..60 Конституції України)

 

Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази.

(ч.2 ст.8 ЗУ «Про Національну поліцію»)

 

ЗАПИТ

про надання інформації

 

   23 квітня 2024 року перебуваючи в приміщенні ВП № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області з метою подання заяви про злочин та отримання відповідного талону-повідомлення єдиного обліку (ЄО № 7116 від 23.04.2024 року), начальником сектору превенції Навроцьким Андрієм Володимировичем (спеціальний жетон 0108060, посвідчення ДНП № 038223) та дільничним Волошиним Володимиром Миколайовичем (спеціальний жетон 0108032, посвідчення ДНП № 023636) моєму батькові Сергію Веніаміновичу Філіпенко (моєму представнику за довіреністю та захиснику моїх прав) було повідомлено про те, що він і я, – Олександр Сергійович Філіпенко, перебувамо у розшуку, та внесені до відповідної бази, як ухилянти. При цьому Волошиним В. М. було зазначено, що відповідні матеріали по «ухилянтам», були зареєстровані у ВП № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області в єдиному обліку за №№ 5850 і 5851 від 03.04.2024.

   У зв’язку з наведеним вище, для можливого подальшого оскарження в судовому порядку, ПРОШУ: 1. Надати фотокопії всіх документів, які перебувають у матеріалах, зареєстрованих в єдиному обліку за № 5850 від 03.04.2024.   

 

   Відповідно до положень пунктів 1-3 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов’язаний, зокрема: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов’язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини.

   Натомість, слід констатувати, що зазначені вище службові/посадові особи (начальник сектору превенції Навроцький Андрій Володимирович та дільничний Волошин Володимир Миколайович) будучи працівниками правоохоронних органів та безпідставно звинувачуючи людей в тому, що вони є ухилянтами (у відсутність вироку суду), відверто ігнорують висновки і рішення Конституційного Суду України, а також висновки і рішення Європейського суду з прав людини. Адже, відповідно до висновків мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022 (яке є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено) Суд наголосив, що відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (стаття 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші „нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй“ (частини перша, друга статті 8).

   За частинами першою, другою статті 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності; ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

   Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

   Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші „нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи“; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

   Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України).

   Виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є злочинами, та відповідальність за них (пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України).

   В своєму іншому Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить  статтям 1,  3,  6,  8,  19,  64  Конституції України.

   В своєму Рішенні № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що: «Наголошуючи на  важливості  гарантій  захисту  прав  і свобод людини і громадянина,  Конституція України  встановила,  що  склад правопорушення як підстава притягнення особи до  юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за  його вчинення  визначаються  ВИКЛЮЧНО ЗАКОНОМ,  а  не  будь-яким іншим нормативно-правовим актом,  що юридична відповідальність особи має індивідуальний  характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом  як  правопорушення, та  бути  двічі  притягнений  до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).

   Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку,  що за своїм  змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення  переліку  видів  юридичної   відповідальності.   Ним визначено,  що  ВИКЛЮЧНО ЗАКОНАМИ  України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови,  форми відповідальності тощо),  підстави  кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень,  що  утворюють  їх склад),  та  відповідальність за них.  У такий спосіб Конституція України ЗАБОРОНИЛА врегульовувати зазначені  питання  підзаконними нормативно-правовими  актами та встановила,  що лише Верховна Рада України у ВІДПОВІДНОМУ ЗАКОНІ має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього».

   В контексті зазначеного Конституційний Суд України вирішив, що: «Положення пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння.  Зазначені питання  не  можуть бути   предметом   регулювання  підзаконними  нормативно-правовими актами».

   Відповідно до пункту 1 статті 7 Конвенції „нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення“. Подібні приписи містяться, зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року (пункт 2 статті 11), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (пункт 1 статті 15).

   Аналізуючи пункт 1 статті 7 Конвенції, співвідносний зі статтею 58 Конституції України, Конституційний Суд України враховує практику тлумачення цього пункту Європейським судом з прав людини.

   У рішенні у справі Scoppola v. Italy (№ 2) від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що „гарантія, установлена статтею 7 Конвенції, що є істотним елементом правовладдя (the rule of law), посідає визначне місце в системі захисту [людських прав] за Конвенцією. <…> Цю статтю мають тлумачити та застосовувати, як це випливає з її предмета й цілі, у такий спосіб, щоб забезпечувати ефективний захист від свавільного переслідування, засудження та покарання <…>“ (§ 92); „у пункті 1 статті 7 Конвенції міститься не лише заборона зворотної дії приписів кримінального права на шкоду обвинуваченому. У ньому також втілено принцип, що лише закон може визначати злочин та встановлювати покарання (nullum crimen, nulla poena sine lege). Із цього пункту випливає не тільки заборона кваліфікувати як правопорушення діяння, які на момент їх вчинення не були кримінально караними, у більш загальному розумінні він так само встановлює принцип, згідно з яким кримінальний закон не можна тлумачити широко на шкоду обвинуваченому, наприклад за аналогією“ (§ 93); „пункт 1 статті 7 Конвенції гарантує не тільки принцип унеможливлення зворотної дії більш суворих кримінальних законів, але, також, імпліцитно - принцип зворотної дії більш м’якого кримінального закону. Цей принцип втілено в правилі, відповідно до якого, якщо кримінальний закон, чинний на момент вчинення правопорушення, і кримінальні закони, ухвалені пізніше, що набрали чинності до постановлення остаточного вироку, мають відмінності, то суди повинні застосовувати той закон, приписи якого найсприятливіші для підсудного“ (§ 109).

   В даному контексті нашою Громадською організацією «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» до Верховної Ради України було сформовано і направлено запит на публічну інформацію № ЗПІ/092/21 від 2 березня 2021 року (копія додається), в якому ми, посилаючись на норми Конституції України (документ: 254к/96-ВР) і Рішення Конституційного Суду України, просили:

1.   Надати достовірну інформацію стосовно прийняття (або неприйняття) Верховною Радою України Закону України «Про засади цивільно-правової відповідальності», який відповідає змісту чинної Конституції України;

2.   Надати достовірну інформацію стосовно прийняття (або неприйняття) Верховною Радою України Закону України «Про діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них», який відповідає змісту чинної Конституції України;

3.   Надати достовірну інформацію стосовно того, чи вносився відповідний проект закону «Про засади цивільно-правової відповідальності» до Верховної Ради України;

4.   Надати достовірну інформацію стосовно того, чи вносився відповідний проект закону «Про діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них» до Верховної Ради України.  

   З відповіді № 18/07-437 від 5 березня 2021 року, яка надійшла з Апарату Верховної Ради України вбачається, що зазначених законів Верховною Радою не приймалось, а відповідних проектів законів до парламенту не вносилось.  

   В своєму Рішенні від 8 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022 Конституційний Суд України вважає, що в розумінні приписів статей 3, 8, 28, 55, 58, 62, пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України у їх взаємозв’язку держава має позитивний обов’язок створювати належні національні організаційно-правові механізми притягнення особи до кримінальної відповідальності, які здатні гарантувати всебічну охорону людської гідності, зокрема забезпечувати функціонування та завершення кримінального провадження таким чином, щоб було дотримано найважливіших конституційних гарантій захисту особи від необґрунтованого кримінального переслідування, а саме базового принципу верховенства права і пов’язаних із ним принципів, як-от: презумпція невинуватості, незворотність дії в часі (заборона ретроактивності) кримінального закону, принцип nullum crimen, nulla poena sine lege („немає закону - немає злочину, немає закону - немає кари“), а також права викласти свою позицію та права на справедливий судовий розгляд.

   Конституційний Суд України в Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 наголосив, що „важливою гарантією дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному процесі та обов’язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості“; „елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості“; „презумпція невинуватості особи передбачає, що обов’язок доведення вини особи покладається на державу“ (перше речення абзацу першого, абзаци другий, третій пункту 4 мотивувальної частини).

   Конституційний Суд України зазначає, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв’язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості.

   Принцип презумпції невинуватості, що визначений у приписах статті 62 Конституції України, визнано на міжнародному рівні, зокрема закріплено в Загальній декларації прав людини 1948 року (пункт 1 статті 11), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (пункт 2 статті 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (пункт 2 статті 6).

   Конституційний Суд України бере до уваги пункт 2 статті 6 Конвенції, за яким кожного, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважають невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку, а також розуміння цього пункту в практиці Європейського суду з прав людини.

   За § 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Грабчук проти України від 21 вересня 2006 року (заява № 8599/02) „практика Суду встановлює, чи порушується презумпція невинуватості, якщо твердження посадової особи щодо особи, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, відображає думку, що особа винна, тоді як вину не було доведено відповідно до закону. Достатньо того, навіть за відсутності будь-якого офіційного твердження, що існує якась підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною <…> Сфера дії пункту 2 статті 6 Конвенції не обмежується кримінальними провадженнями, що тривають, вона поширюється на судові рішення, ухвалені після того, як [кримінальне] переслідування було припинено <…> або після виправдання“.

   Європейський суд з прав людини наголосив, що „з метою забезпечення практичності та ефективності права, гарантованого пунктом 2 статті 6 Конвенції, презумпція невинуватості має також ще один аспект. Загальна мета презумпції, у цьому другому аспекті полягає в тому, щоб захистити осіб, яких виправдано або стосовно яких кримінальні провадження припинено, від того, щоб посадові особи та органи державної влади ставились до них так, ніби вони насправді винні у тих правопорушеннях, у яких їх обвинувачували. <…> Без захисту, який забезпечував би дотримання виправдувального вироку або рішення про закриття провадження в межах будь-якого іншого розгляду, гарантіям справедливого судового розгляду, що випливають зі змісту пункту 2 статті 6 Конвенції, загрожував би ризик стати теоретичними та ілюзорними. Окрім того, після завершення кримінального провадження ставиться під загрозу репутація особи і те, як цю особу сприймає суспільство“ [рішення у справі Allen v. the United Kingdom від 12 липня 2013 року (заява № 25424/09), § 94].

   Конституційний Суд України, характеризуючи конституційний принцип презумпції невинуватості як універсальну гіпотезу стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення, поділяє позиції Конституційного Суду Литовської Республіки щодо розуміння вказаного принципу, за якими „принцип презумпції невинуватості <…> це основоположний принцип чинення правосуддя у кримінальному судочинстві, одна з найважливіших гарантій чинення правосуддя в демократичній державі, підпорядкованій правовладдю, важлива гарантія прав і свобод людини <…> презумпцію невинуватості не можна тлумачити суто лінгвістично, тобто як таку, що стосується виключно чинення правосуддя у кримінальному провадженні; презумпція невинуватості, визначена в контексті інших приписів Конституції, має ширший зміст, тому її не можна пов’язувати лише з кримінально-правовими відносинами; особливо важливо, щоб державні органи та їх посадові особи дотримувалися презумпції невинуватості, щоб останні утримувалися від поводження з особою як зі злочинцем доки особу не буде визнано винною у вчиненні злочину рішенням суду, що набрало законної сили, та відповідно до процедури, встановленої законом“ (абзаци другий, третій підпункту 2.3 пункту 2 розділу II мотивувальної частини Постанови від 27 червня 2016 року № KT19-№ 10/2016).

   Конституційний Суд України також ураховує, що відповідно до спеціального Дослідження Європейської Комісії „За демократію через право“ (Венеційська Комісія) „Мірило правовладдя“ „презумпція безвинності є доконечною в забезпеченні права на справедливе судочинство. Аби презумпцію безвинності було ґарантовано, тягар доведення вини має бути покладено на сторону звинувачення. Правила і практика щодо доказування, яке вимагається, мають бути зрозумілими й справедливими. Не повинен чинитись ненавмисно чи навмисно вплив з боку інших гілок влади на компетентний судовий орган шляхом висловлення заздалегідь своєї оцінки фактів судового рішення. Те саме стосується й певних приватних джерел думки, як-то медійних“ (CDL-AD(2016)007, пункт II.E.2.104).

   На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що приписи статей 1, 3, 8, 62 Конституції України у їх взаємозв’язку вказують на позитивний обов’язок держави забезпечувати дотримання презумпції невинуватості особи на всіх стадіях кримінального провадження та після його завершення аж до спростування такої презумпції в законному порядку судом виключно в обвинувальному вироку. Це, зокрема, означає, що особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, після закриття стосовно неї кримінального провадження з будь-яких підстав має сприймати вся публічна влада як таку, що не вчиняла кримінального правопорушення, поводження з нею має відповідати такому сприйняттю та не спричиняти жодного явного осуду чи натяку на нього, не формувати негативного сприйняття суспільством такої особи, не підривати її репутації тощо.

   Людина є скарбом Природи, звідки й походять притаманні людині за народженням права і свободи, тобто ті, що природні. Людська гідність як джерело всіх прав і свобод людини та їх основа є однією із засадничих цінностей українського конституційного ладу. Із статті 3 Конституції України випливає обов’язок держави забезпечувати охорону та захист людської гідності. Такий обов’язок покладено на всіх суб’єктів публічної влади. Верховна Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як природної цінності. Своєю чергою, суди мають тлумачити юридичні норми так, щоб під час їх застосування це не завдавало шкоди людській гідності (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021).

   В своєму Рішенні від 2 грудня 2019 року № 11-р/2019 Конституційний Суд України наголосив, що «рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (абзаци другий, третій, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000)».

   Крім того, Україна взяла на себе зобов’язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) та Протоколах до неї. Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) в національному праві. Зокрема, з огляду на статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі – ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»), суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Крім того, відповідно до статті 2 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» та статті 46 Конвенції держава Україна зобов’язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

   ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» передбачено форми виконання Україною рішень ЄСПЛ, якими констатовано порушення Україною Конвенції, зокрема: вжиття заходів загального характеру; виплата заявнику відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.

   Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в рішенні ЄСПЛ системної проблеми та її першопричини (стаття 13 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»).

   За статтею 10 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

   В Україні одним з національних механізмів виконання рішень ЄСПЛ у кримінальному проваджені є перегляд судових рішень за виключними обставинами. Так, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом є однією з підстав для перегляду судових рішень за виключними обставинами. При цьому, перегляд рішень з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом є виключною компетенцією Великої Палати Верховного Суду (ч. 3 ст. 463 КПК). На рівні національного процесуального закону порядок розгляду Великою Палатою справ у межах виключного (екстраординарного) судового провадження, в тому числі на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, регулюється нормами глави 34 КПК. Згідно з ч. 1 ст. 467 КПК при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами нового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції. Таким чином, приймаючи відповідне рішення, Велика Палата вправі користуватися повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою ст. 467 КПК. Ба більше, з метою ефективного виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня при перегляді рішень з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом Велика Палата Верховного Суду (далі – ВП ВС, Велика Палата) також має керуватися ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», яким визначено форми виконання Україною рішень ЄСПЛ, що констатують порушення Україною Конвенції, зокрема вжиття заходів загального чи індивідуального характеру. Згідно зі статистичними даними Верховного Суду за 2 роки 9 місяців функціонування до ВП ВС надійшло 108 заяв про перегляд рішень в кримінальних провадженнях за виключними обставинами з підстави, передбаченої п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК, із них: повернуто заявникам 55 заяв із наданими матеріалами, відмовлено у відкритті провадження за 32 заявами та переглянуті рішення у 21 справі. На етапі прийняття рішення про відкриття провадження ВП ВС вправі прийняти одне з наступних процесуальних рішень, а саме: відкрити провадження у справі, залишити заяву без руху, повернути заяву, відмовити у відкритті провадження. Так, ВП ВС, користуючись повноваженнями суду касаційної інстанції, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, передбачених ст. 462 КПК, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, в якій зазначаються недоліки заяв і встановлюється строк, необхідний для їх усунення, що не може перевищувати п’ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала заяву.Крім того, у випадку, якщо заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами не оформлена згідно з вимогами, передбаченими ст. 462 КПК, застосовуються правила ч.3 ст. 429 КПК, відповідно до яких залишена без руху заява повертається, якщо в установлений строк особа не усунула зазначені в ній недоліки (наприклад, див. ухвалу ВП ВС від 15.06.2020 провадження № 13-31зво20. Крім того, заява про перегляд судових рішень у зв’язку із встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом повертається також, якщо її подала особа, яка не має права подавати відповідну заяву (наприклад, див. ухвалу ВП ВС від 11 лютого 2020 року провадження № 13-11зк20) або якщо заява подана після закінчення строку, визначеного в п. 2 ч. 5 ст.461 КПК, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або ВП ВС за заявою такої особи не знайшла підстав для його поновлення (наприклад, див. ухвалу ВП ВС від 18 березня 2020 року провадження № 13-21зво20) Також, ВП ВС наділена правом відмовляти у відкритті провадження за заявами про перегляд рішення за виключними обставинами з підстави, передбаченої п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК.

   В окресленій категорії справ ВП ВС виробила практику, згідно з якою Суд відмовляє у відкритті провадження у зв’язку з тим, що застосовування принципу restitutio in integrum не може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ. В таких випадках, найчастіше, ЄСПЛ не робив висновку про загальну несправедливість судового розгляду щодо заявника та не встановлював жодного порушення Конвенції, яке було б пов’язане безпосередньо з проведеним судовим розглядом і постановленими за його підсумками судовими рішеннями (наприклад, див. ухвалу ВП ВС від 19.05.2020 у справі № 182/166/15-к, провадження № 13-36зво20).

   У контексті досліджуваного питання, ВП ВС враховувала Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року (далі – Рекомендація № R (2000) 2). У Рекомендації № R (2000) 2 підкреслено, що найбільш ефективним, якщо не єдиним засобом досягнення restitutio in integrum, є повторний розгляд справи або поновлення провадження у виняткових випадках, зокрема: 1) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; 2) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

   У випадку, якщо заява про перегляд рішень за виключними обставинами відповідає вимогам, передбаченими ст. 462 КПК, та відсутні підстави для відмови у відкритті провадження, ВП ВС – відкриває провадження у справі за виключними обставинами.

   Так, відповідно до статистичних даних Верховного Суду за весь період роботи ВП ВС за заявами про перегляд рішення за виключними обставинами з підстави, передбаченої п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК, по суті переглянула рішення в 21 справі. За результатами такого перегляду залишено без змін рішення у 9 справах, змінено рішення у 2 справах, рішення скасовано та направлено на новий судовий розгляд – у 10 справах.

   Скасування рішень з направленням на новий судовий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції та зміна рішень у кримінальних провадженнях за виключними обставинами з підстави, передбаченої п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК, безпосередньо пов’язано із застосуванням ВП ВС такого заходу індивідуального характеру як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

   Загалом, ЄСПЛ у справі «Ocalan v. Turkey» (заява № 46221/99, див. п. 207 – 210 рішення ЄСПЛ від 12.05.2005) зауважив, що у випадку, якщо особа у результаті провадження, яке не відповідало вимогам Конвенції щодо справедливості, була покарана судом, повторний розгляд справи за вимогою заявника по суті є належним способом відшкодування за порушення.

   Разом з тим, ЄСПЛ неодноразово наголошував (див. рішення ЄСПЛ у справах: «Khan v. the United Kingdom», заява № 35394/97 п. 34; «P.G. and J.H. v. the United Kingdom», заява 44787/98, п. 76; «Allan v. the United Kingdom», заява 48539/99, п. 42) на тому, що, якщо особу засуджено судом за результатами судового розгляду, який не відповідав вимогам Конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення може в принципі бути новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника. Питання, яке Суд має вирішити, полягає у визначенні, чи було справедливим провадження у справі загалом, включаючи спосіб, у який були отримані докази. При цьому має бути оцінена відповідна «незаконність» і, якщо це стосується порушення іншого конвенційного права, має бути оцінений характер виявленого порушення.

   Крім того, ЄСПЛ вказує (див рішення ЄСПЛ у справах «Khan v. the United Kingdom», заява № 35394/97 п. 35, 37; «Яременко проти України», заява № 32092/02, п. 76-77), що, визначаючи, чи було провадження у справі загалом справедливим, також має враховуватись, чи було дотримано право на захист.   Слід, зокрема, розглянути, чи заявникові була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання. Крім того, має бути врахована якість таких доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності.

   Варто зауважити, що у справах, в яких ВП ВС скасовано рішення та направлено справи на новий судовий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, ЄСПЛ було констатовано загальну несправедливість судового розгляду щодо заявника. При цьому найбільш типовими порушеннями, встановленими ЄСПЛ в окреслених справах, були порушення права на захист та використання судом неналежних та недопустимих доказів. Отже, з огляду на вищенаведене, практика ВП ВС щодо скасування рішень та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції у кримінальних провадженнях за виключними обставинами з підстави, передбаченої п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК, повністю узгоджується із міжнародними підходами до захисту прав осіб у кримінальному провадженні шляхом застосування принципу restitutio in integrum. Досліджуючи практику ВП ВС щодо перегляду рішень за виключними обставинами з підстави, передбаченої п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК, неможливо залишити поза увагою тісний зв'язок між застосуванням принципу restitutio in integrum та доктриною заборони використання «плодів отруйного дерева». Перш за все, зауважимо, що доктрина «плодів отруйного дерева» (Fruit of the Poisonous Tree) була сформована у судовій практиці США. Також, доктрина «плодів отруйного дерева» знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gäfgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України» (№2). Ця доктрина зводиться до того, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Тобто, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов'язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруйного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом (також див. постанову ВП ВС від 13.11.2019 у справі № 1-07/07, провадження № 13-36зво19). Застосування доктрини «плодів отруйного дерева» вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення. Відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих з джерел, не пов'язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією, суд з повноваженнями касаційної інстанції здійснює перевірку правильності правової оцінки обставин та допустимості кожного окремого доказу. Зазначені логічні операції не потребують дослідження доказів та не обумовлюють необхідність здійснення переоцінки достовірності доказів, які все ж були визначені як такі, що можуть бути покладені в основу судового рішення і використані на підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях (див. окрему думку у справі № 1-07/07 та постанову ВП ВС від 29.04.2020 у справі № 1-305/2009, провадження № 13-97зво19). Крім того, ідея доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева» знайшла своє втілення у ч. 1 ст. 87 КПК. Так, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті з істотним порушенням прав та свобод людини. З урахуванням вищенаведеного вважаємо за необхідне дослідити практику ВП ВС щодо застосування доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева» на прикладі конкретних справ.

   Так, у справі № 1-1/07, провадження № 13-15зво20 заявника було засуджено за сукупністю злочинів: за ч. 2 ст. 17, ч. 4 ст. 19, п. «а», «и» ст. 93; ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі – КК) 1960 року - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією частини належного йому майна.

   Рішенням ЄСПЛ констатовано недотримання Україною у кримінальній справі щодо заявника вимог ст. 3 Конвенції у процесуальному аспекті у зв'язку з непроведенням за доводами заяви про жорстоке поводження ефективного розслідування. Порушення прав заявника за п. 1, п.п. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції, за висновками ЄСПЛ, полягало в незабезпеченні його обов'язковою правовою допомогою адвоката під час перших допитів, у ході відтворення обстановки і обставин події, а також у ненаданні впродовж семи днів доступу до захисника, запрошеного дружиною заявника.

   Оцінюючи загальну справедливість судового розгляду щодо заявника, ЄСПЛ дійшов висновку, що в порушеному щодо заявника кримінальному провадженні за обвинуваченням у вчиненні інкримінованих злочинів під час судового розгляду не було виправлено процесуальних недоліків, які виникли на стадії досудового слідства, і у зв'язку з цим було порушено п. 1 та п.п. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції. Отже, наведене свідчить про відсутність під час розгляду справи щодо заявника судами апеляційної та касаційної інстанцій відповідних процесуальних гарантій, передбачених національним законодавством та практикою, які можна було б вважати такими, що врівноважили обмеження права заявника на правову допомогу та забезпечили загальну справедливість кримінального провадження.

   У постанові від 27 травня 2020 року ВП ВС звертає увагу на те, що у цій справі особлива увага має приділятися оцінці достатності сукупності доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел.

   Так, ВП ВС зазначає, що, констатуючи порушення прав заявника, ЄСПЛ визнав, що його первинні зізнавальні показання, отримані за відсутності правової допомоги, становили важливий, якщо не ключовий, елемент доказів сторони обвинувачення проти нього. Тому ці докази вини заявника не можуть бути використані внаслідок їх очевидної недопустимості, що обумовлена встановленими ЄСПЛ істотними порушеннями прав заявника під час їх отримання. Отже, у цьому випадку застосовується доктрина «плодів отруйного дерева», оскільки процесуальне порушення, яке полягало у відсутності захисника під час перших допитів, у ході відтворення обстановки і обставин події, негативно позначилось на справедливості усього провадження («отруїло» подальший розгляд справи).

   Інші наявні в матеріалах справи процесуальні джерела доказів, а саме показання, речові докази, висновки експертів самі по собі та в сукупності з іншими доказами прямо не вказують на заявника як особу, за замовленням якої вчинено замах на вбивство. У зв’язку з цим ВП ВС вказує, що зазначені докази мають сприйматись критично із урахуванням процесуальних порушень, допущених при отриманні інших доказів, в сукупності з якими вони розглядаються, порядку отримання таких доказів та їх обмеженої доказової сили щодо доведення вини заявника.

   Отже, враховуючи той факт, що встановлені ЄСПЛ порушення прав заявника вплинули на загальну справедливість судового розгляду та мали наслідком обмеження його прав, пов'язаних із процесом доказування (обмеження в доступі до правової допомоги), ВП ВС вважає, що сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, є недостатньою для підтвердження або спростування доведеності вини заявника в інкримінованих йому злочинах. Крім того, виправлення встановлених порушень прав заявника потребує здійснення повторного дослідження наявних доказів та обумовлює необхідність переоцінки їх достовірності. Виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, ВП ВС вважає, що постановлені рішення суду у кримінальній справі щодо заявника підлягають скасуванню, а справа має бути направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

   У справі № 1-13/2002, провадження № 13-2зво18 простежується застосування доктрини «плодів отруєного дерева» в частині визнання низки пов’язаних доказів недопустимими, що призвело до скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд в частині щодо окремого епізоду злочинної діяльності заявника.

   У цій справі заявника засуджено до позбавлення волі за ч. 3 ст. 146; ч. 2 ст. 147; ч. 4 ст. 187; ч. 4 ст. 189; пп. 3, 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України та за сукупністю злочинів остаточно засуджено до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

   Рішенням ЄСПЛ у справі заявника констатовано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з тим, що аргументація Верховного Суду України при перегляді справи заявника та порядок, якого дотримувався суд, не відповідали вимогам справедливості. ЄСПЛ було встановлено, що у справі заявника Верховний Суд України виключив зізнавальні показання заявника з доказової бази, але дійшов висновку, що інших доказів було достатньо для доведення винуватості заявника у вчиненні розбійного нападу та вбивства. ЄСПЛ дійшов висновку про порушення п. 1 і п. 3 (c) статті 6 Конвенції стосовно засудження заявника за умисне вбивство, оскільки притягнення заявника до кримінальної відповідальності за цей злочин ґрунтується на зізнавальних показаннях заявника, здобутих із порушенням його права не свідчити проти себе, а також на інших доказах, що були отримані завдяки первинним показанням заявника.

Проаналізувавши зміст порушень, встановлених рішенням ЄСПЛ у справі заявника, Велика Палата у постанові від 16 травня 2018 року дійшла висновку, що єдиним додатковим заходом індивідуального характеру, який необхідно застосувати у даному випадку, є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), шляхом повного перегляду справи щодо епізоду злочинної діяльності заявника, відносно якого і були констатовані порушення конвенційних прав.

   Водночас, ВП ВС акцентувала увагу на тому, що порушень Конвенції у частині притягнення до кримінальної відповідальності за інший епізод злочинної діяльності: викрадення, вбивство, захоплення як заручника та вимагання викупу за малолітню потерпілу ЄСПЛ у справі заявника не встановив.

   З огляду на фактичні обставини справи, а також враховуючи визнання ЄСПЛ неприйнятними всіх скарг заявника, окрім тих, які стосуються окремого епізоду, і встановлення порушень Україною Конвенції лише під час провадження у справі щодо цього обвинувачення, Велика Палата не мала підстав вважати, що необхідність застосування до заявника такого індивідуального заходу як повний повторний розгляд винесених щодо нього рішень стосується і викрадення, вбивства, захоплення як заручника та вимагання викупу за малолітню потерпілу, оскільки ЄСПЛ не встановив жодних порушень Конвенції під час досудового розслідування та судового розгляду цього епізоду злочинної діяльності заявника.

   У справі № 1-23/05, провадження № 13-7зво18 трьох заявників визнано винними у бандитизмі та вчиненні у складі банди умисних убивств, замахів на умисні вбивства, у тому числі з корисливих мотивів під час розбою, розбійних нападів та незаконного заволодіння транспортними засобами та засуджено до довічного позбавлення волі.

   ЄСПЛ постановлено два рішення у справах заявників. В одному з рішень ЄСПЛ констатував порушення одночасно щодо двох заявників пп. «с» п. 3 та п. 1 ст. 6 Конвенції щодо першого заявника; пп. «d» п. 3 та п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку із застосуванням судами неперевірених свідчень декількох свідків як доказів. В іншому рішенні ЄСПЛ щодо третього заявника встановив порушення ст. 3 Конвенції у зв'язку з умовами тримання заявника під вартою; п. 4 ст. 5 Конвенції у зв'язку з відсутністю ефективної процедури судового перегляду законності досудового тримання заявника під вартою, а також під час судового розгляду; пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції у поєднанні з п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з використанням судом показань заявника, наданих ним без участі захисника. Разом з тим, в частині здійснення провадження по іншим епізодам злочинної діяльності заявників ЄСПЛ не констатував порушень Конвенції.

   У цій справі ВП ВС врахувала висновок міжнародної судової установи і дійшла висновку, що в основі визнаних порушень щодо низки епізодів стосовно заявників лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, і визнала, що в цій частині до заявників має бути застосований додатковий захід індивідуального характеру, а саме відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, які заявники мали до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

   Водночас, у постанові від 17 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду  звернула увагу на те, що чітке розмежування міжнародною судовою установою видів показів, допущення процесуальних порушень в отриманні яких становить (або не становить) собою порушення конвенційних гарантій, узгоджується також і з національним кримінально-правовим принципом індивідуалізації кримінальної відповідальності та недопустимості застосування узагальненого (спрощеного) підходу без розмежування впливу тих чи інших доказів на доведеність вини співучасників, а, отже, і необхідності скасування вироку в частині цього епізоду загалом щодо всіх заявників, навіть тих, щодо яких порушення Конвенції як підстава для застосування додаткових заходів індивідуального характеру констатовано не було. Протилежний підхід, на думку колегії суддів, спричинить порушення засад справедливості, індивідуалізації та остаточності судових рішень (res judicata).

   Таким чином, на підставі фактичних обставин справи та з урахуванням рішень ЄСПЛ у справах заявників, а також необхідністю застосувати доктрину «плодів отруйного дерева», ВП ВС дійшла висновку про необхідність скасувати вирок апеляційного суду та ухвали Верховного Суду України в частині епізодів, у яких ЄСПЛ констатував порушення Конвенції, пов’язані із загальною справедливістю судового провадження щодо заявників, та направити справу в цій частині на новий судовий розгляд. Стосовно інших епізодів вирок щодо заявників було змінено в частині зменшення обсягу обвинувачення та відповідно було визначено остаточне покарання заявникам.

   У справі № 1-4/06, провадження № 13-38зво19 заявника засуджено за сукупністю злочинів, передбачених п. 1, 4, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 186, ч. 3, 4 ст. 187, ч. 3 ст. 262, ст. 257, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 263 КК до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

   Рішенням ЄСПЛ у справі заявника констатовано порушення вимог п. 1 та пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю у заявника доступу до захисника; ст. 3 Конвенції у зв'язку з неналежними умовами тримання заявника під вартою у СІЗО та у зв'язку з триманням заявника у металевій клітці під час судових засідань. Крім того, Судом установлено, що Україна не дотрималася своїх зобов`язань за ст. 34 Конвенції у зв'язку з відмовою органів влади надати заявнику копії документів для його заяви до Суду.

   За висновками ЄСПЛ порушення п. 1 та пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції полягало у тому, що право заявника на правову допомогу було обмежено, оскільки його первинні, зізнавальні показання отримані за відсутності захисника. Заявник також не мав захисника під час пред'явлення осіб для впізнання, коли син потерпілих впізнав у ньому нападника. ЄСПЛ констатував невідповідність національного судового провадження вимогам справедливості у зв`язку з тим, що у порушеному щодо заявника кримінальному провадженні за обвинуваченням у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин не було виправлено процесуальних недоліків, які виникли на стадії досудового слідства.

У постанові від 12 лютого 2020 року ВП ВС зазначила, що, констатуючи порушення прав заявника, ЄСПЛ визнав, що первинні зізнавальні показання заявника, отримані за відсутності правової допомоги, становили важливий, якщо не ключовий, елемент доказів обвинувачення проти нього. Цей доказ вини заявника не може бути використаний внаслідок очевидної його недопустимості, що обумовлена встановленими ЄСПЛ істотними порушеннями прав заявника під час його отримання. Інші докази, на які суди посилалися, обґрунтовуючи винуватість заявника у вбивстві двох осіб, як випливає з рішення ЄСПЛ, мають сприйматись критично із урахуванням процесуальних порушень, допущених при їх отриманні, та їх обмеженій доказовій силі щодо доведення вини заявника.

   Враховуючи той факт, що встановленні порушення прав заявника вплинули на загальну справедливість судового розгляду та мали наслідком обмеження його прав, пов'язаних із процесом доказування (представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом), ВП ВС вважає, що сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, є недостатньою для підтвердження або спростування доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях. Крім того, виправлення встановлених порушень прав заявника потребує здійснення повторного дослідження наявних доказів та обумовлює необхідність переоцінки їх достовірності.

   Застосовуючи доктрину заборони використання «плодів отруйного дерева», Велика Палата виходила із того, що в основі визнаних ЄСПЛ порушень конвенційних прав заявника лежать суттєві процедурні помилки, які ставлять під сумнів результати усього судового провадження, свідчать про невідповідність вимогам Конвенції судових рішень щодо заявника в частині визнання заявника винуватим в умисному вбивстві, а отже дають підстави вважати його засудження несправедливим.

   Виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, ВП ВС дійшла висновку, що постановлені рішення суду у кримінальній справі щодо заявника в частині епізоду розбійного нападу й умисних вбивств не можуть залишатися в силі та підлягають скасуванню. Отже, констатований ЄСПЛ характер порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, дають підстави вважати, що виправлення цих порушень можна здійснити шляхом застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний перегляд справи за епізодом обвинувачення заявника у вчиненні злочинів за п. 1, 4, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК.

   Що стосується інших конвенційних порушень, які визнано ЄСПЛ, зокрема, порушення ст. 3 Конвенції у зв'язку з неналежними умовами тримання заявника під вартою, триманням заявника у металевій клітці, ст. 34 Конвенції у зв'язку з відмовою органів влади надати заявнику копії документів для його заяви до Суду, Велика Палата Верховного Суду, вказала, що ці визнанні ЄСПЛ порушення прав заявника мали місце в минулому, а на період розгляду заяви заявника ВП ВС він не зазнає тих негативних наслідків, які встановлено міжнародною судовою установою. Тому, повторний розгляд справи саме з цих підстав не може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ.

   Таким чином, вирок апеляційного суду та ухвала Верховного Суду України щодо засудження заявника за пп. 1, 4, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК були скасовані, направлено справу в цій частині на новий судовий розгляд. У решті (стосовно інших епізодів) судові рішення щодо заявника залишено без зміни.

Також, застосування доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева» у практиці ВП ВС простежується і в інших постановах: від 14.11.2018 у справі № 1-96/2007, провадження № 13-13зво18; від 06.02.2019 у справі № 8105004, провадження № 13-49зво18; від 29.04.2020 у справі № 1-305/2009, провадження № 13-97зво19.

   Досліджуючи проблематику застосування Великою Палатою Верховного Суду доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева» неможливо оминути питання стосовно винятків з цієї доктрини. Так, судова практика США та правові підходи ЄСПЛ свідчать про можливість застосування певних винятків із загальної доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева» при оцінці окремих доказів чи їх сукупності. Такі винятки можуть обумовлювати висновки  щодо того, що використання доказів, отриманих із порушенням закону, не завжди обумовлюють загальну несправедливість судового провадження. До таких винятків з доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева» прийнято відносити такі випадки:

- «неминуче виявлення» - застосовується у тому випадку, якщо первинне джерело доказів було отримано у незаконний спосіб, водночас, такий доказ та похідні від нього докази приймаються до розгляду, якщо обвинувачення зможе довести, що оспорювана інформація «неминуче була б отримана законними методами»;

- «очищена пляма» («очищення від бруду») - застосовується у випадку, якщо стався розрив причинно-наслідкового ланцюга, що веде від незаконних методів розслідування до засудження заявника, а також у випадку застосування компенсаторних процесуальних механізмів захисту порушених прав;

- «незалежне джерело» - застосовується до доказів, спочатку виявлених під час або в результаті незаконних процесуальних дій, але пізніше отриманих з інших джерел, незалежних від дій, пов'язаних із порушенням закону;

- «нешкідлива помилка» - застосовується, якщо допущені процесуальні порушення при збиранні чи дослідженні доказів не впливають на загальну справедливість судового провадження;

- «професійний імунітет» - застосовується переважно у судовій практиці США.

Розглянемо найбільш застосовані винятки із загальної доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева» на прикладі судової практики ЄСПЛ та Великої Палати Верховного Суду.

   Так, у практиці ЄСПЛ найбільш яскравим прикладом застосування такого винятку з доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева» як обставина так званого «неминучого виявлення» є справа «Свєтіна проти Словенії» (Svetina v. Slovenia), заява № 54335/14.

   Матьяж Свєтіна був обвинувачений у вбивстві за обтяжуючих обставин на підставі інформації про вхідні і вихідні дзвінки та текстові повідомлення на телефоні жертви. Дані перехоплення телекомунікацій стали також підставою для проведення інших слідчих дій, зокрема, обшуків будинку та автомобіля підозрюваного, судових експертиз, в ході яких було отримано докази причетності пана Свєтіна до вбивства. На підставі цих доказів його було засуджено до позбавлення волі.

   В процесі оскарження вироку обвинувачений заявив про недопустимість та необхідність вилучення зі справи даних про перехоплення телекомунікацій, оскільки вони були отримані поліцію в порушення національного законодавства без судового наказу. На це національний Верховний суд зробив посилання на доктрину «неминучого виявлення» та зазначив, що розслідування почалося після перевірки даних телефону жертви, що не порушувало конституційних прав пана Свєтіна. А от перевірка телефону обвинуваченого, хоча й була порушенням конституції країни, разом з тим, не мала доказової сили, оскільки на той момент поліція вже отримала необхідну інформацію з телефону жертви. Крім того, суд зазначив, що дані перехоплення не були включені до справи і не використовувалися судом.

   Вирішуючи питання про порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що при визначенні справедливості розгляду у цілому слід також враховувати, чи було забезпечено право на захист. Зокрема, необхідно встановити, чи була у заявника можливість оскаржувати достовірність доказів і опротестовувати їх використання. Крім того, необхідно враховувати якість доказів, у тому числі, чи не викликають сумніви у їх достовірності або точності ті обставини, за яких вони були отримані. Хоча проблема справедливості не обов'язково виникає там, де отримані докази не підкріплені іншими матеріалами, треба зазначити, що у випадках, коли докази є досить вагомими і немає ризику щодо їх недостовірності, потреба в підтверджуючих доказах, відповідно, є меншою.

   Так, у п. 49 рішення у справі «Свєтіна проти Словенії» (Svetina v. Slovenia) ЄСПЛ встановив, що у цій справі заявник зміг оскаржити законність проведення перевірки його мобільного телефону і допустимість відповідних доказів під час змагальної процедури в суді першої інстанції і у своїх доводах для апеляції. Його аргументи були розглянуті національними судами і відхилені в обґрунтованих рішеннях. Водночас, заявник не подав жодних скарг щодо процедури, по якій суди прийняли свої рішення щодо допустимості доказів.

   Отже, за результатами розгляду справи «Свєтіна проти Словенії» (Svetina v. Slovenia) ЄСПЛ дійшов висновку, що за цих обставин і з урахуванням характеру незаконності заходів, розгляд у справі заявника, що розглядається в цілому, - включаючи спосіб отримання доказів, - не суперечить вимогам справедливого судового розгляду. Відповідно, порушення § 1 статті 6 Конвенції не було.

   Водночас, розкриваючи зміст даного рішення, неможливо залишити поза увагою окрему думку судді Пінто де Альбукерке. У цій окремій думці пан Альбукерке згоден із більшістю, що не було порушення по суті ст. 6 Конвенції, проте висловлює незгоду із застосуванням положення про «неминуче виявлення» та вказує, що у цій конкретній справі можливе посилання на виняток у вигляді так званої «очищеної плями». Суддя вважає, що положення про «неминуче виявлення» є в цілому несумісним із гарантіями Конвенції. Пан Альбукерке акцентує увагу на тому, що сумісність цього положення з Конвенцією вимірюється не змінами на момент виявлення доказів, а дотриманням державними органами, у тому числі судовими, меж їх власних повноважень щодо притягнення правопорушників до відповідальності.

   ВП ВС також має приклади застосування винятків із доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева». При цьому, слід зауважити, що процесуальний аспект застосування ВП ВС винятків з доктрини «плодів отруйного дерева» у справах про перегляд рішень з підстави, передбаченої п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК, пов'язаний із реалізацією такого повноваження як зміна постановлених у кримінальній справі судових рішень.

   Використання обставини «незалежного джерела», як винятку із доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева» знайшло своє втілення у справі № 1-07/07, провадження № 13-36зво19. У цій справі заявника засуджено за сукупністю злочинів, передбачених п. 1, 4, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 125 КК, до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

   Рішенням ЄСПЛ у справі заявника констатовано порушення Україною під час досудового розслідування в даній справі вимог пп. «с» п. 3 та п. 1 ст. 6 Конвенції. ЄСПЛ визнав невідповідність національного судового провадження вимогам ст. 6 Конвенції в частині використання судами першої та касаційної інстанцій на обґрунтування своїх висновків про винуватість заявника у вчиненні вбивства даних явки з повинною і результатів відтворення обстановки і обставин події, проведених з порушенням його конвенційних прав.

   ВП ВС у постанові від 13 листопада 2019 року зазначає, що як визнала міжнародна судова установа, наслідки початкових показань заявника, за допомогою яких було одержано й частину інших доказів на підтвердження його обвинувачення у вбивстві, перешкодили заявнику в подальшому ефективно відмовитися від зазначених свідчень. Виходячи з наведеного, не ґрунтуються на дотриманні вимог кримінально-процесуального закону висновки судів у частині врахування як допустимих доказів винуватості заявника у вбивстві даних: явки з повинною заявника; протоколу відтворення обстановки і обставин події за участю заявника як свідка та як підозрюваного; протоколів допитів заявника як підозрюваного й обвинуваченого; протоколів очних ставок між заявником та іншими обвинуваченими та свідками; протоколу виїмки речового доказу за місцем проживання заявника; висновків судово-імунологічної та судово-медичної генотипоскопічної експертиз за результатами дослідження цього речового доказу; висновку судово-психіатричної експертизи заявника у частині пояснень заявника експерту про свою участь у вчиненні злочинів та інших. Отже, ВП ВС встановила, що посилання на ці докази підлягають виключенню з судових рішень.

   Разом з тим, у цій справі ВП ВС дійшла висновку, що виключення з вироку й ухвали зазначених доказів не впливає на законність і обґрунтованість висновків суду в частині визнання заявника винуватим у вчиненні злочинів, за які його засуджено, кримінально-правової кваліфікації його дій та призначення покарання. Відповідні висновки ґрунтуються на сукупності інших доказів, зміст яких докладно наведено у вироку і які були досліджені в судовому засіданні, ретельно перевірені й оцінені судом відповідно до вимог ст. 67 КПК 1960 року. Невідповідності процедури одержання цих засобів доказування вимогам Конвенції міжнародною судовою установою не встановлено. Тому, на переконання Великої Палати, залишення без зміни вироку в частині, що ґрунтується на зазначених доказах, не призведе до порушення права заявника на справедливий судовий розгляд.

   Приймаючи рішення у цій справі, Велика Палата виходила із того, що хоча в основі визнаних міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявника і лежать окремі суттєві процедурні помилки, однак вони не ставлять під сумнів результатів усього судового провадження, не свідчать про невідповідність вимогам Конвенції вироку як у цілому, так і в частині визнання заявника винуватим в умисному вбивстві, а отже не дають підстав вважати його засудження несправедливим. Такий висновок Великої Палати не суперечить позиції ЄСПЛ у справі заявника про те, що визнання порушень ст. 6 п. 1 та 3 (с) Конвенції в цій справі саме по собі є справедливою компенсацією понесеної заявником моральної шкоди і не означає, що він був несправедливо засуджений. Таким чином, виконання державою міжнародних зобов'язань за даних конкретних обставин не передбачає необхідності відновлення юридичного становища, яке заявник мав до постановлення щодо нього обвинувального вироку.

   З огляду на констатований ЄСПЛ зміст порушень, стадію провадження, на якій вони були допущені, їх правову природу і юридичні наслідки, ВП ВС дійшла висновку, що виправлення таких порушень можливо здійснити шляхом зміни вироку й ухвали і виключення з переліку доказів винуватості заявника в умисних убивствах за обтяжуючих обставин даних, одержаних у результаті недотримання його конвенційних прав, і похідних від них засобів доказування.

   Таким чином, у цій справі Велика Палата підтверджує можливість використання доказів з так званого незалежного джерела, що призводить до висновків про необхідність виключення доказів, отриманих із порушенням конвенційних прав заявників, але з посиланням у судових рішеннях на інші докази вчинення кримінального правопорушення.

   Виняток з доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева», що має умовну назву «очищеної плями» («очищення від бруду»), був застосований у справі № 1-27/10, провадження № 13-22зво20. У цій справі заявника засуджено за п. 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 263 КК та призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

   ЄСПЛ у справі заявника констатував порушення Україною вимог п. 1 та пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю захисника, коли заявник зізнався у вчиненні умисних вбивств.

   Ухвалюючи постанову у цій справі, Велика Палата звернула увагу на те, що після забезпечення кваліфікованою правовою допомогою засуджений у ході допиту як підозрюваного дав показання значно інформативніші порівняно з явками з повинною про вчинені злочини і детально вказав способи смертельного травмування потерпілих. Також, після вступу у справу захисника заявник не заперечував зміст явок з повинною, а визнав достовірність попередніх зізнань і повідомив низку нових подробиць, яких явки з повинною не містили. Ба більше, жодних обставин, які б ставили під сумнів добровільність процесуальної поведінки заявника під час допиту за участю захисника, а також усіх подальших слідчих дій, матеріалами справи не підтверджено, не встановлено таких фактів і ЄСПЛ. На переконання Великої Палати, порушення прав заявника, допущене органами досудового слідства під час відібрання в нього явок з повинною, було компенсовано під час наступних процесуальних дій із заявником - допиту його як обвинуваченого та відтворення обстановки і обставин події, що проводились за участю захисника. Матеріали справи не свідчать про те, що показання засудженого, надані в ході зазначених слідчих дій у присутності захисника, були наслідком обмеження його у виборі позиції захисту, зумовленої змістом перших зізнань. Тому, на думку Великої Палати, відсутні підстави вважати результати інших процесуальних дій «плодами отруйного дерева», а використання їх у вироку як допустимих доказів не суперечить нормам міжнародного права й національного законодавства. ВП ВС констатувала, що характер та результати слідчих дій за участю заявника та його захисника, під час яких були надані підтверджуючі та більш деталізовані свідчення щодо обставин та обстановки скоєння інкримінованих заявнику злочинів, інші докази винуватості заявника свідчать про застосування процесуальних компенсаторних механізмів, які «очищують від бруду» порушення права заявника на захист у цій справі і дають підстави для повноцінного використання всієї сукупності отриманих доказів за винятком свідчень, наданих у явках з повинною заявника. Ураховуючи викладене, Велика Палата вважає, що належним способом забезпечення restitutio in integrum для заявника є усунення правових наслідків порушень конвенційних прав особи шляхом виключення із судових рішень посилань на докази, одержані в результаті таких порушень. Виходячи з наведеного, з огляду на констатований ЄСПЛ зміст порушень, стадію провадження, на якій вони були допущені, їх правову природу і наслідки, необхідним та можливим способом виправлення таких порушень є зміна вироку й ухвали суду шляхом виключення посилання на явки з повинною засудженого як на докази його винуватості в умисних вбивствах, що відповідатиме принципу юридичної визначеності, який передбачає повагу до засади res judicata - остаточності рішень суду.

   Підсумовуючи, хотілось би зазначити, що ураховуючи європейські стандарти дотримання та захисту порушених прав і свобод людини, у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 1-305/2009, провадження № 13-97зво19 ВП ВС сформувала правову позицію щодо необхідних умов, при дотриманні яких видається можливою зміна судового рішення при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема, на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. До таких умов можна віднести такі: рішенням міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, встановлено порушення державою міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; встановлені порушення вплинули на загальну справедливість судового розгляду; встановлені порушення мали наслідком обмеження, звуження або позбавлення прав заявника, пов'язаних із процесом доказування (збором та оцінкою доказів, представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом); виправлення встановлених порушень прав заявника під час перегляду за виключними обставинами не потребує здійснення дослідження доказів та не обумовлює необхідності переоцінки достовірності доказів; при застосуванні доктрини «плодів отруйного дерева» сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел, є достатньою для підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях. При цьому, ВП ВС акцентує увагу, що лише при дотриманні зазначених вище умов суд при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, можна змінити судове рішення, не застосовуючи додаткових заходів індивідуального характеру виправлення порушень Конвенції у вигляді скасування постановлених судових рішень та не відновлюючи юридичне становище, яке заявник мав до визнання його судом винуватим у вчиненні злочину. Орієнтиром для судових органів при здійсненні кримінального провадження має бути дотримання конвенційних та конституційних прав і свобод людини. Тому будь-які винятки з загальноприйнятих підходів щодо захисту порушених прав учасників кримінального провадження, в тому числі в ситуаціях, які пов’язані із отриманням недопустимих доказів та необхідністю застосування доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева», повинні мати абсолютно винятковий характер, що може бути обумовлений лише існуванням належних ефективних засобів відновлення чи компенсації порушених прав.

   Закріплення в Основному Законі України принципу верховенства права, невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини і громадянина, гарантій їх здійснення та захисту визначає зміст законів, інших нормативно-правових актів, які повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй (частина друга статті 8). Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України) (речення перше абзацу третього пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. № 1222“ від 28 жовтня 2009 року № 28-рп/2009).

   Принцип верховенства Конституції України поширюється на всю територію України. Конституційний Суд України наголошує, що неухильне додержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування Конституції та законів України є запорукою стабільності, підтримання громадського миру, злагоди в державі (абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням виконуючого обов’язки Президента України, Голови Верховної Ради України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим „Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя“ від 20 березня 2014 року №3-рп/2014).

   Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п’ятої статті 21 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації“ (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) від 8 вересня 2016 року  № 6-рп/2016).

   Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов’язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. <…>
     Здійснення державної влади на засадах її функціонального поділу на законодавчу, виконавчу та судову завдяки визначеній Основним Законом України системі стримувань і противаг забезпечує стабільність конституційного ладу, запобігає узурпації державної влади та узурпації виключного права народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні. <…> (абзаци перший, другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України „Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів“ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

   Пунктом 12 статті 92. Основного закону (Конституції України) закріплено, що виключно законами України визначаються, зокрема, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

   В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини свого Рішення від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 6 Конституції України, закріплюючи одну з найважливіших засад правової держави – принцип поділу влади, одночасно визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Ця вимога проводиться також у частині другій статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи  державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України.

   Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. До її найголовніших і, по суті, виключних повноважень належить прийняття законів (пункт 3 частини першої  статті  85  Конституції України). Стаття 92 Конституції України закріплює перелік найважливіших питань, які визначаються або встановлюються виключно законами. Це цілком відповідає принципу пріоритетності закону в системі нормативно-правових актів України.

   Проте, Національна поліція утворена всупереч вимогам Конституції України - постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 641 «Про утворення Національної поліції України», а її територіальні органи – постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ».

   З огляду на наведене, ПРОШУ: 2. Надати підтвердження утворення відповідно до вимог Конституції України (ЗАКОНОМ) органу з назвою «Національна поліція України».

 

   Частиною першою статті 15 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» встановлено, що «Територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання».

   З огляду на наведене, ПРОШУ: 3. Надати установчі документи про утворення як юридичної особи ПУБЛІЧНОГО ПРАВА суб’єкта права з назвою «Відділення поліції № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області».

 

   Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

   Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1137 «Про затвердження зразка та технічного опису бланка службового посвідчення з безконтактним електронним носієм», встановлено бланк службового посвідчення наступного зразка:

   З огляду на наведене, ПРОШУ: 4. Надати фотокопію службового посвідчення встановленого вище зразка, виданого на ім’я Навроцького Андрія Володимировича та Волошина Володимира Миколайовича.

 

   Згідно частини другої статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має службове посвідчення та спеціальний жетон. Зразки та порядок видання службових посвідчень та спеціальних жетонів затверджуються Міністерством внутрішніх справ України.

   Пунктом 2 розділу І Порядку відповідно до Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 23 грудня 2015 року № 1614 «Про організацію видачі спеціальних жетонів поліцейським» визначено, що: «Спеціальні жетони з індивідуальними номерами, що видаються поліцейським, посвідчують їх належність до органів, закладів та установ Національної поліції України, підтверджують повноваження, встановлені Законом України "Про Національну поліцію"».

   Згідно абзацу першому пункту 2 розділу ІІ зазначеного Порядку спеціальні жетони з індивідуальними номерами закріплюються за поліцейськими наказами Національної поліції України, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції України, закладів, установ Національної поліції України та вищих навчальних закладів МВС одночасно з призначенням на службу на посади молодшого, середнього, вищого складу поліції та зберігаються за ними протягом усього періоду їх служби.

   З огляду на наведене, ПРОШУ: 5. Надати фотокопії відповідних наказів  про призначення на службу/посаду Навроцького Андрія Володимировича та Волошина Володимира Миколайовича.

 

   Відповідно до частини першої статті 5^-1 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» ознаками належності до поліції є символіка поліції, однострій поліцейських, спеціальні звання, відомчі відзнаки, спеціальний жетон та службове посвідчення поліцейського.

   Пунктом 6 частини другої статті 92 Конституції України закріплено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання.

   З огляду на наведене, ПРОШУ: 6. надати фотокопії відповідних наказів про присвоєння встановлених ЗАКОНОМ спеціальних звань Навроцькому Андрію Володимировичу та Волошину Володимиру Миколайовичу.

 

   Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 квітня 2017 року № 347 «Про організацію виготовлення та видачі службових посвідчень Національної поліції України» затверджено зразок службового посвідчення поліцейського.

   Згідно пункту 2 розділу І Порядку оформлення, виготовлення, обліку, видачі, знищення службових посвідчень Національної поліції України затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.04.2017 року № 347 встановлено, що службове посвідчення є офіційним документом, що посвідчує належність особи до Національної поліції, підтверджує її повноваження встановлені законодавством України.

   Згідно Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731: «Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов’язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб’єкта нормотворення».

   З огляду на наведене, ПРОШУ: 7. Надати фотокопії службових посвідчень поліцейського встановленого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 квітня 2017 року № 347 «Про організацію виготовлення та видачі службових посвідчень Національної поліції України» зразка, та зареєстрованих відповідно до чинної Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», оформлених і виданих на ім’я Навроцького Андрія Володимировича та Волошина Володимира Миколайовича.

   Відповідно до частини першої статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім’я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов’язки».

   Згідно пункту 3 Порядку складання Присяги працівника поліції затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2015 № 1453 (у редакції наказу МВС України від 07 травня 2019 року № 351), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2015 року за № 1487/27932, - «з прийняттям Присяги поліцейський повинен беззаперечно дотримуватися Конституції та законів України при виконанні службових обов’язків, поважати та охороняти права і свободи людини, а також забезпечувати інтереси суспільства і держави».

   З огляду на наведене, ПРОШУ: 8. Надати фотокопії складених Присяг працівників поліції на вірність Українському народові на ім’я Навроцького Андрія Володимировича та Волошина Володимира Миколайовича.

 

   Відповідно до положень статті 50 Закону України «Про Національну поліцію» та порядку визначеному Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2015 року № 1583 «Про затвердження Порядку психофізіологічного обстеження кандидатів на службу в поліції та Порядку обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності кандидатів на службу в поліції», затвердженого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2016 року № 37/28167, громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, з метою визначення стану їхнього здоров’я зобов’язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України.

   З огляду на наведене, ПРОШУ: 9. Надати фотокопії Протоколів психофізіологічного обстеження (самі документи, без персональних даних) складених за результатами тестування теперішніх працівників поліції: Навроцького Андрія Володимировича та Волошина Володимира Миколайовича.

 

   Частинами четвертою і п’ятою статті 52 Закону України «Про Національну поліцію» закріплено, що комплектуванню в порядку просування по службі посад молодшого, середнього та вищого складу поліції, крім випадку, передбаченого частиною третьою цієї статті, за рішенням керівника, уповноваженого призначати на такі посади, може передувати або проведення конкурсу, або проведення атестації. Конкурс проводиться відповідно до Типового порядку проведення конкурсу на службу до поліції та/або зайняття вакантної посади (далі - Типовий порядок проведення конкурсу), що затверджується Міністром внутрішніх справ України.

   Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.12.2015 року № 1631 «Про організацію добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських», затвердженого в Міністерстві юстиції України 14 січня 2016 року № 49/28179, затверджено «Порядок діяльності поліцейських комісій» та «Типовий порядок проведення конкурсу на службу до поліції та/або зайняття вакантної посади», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 січня 2016 року № 50/28180.

   З огляду на наведене, ПРОШУ: 10. Надати достовірну, оприлюднену раніше інформацію (оголошення) про вакантні посади в поліції і про проведення конкурсу на офіційному веб-порталі центрального органу управління поліції, відповідного територіального органу (закладу, установи) поліції, а також про переможців конкурсу на зайняття вак4антних посад - теперішніх працівників поліції: Навроцького Андрія Володимировича та Волошина Володимира Миколайовича.

 

   Враховуючи вищезазначене, керуючись положеннями Конституції України, Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про інформацію», відповідно до компетенції, у визначений законом строк (п’ять днів), ПІДСУМОВУЮЧИ ПРОШУ: 11. Зміст даного запиту довести до відома всього особового складу ВП № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, а запитувану інформацію - надати у повному обсязі, у хронологічній послідовності відповідно до вищевикладених пунктів прохальної частини запиту, та надіслати у письмовому (паперовому) вигляді на зазначену адресу: 49055, місто Дніпро, Олександру Сергійовичу Філіпенку,  і в електронному вигляді на електронну адресу (e-mail: svf2011@ukr.net).

   У випадку, якщо з якихось причин не можливо надати відповідь – письмово вказати причину, або перенаправити (переадресувати) запит за належністю, відповідно до вимог Закону «Про доступ до публічної інформації», до розпорядника відповідної інформації.

      Зміст відповіді на запит, публікуватиметься на сайті «БАГНЕТ НАЦІЇ»: http://bagnetnacii.blogspot.com

 

      26 квітня 2024 року

З повагою, ________________ Олександр Сергійович Філіпенко

Представник за довіреністю: _________________ С. В. Філіпенко

Представник за довіреністю: ____________________ В. В. Акулов

Хронологія даного питання: 

В Дніпрі "лютують" терцентри комплектування? Швидка правова допомога вже мчить...

Юлія Щербак: СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ ТЦК та СП. З ким ми маємо справу?

СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА

В Дніпрі ТЦК змушує сплатити штраф на рахунок приватної юрособи

ТЦК не є правонаступниками військоматів, адже останні не утворювались відповідно до КУ

СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА-ФАНТОМА – відео 2, ухвала і заява

Суддя Черкез визначив ДніпроОТЦК відповідачем у справі про скасування постанови - ухвала

Суддя Черкез скасував постанову недовоєнкома Дніпра - рішення

Запит до ОТЦК та СП Дніпра. Впевнені, що на часі!

Як притягнути ТЦК-ашників до відповідальності? Через моральну і матеріальну! – позов до суду

Не треба експромтом імпровізувати-декомунізувати… Треба, відповідати за скоєне! – заява про виправлення описок в ухвалах судді

А чи належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра?

Встановлюємо належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра

Встановлення належного відповідача в справі по ТЦК та СП Дніпра

Заява про виправлення описок в ухвалі про виправлення описок в справі по ТЦК та СП Дніпра

Запит до МІНОБОРОНИ через ігнорування звернень ТЦК та СП Дніпра

Через суд звертаємось до ТЦК та СП Дніпра як до свідка)))

«Фігове листя» від МІНОБОРОНИ – відповіді на запит

Як «суддя» стала АДвоКАТом у ДніпроОТЦК та СП – ухвала і рішення Чудопалової С. В.

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 1 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 2 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 3 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 4 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 5 і заява

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 1 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 2 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 3 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 4 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 5 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 6 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 7 + заява з додатками)

Відвід колегії в справі по ТЦК та СП Дніпра - відео і заява

Суд зобов’язав ТЦК та СП Дніпра відшкодувати моральну і матеріальну шкоду - постанова

Адмінпозов до ТЦК та СП Дніпра щодо ненадання публічної інформації - заява

Відвід судді Луніної О. С. в справі по ТЦК та СП - заява

Перше виконавче провадження на ТЦК та СП Дніпра

Другий відвід судді ДОАС Луніної в справі по ТЦК та СП Дніпра

Держстат і ЄДР про Оболонський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Відхиливши два відводи стала адвокатом у ТЦК - рішення судді ДОАС Луніної О. С.

Апеляція на трансформацію судді на адвоката ТЦК - засновано на реальних подіях))

Апеляція на трансформацію судді у адвоката ТЦК - засновано на реальних подіях))

Залишилось недослідженим судом: воєнний або надзвичайний стан

Залишилось недослідженим судом: НЕКОНСТИТУЦІЙНА ПРИРОДА ТЦК та СП

Заява про злочин на начальника ТЦК та СП в Дніпрі

Скарга слідчому судді щодо невнесення до ЄРДР заяви на ТЦК та СП Дніпра

Витяг з ЄДР про ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСНИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ на 19.03.2024 року

Витяг з ЄДР про ЦЕНТРАЛЬНО-ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ ОБ'ЄДНАНИЙ РАЙОННИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ на 19.03.2024 року

Витяг з ЄДР про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ на 19.03.2024 року

Встановлюємо конституційну правосуб'єктність "судді" Луніної О. С.

Клопотання про приєднання матеріалів до кримінальної справи по ТЦК Дніпра

Це ваша особиста думка...

Я – «ухилянт»! А ви хто!??

Рішення судді Должко С. Р. в публікації: Тисну Вашу руку, пане Суддя!!! ТЦК не є складовою структури ЗСУ – виправдувальний вирок для «ухилянта» від мобілізації

Йдіть в касацію! Апеляція повернула скаргу на вирок судді Должко С. Р. заявникові – ухвала Полтавського апеляційного суду

Яка «хуцпа» оскаржує вирок судді Должка?

«Багнет Нації» в підтримку вироку судді Должка С. Р. – запит до прокуратури

Вирок судді Должко скасували і направили на повторний розгляд в першу інстанцію - неповне відео

Невідповідність Конституції як нововиявлені факти для перегляду справи, з огляду на відповідь Офісу Генпрокурора

Ухвала апеляції на вирок судді Должка С. Р. - текст з ЄДРСР

В касації на апеляцію про скасування вироку судді Должко С. Р., відмовлено - ухвала ВС

Справу "Зінківського ухилянта" призначено на повторний розгляд - ухвала

ДБР «мутить» справу проти судді Должко С. Р.

Читайте також: Функції військоматів перебрали на себе приватні, комерційні установи? - документи

Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»

З переляку, здуру, чи по п’яні: що напідписував яник?

Міноборони як суб’єкт господарювання з кодом ЄДРПОУ: 00034022

Знищення незалежності Держави через неконституційні органи влади – документи свідчать

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО МІН’ЮСТ БРЕШЕ???

Ще трохи, і я зареєструю свій, приватний суд. А краще - міністерство фінансів)))

Тепер «нацгвардійці» Дніпра попереджені, що вони утворені незаконно - документи

Міністерство охорони здоров’я України, як приватне підприємство – документи

УКРАЇНА більше не корпорація?

Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ПОДІЛЬСЬКИЙ РВК станом на 11.01.2023 року

Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ДАРНИЦЬКИЙ РТЦК та СП станом на 10.01.2023 року

Закон про кримінальну відповідальність військових - ФІКЦІЯ!!!

ОДНЕ ПИТАННЯ ДО НЕДОВОЄНКОМА

Звернувся із запитом до ТЦК та СП? Отримай повістку)))…

Офіційно - не існує: відомості про Київський міський ТЦК та СП

Висновок Мін’юсту щодо постанови КМУ про ТЦК – «відповідний із зауваженнями в частині невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки»

ФОТОКОПІЯ ПОСТАНОВИ КМУ ПРО ТЦК ТА СП НА САЙТІ «БАГНЕТ НАЦІЇ»

Держстат і ЄДРПОУ про Київський обласний військовий комісаріат

В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від КМУ

В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від МІНОБОРОНИ

ПОСТАНОВА КМУ ПРО ПОРЯДОК ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ ПРИЗОВНИКІВ, ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ ТА РЕЗЕРВІСТІВ

Волають про спасіння їхніх душ, викрадені ТЦК-ашниками чоловіки. Змушені реагувати…

Уповноважений ВРУ відреагував на дії ТЦК-ашників Дніпра - документ

Про свавілля ТЦК-ашників і правоохоронців у Чернівцях – відео і документи (матеріал оновлюється)

Андрій Карпович про питання правосуб'єктності ТЦК та СП

Військомат… ТЦК… Дивись, не переплутай, Кутузов!

У деяких ТЦК відсутня процесуальна дієздатність – ухвала Верховного Суду

Ще один випадок приховування злочинів ТЦК та СП ЦНАПівцями

Про «родинні зв’язки» МІНОБОРОНИ з ТЦК та СП – витяг з ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Повертаючись до теми ТЦК і повісток – запити і відповіді

ТЦК документів не мають, а повістки вручають – звернення жінки Світлани до Уповноваженого ВРУ з прав людини

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ в "особливий період" ЕПІЗОД 3 частина 1 - відео ГО ОПГ "Багнет Нації Чернівці"

Тисну Вашу руку, пане Суддя!!! ТЦК не є складовою структури ЗСУ – виправдувальний вирок для «ухилянта» від мобілізації

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ в особливий період ЕПІЗОД 3 частини 2 та 3 ВИЗВОЛЕННЯ - відео

Андрій Карпович: ТЦК - незаконне воєнізоване формування ст.260ККУ - відео

Віталій Піковський: лікбез для ТЦКашників - відео

Ярослав Косарев поліція і ТЦК збір персоналки за вигаданих причин - відео 1 і 2

Приклад дистанційної правової допомоги щодо незаконної мобілізації і повісток - відео

Заборонити ТЦК і освітянам маніпуляції з персональними даними – переписка із самозванцями

Відомості з ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ станом на 30.12.2023

На запит до ТЦК відповіла військова частина?))

Держстат і ЄДР про Голосіївський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Держстат і ЄДР про Деснянський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Держстат і ЄДР про Дніпровський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Держстат і ЄДР про Оболонський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Чернівці: найкоротша розмова з ТЦКунами

Читайте також: Надзвичайний стан: де-юре, а не де-факто?

Навіщо дублювати укази вже затверджені законами?

Проблеми правового регулювання понять «воєнний стан», «стан війни» та «воєнний час»

Кабмін встановив порядок застосування цивільними особами вогнепальної зброї

Кабмін санкціонував застосування членами добровольчих формувань територіальних громад стрілецької зброї та інших видів озброєння

«Воєнний стан» - панацея від «карантину»?

«Воєнний стан» продовжено іще на 30 діб – відповідний указ і закон

Андрій Карпович про правосуддя в умовах воєнного стану - відео

Тероборона виконуватиме завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій

ВРУ вимагає визнати РФ державою-спонсором тероризму

До парламенту внесено проект ЗУ про примусове вилучення об’єктів права власності РФ в Україні

Зеленський запропонував парламенту продовжити строк дії воєнного стану на 90 діб – законопроект № 7389

В Україні строк проведення загальної мобілізації продовжать на 90 діб – законопроект № 7390

Можливо знадобиться «відмахуватись» від знахабнілих комунальників – копії указів про НС і ВС

Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»

Реєстраційна картка ЮО «АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ»

Реєстраційна картка ЮО «ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ»

Юрій Котов: АРМІЯ. ВІДМОВА від служби з переконань - відео

Зеленський не підписував закону про багатонаціональні навчання на території України у 2022 році – відповідь Апарату ВРУ

Про одну "несуттєву" описку в документах державної ваги

Від теорії до практики з ГО ОПГ «Багнет Нації». Ніхто не відсидиться під корягою))) 12.04.2024

Від теорії до практики з ГО ОПГ «Багнет Нації». "Закон" прийнято, що далі?! 19.04.2024

Читайте також: Газету «Багнет Нації» зареєстровано – копія свідоцтва

Першу річницю утворення ГО ОПГ «Багнет Нації» відзначили першим випуском власної газети

Збираємо кошти на перший тираж газети «Багнет Нації»

«Екстрений» і «Спеціальний» випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать інші

Приватна «Дніпроміськрада» - рудимент минулого, який знищує наше майбутнє – другий випуск газети «Багнет Нації»

Новий номер газети «Багнет Нації», як додаток до запиту, заяви, клопотання на правоздатність

Збираємо на друк нових випусків газети "Багнет Нації" - оголошення

П’ятий випуск газети «Багнет Нації»

«Картахенський протокол про біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»

Сьомий випуск газети «Багнет Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця

Катехізис єврея СРСР українською – восьмий випуск газети «Багнет Нації»

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» - дев’ятий випуск газети «Багнет Нації»

КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск газети «Багнет Нації»

Поновлення на роботі за рішенням суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Продовження теми медичного експерименту в умовах незаконного карантину – дванадцятий випуск газети «Багнет Нації»

ВІДВІД ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… - тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від 22.02.2022

Публічне сповіщення оферта від Українського Народу до МОЗ України – чотирнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Благодійному друкованому виданню (газеті) «Багнет Нації» півтора роки – п’ятнадцятий випуск

ПРОФЕСІЙНИЙ СУДДЯ – ВИМОГА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

СУД ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ – сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

МИ МУСИМО ВИКОНАТИ КОНСТИТУЦІЮ! - вісімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Людина є скарбом Природи… - дев’ятнадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатком)

Волевиявлення: Жити по совісті… - двадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатками)

Авторське Волевиявлення Олександра – двадцять перший випуск газети «Багнет Нації»

Унікальні конституційні хроніки (початок) – двадцять другий випуск газети «Багнет Нації»

Діти – майбутнє правової держави – двадцять третій випуск газети «Багнет Нації»

Права людини - комплекс природних і непорушних свобод… - двадцять четвертий випуск газети «Багнет Нації»

Забороняємо медичні експерименти над Людиною – двадцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»

Факти, що мають юридичне значення – проект Конституції доопрацьований ТСК – двадцять шостий випуск газети «Багнет Нації»

Перша редакція чинної Конституції України – двадцять сьомий випуск газети «Багнет Нації»

Ключове з Рішення КСУ від 8 червня 2022 року №3-р(ІІ)/2022 (справа щодо презумпції невинуватості) – двадцять восьмий випуск газети «Багнет Нації»

Декларація правозахисника & Конституція України – двадцять дев’ятий (високосний) випуск газети «Багнет Нації»

ВСІ ВИПУСКИ ГАЗЕТИ

«БАГНЕТ НАЦІЇ»:

газета Багнет нації - Google Drive

Авторський проект Сергія Філіпенка:

а що ж по факту? - випуск 1 (замість Держави - КОРПОРАЦІЯ!)

а що ж по факту? – випуск 2 (замість Конституції - УЗУРПАЦІЯ!)

а що ж по факту? - випуск 3 (замість норм права - юридична КАЗУЇСТИКА!)

а що ж по факту? - випуск 4 (замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)

а що ж по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ - якась АБРАКАДАБРА!)

а що ж по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ – ПОЛІТПРОЕКТИ!)

а що ж по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)

а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО – ПРИВАТНЕ!)

Підтримати правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633  на ім’я Сергія Філіпенка

Інформація від правління БН: https://t.me/pravlinnyagoopgbn

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com

Бастіон: https://bastyon.com/bagnetnacii?fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM&fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM