Справа по ТЦК: відвід головуючого Семененка Я. В. 07.05.2024 - відео + клопотання + заява

 

Справа № 160/28859/23

Суддя першої інстанції: О. С. Луніна

Оскаржуване рішення від 23 січня 2024 року

Суддя апеляційної інстанції: Семененко Я. В.

 

Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років

(частина четверта статті 382. Кримінального кодексу України)

 

КЛОПОТАННЯ № 05

про приєднання копій документів до матеріалів адміністративної справи № 160/28859/23 на підтвердження повноважного складу суду

 

   В провадженні колегії суддів Третього апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача – Семененко Я. В., суддів – Бишевської І. А. і Добродняк І. Ю., перебуває моя апеляційна скарга на рішення судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Луніної О. С. від 23 січня 2024 року по справі № 160/28859/23 за позовом Філіпенка Олександра Сергійовича до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії.

   Відповідно до положень пункту 2 і 3 частини третьої статті 44 КАС України учасники справи мають право:

-подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;

-подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

   В своєму Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України наголосив, що суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб,  інтересів суспільства і держави. Винесення судом законного, обґрунтованого і справедливого рішення неможливе без  проведення ним всебічного, повного, об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому судове рішення повинно базуватись на  принципах верховенства права, неупередженості, незалежності, змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу.

   Пунктом 1 частини третьої статті 376. Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), пунктом 1 частини третьої статті 317. Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), пунктом 1 частини третьої статті 277. Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), пунктом 2 частини другої статті 412. Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) встановлено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

   В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини свого Рішення від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 6 Конституції України, закріплюючи одну з найважливіши засад правової держави – принцип поділу влади,
одночасно визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової
влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією
України межах і відповідно до законів України. Ця вимога проводиться також у частині другій статті 19 Конституції України, яка  зобов'язує   органи  державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України.

   В своєму Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 Конституційний Суд України наголосив, що за пунктом 1 статті 6 Конвенції (995_004) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право  на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом. На розвиток наведеного положення Європейський суд  з  прав  людини  у рішенні  від 25 лютого 1993 року у справі "Добертен проти Франції" зазначив,  що  за  пунктом  1  статті 6 Конвенції (995_004) держави-учасниці Ради Європи повинні організувати свою судову систему у такий спосіб, щоб їх суди і трибунали виконували  кожен свою функцію, притаманну їм.

   Зважаючи на міжнародні норми права хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини (яка була Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) всі люди є  рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім того, кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8).

   Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…».

   Згідно до положень визначених підпунктом (b) пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадські і політичні права «кожна   держава,   яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право  на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».

   Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», для зменшення  числа  заяв  до  Європейського суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

   В своєму Рішенні № 15-рп/2002 від 9 липня 2002 року справа № 1-2/2002 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України встановив, що для забезпечення судового захисту Конституція України (254к/96-ВР)  у  статті  124  встановила  принципи  здійснення правосуддя виключно судами,  неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені   принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або  надзвичайного  стану (стаття 64 Конституції України (254к/96-ВР).

   Частиною першою статті 26 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

   Згідно частини другої статті 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується ЗАКОНОМ, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

 

-                В контесті наведеного вище, на виконання зазначених норм Конституції і законів України та відповідних рішень Конституційного Суду України, ПРОШУ: - приєднати до матеріалів даної справи № 160/28859/23 копію Закону України «Про утворення Третього апеляційного адміністративного суду».

 

   Частиною першою статті 16 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що символами судової влади є державні символи України - Державний Герб України і Державний Прапор України.

   Відповідно до положень статті 20 Конституції України визначено, що: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

   Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

   Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького ЗАКОНОМ (!), що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

   Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

   Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими ЗАКОНОМ, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

   Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються ЗАКОНОМ, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України».

   Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 16 червня 2011 року № 6-рп/2011 наголосив, що «Державні символи України нерозривно пов'язані за своїм змістом з  її державним суверенітетом (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України  від  16  січня  2003  року  N 1-рп/2003) (v001p710-03). Державні символи є  підтвердженням  факту  існування  держави,  її суверенітету та спрямовані на зміцнення її авторитету, зокрема під час проведення урочистих заходів та офіційних церемоній. Держава встановлює порядок використання  державних  символів  та належну систему їх правового захисту,  за яких  забезпечується  повага  та гідне ставлення до державних символів».

 

-                В контесті наведеного вище, на виконання зазначених норм Конституції і законів України та відповідних рішень Конституційного Суду України, ПРОШУ: - розгляд даної справи № 160/28859/23, проводити виключно за наявності в судовій залі символів судової влади, якими є встановлені статтею 20. Конституції України державні символи України, а саме: Державний Герб України і Державний Прапор України.

  

   В своєму Рішенні № 3-рп/2011 від 5 квітня 2011 року справа № 1-10/2011 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку, що судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя (частина  перша статті 127 Конституції України (254к/96-ВР), частина друга статті 1 Закону) (2453-17). Суддею є громадянин України, який в установленому Конституцією України (254к/96-ВР) і Законом (2453-17) порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду  в одному  із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі (частина   четверта статті 126 Конституції  України (254к/96-ВР), стаття 51 Закону) (2453-17).

 

-                В контесті наведеного вище, на виконання зазначених норм Конституції і законів України та відповідних рішень Конституційного Суду України, ПРОШУ: - приєднати до матеріалів даної справи № 160/28859/23 копії відповідних документів на підтвердження набуття конституційного громадянства у складу наявної колегії, зокрема: судді-доповідача – Семененко Я. В., суддів – Бишевської І. А. та Добродняка І. Ю..

 

   Відповідно до положень частини першої статті 127 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) правосуддя здійснюють ПРОФЕСІЙНІ СУДДІ та у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

   Конституційний Суд України в своєму Рішенні № 3-рп/2011 від 5 квітня 2011 року справа № 1-10/2011 зазначив, що Конституція України (254к/96-ВР) містить загальні вимоги щодо зайняття посади професійного судді в судах загальної юрисдикції, визначає їх способи  - призначення вперше і обрання безстроково (пункт 27 частини першої статті 85, частина четверта статті 126, частини третя, четверта статті 127, частина перша стаття 128) (254к/96-ВР).

   За Конституцією України (254к/96-ВР) набуття громадянином  України  статусу професійного судді пов'язане з настанням відповідного  юридичного факту - призначення чи обрання його на цю посаду.

   Врегулювання передбаченого Законом порядку набуття статусу професійного судді узгоджується з вимогами міжнародних актів. Так, у Європейській хартії про закон „Про статус суддів“ від 10 липня 1998 року зазначено, що „закон встановлює обставини, за яких попередня діяльність кандидата або ж діяльність його близьких родичів з причин законних об’єктивних сумнівів, породжуваних такою діяльністю, щодо неупередженості та незалежності цього кандидата, може бути перешкодою для призначення його на посаду судді“ (пункт 3.2). У пункті 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, закріплено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну добору кваліфікацію в галузі права. У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

 

-                В контесті наведеного вище, на виконання зазначених норм Конституції і законів України та відповідних рішень Конституційного Суду України, ПРОШУ: - приєднати до матеріалів даної справи № 160/28859/23 копії відповідних документів на підтвердження набуття громадянином України (Самостійної української держави України – відповідно до резолютивної частини Акту проголошення незалежності України) статусу професійного судді, зокрема, у: судді-доповідача – Семененко Я. В., суддів – Бишевської І. А. та Добродняка І. Ю..

 

   Положеннями речення першого частини першої статті 128 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) закріплено, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснює Президент України.

   Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 131 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить, зокрема, внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

   В своєму Рішенні від 16 жовтня 2001 року № 14-рп/2001 (яке також є  обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку: «…,що Вища рада юстиції вносить подання Президенту України про перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років».

 

-                В контесті наведеного вище, на виконання зазначених норм Конституції і законів України та відповідних рішень Конституційного Суду України, ПРОШУ: - приєднати до матеріалів даної справи № 160/28859/23 копії відповідних документів – подання Вищої ради юстиції Президентові України про перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років громадянина Самостійної української держави України, зокрема: судді-доповідача – Семененко Я. В., суддів – Бишевської І. А. та Добродняка І. Ю..

 

   В своєму Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 Конституційний Суд України дійшов висновку, що додержання присяги є обов’язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону про судоустрій та кореспондується з пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги – його конституційно визначений обов’язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов’язання судді.

   Дотримання суддею своїх обов’язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

   Відповідно до положень статті 57 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»:

   1. Особа, призначена на посаду судді, складає присягу судді такого змісту:

{Абзац перший частини першої статті 57 в редакції Закону № 3511-IX від 09.12.2023}

   "Я, (ім’я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя".

   2. Суддя складає присягу під час урочистої церемонії у присутності Президента України. До участі в церемонії запрошуються Голова Верховного Суду, Голова Ради суддів України, Голова Вищої ради правосуддя та Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

   3. Текст присяги підписується суддею і зберігається в його суддівському досьє.

 

-                В контесті наведеного вище, на виконання зазначених норм Конституції і законів України та відповідних рішень Конституційного Суду України, ПРОШУ: - приєднати до матеріалів даної справи № 160/28859/23 копії відповідних документів – присяги професійного судді визначеної статтею 57 чинного Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», зокрема: судді-доповідача – Семененко Я. В., суддів – Бишевської І. А. та Добродняка І. Ю..

 

   В своєму Рішенні від 2 грудня 2019 року № 11-р/2019 Конституційний Суд України наголошує, що «рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (абзаци другий, третій, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000)».

 08 квітня 2024 року

КЛОПОТАННЯ № 06

про залучення до участі у справі захисників, на виконання міжнародних актів та Рішення Конституційного Суду України № 23-рп/2009 від 30.09.2009 щодо забезпечення гарантованого останнім реченням частини першої статті 59. Конституції України конституційного права, відповідно до якого: «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» 

 

   В провадженні колегії суддів Третього апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача – Семененко Я. В., суддів – Бишевської І. А. і Добродняк І. Ю., перебуває моя апеляційна скарга на рішення судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Луніної О. С. від 23 січня 2024 року по справі № 160/28859/23 за позовом Філіпенка Олександра Сергійовича до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії.

   З огляду на фундаментальні засади Конституції України (документ: 254к/96-ВР) усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

   В своїй Постанові № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» Пленум Верховного Суду України дійшов висновку, що «Оскільки Конституція України,  як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу,  а її норми є нормами прямої дії,  суди при розгляді  конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».

   Одним з таких невідчужуваних та непорушних прав людини і громадянина є закріплене останнім реченням частини першої статті 59. Конституції України право, відповідно до якого, кожному гарантується вільний вибір захисника своїх прав.

   В офіційному тлумаченні положення частини першої статті 59. Конституції України «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», в  Рішенні Конституційного Суду № 23-рп/2009 від 30.09.2009, зокрема, визначено наступне: конституційний припис  "кожен  є  вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції  України) за своїм змістом   є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи  підсудного,  а  й  інших  фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів,  що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".
     Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами  і  може  включати  консультації,  роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення  тощо.  Вибір  форми  та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від  обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов'язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.
    Право   на   правову   допомогу  -  це  гарантована  державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених  нею,  незалежно  від  характеру  правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

   Крім того,  гарантування  кожному права на правову допомогу є не  тільки  конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948  року (995_015), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004),  Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року (995_043) тощо.

   У частині першій статті 59 Конституції України (254к/96-ВР) не міститься обмежень стосовно кола суб'єктів надання правової допомоги та вимог щодо їх професійної підготовки, які  мають  визначатися в законах України.  

   Враховуючи зазначене вище Конституційний Суд України ВИРІШИВ, що положення частини першої статті 59 Конституції України (254к/96-ВР) "кожен має право на правову допомогу" треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого   самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах,  як вона того потребує.

   Як вже зазначалось раніше, нормами частини першої статті 9. Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

   Так відповідно до положень Міжнародного пакту про громадські і політичні права кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в
цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли  це  порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні (тобто – службові і посадові).

   Фундаментальними положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої ВРУ) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (тобто – службові і посадові особи).

  Отже, право на правову допомогу визначене статтею 59 Конституції України (254к/96-ВР) гарантується,  і не може бути скасоване.

   Крім того, відповідно до положень частини другої статті 10. Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу.

   Крім того додатково зазначу, що в своєму Рішенні від 16 листопада 2000 № 13-рп/2000 Конституційний Суд України зауважив, що відповідно до положень частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають  зміст  і спрямованість діяльності держави.  Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституція України гарантує права і свободи людини і громадянина (частина друга статті 22), які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця
проживання, за мовними та іншими ознаками (частина друга статті 24). Права і свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і
свободи визначають міру можливої поведінки людини і громадянина,
відображають  певні  межі  цих  прав  і  свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів.

     З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

     Держава в особі відповідних органів  визначає  певне  коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:

     - державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);

     - адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний
професійний  правозахисний  інститут,  однією  з  функцій  якого є захист особи від обвинувачення та надання  правової  допомоги  при вирішенні  справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України);

     - суб'єкти підприємницької діяльності,  які  надають  правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

     - об'єднання  громадян  для здійснення і захисту своїх прав і свобод (частина перша статті 36 Конституції України).

   Статутом нашої Громадської організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» є Конституція України (документ: 254к/96-ВР).  

   Одним з основних напрямків діяльності нашого громадського об’єднання є, зокрема: виконання положення частини першої статті 36 Конституції України (документ 254к/96-ВР), згідно якого громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

   В своєму Рішенні від 13 грудня 2001 року № 18-рп/2001 Конституційний суд України робить висновок, що обов'язком правової держави  є,  зокрема,  невтручання  як  у реалізацію  громадянами  права  на  свободу  об'єднання,  так  і в діяльність самого об'єднання,  "за винятком обмежень, встановлених
законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку,
охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей"
(частина перша статті 36 Конституції України). Тим самим Конституція України встановила межі втручання держави в реалізацію права громадян  на  свободу об'єднання. Пункт 11 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами визначаються "засади утворення і діяльності... об'єднань громадян". Інші (що не є найбільш загальними) питання реалізації права на свободу об'єднання в громадянському суспільстві  не підлягають державному регулюванню і мають вирішуватися на  вільний розсуд його членів.

   З огляду на наведене вище, Громадська організація «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» утворена відповідно до вимог Закону України від 22 березня 2012 року № 4572-VI «Про громадські об’єднання» - шляхом повідомлення без статусу юридичної особи, та пройшла відповідну державну реєстрацію в порядку, визначеному Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», про що свідчить відповідне рішення від 09 червня 2020 року (копія та скриншот з РГО – додається), прийняте ПІВДЕННО-СХІДНИМ МІЖРЕГІОНАЛЬНИМ УПРАВЛІННЯМ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ДНІПРО) (відомості в РГО за № 1508568 від 01.06.2020 року).

   Я, Олександр Сергійович Філіпенко, від самого початку створення у 2020 році, являюсь членом даної громадської організації (посвідчення № 013, дійсне до 31.12.2025 року). Крім того, я, є журналістом-кореспондентом (посвідчення № 013-ДЗМІ-БН, дійсне до 31.12.2025 року) благодійного друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» (Свідоцтво ДП № 2303-1041р від 29.03.2021 року) - офіційного видання Громадської організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації», проводжу досить активну громадську і журналістську діяльність.

  На підставі викладеного вище, проявляючи свою ВОЛЮ та заявляючи своє БАЖАННЯ, керуючись положеннями ч.1, ст.6 Договору про Європейський Союз (Маастріхт від 1 лютого 1992 року, текст зі змінами та доповненнями від 13 грудня 2007 року, абзацу 2, ст.47,глави VI Хартії Європейського Союзу з основних прав від 7 грудня 2000 року, ст.27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, ч.1, ст.6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, ст. 13 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 8, 9, 19 Конституції України (254к/96-ВР), ч.ч. 1.2 ст.19 Закону України “Про міжнародні договори України”, ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 року, ч.ч. 5, 6, ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, пункту 2.2.1 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України № 4-в/2019  від 31 жовтня 2019 року  (Справа № 2-248/2019(5580/19), Рішеннями Конституційного Суду № 23-рп/2009 від 30.09.2009, від 16 листопада 2000 № 13-рп/2000, від 13 грудня 2001 року № 18-рп/2001 (які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими), а також положеннями КАСУ, КПК, ЦПК, ГПК, КУпАП — оскільки не володію достатніми знаннями у галузі юриспруденції, законодавства і права, для реалізації свого конституційного права на вільний вибір захисника/захисників своїх прав - ВИМАГАЮ: - Залучити до участі в даній справі в якості захисників моїх прав наступних громадян – членів ГО ОПГ «Багнет Нації», а саме: Владислава Віталійовича Акулова (посвідчення № 031), Сергія Веніаміновича Філіпенка (посвідчення № 007), Юлію Володимирівну Щербак (посвідчення № 022), Олену Михайлівну Ніколаєнко (посвідчення № 019), Мадлен Леонідівну Покаляєву (посвідчення № 180), Світлану Миколаївну Коєву (посвідчення № 043).

 

ДОДАТОК:

1.            Копія свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» - на 1 (одному) арк.;

2.            Копія Рішення від 09 червня 2020 року ПІВДЕННО-СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М.ДНІПРО) про реєстрацію Громадської організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» - на 1 (одному) арк.;

3.            Скріншот з Реєстру громадських об’єднань – на 1 (одному) арк..; 

4.            Копії посвідчень журналістів-кореспондентів газети «Багнет Нації» Владислава Віталійовича Акулова (посвідчення № 031-ДЗМІ-БН), Сергія Веніаміновича Філіпенка (посвідчення № 007-ДЗМІ-БН), Олени Михайлівни Ніколаєнко (посвідчення № 019-ДЗМІ-БН), Юлії Володимирівни Щербак (посвідчення № 022-ДЗМІ-БН), Мадлен Леонідівни Покаляєвої (посвідчення № 180-ДЗМІ-БН), Світлани Миколаївни Коєвої (посвідчення № 043-ДЗМІ-БН) – на 4 (чотирьох) арк.

 

   Всього в додатку 7 (сім) аркушів.

КЛОПОТАННЯ № 07

про підтвердження законних повноважень осіб, уповноважених діяти від імені керівника та представників, які забезпечують представництво інтересів Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у судах та інших органах

 

   В провадженні колегії суддів Третього апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача – Семененко Я. В., суддів – Бишевської І. А. і Добродняк І. Ю., перебуває моя апеляційна скарга на рішення судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Луніної О. С. від 23 січня 2024 року по справі № 160/28859/23 за позовом Філіпенка Олександра Сергійовича до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії.

   Відповідно до положень пункту 7 розділу «Загальні питання» ПОЛОЖЕННЯ про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі – Постанова КМУ № 154), цитую: «Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства

   Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

   З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

   Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

   Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням».

   Положеннями пункту 13 розділу «Права та обов’язки керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки», зокрема закріплено, цитую: «Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя: забезпечує в установленому порядку самопредставництво  територіального центру комплектування та соціальної підтримки через осіб, уповноважених діяти від його імені, а також забезпечує  представництво  інтересів територіального центру комплектування та соціальної підтримки через представників у судах та інших органах».

   Частиною третьою статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України» (далі – КАС України) встановлено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб’єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб’єкта владних повноважень), або через представника.

   Першим абзацом частини другої статті 59 КАС України закріплено, що довіреність фізичної особи (наприклад керівника ТЦК та СП) повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.

   В свою чергу положенням статті 22 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» встановлено, що державний нотаріус має печатку із зображенням Державного Герба України, найменуванням державної нотаріальної контори і відповідним номером.

   Згідно частини першої і третьої статті 58 закону «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують довіреність, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережено право на передоручення, або після надання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

   Положеннями статті 26 закону «Про нотаріат» закріплено, що приватний нотаріус має печатку із зображенням Державного Герба України, яка містить слова "приватний нотаріус", його прізвище, ім’я та по батькові, назву нотаріального округу.

   Згідно частини третьої статті 59 КАС України довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

   В свою чергу частиною першою статті 16 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» також закріплено, що символами судової влади є державні символи України - Державний Герб України і Державний Прапор України.

   Відповідно до положень статті 20 Конституції України визначено, що: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

   Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

   Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького ЗАКОНОМ (!), що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

   Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

   Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими ЗАКОНОМ, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

   Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються ЗАКОНОМ, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України».

   Слід констатувати, що на сьогодні, за юридичним наслідком незатвердження нової Конституції України на всеукраїнському референдумі, залишаються й досі неприйнятими відповідними профільними законами опис державних символів України та порядок їх використання.

   На цьому наполягає і Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 16 червня 2011 року № 6-рп/2011 де Суд наголошує, що «Державні символи України нерозривно пов'язані за своїм змістом з  її державним суверенітетом (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України  від  16  січня  2003  року  N 1-рп/2003) (v001p710-03). Державні символи є  підтвердженням  факту  існування  держави,  її суверенітету та спрямовані на зміцнення її авторитету, зокрема під час проведення урочистих заходів та офіційних  церемоній. Держава встановлює порядок використання  державних  символів  та належну систему їх правового захисту,  за яких  забезпечується  повага  та гідне ставлення до державних символів.

   У частині першій статті 20 Конституції України (254к/96-ВР)
визначено перелік державних символів  України.  Ними  є  Державний
Прапор  України,  Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний   Прапор   України   -   стяг   із   двох   рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.  Великий Державний
Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного  Герба
України  та герба Війська Запорізького законом,  що приймається не
менш як двома третинами від конституційного складу Верховної  Ради
України.  Головним  елементом  великого Державного Герба України є
Знак Княжої Держави  Володимира  Великого  (малий  Державний  Герб
України). Державний  Гімн  України  -  національний гімн на музику
М. Вербицького із словами,  затвердженими законом,  що приймається
не  менш  як  двома третинами від конституційного складу Верховної
Ради України (частини друга,  третя,  четверта,  п'ята  статті  20
Конституції України) (254к/96-ВР).

   Відповідно до пункту 4 частини другої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) виключно законами України встановлюється порядок  використання  і  захисту  державних  символів. Шанування державних символів України є обов'язком усіх її громадян  (частина перша статті 65 Основного Закону України) (254к/96-ВР)».

   В контексті зазначеного також слід зауважити, що раніше, нашою Громадською організацією «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» було сформовано запит на отримання публічної інформації № ЗПІ/004/20 від 20 липня 2020 року та направлено до Верховної Ради України, з вимогою:

1.            Надати завірену належним чином фотокопію першої і останньої сторінок закону, яким затверджено встановлені Конституцією України державні символи - Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України;

2.            Надати завірену належним чином фотокопію першої і останньої сторінок закону, яким затверджено опис державних символів України та порядок їх використання.

   З відповіді № 18/10-1213 від 27 липня 2020 року (копія - додається), яку ми отримали від Апарату Верховної Ради України вбачається, що витребовуваних законів в законодавстві України не існує.

   Крім того, окремий Закон України, яким встановлено опис державних символів України та порядок їх використання Верховною Радою України також не приймався, а відтак надання копій запитуваних документів не вбачається можливим.

   Іншим запитом на отримання публічної інформації № ЗПІ/099/21 від 10 березня 2021 року звертаючись до Верховної Ради України, ми, вимагали:

1.             Надати достовірну інформацію стосовно прийняття (або неприйняття) Верховною Радою України Закону України «Про порядок використання і захисту державних символів», який відповідає змісту чинної Конституції України;

2.             Надати достовірну інформацію стосовно того, чи вносився відповідний проект закону «Про порядок використання і захисту державних символів» до Верховної Ради України.

   З наданої нам Апаратом Верховної Ради України відповіді № 18/07-490 від 12 березня 2021 року (копія додається) вбачається, що запитувані законопроекти до парламенту не вносилося, а відповідно, відповідні закони, не приймалися.

   Продовжуючи цитувати викладене в Рішенні Конституційного Суду України від 16 червня 2011 року № 6-рп/2011 слід звернути увагу, що Конституційний Суд доходить висновку, що: «В Україні немає спеціального закону, який би врегульовував порядок використання Державного Прапора України (так само як і Державного Герба України – уточнення від Позивача/Апелянта) та був прийнятий з дотриманням відповідної конституційної процедури, що породжує невизначеність у використанні цього державного символу (символів) та його захисті як конституційної цінності.

   З огляду на викладене Конституційний Суд України пропонує Верховній Раді України встановити порядок використання державних символів України, зокрема Державного Прапора України, згідно з вимогами частини шостої статті 20 Конституції України (254к/96-ВР)».

   Але, звісно ж, для початку треба визначити і встановити самі символи, визначені самою чинною Конституцією України, відповідними, окремими ЗАКОНАМИ, а вже, потім, встановлювати порядок їх використання.   

   За юридичною позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015, складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, спрямовані на забезпечення учасникам правовідносин можливості завбачати наслідки своїх дій, бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними право, його зміст та обсяг буде реалізовано (абзац перший підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

   Так, підпунктом 11 пункту 16^-1. Розділу ХIV «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» Конституції України (документ: 254к/96-ВР) закріплено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131^-1 та статті 131^-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

   Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

   В свою чергу пунктом 14 статті 92. Основного закону (Конституції України) закріплено, що виключно законами України визначаються, зокрема, судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури.

   В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини свого Рішення від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 6 Конституції України, закріплюючи одну з найважливіших засад правової держави – принцип поділу влади, одночасно визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Ця вимога проводиться також у частині другій статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи  державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України.

   Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. До її найголовніших і, по суті, виключних повноважень належить прийняття законів (пункт 3 частини першої  статті  85  Конституції України). Стаття 92 Конституції України закріплює перелік найважливіших питань, які визначаються або встановлюються виключно законами. Це  цілком  відповідає  принципу пріоритетності закону в системі нормативно-правових актів України.

   З огляду на зазначене вище нашою Громадською організацією «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» до Верховної Ради України було сформовано і направлено запит від 10 березня 2021 року № ЗПІ/100/21 (копія – додається) з вимогою надання публічної інформації про прийняття або неприйняття парламентом Закону України, зокрема: «Про судоустрій, судочинство, статус суддів».

   З відповіді від 15 березня 2021 року № 18/07-512 (копія – додається), яка надійшла з Апарату Верховної Ради України вбачається, що відповідного законопроекту до парламенту не вносилося, а згідно з розділом «Законодавство України» офіційного порталу Верховної Ради України нормативно-правового акту - Закону України «Про судоустрій, судочинство, статус суддів» - парламентом не приймалося.

   Враховуючи викладене вище, керуючись наведеними нормами чинного законодавства та рішеннями Конституційного Суду України, які в свою чергу є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і такими, що не можуть бути оскарженими, звертаюсь до суду, і,

 

ПРОШУ:

 

1.            Встановити конституційну законність забезпечення в установленому порядку в даному адміністративному судовому провадженні самопредставництва  відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки через відповідних осіб, уповноважених діяти від імені керівника даної установи (через довіреність фізичної особи посвідчену нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою), а також законність забезпечення  представництва  інтересів територіального центру комплектування та соціальної підтримки через законних представників у судах та інших органах (через довіреність від імені юридичної особи виданої за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами, завірену печаткою відповідної установи із зображенням Державного Герба України);

2.            У випадку, якщо представництво відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в даному адміністративному провадженні здійснюється відповідно до перехідних положень Конституції України прокурором або адвокатом – встановити відповідність положенням пункту 14 статті 92 Конституції України організацію і діяльність прокуратури та засади організації та діяльності адвокатури, які мають визначатися виключно відповідними профільними законами України.

 

ДОДАТОК:

 

1.            Копія запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/004/20 від 20 липня 2020 року) до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/10-1213 від 27 липня 2020 року) – на 4 (чотирьох) арк.;

2.            Копія запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/099/21 від 10 березня 2021 року) до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/07-490 від 12 березня 2021 року) – на 3 (трьох) арк.;

3.            Копія запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/100/21 від 10 березня 2021 року) до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/07-512 від 15 березня 2021 року) – на 4 (чотирьох) арк..

1 грудня 1991 року за результатами Всеукраїнського референдуму волею Українського народу було проголошено незалежність України та створено Самостійну українську державу України (скорочено – СУД України). Це, історичний факт, що має юридичне значення, який  покладено у преамбулу (основу) чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР), прийняту 28 червня 1996 року на п’ятій сесії Верховної Ради України

(див. Рішення КСУ від 14 липня 2021 року № 1-р/2021)                                  

 

ЗАЯВА

про відвід головуючого судді колегії Третього апеляційного адміністративного суду Семененка Ярослава Васильовича від розгляду адміністративної справи № 160/28859/23 у зв’язку з нововиявленими фактами відсутності у нього конституційних повноважень професійного судді  

 

   В провадженні колегії суддів Третього апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача – Семененко Я. В., суддів – Бишевської І. А. і Добродняк І. Ю., знаходиться моя апеляційна скарга на рішення судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Луніної О. С. від 23 січня 2024 року по справі № 160/28859/23 за позовом Філіпенка Олександра Сергійовича до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії.

   Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), зокрема, за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді.

   Даною заявою, Я (Апелянт/Позивач), висловлюю недовіру головуючому в даній колегії - судді-доповідачу Семененку Ярославу Васильовичу через наявність інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості та об’єктивності судді, у звязку із чим, пропоную йому звернутись до компетентних правоохоронних органів із складеною власноруч явкою з повинною в порядку частини другої статті 111. Кримінального кодексу України, з огляду на наведені нижче доводи і аргументи, підкріплені документальними доказами, які свідчать про повалення конституційного ладу, державну зраду та мають переконливі ознаки корупції,  а саме:

 

СЕМЕНЕНКО ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ НІКОЛИ НЕ ПРИЗНАЧАВСЯ І НЕ ОБИРАВСЯ НА ПОСАДУ ПРОФЕСІЙНОГО СУДДІ:

 

   З цього приводу слід зазначити, що відповідно до положень частини першої статті 127 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) правосуддя здійснюють ПРОФЕСІЙНІ СУДДІ та у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ІНШІ СУДДІ з правами ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ).

   В своєму Рішенні № 3-рп/2011 від 5 квітня 2011 року справа № 1-10/2011 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку, що судову  владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках,  народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя (частина  перша статті 127 Конституції України (254к/96-ВР), частина друга статті 1 Закону) (2453-17). Суддею є громадянин України, який в установленому Конституцією України (254к/96-ВР) і Законом (2453-17) порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду  в одному  із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі (частина   четверта статті 126 Конституції  України (254к/96-ВР), стаття 51 Закону) (2453-17).

   Конституція України (254к/96-ВР) містить загальні вимоги щодо зайняття  посади професійного судді в судах загальної юрисдикції, визначає їх способи  - призначення вперше і обрання безстроково (пункт 27 частини першої статті 85, частина четверта статті 126, частини третя, четверта статті 127, частина перша стаття 128) (254к/96-ВР). Водночас законодавець повноважний встановлювати додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу,  віку та їх професійного рівня порівняно із основними вимогами для зайняття  посади професійного судді (частина п'ята статті 127 Основного Закону України) (254к/96-ВР).

   За Конституцією України (254к/96-ВР) набуття громадянином  України  статусу професійного судді пов'язане  з настанням  відповідного  юридичного факту - призначення чи обрання його на цю посаду. Зайняття  посади  судді  здійснюється шляхом призначення вперше, а обрання - після закінчення строку, на який його було призначено. Такий висновок випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 126 Конституції України (254к/96-ВР), згідно з якою судді  обіймають  посади  безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше, і узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001 (v014p710-01),  відповідно до якої на обрання безстроково може претендувати особа з належною фаховою підготовкою, відповідним досвідом і стажем,  оскільки  завершився строковий п'ятирічний термін перебування на посаді професійного судді (абзац сьомий пункту 4 мотивувальної частини) (v014p710-01).

   У Конституції України (254к/96-ВР) встановлено порядок першого призначення на посаду професійного судді, яке здійснюється
Президентом України строком на п'ять років, закріплено положення про обрання всіх інших суддів безстроково Верховною Радою України
(частина перша статті 128) (254к/96-ВР).

   Системний аналіз положень пункту 14 частини першої статті 92, частини четвертої статті 126, частин другої, третьої, четвертої, п'ятої статті 127,  статті 128 Конституції України (254к/96-ВР) та оспорюваних положень Закону (2453-17) дає підстави для  таких висновків: призначення на посаду судді здійснюється тільки вперше; обиратися на посаду судді можуть тільки судді, в яких закінчився п'ятирічний термін, на який вони були призначені;  до складу апеляційних,  вищих  спеціалізованих  судів  та  Верховного Суду України  можуть  обиратися  тільки  професійні  судді; зайняття суддівських посад в апеляційних, вищих спеціалізованих судах і Верховному Суді   України шляхом обрання виключає можливість призначення суддів у ці  суди,  а  відтак  призначення  на  посади суддів може здійснюватися лише до місцевих судів.

   Вимоги щодо наявності стажу для просування особи на посаді судді  кореспондують  з  вимогами  пункту 13 Основних  принципів незалежності судових  органів,  схвалених  резолюціями  № 40/32 та № 40/146  Генеральної  Асамблеї ООН від 29 листопада та від 13 грудня 1985 року, в яких зазначено,  що підвищення суддів на посаді  там,  де  є  така  система,  слід  здійснювати  на основі об'єктивних факторів, зокрема здібностей і досвіду. Тобто встановлення такої вимоги,  як стаж  роботи  на  посаді  судді,  є об'єктивним  критерієм  для  зайняття  посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України. Вказана вимога обумовлена особливим  характером процесуальної діяльності цих судів і не порушує принципу рівності громадян України в їх конституційних правах, що відповідає  положенню  частини п'ятої статті  127  Конституції   України   (254к/96-ВР) стосовно встановлення законодавцем додаткових кваліфікаційних  вимог  до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня,  об'єктивно  виправдане,  обґрунтоване  та справедливе і не може вважатися  дискримінаційним. Тому це обмеження стосується тільки конституційно визначеного спеціального статусу професійного судді і не впливає на зміст його прав і свобод (їх скасування чи обмеження) як людини і громадянина,  що гарантуються, зокрема, частиною третьою статті 22 Конституції  України  (254к/96-ВР), згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційний Суд України в Рішенні від 18 квітня 2000 року № 5-рп/2000 (v005p710-00) зазначив, що  встановлення Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України певних кваліфікаційних вимог не порушує конституційного принципу рівності, адже всі громадяни, які відповідають конкретним кваліфікаційним вимогам, мають право займати відповідні посади (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини) (v005p710-00).

   В своєму Рішенні № 4-рп/2013 від 12 червня 2013 року справа № 1-9/2013 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України наголошує, що згідно з Конституцією України судоустрій, судочинство, статус суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92), які приймає єдиний орган законодавчої влади в Україні - Верховна Рада України (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, стаття 91); правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (частина перша статті 127). Суддею є громадянин України, який у встановленому Конституцією України і Законом порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі; судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді (стаття 51 Закону).

   Загальний порядок призначення на посаду професійного судді в судах загальної юрисдикції та підстави звільнення з цієї посади передбачені Основним Законом України (пунктом 27 частини першої статті 85, частинами четвертою, п’ятою статті 126, частиною третьою статті 127, частиною першою статті 128). Зміст зазначених положень щодо процедури, порядку призначення і обрання на посаду судді конкретизовано в Законі, в якому, зокрема, встановлено вимоги до осіб, що виявили бажання звернутись до Комісії з заявою про участь у доборі кандидатів, та до кандидатів, які вже проходять відповідний добір.

   Врегулювання передбаченого Законом порядку набуття статусу судді узгоджується з вимогами міжнародних актів. Так, у Європейській хартії про закон „Про статус суддів“ від 10 липня 1998 року зазначено, що „закон встановлює обставини, за яких попередня діяльність кандидата або ж діяльність його близьких родичів з причин законних об’єктивних сумнівів, породжуваних такою діяльністю, щодо неупередженості та незалежності цього кандидата, може бути перешкодою для призначення його на посаду судді“ (пункт 3.2). У пункті 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, закріплено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну добору кваліфікацію в галузі права. У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

   Семененко Ярослав Васильович 17 грудня 1971 року народження, є фаховим юристом та має вищу юридичну освіту.

Трудова діяльність Сенененка Я. В.:

   Проходив строкову військову службу в Збройних Силах України                (1991-1993 рр.)

   Слухач підготовчих курсів юридичного факультету Запорізького державного університету (1993-1994 рр.)

   Студент юридичного факультету Запорізького державного університету (1994-1999 рр.)

   Працював в прокуратурі Дніпропетровської області на посадах: слідчого-стажиста прокуратури, помічника прокурора, слідчого прокуратури Дніпропетровського району (1999 – 2002 рр.)

   Суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ (2003 – 2008 рр.)

   Суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (з 2008 - 2018 рр.)

   Суддя Третього апеляційного адміністративного суду (з 2018 р. по т.ч.)

   Але, жодного разу Семененко Ярослав Васильович, - фаховий юрист, який має вищу юридичну освіту, - не призначався на посаду професійного судді.

   Так, вперше, на посаду сідді (а не професійного судді) Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Семененка Ярослава Васильовича було призначено Указом Президента України Л.КУЧМИ від 20 грудня 2003 року № 1472/2003 «Про призначення суддів», строком на п'ять років у місцевих загальних судах, до суду неутвореного законом. Та вже 11 квітня 2008 року, в порушення попереднього Указу, положень частини першої статті 127 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР), Рішеннь КСУ № 14-рп/2001 від 16 жовтня 2001 року, № 3-рп/2011 від 5 квітня 2011 року, № 4-рп/2013 від 12 червня 2013 року, а також в порушення принципів Європейської хартії про закон „Про статус суддів“ від 10 липня 1998 року, Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, Семененко Ярослав Васильович іншим Указом Президента України В.ЮЩЕНКА від 11 квітня 2008 року № 342/2008 «Про призначення суддів», повторно був призначений у межах п’ятирічного строку на посаду судді (а не професійного судді) Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. А що, так можна?

   Наступною Постановою Верховної Ради України від 11 червня 2009 року № 1513-VI «Про обрання суддів», в порушення попереднього указу президента, Семененка Ярослава Васильовича обрано на посаду судді (а не професійного судді) Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, безстроково, у суд, неутворений законом.

   Тобто, Семененко Я. В. перебував, одночасно, і призначеним (у межах п’ятирічного строку) і обраним безстроково на одну й ту ж саму неконституційну посаду судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. А що, і так можна?

   Іншим Указом Президента України П.ПОРОШЕНКА від 28 вересня 2018 року № 296/2018 «Про переведення суддів», Семененка Ярослава Васильовича переведено з Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (суду невстановленого законом) на роботу на посаді судді (а не професійного судді) до Третього апеляційного адміністративного суду (також суду невстановленого законом), та у відсутність встановлених самою Конституцією України повноважень самого Президента України на переведення суддів з однієї інстанційної і юрисдикційної установи, до іншої.

   Ось такий «трудовий шлях» Семененка Ярослава Васильовича на посаді судді, з явними ознаками повалення конституційного ладу, державної зради та переконливими ознаками корупції.    

   В своєму Рішенні № 14-рп/2001 від 16 жовтня 2001 року справа № 1-8/2001 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку, що у статті 85 Конституції України стосовно повноваження Верховної Ради  України  з  кадрових  питань  вживаються   обидва поняття -  "призначення"    і "обрання". Рішення  про призначення/обрання оформляються постановою   Верховної Ради України. Але якщо поняття "обрання" застосовується лише до суддів судів  загальної  юрисдикції  (пункт  27 частини першої статті 85, статті 127, 128 Конституції України), то поняття "призначення" - щодо інших посадових осіб (пункти 16,  17,  18,  19,  20,  21,  26 частини першої статті 85, частина друга статті 131 Конституції України).

   Президент України в межах своїх повноважень (статті 106, 114,
122, 128 Конституції України) одноособово приймає рішення про заміщення  посади шляхом "призначення" певної посадової особи, в тому числі про "перше призначення" на посаду професійного судді, у формі указу. Таке вживання понять розвивається і конкретизується у відповідних законах України.

   Отже, в Конституції України поняття "призначення" на відміну від  поняття  "обрання" позначає різні процедури щодо зайняття посади судді та різні  форми  актів  з  цього  питання,  прийнятих відповідно Президентом України чи Верховною Радою України.

   Свідченням відмінності понять "призначення" та "обрання" є різний строк повноважень суддів судів  загальної  юрисдикції,  які обійняли посади суддів за наслідками різних процедур.  Зокрема, на посаду судді вперше громадянин України  призначається  Президентом України   строком   на  п'ять  років,  а  парламент  обирає суддю безстроково. Тобто на "обрання безстроково"  може  претендувати особа з належною фаховою підготовкою, відповідним досвідом і стажем, оскільки строковий п'ятирічний термін перебування на посаді професійного судді завершився.

   На основі наведеного та зважаючи на положення частини четвертої  статті  126,  частини  першої  статті  128  Конституції України, Конституційний  Суд  України дійшов висновку, що поняття "призначення" та "обрання" на  посади  суддів у судах загальної юрисдикції, які обіймали посади за наслідками різних процедур, є різними. Поняття "призначення суддів на посади", яке вживається в пункті 1 частини першої статті 131 Конституції України, стосується лише тих осіб,  які призначаються Президентом  України  вперше  на посаду  професійного  судді  судів загальної юрисдикції строком на п'ять років.

   Граматичне тлумачення понять  "призначення"  та  "обрання" дає  змогу  визначити їх відмінності. Під словом "призначення" розуміється  розпорядження  на  право  заміщення  якоїсь  посади, надання  офіційного   права займати якусь посаду, виконувати визначені обов'язки. Слово "обрання" тлумачиться як відбирання з багатьох за якою-небудь ознакою,  виділення голосуванням для виконання певних обов'язків (Словник  української  мови,  Новий тлумачний словник української мови тощо).

   Досліджуючи спірне питання із застосуванням історичного тлумачення,  Конституційний Суд України встановив,  що  в  системі правосуддя до прийняття Конституції України 1996 року посада судді заміщалася лише шляхом обрання. За Конституцією (Основним Законом) Української  РСР  1978  року  всі  суди  утворювалися  на  засадах виборності суддів і народних засідателів, тобто судді, за винятком народних,   обиралися   відповідними   радами, а Верховний Суд Української РСР обирався Верховною Радою Української РСР.

   Таким чином,  на  той  час  зміст  понять  "призначення"  та "обрання" мав  істотні відмінності (статті 108, 109, 150, 151 Конституції (Основного Закону) Української РСР).

   У чинній Конституції України ці поняття також розмежовано, зокрема  поняття "обрання" вжито щодо тих суддів, які  після закінчення п'ятирічного терміну перебування на посаді судді шляхом першого призначення Президентом України обираються потім Верховною Радою України безстроково.

   Отже, граматичне та історичне тлумачення дають змогу стверджувати, що   поняття "призначення" та  "обрання" мають зазначені відмінності.

   В зазначеному контексті Конституційний Суд України вирішив, що: в  аспекті порушених у конституційному поданні питань щодо внесення Вищою радою юстиції подань про призначення  суддів  судів загальної  юрисдикції на посади,  в тому числі на адміністративні, положення пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України у системному зв'язку з пунктом 27 частини першої статті 85, частиною четвертою статті 126,  частиною третьою статті 127, статтею 128 Конституції України треба розуміти так, що Вища рада юстиції вносить подання Президенту України про перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років.

   З огляду на викладене вище в даній заяві про відвід головуючому судді-доповідачу Семененку Я. В., слід констатувати очевидні розбіжності норм чинної Конституції України, висновків рішень Конституційного Суду України по відношенню до змісту наведених вище указів Президента України та постанов Верховної Ради України, які суперечать одне одному та є взаємовиключними. Крім того, очевидним є й грубе недодержання суддівської присяги самим Семененком Ярославом Васильовичем.

   В своєму Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 Конституційний Суд України дійшов висновку, що додержання присяги є обов’язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону про судоустрій та кореспондується з пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги – його конституційно визначений обов’язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов’язання судді.

   Дотримання суддею своїх обов’язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

   В своєму Рішенні від 2 грудня 2019 року № 11-р/2019 Конституційний Суд України наголошує, що «рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (абзаци другий, третій, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000)».

   В даному контексті слід зауважити, що відповідно до частини четвертої статті 382 Кримінального кодексу України умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

   В контексті викладеного вище та з урахуванням того, що Семененко Ярослав Васильович є фаховим юристом вищої кваліфікації та по роду своєї діяльності в області юриспруденції і права має володіти та застосовувати наведену вище інформацію в своїй практиці, а також в обов’язковому порядку має виконувати Конституцію України та наведені вище рішення КСУ. Натомість, зазначена особа грубо порушує викладені вище рішення КСУ та нехтує нормами чинного національного законодавства України, одночасно здійснюючи судочинство і правосуддя, продовжуючи перебувати на незаконно утвореній посаді судді, в неутвореному відповідно до Конституції України (ЗАКОНОМ) суді.

   Даний факт, є однією з тих інших обставин, що відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 36 КАС України, які викликають обґрунтовані та вмотивовані сумніви в неупередженості та об’єктивності зазначеного судді. 

   На підставі викладених вище неспростовних історичних фактів, які сьогодні, для вирішення даного спору, мають суттєве юридичне значення і не потребують доказування у суді, та з врахуванням копій відповідних документів (що додаються), у ВІДСУТНІСТЬ офіційних доказів у вигляді постанови ЦВК офіційного факту затвердження Конституції України від 28 червня 1996 року на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України виключно Громадянами України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави  України безпосередньо та офіційно встановлених положеннями абзацу 1 та 7  преамбули самої Конституції України (документ: 254к/96-ВР),

- ВИСЛОВЛЮЮ НЕДОВІРУ ТА ЗАЯВЛЯЮ ПРО ВІДВІД головуючому судді Семененку Я. В. в адміністративній справі № 160/28859/23 як особі, яка ніколи не набувала і не могла набути відповідного конституційного громадянства Самостійної Української Держави України, та як особі, яка у відсутність конституційного громадянства не могла бути призначена в конституційний спосіб на займані посади судді, без наявного статусу професійного судді.

   Керуючись Рішеннями Конституційного Суду № 3-зп від 11 липня 1997 року, 4-зп від 3 жовтня 1997 року (щодо офіційного тлумачення порядку прийняття і введення в дію нової Конституції України на всеукраїнському референдумі) та Рішень № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008  (щодо офіційного тлумачення положеннь частини другої, третьої і четвертої статті 5 Конституції України),

- ВИМАГАЮ:

- фізичній особі без національності – мігранту по відношенню до внутрішнього законодавства Самостійної Української Держави України Семененку Я. В., який ніколи не набував в законний спосіб конституційного громадянства Самостійної Української Держави України та ніколи не отримували в законний спосіб мандату Українського народу на здійснення повноважень професійних суддів,

- з’явитись або звернутися до прокуратури або Служби безпеки України та добровільно оформити явку з повинною згідно частини другої статті 111 Кримінального кодексу України.

   В противному випадку, залишаю за собою ПРАВО самостійно звернутись до компетентних правоохоронних органів із заявою про злочин за попередньою кваліфікацією згідно статті 109 і 111 Кримінального кодексу України.

 

ДОДАТОК:

 

1.            Архівна копія Указу Президента України Л.КУЧМИ від 20 грудня 2003 року № 1472/2003 «Про призначення суддів» – на 6 (шістьох) арк.., стор. 1-6;

2.            Копія Указу Президента України В.ЮЩЕНКА від 11 квітня 2008 року № 342/2008 «Про призначення суддів» - на 2 (двох) арк.., стор. 7-8;

3.            Відомості з сайту ВРУ щодо Постанови Верховної Ради України від 11 червня 2009 року № 1513-VI «Про обрання суддів» – на 2 (двох) арк.., стор. 9-10;

4.            Копія Указу Президента України П.ПОРОШЕНКА від 28 вересня 2018 року № 296/2018 «Про переведення суддів» – на 6 (шістьох) арк.., стор. 11-16.

Хронологія даного питання: 

В Дніпрі "лютують" терцентри комплектування? Швидка правова допомога вже мчить...

Юлія Щербак: СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ ТЦК та СП. З ким ми маємо справу?

СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА

В Дніпрі ТЦК змушує сплатити штраф на рахунок приватної юрособи

ТЦК не є правонаступниками військоматів, адже останні не утворювались відповідно до КУ

СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА-ФАНТОМА – відео 2, ухвала і заява

Суддя Черкез визначив ДніпроОТЦК відповідачем у справі про скасування постанови - ухвала

Суддя Черкез скасував постанову недовоєнкома Дніпра - рішення

Запит до ОТЦК та СП Дніпра. Впевнені, що на часі!

Як притягнути ТЦК-ашників до відповідальності? Через моральну і матеріальну! – позов до суду

Не треба експромтом імпровізувати-декомунізувати… Треба, відповідати за скоєне! – заява про виправлення описок в ухвалах судді

А чи належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра?

Встановлюємо належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра

Встановлення належного відповідача в справі по ТЦК та СП Дніпра

Заява про виправлення описок в ухвалі про виправлення описок в справі по ТЦК та СП Дніпра

Запит до МІНОБОРОНИ через ігнорування звернень ТЦК та СП Дніпра

Через суд звертаємось до ТЦК та СП Дніпра як до свідка)))

«Фігове листя» від МІНОБОРОНИ – відповіді на запит

Як «суддя» стала АДвоКАТом у ДніпроОТЦК та СП – ухвала і рішення Чудопалової С. В.

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 1 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 2 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 3 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 4 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 5 і заява

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 1 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 2 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 3 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 4 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 5 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 6 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 7 + заява з додатками)

Відвід колегії в справі по ТЦК та СП Дніпра - відео і заява

Суд зобов’язав ТЦК та СП Дніпра відшкодувати моральну і матеріальну шкоду - постанова

Адмінпозов до ТЦК та СП Дніпра щодо ненадання публічної інформації - заява

Відвід судді Луніної О. С. в справі по ТЦК та СП - заява

Перше виконавче провадження на ТЦК та СП Дніпра

Другий відвід судді ДОАС Луніної в справі по ТЦК та СП Дніпра

Держстат і ЄДР про Оболонський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Відхиливши два відводи стала адвокатом у ТЦК - рішення судді ДОАС Луніної О. С.

Апеляція на трансформацію судді на адвоката ТЦК - засновано на реальних подіях))

Апеляція на трансформацію судді у адвоката ТЦК - засновано на реальних подіях))

Залишилось недослідженим судом: воєнний або надзвичайний стан

Залишилось недослідженим судом: НЕКОНСТИТУЦІЙНА ПРИРОДА ТЦК та СП

Заява про злочин на начальника ТЦК та СП в Дніпрі

Скарга слідчому судді щодо невнесення до ЄРДР заяви на ТЦК та СП Дніпра

Витяг з ЄДР про ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСНИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ на 19.03.2024 року

Витяг з ЄДР про ЦЕНТРАЛЬНО-ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ ОБ'ЄДНАНИЙ РАЙОННИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ на 19.03.2024 року

Витяг з ЄДР про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ на 19.03.2024 року

Встановлюємо конституційну правосуб'єктність "судді" Луніної О. С.

Клопотання про приєднання матеріалів до кримінальної справи по ТЦК Дніпра

Це ваша особиста думка...

Я – «ухилянт»! А ви хто!??

Скарга на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР

Запит від «Багнет Нації» щодо закону про мобілізацію

Повторний запит до ВРУ з приводу закону про мобілізацію

Справа по ТЦК: відвід головуючого Семененка Я. В. 07.05.2024 - відео + клопотання + заява

Рішення судді Должко С. Р. в публікації: Тисну Вашу руку, пане Суддя!!! ТЦК не є складовою структури ЗСУ – виправдувальний вирок для «ухилянта» від мобілізації

Йдіть в касацію! Апеляція повернула скаргу на вирок судді Должко С. Р. заявникові – ухвала Полтавського апеляційного суду

Яка «хуцпа» оскаржує вирок судді Должка?

«Багнет Нації» в підтримку вироку судді Должка С. Р. – запит до прокуратури

Вирок судді Должко скасували і направили на повторний розгляд в першу інстанцію - неповне відео

Невідповідність Конституції як нововиявлені факти для перегляду справи, з огляду на відповідь Офісу Генпрокурора

Ухвала апеляції на вирок судді Должка С. Р. - текст з ЄДРСР

В касації на апеляцію про скасування вироку судді Должко С. Р., відмовлено - ухвала ВС

Справу "Зінківського ухилянта" призначено на повторний розгляд - ухвала

ДБР «мутить» справу проти судді Должко С. Р.

Читайте також: Функції військоматів перебрали на себе приватні, комерційні установи? - документи

Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»

З переляку, здуру, чи по п’яні: що напідписував яник?

Міноборони як суб’єкт господарювання з кодом ЄДРПОУ: 00034022

Знищення незалежності Держави через неконституційні органи влади – документи свідчать

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО МІН’ЮСТ БРЕШЕ???

Ще трохи, і я зареєструю свій, приватний суд. А краще - міністерство фінансів)))

Тепер «нацгвардійці» Дніпра попереджені, що вони утворені незаконно - документи

Міністерство охорони здоров’я України, як приватне підприємство – документи

УКРАЇНА більше не корпорація?

Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ПОДІЛЬСЬКИЙ РВК станом на 11.01.2023 року

Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ДАРНИЦЬКИЙ РТЦК та СП станом на 10.01.2023 року

Закон про кримінальну відповідальність військових - ФІКЦІЯ!!!

ОДНЕ ПИТАННЯ ДО НЕДОВОЄНКОМА

Звернувся із запитом до ТЦК та СП? Отримай повістку)))…

Офіційно - не існує: відомості про Київський міський ТЦК та СП

Висновок Мін’юсту щодо постанови КМУ про ТЦК – «відповідний із зауваженнями в частині невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки»

ФОТОКОПІЯ ПОСТАНОВИ КМУ ПРО ТЦК ТА СП НА САЙТІ «БАГНЕТ НАЦІЇ»

Держстат і ЄДРПОУ про Київський обласний військовий комісаріат

В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від КМУ

В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від МІНОБОРОНИ

ПОСТАНОВА КМУ ПРО ПОРЯДОК ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ ПРИЗОВНИКІВ, ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ ТА РЕЗЕРВІСТІВ

Волають про спасіння їхніх душ, викрадені ТЦК-ашниками чоловіки. Змушені реагувати…

Уповноважений ВРУ відреагував на дії ТЦК-ашників Дніпра - документ

Про свавілля ТЦК-ашників і правоохоронців у Чернівцях – відео і документи (матеріал оновлюється)

Андрій Карпович про питання правосуб'єктності ТЦК та СП

Військомат… ТЦК… Дивись, не переплутай, Кутузов!

У деяких ТЦК відсутня процесуальна дієздатність – ухвала Верховного Суду

Ще один випадок приховування злочинів ТЦК та СП ЦНАПівцями

Про «родинні зв’язки» МІНОБОРОНИ з ТЦК та СП – витяг з ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Повертаючись до теми ТЦК і повісток – запити і відповіді

ТЦК документів не мають, а повістки вручають – звернення жінки Світлани до Уповноваженого ВРУ з прав людини

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ в "особливий період" ЕПІЗОД 3 частина 1 - відео ГО ОПГ "Багнет Нації Чернівці"

Тисну Вашу руку, пане Суддя!!! ТЦК не є складовою структури ЗСУ – виправдувальний вирок для «ухилянта» від мобілізації

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ в особливий період ЕПІЗОД 3 частини 2 та 3 ВИЗВОЛЕННЯ - відео

Андрій Карпович: ТЦК - незаконне воєнізоване формування ст.260ККУ - відео

Віталій Піковський: лікбез для ТЦКашників - відео

Ярослав Косарев поліція і ТЦК збір персоналки за вигаданих причин - відео 1 і 2

Приклад дистанційної правової допомоги щодо незаконної мобілізації і повісток - відео

Заборонити ТЦК і освітянам маніпуляції з персональними даними – переписка із самозванцями

Відомості з ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ станом на 30.12.2023

На запит до ТЦК відповіла військова частина?))

Держстат і ЄДР про Голосіївський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Держстат і ЄДР про Деснянський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Держстат і ЄДР про Дніпровський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Держстат і ЄДР про Оболонський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Чернівці: найкоротша розмова з ТЦКунами

Відмова від отримання повістки не створює склад адмінправопорушення - рішення суду

Читайте також: Надзвичайний стан: де-юре, а не де-факто?

Навіщо дублювати укази вже затверджені законами?

Проблеми правового регулювання понять «воєнний стан», «стан війни» та «воєнний час»

Кабмін встановив порядок застосування цивільними особами вогнепальної зброї

Кабмін санкціонував застосування членами добровольчих формувань територіальних громад стрілецької зброї та інших видів озброєння

«Воєнний стан» - панацея від «карантину»?

«Воєнний стан» продовжено іще на 30 діб – відповідний указ і закон

Андрій Карпович про правосуддя в умовах воєнного стану - відео

Тероборона виконуватиме завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій

ВРУ вимагає визнати РФ державою-спонсором тероризму

До парламенту внесено проект ЗУ про примусове вилучення об’єктів права власності РФ в Україні

Зеленський запропонував парламенту продовжити строк дії воєнного стану на 90 діб – законопроект № 7389

В Україні строк проведення загальної мобілізації продовжать на 90 діб – законопроект № 7390

Можливо знадобиться «відмахуватись» від знахабнілих комунальників – копії указів про НС і ВС

Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»

Реєстраційна картка ЮО «АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ»

Реєстраційна картка ЮО «ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ»

Юрій Котов: АРМІЯ. ВІДМОВА від служби з переконань - відео

Зеленський не підписував закону про багатонаціональні навчання на території України у 2022 році – відповідь Апарату ВРУ

Про одну "несуттєву" описку в документах державної ваги

Від теорії до практики з ГО ОПГ «Багнет Нації». Ніхто не відсидиться під корягою))) 12.04.2024

Від теорії до практики з ГО ОПГ «Багнет Нації». "Закон" прийнято, що далі?! 19.04.2024

Відмова від отримання повістки не створює склад адмінправопорушення - рішення суду

Детально про юросіб правонаступником яких виступає МІНОБОРОНИ

Читайте також: Газету «Багнет Нації» зареєстровано – копія свідоцтва

Першу річницю утворення ГО ОПГ «Багнет Нації» відзначили першим випуском власної газети

Збираємо кошти на перший тираж газети «Багнет Нації»

«Екстрений» і «Спеціальний» випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать інші

Приватна «Дніпроміськрада» - рудимент минулого, який знищує наше майбутнє – другий випуск газети «Багнет Нації»

Новий номер газети «Багнет Нації», як додаток до запиту, заяви, клопотання на правоздатність

Збираємо на друк нових випусків газети "Багнет Нації" - оголошення

П’ятий випуск газети «Багнет Нації»

«Картахенський протокол про біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»

Сьомий випуск газети «Багнет Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця

Катехізис єврея СРСР українською – восьмий випуск газети «Багнет Нації»

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» - дев’ятий випуск газети «Багнет Нації»

КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск газети «Багнет Нації»

Поновлення на роботі за рішенням суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Продовження теми медичного експерименту в умовах незаконного карантину – дванадцятий випуск газети «Багнет Нації»

ВІДВІД ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… - тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від 22.02.2022

Публічне сповіщення оферта від Українського Народу до МОЗ України – чотирнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Благодійному друкованому виданню (газеті) «Багнет Нації» півтора роки – п’ятнадцятий випуск

ПРОФЕСІЙНИЙ СУДДЯ – ВИМОГА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

СУД ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ – сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

МИ МУСИМО ВИКОНАТИ КОНСТИТУЦІЮ! - вісімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Людина є скарбом Природи… - дев’ятнадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатком)

Волевиявлення: Жити по совісті… - двадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатками)

Авторське Волевиявлення Олександра – двадцять перший випуск газети «Багнет Нації»

Унікальні конституційні хроніки (початок) – двадцять другий випуск газети «Багнет Нації»

Діти – майбутнє правової держави – двадцять третій випуск газети «Багнет Нації»

Права людини - комплекс природних і непорушних свобод… - двадцять четвертий випуск газети «Багнет Нації»

Забороняємо медичні експерименти над Людиною – двадцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»

Факти, що мають юридичне значення – проект Конституції доопрацьований ТСК – двадцять шостий випуск газети «Багнет Нації»

Перша редакція чинної Конституції України – двадцять сьомий випуск газети «Багнет Нації»

Ключове з Рішення КСУ від 8 червня 2022 року №3-р(ІІ)/2022 (справа щодо презумпції невинуватості) – двадцять восьмий випуск газети «Багнет Нації»

Декларація правозахисника & Конституція України – двадцять дев’ятий (високосний) випуск газети «Багнет Нації»

ВСІ ВИПУСКИ ГАЗЕТИ

«БАГНЕТ НАЦІЇ»:

газета Багнет нації - Google Drive

Авторський проект Сергія Філіпенка:

а що ж по факту? - випуск 1 (замість Держави - КОРПОРАЦІЯ!)

а що ж по факту? – випуск 2 (замість Конституції - УЗУРПАЦІЯ!)

а що ж по факту? - випуск 3 (замість норм права - юридична КАЗУЇСТИКА!)

а що ж по факту? - випуск 4 (замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)

а що ж по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ - якась АБРАКАДАБРА!)

а що ж по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ – ПОЛІТПРОЕКТИ!)

а що ж по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)

а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО – ПРИВАТНЕ!)

Підтримати правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633  на ім’я Сергія Філіпенка

Інформація від правління БН: https://t.me/pravlinnyagoopgbn

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com

Бастіон: https://bastyon.com/bagnetnacii?fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM&fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM