Дана публікація є продовженням циклу раніше оприлюднених нами матеріалів (які можна переглянути нижче за гіперпосиланнями) щодо висвітлення питання стосовно поновлення на роботі незаконно відстороненого працівника ДП «КБ «Південне» ім.. М. К. Янгеля», через його відмову приймати участь в медичному експерименті та випробовуванні лікарських засобів та препаратів шляхом проходження примусової вакцинації.
Початок позовної
заяви за посиланням на сайті «Багнет Нації»: (https://bagnetnacii.blogspot.com/2022/01/blog-post_16.html).
Підтримати
правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет
Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633 на ім’я Сергія Філіпенка
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Матеріали по темі: Попередження
гендиректору ДП «КБ «Південне» щодо незаконності відсторонення від роботи
СКАСУВАННЯ
НАКАЗУ ПРО ВІДСТОРОНЕННЯ ВІД РОБОТИ - зразок позовної заяви
Відсторонення
від роботи працівників АТ «Укрзалізниця» є незаконними - попередження
Відсторонення
від роботи через відсутність щеплення є незаконними (ухвала суду)
Заява до
Держпраці щодо незаконного відсторонення від роботи гендиректором ДП «КБ «Південне»
Низка
досудових запитів до гендиректора ДП «КБ «Південне»
Воєнний
або надзвичайний стан до введення «карантину» в Україні не оголошувався –
відповідь ВРУ
Поновлення
на роботі за рішенням суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»
Поновлення
на роботі: «акцептування» злочинної оферти «по-багнетівськи» - позовна заява
(початок)
Припиняючи
самоправство і невиконання рішення КСУ роботодавцем – заяви про злочин
Позиція
Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо незаконного відсторонення від роботи –
документ
ПОРУШЕННЯ
МОЇХ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ НА ПРАЦЮ ТА НА ДОСТАТНІЙ РІВЕНЬ ЖИТТЯ:
В своєму Рішенні від 16 вересня 2021 року № 6-р(II)/2021 (Справа № 3-349/2018 (4800/18, 1328/19,
3621/19, 6/20) Конституційний Суд України наголосив, що Людина є
скарбом Природи, звідки й походять притаманні
людині за народженням права і свободи, тобто ті, що природні. Людська гідність
як джерело всіх прав і свобод людини та їх основа є однією із засадничих
цінностей українського конституційного ладу. Із статті 3 Конституції України випливає обов’язок держави забезпечувати охорону та захист
людської гідності. Такий обов’язок покладено на всіх суб’єктів публічної влади.
Верховна Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та
реалізацію прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської
гідності як природної цінності. Своєю чергою, суди мають тлумачити юридичні
норми так, щоб під час їх застосування це не завдавало шкоди людській гідності.
Частинами п’ятою і шостою статті
13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»
визначено, що висновки щодо застосування норм права,
викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів
владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий
акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у
постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких
норм права.
В своїй Постанові № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції
України при здійсненні правосуддя» Пленум Верховного Суду України наголосив, що
«Відповідно до статті 8 Конституції в
Україні визнається і діє
принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини
і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст
законів та інших нормативно-правових
актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої
влади, органів місцевого самоврядування
і забезпечуються захистом правосуддя.
Виходячи із
зазначеного принципу та гарантування Конституцією
судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом
забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При
цьому слід мати на увазі, що згідно зі статтею 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й
громадянина не є вичерпними.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має
найвищу юридичну силу, а її норми є
нормами прямої дії, суди при
розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону
чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його
відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати
Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись
на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».
Положеннями статті 3. Конституції
України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і
гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади
здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і
відповідно до законів України (ст.6 Основного Закону України). Органи державної
влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України (ч.2 ст.19 Основного Закону України).
Кабінет Міністрів України є вищим
органом у системі органів виконавчої влади (ч.1 ст.113 Основного
Закону України). Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає
постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (ч.1
ст.117 Основного Закону України). Кабінет Міністрів України вживає заходів
щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (п.2 ч.1 ст.116
Основного Закону України). Кабінет
Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та
законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної
Ради України, прийнятими відповідно
до Конституції та законів України (ч.3 ст.113
Основного Закону України). Організація, повноваження і порядок діяльності
Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються
Конституцією і законами України (ч.2 ст.120 Основного Закону України).
Організація, повноваження і порядок
діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Законом України № 794-VII “Про Кабінет
Міністрів України” (далі-Закон № 794-VII). До основних
завдань Кабінету Міністрів України належать вжиття заходів щодо забезпечення
прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для
вільного і всебічного розвитку особистості (п.2 ч.1 ст.2 Закону №
794-VII). Кабінет Міністрів України здійснює
виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України (ч.2 ст.3 Закону № 794-VII).
Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і
законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України,
прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов’язкові для
виконання акти - постанови і розпорядження (ч.11 ст.49 Закону №
794-VII).
З
наведеного випливає, що Конституційним обов’язком КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ, є
забезпечення реалізації моїх прав і свобод. З метою виконання свого обов’язку
по забезпеченню моїх прав і свобод, КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ видає обов’язкові
до виконання постанови і розпорядження (нормативно-правові акти).
Нормативно-правові акти КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ включно із пунктом 41-6 Постанови №
1236 мають бути направлені на забезпечення, утвердження та реалізацію моїх прав
і свобод, зокрема, направлені
забезпечення, утвердження та реалізацію мого права на працю.
При цьому кожен має право на
працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно
обирає або на яку вільно погоджується (ч.1 ст.43 Конституції України).
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ч.2
ст.22 Конституції України). Конституційні права і свободи людини і громадянина
не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть
встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих
обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25,
27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції
(ст.64 Конституції України).
Диспозиція ст.64 Конституції України
дозволяє констатувати абсолютно беззаперечний, абсолютно неспростовний,
абсолютно юридично доказаний факт, що гарантоване ст.43 Конституції України моє
право на працю може бути обмежено лише
у разі введення в Україні воєнного або надзвичайного стану. Як
доведено вище з посиланням на офіційні відповіді Верховної Ради України в Україні не введено
ні воєнний, ні надзвичайний стан. Отже обмеження мого Конституційного права на
працю підзаконним пунктом 41-6 Постанови № 1236 який є підставою для видання
відповідачем Наказу ГД № 1822, як і сам Наказ
ГД № 1822 є такими, що знаходяться
у безпосередній суперечності до ст.3, ч.2 ст.22, ст.43, ст.64
Конституції України і не відповідають зазначеним статтям Конституції України.
Як вже зазначалося вище,
пунктом 5 постанови № 9 “Про застосування Конституції України під час
здійснення правосуддя” від 01.11.1996 року Пленум Верховного Суду України
прийшов висновку, що судам необхідно
виходити з того, що нормативно-правові акти
будь-якого державного чи іншого органу (акти
Президента України,постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету
Міністрів України,нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної
Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти
органів місцевого самоврядування, накази
та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій
тощо) підлягають оцінці
на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи
буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав
застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт
суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий
акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після
ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання
стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності
закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого
належить до юрисдикції Конституційного Суду України (ч.6 ст.10 ЦПК).
Пунктом 138 рішення у справі “Полях та інші проти
України” (заява № 58812/15 та 4 інші заяви) ЄСПЛ підкреслив, що в українському законодавстві не
передбачається права фізичної особи на індивідуальне звернення до
Конституційного Суду України, і тому саме національні суди мали досліджувати
питання відповідності законодавчих актів Конституції
України та, у випадку виникнення сумніву,
звертатися з поданням про відкриття конституційного провадження (див.
рішення у справі «Проніна проти
України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт
24, від 18 липня 2006 року). У цьому контексті Суд повторює, що якщо один
засіб юридичного захисту не може сам собою цілком задовольнити вимоги
«ефективного засобу юридичного захисту» відповідно до Конвенції, то їх може задовольнити
сукупність засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством
(див. згадане рішення у справі «Де Суза Ріберо проти Франції» (De Souza Ribero v. France), пункт 79).
З наведеного випливає, що з метою
ефективного захисту мого порушеного, невизнаного права на працю і як наслідок
порушеного права на достатній рівень життя, суд має самостійно оцінити пункт
41-6 Постанови № 1236 та Наказ ГД № 1822 на відповідність
до ст.3, ч.2 ст.22, ст.43, ст.64
Конституції України і навіть самостійно у встановленому законом порядку
здійснити подання про відкриття Конституційного провадження за фактом
незаконного відсторонення Наказом ГД № 1822 мене від роботи без збереження заробітної плати.
ДИСКРИМІНАЦІЯ ЧЕРЕЗ ІНШІ ПЕРЕКОНАННЯ:
Відповідно до ч.1
ст.6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні
права держави, які беруть участь у цьому
Пакті, визнають право на працю, що
включає право кожної
людини дістати можливість
заробляти собі на життя працею, яку вона
вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки
до забезпечення цього права. Відповідно до ч.2 ст.2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються гарантувати, що права,
проголошені в цьому Пакті, здійснюватимуться
без будь-якої дискримінації щодо раси, кольору шкіри, статі, мови,
релігії, політичних чи інших
переконань, національного чи
соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини.
Відповідно до п.1
ч.1 Європейської соціальної хартії кожна людина повинна мати
можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає. Відповідно до п.2 ч.1 Європейської соціальної хартії
усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній
життєвий рівень для них самих та їхніх сімей. Відповідно до ст.Е ч.5 Європейської
соціальної хартії здійснення прав, передбачених цією Хартією, забезпечується без будь-якої
дискримінації за
ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших
переконань, національного або соціального походження, стану здоров’я,
належності до національної меншини, народження або інших обставин.
Відповідно до п.1 ст.15 Хартії основних прав Європейського Союзу,
кожна людина має право на працю і на здійснення професійної діяльності, яку
вона вільно обирає чи на яку вільно погоджується. Відповідно до ст.20 Хартії
основних прав Європейського Союзу, усі люди рівні в правах. Відповідно до п.1
ст.21 Хартії основних прав Європейського Союзу, забороняється дискримінація
будь-якого виду,
включно,за ознаками статі, раси, кольору шкіри, етнічного чи соціального
походження, генетичних характеристик,мови,релігії або переконань тощо.
Відповідно до ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на
працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно
обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно ч.1, 2 ст.24 Конституції
України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед
законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за
ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,
статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання,
за мовними або іншими ознаками.
В своєму Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 по Справі № 1-10/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров’я,
честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною
цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою
діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов’язком держави (статті 1, 3 Основного Закону
України).
Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти
приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми
Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту
конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі
Конституції України гарантується; конституційні права і свободи гарантуються і
не можуть бути скасовані (частини друга, третя статті 8, частина друга
статті 22 Конституції України).
Відповідно
до частини першої статті 64 Основного
Закону України конституційні права і свободи людини і
громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією
України.
Конституційні права і свободи є
фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому
держава зобов’язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх
реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність
конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають
декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі.
Відповідно до частини першої
статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, отже, держава
зобов’язана гарантувати кожному захист його прав і свобод у судовому порядку;
суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа
без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються,
створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші
ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня
1997 року № 9-зп).
Згідно
з частинами першою, другою статті 24 Основного Закону
України громадяни мають рівні конституційні права і
свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за
ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,
статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання,
за мовними або іншими ознаками.
Рівність та
недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами
національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями
світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з
питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях
14, 26), Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях
1, 2, 7).
Гарантована Конституцією України рівність
усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних
правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для
реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі
звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних
інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ст.2-1 КЗпП забороняється
будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав
і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від
раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі,
гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та
іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи
наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних
обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні
громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших
органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у
захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов’язаних з
корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання
корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за
мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її
виконання.
Відповідно до п.п.7.3.2 п.7 ч.7 Резолюції 2361 (2021) “Вакцини проти COVID-19, етичні, юридичні та практичні аспекти” Асамблея наполегливо закликала
держав-членів і Європейський союз – гарантувати,
що нікого не буде піддано дискримінації за те, що він не був
вакцинований, через можливі ризики для здоров’я або небажання пройти вакцинацію.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України “Про засади запобігання та протидії
дискримінації в Україні” формами дискримінації
є: пряма дискримінація (ситуація, за якої з особою та/або
групою осіб за їх певними ознаками
поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній
ситуації).
Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України
“Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” форми
дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки
Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб
публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
Змістовний аналіз наведеного вказує на
наступне. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права держави, Європейська соціальна хартія та Хартія основних прав Європейського Союзу
є міжнародними договорами які відповідно до Закону України “Про міжнародні
договори України” підлягають сумлінному виконанню. Отже сумлінному виконанню
Україною підлягає забезпечення реалізації мого права на працю без будь-якої
дискримінації. Дискримінацією є
створення будь-яких умов, за яких особа чи група осіб отримує будь-які
привілеї, включно із привілеями реалізувати свої право на працю, перед іншими особою, яким будь-яким чином обмежено
реалізацію такого права. Фактом умисного та свідомого створення дискримінації є
пункт 41-6 Постанови № 1236 та Наказ ГД № 1822,
так як виходячи з їх змісту громадяни України які вакцинувались від COVID-19, отримали
привілеї у вигляді можливості працювати, натомість мене громадянина України який
відмовився від вакцинації від COVID-19
відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, і буде допущено до
роботи тільки після вакцинації. Тобто мене поставлено в нерівні умови
реалізації мого невід’ємного, міжнародно визнаного права на працю та на достатній рівень
життя.
Таким чином пункт 41-6 Постанови № 1236 та Наказ
ГД № 1822 знаходиться у
безпосередній суперечності до ч.1 ст.6, ч.2 ст.2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, п.п.1-2 ч.1,
ст.Е ч.5 Європейської соціальної хартії, п.1 ст.15, ст.20, п.1 ст.21 Хартії
основних прав Європейського Союзу, п.п.7.3.2
п.7 ч.7 Резолюції 2361 (2021) “Вакцини проти COVID-19, етичні, юридичні
та практичні аспекти”, ч.1,2 ст.24 Конституції України, ст.2-1 КЗпП, ч.2 ст.6
Закону України.
Як вже зазначалося вище, з посиланням на
приписи Постанови ВСУ № 9 в системному зв’язку з ч.2 ст.8 та ч.1 ст.9 Основного
закону у разі невідповідності правового акта міжнародному договору,
згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує
міжнародний договір України (ч.8 ст.10 ЦПК).
З наведеного випливає, що з
метою ефективного захисту мого порушеного, невизнаного права на працю і як
наслідок порушеного права на достатній рівень життя, суд має самостійно оцінити
пункт 41-6 Постанови № 1236 та Наказ
ГД № 1822 на відповідність до ч.1, 2 ст.24
Конституції України, ст.2-1 КЗпП, ч.2 ст.6 Закону України та з метою захисту мого порушеного права на
працю застосувати ч.1 ст.6, ч.2 ст.2 Міжнародного пакту
про економічні, соціальні і культурні права, п.п.1-2 ч.1, ст.Е ч.5 Європейської соціальної хартії,
п.1 ст.15, ст.20, п.1 ст.21 Хартії основних прав Європейського Союзу, п.п.7.3.2
п.7 ч.7 Резолюції 2361 (2021) “Вакцини проти COVID-19, етичні,
юридичні та практичні аспекти”.
ПРИМУШЕННЯ ДО
УЧАСТІ В МЕДИЧНОМУ ЕКСПЕРИМЕНТІ ТА ВИПРОБОВУВАННІ НА СОБІ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ТА
ПРЕПАРАТІВ:
Згідно статті 28 Конституції України, а також чинних
міжнародних документів, зокрема Нюрнбергського Кодексу 1947 (Nuremberg Code
1947) – жодна людина без її вільної
згоди не може бути піддана медичним дослідам. Абсолютною необхідною
умовою проведення експерименту на людині є її добровільна письмова згода. Обов'язок і відповідальність за
встановлення якості отриманої згоди покладається на кожного хто ініціює, керує,
чи займається проведенням такого експерименту. Це персональний обов'язок та
відповідальність кожної такої особи (посадовця) яка не може бути безкарно
перекладена на іншу особу. (ст. 1 Nuremberg Code 1947).
Відповідно
до ст. 12 ЗУ № 1645-ІІІ від 06.04.2000 «Про захист населення від інфекційних
хвороб», та ст. ст. 42, 43 ЗУ № 2801-XII від 19.11.1992 «Основи
законодавства України про охорону здоров’я», — передумовою будь-якого медичного
втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта (по дітям
до 15 років — законних представників (батьків).
Дорожньою
картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19,
спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової
вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022
роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я від 24.12.2020 № 3018
(у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 09.02.2021
№ 213), встановлено,
що вакцинація від коронавірусної хвороби
COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп
населення та професійних груп.
Таким чином, враховуючи вищевикладене,
вважаю, що у роботодавця не вбачається законних підстав примушувати працівників
вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до
дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.
На підставі зазначеного та відповідно до п. 8 ч.
5 ст. 19 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я», що стверджує
право на «відмову від медичного втручання», я, станом на сьогоднішній
день, не маю можливості брати участь
в такому небезпечному експериментальному медичному втручанні і ризикувати своїм
здоров’ям (в тому числі враховуючи можливий летальний результат,
за який я мушу взяти всю відповідальність на себе).
Наразі я вважаю, що станом на
сьогоднішній день вакцинування проти COVID-19, є ризикованою медичною
процедурою, а відтак я не можу надати своєї згоди на
участь в медичних експериментах, так як запропоновані вакцини не пройшли всіх
стадій необхідних клінічних випробувань, а саме не пройшли четвертої фази
досліджень — вивчення побічних ефектів і
протипоказань.
В даному аспекті також слід зауважити, що пунктом другим Розділу ІІ. «Перехідні
положення» Закону України від 22 березня 2018 року № 2362-VIII «Про внесення змін до деяких
законів України щодо повноважень в галузі охорони навколишнього природного
середовища» чітко визначено, що «Кабінету Міністрів України потрібно забезпечити прийняття рішень з питань,
що потребують законодавчого врегулювання, крім випадків, визначених статтею 92 Конституції України, щодо
проведення у сферах, відповідальність за які несе Кабінет Міністрів України,
зокрема екології, державного управління, охорони здоров’я, експерименту (!!!), строк якого не перевищує двох років. Порядок проведення експерименту
встановлюється Кабінетом Міністрів України».
Не беручи до уваги факт відвертого
недотримання порядку введення карантину через Подання від 10 березня 2020 року (документ без вихідного номеру) «Щодо
встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України
коронавірусу COVID-19» викладеного на бланку «МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ГОЛОВНИЙ
ДЕРЖАВНИЙ САНІТАРНИЙ ЛІКАР УКРАЇНИ» адресованого Міністру охорони здоров’я України
Іллі ЄМЦЮ від заступника Міністра охорони здоров’я В. ЛЯШКА, у відсутність
посади Головного санітарного лікаря України ліквідованої Постановою Кабінету
Міністрів України від 29 березня 2017 року № 348 «Деякі питання Державної
санітарно-епідеміологічної служби», не беручи до уваги факт призначення Ляшка
Віктора Кириловича заступником Міністра охорони здоров’я України – головним
державним санітарним лікарем України Розпорядженням КМУ від 11 березня 2020 року № 229-р «Про призначення Ляшка В. К.
заступником Міністра охорони здоров’я України – головним державним санітарним
лікарем України», у відсутність самої СЕС, і посади головного державного лікаря
України, а також не беручи до уваги факт відсутності засідання КМУ 11 березня 2020 року, в день прийняття
Постанови КМУ від 11 березня 2020 року
«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної
хвороби COVID-19, спричиненої
коронавірусом SARS-CoV-2», якою було встановлено карантин на всій території України, слід
зазначити, що на території України згідно наказів МОЗ відбуваються клінічні
випробовування лікарських препаратів. Про це свідчить низка наказів МОЗ виданих
в різний час, за підписами різних фізичних осіб (осіб без громадянства
Самостійної української держави України), на кшталт:
-
Наказ МОЗ від 10.07.2020 року № 1574 «Про проведення
клінічних випробувань лікарських засобів та затвердження суттєвих поправок» підписаного Міністром Максимом СТЕПАНОВИМ (додається з додатками);
-
Наказ МОЗ від 20.08.2021 року № 1775 «Про проведення клінічного
випробування та затвердження суттєвої поправки до протоколу клінічного
випробування лікарського засобу, призначеного для здійснення заходів,
спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію
коронавірусної хвороби (COVID-19)» за підписом заступника Міністра Петра Ємця (додається з додатками);
-
Наказ МОЗ від 23 жовтня 2021 року № 2326 «Про внесення змін до реєстраційних
матеріалів лікарських засобів, які зареєстровані компетентними органами Сполучених
Штатів Америки, Швейцарської Конфедерації, Австралії, Канади, Європейського
Союзу» за підписом
Міністра Віктора ЛЯШКА (додається з додатками);
-
Наказ МОЗ від 27 жовтня 2021 року № 2352 «Про проведення клінічного
випробування та затвердження суттєвих поправок до протоколів клінічних
випробувань лікарських засобів, призначених для здійснення заходів, спрямованих
на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію
коронавірусної хвороби (COVID-19)» також за підписом Міністра Віктора ЛЯШКА (додається з додатками), та
багато інших наказів Міністерства охорони здоров’я України.
На сайті «Вакцинація від COVID-19» (https://vaccination.covid19.gov.ua), розділу сайту МОЗ (https://moz.gov.ua), йдеться про
«вакцини» (експериментальні препарати), які наразі випробовуються в Україні, а
саме:
AstraZeneca - одна з
вакцин проти COVID-19, які використовує Україна, – AstraZeneca. Це векторна вакцина, яку розробила
шведсько-британська компанія AstraZeneca разом з Оксфордським університетом.
Вакцина, вироблена в ЄС, має торговельну марку Vaxzevria, в Південній Кореї –
AstraZeneca-SKBio, в Індії – Covishield.
Склад препарату: Діюча речовина: модифікований аденовірус, що містить у
собі специфічний білок коронавірусу, який викликає імунну відповідь. Допоміжні
речовини: L-гістидин
та L-гістидин гідрохлорид
моногідрат; динатрієва сіль етилендіамінтетрацтової кислоти (EDTA); магнію хлорид; етанол; полісорбат 80; натрію хлорид;
сахароза; вода для ін’єкцій.
CoronaVac/Sinovac Biotech — це інактивована вакцина,
розроблена китайським фармацевтичним підприємством Sinovac Biotech. Потрібні дві дози вакцини
з інтервалом у 14-28 днів Схвалена Всесвітньою організацією охорони здоров’я
для екстреного використання.
Склад
препарату:
Діюча речовина: інактивований вірус SARS-CoV-2.
Допоміжні речовини: гідроокис алюмінію – пришвидшує та підсилює дію
активного компонента; гідрофосфат натрію 12-водний та гідрофосфат натрію
моногідрат – буферні речовини, що стабілізують вакцину, щоб її кислотний рівень
збігався з рівнем нашого тіла; натрію хлорид – є розчинником і коригує сольовий баланс вакцин.
Comirnaty/Pfizer-BioNTech — це мРНК-вакцина, розроблена
німецькою біотехнологічною компанією BioNTech спільно з американським
фармакологічним концерном Pfizer. Потрібні дві дози вакцини з
інтервалом у 21 день.
Склад
препарату:
Діюча
речовина:
мРНК - молекула, яка вчить клітини виробляти
коронавірусні білки, необхідні для формування імунної відповіді
Допоміжні
речовини:
ALC-0315, ALC-0159 і холестерол - ліпідні частинки, які формують
захисний бар’єр навколо активного інгредієнта і забезпечують його доставку у
клітини
DSPC – фосфоліпід, який стабілізує ліпідний бішар і
пришвидшує вивільнення активного компонента, а тому підсилює його дію.
дигідрат фосфату натрію та дигідрат фосфату калію -
буферні речовини, що стабілізують вакцину, щоб рівень кислотності збігався з
рівнем нашого тіла
натрію хлорид і калію хлорид - є розчинниками і
коригують сольовий баланс вакцини
сахароза - запобігає
замерзанню та стабілізує вакцину
вода для ін’єкцій
Moderna — це мРНК-вакцина, розроблена американською
фармацевтичною компанією Moderna. Потрібні дві дози вакцини з інтервалом у 28
днів.
Склад
препарату;
Активна
речовина:
мРНК – молекула, яка кодує шипоподібний білок
коронавірусу SARS-CoV-2
Допоміжні
речовини:
ліпід SM-102 (гептадекан-9-іл 8- ((2-гідроксіетил)
(6-оксо-6-(ундецилоксі)гексил)аміно) октаноат)
холестерин
1,2-дістеароїл-сн-гліцеро-3-фосфохолін (DSPC)
1,2-димірістоїл-рац-гліцеро-3-метоксіполіетилен
гліколь-2000 (PEG2000 DMG)
трометамол
трометамолу
гідрохлорид
оцтова кислота
натрію ацетату
тригідрат
сахароза
вода для ін’єкцій.
Отже, так
звана вакцина від COVID-19 не є традиційною вакциною. Це генно-інженерний
продукт, в якому містяться білки матричної РНК — мРНК. Вплив даної технології на людський організм в
подальшому ще не вивчений.
Як вбачається, до складу вакцин від COVID-19
входить абортивний матеріал людини (кліткова лінія HEK-293),
аденовірус шимпанзе, що є відкритою інформацією, та підтверджується самими
виробниками. Я, вважаю неприпустимим примусове введення цих речовин у кров та тіло людини.
На сьогоднішній день вакцинація проти коронавірусної
інфекції викликаної вірусом SARS-CoV-2, є «примусовим» медичним
експериментом над громадянами України, оскільки відповідно до ЗУ № 4613 «Про
лікарські засоби», який спрощує процедуру реєстрації та використання вакцин від
COVID-19
в Україні, від 29.01.2021 року, допущена прискорена процедура реєстрації вакцин
від коронавірусу, при якій дозволено в надзвичайних ситуаціях (або для їх
запобігання) реєструвати препарати на основі неповних даних клінічних
досліджень та до завершення клінічних випробувань. Без цього законопроекту
уряд не мав би права реєструвати вакцини від коронавірусу, тому що жодна з них
не пройшла четвертої фази досліджень — вивчення побічних ефектів і
протипоказань.
Також в частині 6 Статті 92
Закону України про лікарські засоби вказано, що після державної реєстрації
лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для
лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19)
під зобов’язання для екстреного медичного застосування центральний орган
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у
сфері охорони здоров’я, за рішенням Кабінету Міністрів України має право брати
зобов’язання від імені України, пов’язані із закупівлею, застосуванням
лікарських засобів,вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для
лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19),
державна реєстрація яких здійснена відповідно до вимог цієї статті, у тому
числі щодо відмови від суверенного імунітету щодо таких зобов’язань, а також
звільнення від відповідальності виробника та/або власника реєстраційного
посвідчення, включаючи їх працівників, медичних працівників, якщо застосування
таких лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів
здійснювалося відповідно до інструкції, затвердженої центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у
сфері охорони здоров’я, та інших осіб, які залучені до здійснення заходів,
пов’язаних із вакцинацією та/або застосуванням лікарських засобів, за будь-які
наслідки, спричинені застосуванням таких лікарських засобів, вакцин або інших
медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної
профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19).
Законом було знято, відповідальність виробника та
усіх інших осіб, що приймають участь у вакцинації. Також доводжу до відома
суду, що жодна з дозволених вакцин або інший медичний імунобіологічний препарат для
специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) не пройшли всіх стадій дослідження. Тому їх обов'язковість — це посягання на
моє здоров'я і життя.
Згідно з
офіційними відомостями Центру громадського здоров’я МОЗ України (№
03-11/13/32-к/20-к/22 від 11.01.2022 – копія додається), – штам вірусу
«SARS-CoV-2» - в Україні не виділений! Крім того, Референс-лабораторія з
діагностики ВІЛ/СНІДу, вірусологічних та особливо небезпечних патогенів Центру,
лабораторії центрів контролю та профілактичних хвороб МОЗ України не проводять
вірусологічні дослідження з метою виділення вірусу «SARS-CoV-2» на культурі
клітин. В той же час, Референс-лабораторія з діагностики ВІЛ/СНІДу,
вірусологічних та особливо небезпечних патогенів Центру проводить дослідження
методом полімеразно-ланцюгової реакції щодо виявлення мутації з метою
визначення циркулюючого штаму на території України. Тобто хвороби
юридично - не існує (не виявлено)! Саме тому, її не включено до
обов’язкових календаря щеплень, внесенням змін у відповідний закон.
Також окрім
відсутності в Україні штаму хвороби, відсутності оголошеного режиму
надзвичайного стану, а від так і відсутність введеного карантину, на території
України не зареєстровано жодних епідемій, що підтверджується відомостями
з Центру громадського здоров’я МОЗ України, що вказує на повну безпідставність
примусу до будь-якого щеплення.
Згідно офіційних відомостей МОЗ - жодна вакцина від так
званого COVID-19 не пройшла всіх клінічних випробовувань, а отже таке щеплення
є експериментальним дослідом на людині, що підтверджується наказом МОЗ від 06.10.2021 року № 2164
«Про
проведення клінічного випробування та затвердження суттєвих поправок до
протоколів клінічних випробувань лікарських засобів, призначених для здійснення
заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та
ліквідацію коронавірусної хвороби (COVID-19)» (додається з додатком),
відповідно до якого - те, що Відповідач вважає «щепленням» проти гострої
респіраторної хвороби COVID-19 насправді є клінічним випробуванням з
назвою «Фаза III, рандомізоване, активно
контрольоване, з маскуванням даних від спостерігача, в паралельних групах,
багатоцентрове дослідження для оцінки імуногенності та безпеки рекомбінантної
вакцини з наночастинками білка SK SARS-CoV-2, з додаванням в якості ад’юванта
AS03 (GBP510), дорослих у віці 18 років і старше», код дослідження GBP510_003,
версія 1.1 від 21 липня 2021».
За таких
обставин відсутні підстави вважати, що запропоноване Віповідчем
добровільно-примусове, обов’язкове щеплення від юридично невстановленої хвороби
- є медичним захистом, а не проведення за примусом Відподавча небезпечних
медичних дослідів на працівниках відповідного підприємства.
Згідно
з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21 та
профільним законодавством України, щеплення проти COVID-19
не є обов’язковим.
Так, зокрема, у даній резолюції ПАРЄ
зазначено: «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові і практичні питання»:
«Забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація НЕ є
обов’язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншого тиску
з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі» (ст.
7.3.1); «Гарантувати, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він
не був вакцинований, через можливі ризики для здоров’я або небажання пройти
вакцинацію» (ст. 7.3.2).
В даному контексті слід зазначити,
що відповідно до п.п.7.1.1 пункту
7 частини 7 Резолюції 2361 (2021) “Вакцини проти COVID-19, етичні, юридичні та практичні
аспекти” Асамблея наполегливо закликала держав-членів і
Європейський союз – забезпечити якісні випробування,
які мають бути надійними і проводитись з виконанням етичних норм у
відповідності до діючих положень Конвенції про захист прав і гідності людини
щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та
біомедицину (СЕД № 164, Конвенція Ов’єдо) та Додаткового протоколу до неї, який стосується біомедицинських
досліджень (СДСЄ № 195).
Наведене формулювання вже
вказує, що вакцинація від COVID-19, є випробовуванням
лікарських засобів від COVID-19.
Статтею 5 Конвенції про
захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція
про права людини та біомедицину (СЕД № 164, Конвенція Ов’єдо) (далі – Конвенція) встановлено,
що будь-яке втручання у сферу здоров'я може здійснюватися тільки після
добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Такій особі
заздалегідь надається відповідна
інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики. Відповідна особа
у будь-який час
може безперешкодно відкликати
свою згоду. Частиною 1 статті 14 Додаткового протоколу до Конвенції, який
стосується біомедицинських досліджень (СДСЄ № 195) (далі – Протокол)
встановлено, що виключається проведення дослідів на людині, при
виконанні положень Глави 5 і Статті 19, без отримання обізнаної,
недвозначної, чіткої та документально підтвердженої згоди особи.
Також слід зазначити, що відповідно до пункту першого
принципу другого Рекомендацій Комітету міністрів державам-учасницям стосовно
медичних досліджень на людині № R(90)3, при проведенні медичних
досліджень інтереси і благополуччя людини, яка піддається медичному
досліду, повинні завжди перевалювати над інтересами науки і суспільства.
Крім того, відповідно до принципу десятого Рекомендацій
Комітету міністрів державам-учасницям стосовно медичних досліджень на людині №
R(90)3, медичний дослід не може проводитись, якщо не надано достатніх
доказів, які стосуються безпеки особи, яку піддано досліду.
Адже, відповідно до ст.7 Міжнародного пакту про громадянські та
політичні права, жодну особу не може
бути без її вільної згоди
піддано медичним чи науковим дослідам.
З наведеного витікає наступне. Формулювання
п.п.7.1.1 пункту 7 частини 7 Резолюції 2361 (2021) “Вакцини проти COVID-19,
етичні, юридичні та практичні аспекти” та його зміст прямо вказують, що
вакцинація від COVID-19 - є доведеним фактом проведення випробувань лікарських
засобів, які проходять клінічні випробування на людях. Будь-які медичні досліди
чи медичні випробовування вакцин від COVID-19, мають відбуватись виключно за
наданням моєї свідомої згоди. У разі моєї відмови від вакцинації (прийнятті
участі в медичному експерименті) від
COVID-19, моя відмова має пріоритет над інтересами держави, суспільства,
Відповідача та виданим ним Наказом ГД № 1822 і підставою для його видання п.41-6 Постанови № 1236. Таке відсторонення
прямо вказує, що Відповідач свідомо здійснює на мене тиск, впливає на мене
шляхом шантажу з метою примусити мене до участі в клінічних випробуваннях
вакцин від COVID-19.
Таким чином пункт 41-6 Постанови № 1236 та Наказ ГД № 1822 знаходиться у безпосередній суперечності до п.п.7.1.1 пункту 7 частини
7 Резолюції 2361 (2021) “Вакцини проти COVID-19, етичні, юридичні та практичні
аспекти”, статті 5 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо
застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину
(СЕД № 164, Конвенція Ов’єдо), частини 1 статті 14 Додаткового протоколу до
Конвенції, який стосується біомедицинських досліджень (СДСЄ № 195), пункту першого принципу другого, принципу десятого
Рекомендацій Комітету міністрів державам-учасницям стосовно медичних досліджень
на людині № R(90)3, ст.7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні
права.
Аналізуючи положення Гельсінської декларації Всесвітньої медичної
асоціації «Етичні
принципи медичних досліджень за участю людини у якості об'єкта дослідження» основна мета медичного дослідження за участю людини у
якості об'єкта дослідження - зрозуміти
причини, розвиток і наслідки захворювань та вдосконалити
превентивні, діагностичні й терапевтичні заходи (методики, процедури
та лікування). Навіть найкращі сучасні заходи мають безупинно оцінюватися
за результатами дослідження їх
безпечності, ефективності, результативності, загальнодоступності та якості
(п.7).
Медичні
дослідження за участю людини у якості об'єкта дослідження мають проводитися тільки особами з
відповідною науковою підготовкою та кваліфікацією. Дослідження на пацієнтах чи
здорових добровольцях потребують контролю
з боку компетентного лікаря
чи іншого медичного працівника, що мають відповідну кваліфікацію.
Відповідальність за захист об'єктів
дослідження мусить нести лікар чи інший медичний працівник, і ніколи - об'єкт
дослідження, навіть за умови, що він дав згоду (п.16).
Кожному
медичному дослідженню за участю людини у якості об'єкта дослідження мусить передувати ретельне
порівняння прогнозованих ризиків та складнощів для окремих осіб і спільнот,
задіяних у дослідженні, з очікуваною користю для них і для інших осіб чи
спільнот, що знаходяться під впливом досліджуваних умов (п.18).
Медичне
дослідження за участю людини у якості об'єкта дослідження може проводитися лише
в тому випадку, якщо значущість мети переважає
неминучі ризики та
складнощі для об'єктів дослідження (п.21).
Участь
компетентних осіб у якості об'єкта дослідження в медичному дослідженні має бути добровільним. Не дивлячись на те, що
консультація членів родини чи
голів спільнот може бути доцільною, жодна
компетентна особа не може бути зареєстрована для участі і дослідженні без його
чи її вільної згоди (п.22).
В даному контексті варто зауважити, що у разі невідповідності правового акта міжнародному
договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд
застосовує міжнародний договір України (ч.8 ст.10 ЦПК).
В контексті зазначеного хочу наголосити, що з метою
ефективного захисту мого порушеного, невизнаного права на працю і як наслідок
порушеного права на достатній рівень життя, суд має самостійно оцінити пункт
41-6 Постанови № 1236 та Наказ ГД № 1822 на відповідність до п.п.7.1.1 пункту 7
частини 7 Резолюції 2361 (2021) “Вакцини проти COVID-19, етичні, юридичні та
практичні аспекти”, статті 5 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо
застосування біології та медицини: Конвенції про права людини та біомедицину
(СЕД № 164, Конвенції Ов’єдо), частини 1 статті 14 Додаткового протоколу до
Конвенції, який стосується біомедицинських досліджень (СДСЄ № 195), пункту першого принципу другого, принципу
десятого Рекомендацій Комітету міністрів державам-учасницям стосовно медичних
досліджень на людині № R(90)3, ст.7 Міжнародного пакту про громадянські та
політичні права та з метою захисту мого порушеного права на працю та
застосувати зазначені положення норм міжнародного права.
НЕЗАКОННЕ ВІДСТОРОНЕННЯ МЕНЕ ВІД РОБОТИ БЕЗ
ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ - ПОСЯГАННЯ НА МОЄ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я:
Відповідно до ч.1 ст.6 Міжнародного пакту про громадянські
та політичні права право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Відповідно до ч.1 ст.2 Конвенції про захист прав людини та
основоположних свобод право кожного на життя охороняється законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Хартії основних прав Європейського Союзу кожна
людина має право на життя.
Відповідно до ст.27 Конституції України кожна людина має
невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно
позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей
від протиправних посягань.
З наведеного випливає, що право
на життя є моїм невід’ємним, даним мені від народження правом яке безпосередньо
пов’язане із правом на здоров’я. Таким чином будь-яке посягання на моє здоров’я
наслідком якого може бути смерть, каліцтво чи інше будь-яке нанесення мені
шкоди, є фактом посягання на моє життя та здоров’я, і таким фактом посягання
є пункт 41-6 Постанови № 1236, Наказ
МОЗ № 2153 та Наказ ГД № 1822.
Пунктом 41-6 Постанови № 1236 постановлено,
керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств,
установ та організацій забезпечити:1) контроль за проведенням обов’язкових
профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними
службовцями, обов’язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій,
виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим
профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони
здоров’я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі — перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних
службовців, обов’язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких
визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких
обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю
України, частини другої статті 12 Закону України
“Про захист населення від інфекційних хвороб” та частини третьої статті 5 Закону України “Про
державну службу”, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення
таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про
наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони
здоров’я; 3) взяття до відома, що: на
час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців
здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів
про працю України, частини першої статті 1 Закону України
“Про оплату праці” та частини третьої статті 5 Закону України
“Про державну службу”; відсторонення працівників та державних
службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника
державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з
обов’язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його
зумовили.
Наказом МОЗ № 2153 затверджено
перелік тих, хто підлягає обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19,
спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого
Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України
гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до ч.2 ст.27 Закону України “Про забезпечення санітарного
та епідемічного благополуччя населення” обов'язковим профілактичним
щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань
підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва
або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за
поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби
вони до роботи не допускаються.
Відповідно до абз.23 ч.1 ст.1 Закону України “Про захист населення
від інфекційних хвороб” профілактичні щеплення - введення в організм
людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної
несприйнятливості до інфекційних хвороб.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.2 Закону України “Про лікарські засоби”
лікарський засіб - будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або
декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для
лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або
комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може
бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни
фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної
або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу.
З наведеного
випливає, що профілактичним щепленням є вакцинація від COVID-19 із застосуванням лікарських засобів
призначених для такої вакцинації.
Відповідно
до ч.6 ст.9-2 Закону України “Про лікарські засоби” після державної
реєстрації лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних
препаратів для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби
(COVID-19) під зобов’язання для екстреного медичного застосування
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує
державну політику у сфері охорони здоров’я, за рішенням Кабінету Міністрів
України має право брати зобов’язання від імені України, пов’язані із
закупівлею, застосуванням лікарських засобів,вакцин або інших медичних
імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики
коронавірусної хвороби (COVID-19), державна реєстрація яких здійснена
відповідно до вимог цієї статті, у тому числі щодо відмови від суверенного
імунітету щодо таких зобов’язань, а також звільнення від відповідальності
виробника та/або власника реєстраційного посвідчення, включаючи їх працівників,
медичних працівників, якщо
застосування таких лікарських засобів, вакцин або інших медичних
імунобіологічних препаратів здійснювалося відповідно до інструкції,
затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та
реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та інших осіб, які
залучені до здійснення заходів, пов’язаних із вакцинацією та/або застосуванням
лікарських засобів, за будь-які наслідки, спричинені застосуванням таких
лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для
лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19).
Наведені положення актів законодавства прямо вказують на наступне.
Відстороняючи Наказом ГД № 1822 з підстав
передбачених пунктом 41-6 Постанови № 1236 Відповідач створює умови, за яких через
позбавлення мене єдиного джерела існування — заробітної плати, я, фактично в
примусовому порядку, буду вимушений вакцинуватись від COVID-19, так як за відсутності такої
вакцинації мене не допустять до роботи. Водночас, у разі якщо після вакцинації
настане будь-яка шкода моєму здоров’ю або настане смерть, Відповідач звільняється
від будь-якої відповідальності. Таким чином будучи свідомо обізнаним що не
понесе ніякої відповідальності навіть у разі моєї смерті, відповідач навмисно
створює умови до примушення мене в будь-який спосіб вакцинуватись від COVID-19 і тим самим свідомо спонукає мене на
небезпеку отримати тяжкі наслідки для мого здоров’я та створює умови які інакше
ніж доведенням до самогубства не назвеш, так як після вакцинації існує ризик
моєї смерті.
В сукупності наведене прямо вказує, що відсторонення мене
Наказом № 390/ос від роботи у взаємозв’язку із пунктом 41-6 Постанови №
1236 та Наказом МОЗ № 2153, на
які посилається відповідач у Наказі ГД № 1822, є доведеним фактом свідомого
посягання відповідачем на моє життя і здоров’я, при цьому обізнаність
відповідача про його звільнення від відповідальності за створення умов які
спонукають до вакцинації ,з огляду на кримінальний кодекс України є свідомим
замахом на вбивство, свідомим доведенням до самогубства тощо.
Таким чином пункт 41-6 Постанови № 1236, Наказ МОЗ № 2153 та Наказ ГД № 1822 знаходиться у безпосередній
суперечності до ч.1 ст.6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні
права, ч.1 ст.2 Конвенції про захист прав людини та
основоположних свобод, ч.1 ст.2 Хартії основних прав Європейського Союзу, ст.27 Конституції України, і є такими, що не тільки незаконно посягають на
моє право на працю, а прямо посягають на моє життя та здоров’я.
Зокрема, іще раз звертаю увагу суду, що
профілактичні щеплення від COVID-19 не входять до вичерпного переліку
обов’язкових профілактичних щеплень визначених законом.
Виключно
законами України визначаються права і свободи людини і громадянина,
гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина (п.1 ч.92
Основного Закону України).
З наведеного випливає, що виключно Законами України
може встановлюватись обов’язок громадянина і щодо обов’язкових профілактичних
щеплень з вичерпним переліком хвороб від яких проводяться такі профілактичні
щеплення.
Відповідно
до ч.1 ст.12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”
- профілактичні
щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є
обов'язковими
і включаються до календаря щеплень.
Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України “Про забезпечення санітарного
та епідемічного благополуччя населення” - профілактичні щеплення з метою
запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк,
правець та кір в Україні є обов'язковими.
У
зазначених положеннях дано вичерпний перелік хвороб щеплення від яких є
обов’язковими, отже встановлення підзаконними
пунктом 46-1 Постанови № 1236,
Наказом МОЗ № 2153 та Наказ ГД № 1822 іншого ніж передбаченого законом не покладає на мене законного
обов’язку приймати участь у профілактичних щепленнях від COVID-19.
Далі буде…
Читайте також: Міністерство
охорони здоров’я України, як приватне підприємство – документи
МОЗ
підтвердив наявність біолабораторій США в Україні
Читайте також: Досліджено
ГО «Багнет Нації»: незаконний закон зеленського щодо COVID-19
Досліджено
ГО «Багнет Нації»: фотокопії постанов КМУ стосовно карантину коронавірусу
Зроби
власну експертизу постанови КМУ (РСР) № 211 на відповідність чинному
законодавству
Правовий
лікбез для правоохоронців Дніпра щодо нікчемності постанов КМУ (РСР) – відео
09.04.2020
в Дніпрі складені заяви на поліцейських і держвиконавців (відео)
Владислав
Акулов про фейковий кабмін та нікчемність його рішень
Про правову
нікчемність постанов КМУ щодо COVID – 19 (відео)
В Дніпрі
триває відновлення конституційного ладу, навіть в умовах «карантину»
Рубіжне:
Вводите карантин? – Відповідайте за наслідки!!!
Роздрукуй,
аби роздавати дебілам, при виконанні
На складені
протоколи громадяни Дніпра відповідають кримінальними справами на поліцейських
- відео
Андрій
Карпович про юридичні механізми введення карантину - відео
Просто
залишу це тут: порядок денний засідань Кабміну за останніх два місяці
Перебувати
в самоізоляції – не більше ніж рекомендації дебілам - документ
Відсутність
правової експертизи «карантинних» постанов Кабміну, є доказом злочину
Позов щодо
визнання протиправними і нечинними «карантинні» постанови КМУ
Секретаріат
КМУ надав розлогу відповідь стосовно постанов щодо COVID-19
Під
вивіскою липового карантину знищують малий і середній бізнес та готують нам
голодомор
Постанови
КМУ: без жодних ознак документів державної ваги
Андрій
Карпович про постанову КМУ № 211 - відео
Досліджуючи
правові аспекти карантину і постанов КМУ - документи
Карантиноцид,
як «узаконений» експеримент в контексті гібридного геноциду
Андрій
Карпович: адмінпротокол скасувати не складно, якщо знати про наступне…
Карантин.
Зростання цін. АМКУ паразитує…
Українці –
це респонденти досліджень, піддослідний біоматеріал? – відео
«Тайна
вечеря» КМУ від 11.03.2020, як джерело поширення інфекції антиконституційності
і беззаконня
Якщо
надумаєте компенсувати втрачену вигоду від карантину
На момент
введення карантину в Україні був один хворий на COVID-19
Денис
Абубакіров про барановірус і велику політику
Нормами
права по фейковому карантину
Підняли з
архіву: ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення»
Підняли з
архіву: ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану»
В деталях
про незаконність введення карантину в Україні
Чи законно
був введений карантин?
Багнет
Нації: підводимо риску щодо першої хвилі штучного карантину – матеріали для
суду
Анонс
другої хвилі «жорстокого» карантину, в контексті гібридного геноциду
На вас
складають протокол про порушення карантину. Що робити?
На вас
складають протокол про порушення карантину. Хто, складає?
Коронавірус:
Реальна статистика смертності викриває карантин абсурду
Знадобиться
для скасування штрафів за не носіння маски
Майстер-клас
скасування протоколу про «порушення умов карантину» - відео
Ліквідований
суд призначає штраф за карантин? Запитайте: хто, і на підставі чого?
Лілія
Дудко: розгерметизація правосуб’єктності Дарницького районного суду міста Києва
- відео
Вагомий
додаток до «карантинного» компромату від Олександра Дзюби
КОРОНОЦИД:
Використовуючи суд, як трибуну)))
Методичний
посібник «АНТИМАСКА» стане в нагоді
Як
адмінку-карантинку хотів розглянути ліквідований суд Харкова – відео
Недосуддю
Нейло – в стійло правосуб’єктності! - відео
Андрій
Карпович про правову нікчемність карантину і приватний Кабмін
Пояснення
до протоколу про порушення маскового режиму
Повний
текст пояснення по карантину і надзвичайній ситуації від Андрія Карповича
Про
незаконний карантин в матеріалах на сайті «Багнет Нації»
ГО ОПГ
«Багнет Нації» скасовуватиме «карантинні» постанови КМУ
Штрафи за
маски, як і сам закон, – незаконні! Дізнайся чому)
АНДРІЙ
КАРПОВИЧ ПРО ПРИМУСОВУ ВАКЦИНАЦІЮ, МЕДИЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ І ДОСЛІДЖЕННЯ НАД
УКРАЇНЦЯМИ - ВІДЕО
Андрій
Карпович і Лариса Криворучко: кого покарають за карантин? - відео
Браво!!!
Суддя Должко «розібрав на молекули» незаконність карантину в Україні - рішення
Вакцинація
замість деолігархізації?
Діалогу не
сталося: корпорація АТБ продовжує нехтувати законами корпорації
"УКРАЇНА"
Правовий
лікбез від вінницької школярки для адмінресурсоосіб
Корпорація
«УКРАЇНА»: ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста Києва - реєстраційна картка
КАБМІН –
КОНЦЕРН В КОРПОРАЦІЇ «УКРАЇНА»?
Андрій Карпович про СТРАШНІ
ЦИЦЬКИ 91 ДІВОК - шифр для свідомих
Влад Акулов
про Картахенський протокол, опікунів-окупантів та ЖиЗОїдів
Яка
юридична вага судових рішень, завірених такими печатками?
Так від
чого лікуємось, пані та панове? Переписка з Міністерством охорони здоров’я
України
Олена Фаіст
про Картахенський протокол та живі змінені організми - відео
Про
узаконений медичний експеримент в Україні – відео Андрія Карповича
Картахенський
протокол про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття - поточна
редакція
Заява про
заборону проведення медичного експерименту та видалення персональних даних
«Картахенський
протокол про біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет
Нації»
Так від чого лікуємось, пані
та панове? Переписка з МІНІСТЕРСТВОМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ - 2
Запит
Андрія Карповича до ДУ «ЦЕНТР ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я МОЗ УКРАЇНИ» від 09.10.2021
року
Сьомий
випуск газети «Багнет Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин
на роботодавця
Звільнення
працівників через карантин незаконні і можуть повернутись бумерангом для
роботодавців
Катерина
Нечипоренко про Нагойський протокол
ПРО НОВИЙ
СВІТОВИЙ ПОРЯДОК ВЖЕ СЬОГОДНІ
АЛГОРИТМ
ДІЙ ДЛЯ РОБОТОДАВЦІВ ЩОДО «ПЕРЕВІРЯЮЧИХ»
Про пОВІДло
ОДИНДЕВ'ЯТЬ і його добровільну дегустацію
Юлія
Щербак: ЗАЯВА-ВІДМОВА ВІД УЧАСТІ У МЕДЕКСПЕРИМЕНТІ
Медексперимент
у Дніпрі на 28.10.2021
Детальне
обгрунтування для посадових осіб незаконності примусу до медексперимента
Детальне
обгрунтування для посадових осіб незаконності примусу до медексперимента
Фотокопія
Постанови КМУ про COVID-сертифікат на сайті «Багнет Нації»
Вчіться
захищати свої права, як ця смілива панянка - відео
СКАСУВАННЯ
НАКАЗУ ПРО ВІДСТОРОНЕННЯ ВІД РОБОТИ – ЗРАЗОК ЗАЯВИ
Суд виправдав
перевізника та вкотре наголосив на незаконності карантинних обмежень –
постанова
Ні примусу! Поліцейські стають на захист своїх прав
Попередження гендиректору ДП «КБ «Південне» щодо незаконності відсторонення
від роботи
СКАСУВАННЯ
НАКАЗУ ПРО ВІДСТОРОНЕННЯ ВІД РОБОТИ - зразок позовної заяви
Відсторонення
від роботи працівників АТ «Укрзалізниця» є незаконними - попередження
Воєнний або
надзвичайний стан до введення «карантину» в Україні не оголошувався – відповідь
ВРУ
Підтримати правозахисну діяльність і друк благодійного
видання (газети) ГО ОПГ «Багнет Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633 на ім’я Сергія Філіпенка
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Немає коментарів:
Дописати коментар