БАГНЕТ НАЦІЇ: Справа по ТЦК та СП Дніпра: відвід колегії суддів ТААС

Суд апеляційної інстанції: Третій апеляційний адміністративний суд

Україна, 49005, місто Дніпро,

вулиця Левка Лук’яненка, 23

e-mail: inbox@3aa.court.gov.ua

інформаційний відділ - (056) 740-19-35,

приймальня голови суду - (056) 740-19-30

Суд першої інстанції: Дніпропетровський окружний

адміністративний суд

49089, м. Дніпро, вул. Янгеля 4,

Телефон: 753-04-50 (52)

E-mail: inbox@adm.dp.court.gov.ua

АПЕЛЯНТ Філіпенко Олександр Сергійович,

(ПОЗИВАЧ):

e-mail: svf2011@ukr.net

ВІДПОВІДАЧ: Дніпропетровський обласний

територіальний центр комплектування

та соціальної підтримки

код ЄДРПОУ: 08353525

вул. С. Бандери (Шмідта), 16, м. Дніпро,

Дніпропетровська область, 49000

e-mail: tckspdp@post.mil.gov.ua

Телефон: +38 (056) 770 80 94

Справа № 160/28859/23

Суддя першої інстанції: О. С. Луніна

Оскаржуване рішення від 23 січня 2024 року

Суддя апеляційної інстанції: Семененко Я. В.

1 грудня 1991 року за результатами Всеукраїнського референдуму волею Українського народу було проголошено незалежність України та створено Самостійну українську державу України (скорочено – СУД України). Це, історичний факт, що має юридичне значення, який покладено у преамбулу (основу) чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР), прийняту 28 червня 1996 року на п’ятій сесії Верховної Ради України

(див. Рішення КСУ від 14 липня 2021 року № 1-р/2021)

ЗАЯВА

про відвід колегії суддів Третього апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Семененка Ярослава Васильовича, суддів – Бишевської Наталії Анатоліївни і Добродняк Ірини Юріївни від розгляду адміністративної справи № 160/28859/23 у зв’язку з нововиявленими фактами відсутності у зазначених осіб конституційних повноважень професійних суддів

В провадженні колегії суддів Третього апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача – Семененко Я. В., суддів – Бишевської Н. А. і Добродняк І. Ю., знаходиться моя апеляційна скарга на рішення судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Луніної О. С. від 23 січня 2024 року по справі № 160/28859/23 за позовом Філіпенка Олександра Сергійовича до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії.

Під час першого судового засідання яке відбулося 07 травня 2024 року, мною, було заявлено про відвід головуючому судді зазначеної колегії Семененку Я. В., у зв’язку із нововиявленими обставинами, які викликали певні сумніви щодо об’єктивності і неупередженості судді. Мою заяву, представлена колегія, залишила без задоволення. Та після відмови у задоволенні заяви про відвід головуючому, мною було заявлено про відвід всій колегії суддів. Адже моя заява була обґрунтованою, вмотивованою та наповненою неспростовними, задокументованими фактами, які не потребують доказування у суді.

Для підготування письмової обґрунтованої, вмотивованої заяви про відвід всієї колегії, головуючим суддею було надано час, до наступного судового засідання, яке призначено на 11 годину 00 хвилин, 11 червня 2024 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), зокрема, за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді.

Тому даною заявою, Я (Апелянт/Позивач), висловлюю недовіру всій колегії суддів у складі: головуючого судді Семененка Ярослава Васильовича, суддів – Бишевської Наталії Анатоліївни і Добродняк Ірини Юріївни, через наявність інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості та об’єктивності даних суддів, з огляду на наведені нижче доводи і аргументи, підкріплені документальними доказами, які свідчать про повалення конституційного ладу зазначеними вище особами, а саме:

1. Конституція України не вводилася в дію на всеукраїнському референдумі;

Відповідно до Указу Президента України від 26 червня 1996 року № 467/96 «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України» було постановлено:

1. Провести 25 вересня 1996 року всеукраїнський референдум з питання прийняття нової Конституції України.

2. Винести для прийняття всеукраїнським референдумом текст проекту Конституції України, схвалений Конституційною комісією 11 березня 1996 року і прийнятий за основу Верховною Радою України 24 квітня 1996 року.

Введення нової Конституції України в дію всеукраїнським референдумом обумовлено нормами прямої дії самої нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року), та раніше, - вимогами умов Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» (документ: 1к/95-ВР від 8 червня 1995 року).

Згідно даного Договору в частині IV статті 61 Розділу VIII «ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ» Сторони дійшли згоди, цитую: «До прийняття нової Конституції України Сторони суворо дотримуватимуться положень цього Конституційного Договору і діятимуть у повній відповідності до нього. До прийняття нової Конституції Сторони не виноситимуть на всеукраїнський референдум, консультативний референдум та опитування громадської думки інших питань, крім прийняття нової Конституції України, текст якої буде узгоджений Сторонами».

Наступного дня після зазначеного вище Указу Президента тодішній Голова Парламенту Олександр Мороз підписує Постанову Верховної Ради України від 27 червня 1996 року № 253/96-ВР «Про процедуру продовження розгляду проекту Конституції України у другому читанні», де другим пунктом визначено, цитую: «Встановити, що на всеукраїнський референдум може бути винесений текст проекту Конституції України, доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією і прийнятий Верховною Радою України у другому читанні відповідно до вимог Регламенту з урахуванням зауважень і пропозицій Президента України, поданих в порядку узгодження зазначеного тексту проекту Конституції України згідно з частиною IV Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України (1к/95-ВР)».

Та вже наступного календарного дня (28 червня 1996 року), наступним порядковим документом після прийнятого парламентом Закону України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» (документ: 254/96-ВР від 28 червня 1996 року), та проекту самої нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року), була прийнята Постанова Верховної Ради України від 28 червня 1996 року № 255/96-ВР «Про Указ Президента «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України» згідно якої Парламент звертався до Президента із пропозицією, цитую: «Звернутися до Президента України з пропозицією відкликати Указ Президента України "Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України"».

Наступним Указом Президента України від 1 липня 1996 року № 489/96 «Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 26 червня 1996 року № 467» було постановлено, цитую: «Визнати таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 26 червня 1996 року № 467 «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України».

Отже, маємо констатувати факт невиконання домовленостей Сторонами Договору, та вчинення незаконних, нічим не регламентованих юридичних дій вже після прийняття нової Конституції України особами, які після її прийняття автоматично втратили відповідні повноваження.

Також, слід констатувати невиконання Закону України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» (документ: 254/96-ВР від 28 червня 1996 року), в якому зокрема йдеться:

Стаття 1. Прийняти Конституцію України (254к/96-ВР).

Стаття 2. Визнати такою, що втратила чинність, Конституцію (Основний Закон) України (888-09) від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями.

Стаття 3. Визнати таким, що втратив чинність, Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" (1к/95-ВР) у зв'язку з прийняттям Конституції України.

В своїх рішеннях Конституційний Суд України (далі – КСУ) неодноразово та однозначно зауважував про необхідність прийняття нової Конституції України виключно на всеукраїнському референдумі. Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (з рішення КСУ від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000). Так, зокрема:

В офіційному тлумаченні положень частини другої, третьої, четвертої статті 5 в Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2005 від 05.10.2005 зазначено:

Конституція України (254к/96-ВР), прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року від імені Українського народу, є вираженням його суверенної волі (преамбула Конституції України).

Згідно зі статтею 5 Основного Закону України (254к/96-ВР) носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга); виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (частина третя), (поняття «народ» застосовано у значенні «Український народ - громадяни України всіх національностей» - з висновку КСУ від 13 листопада 2019 року № 5-в/2019).

Положення "носієм суверенітету... є народ" закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу. У Рішенні Конституційного Суду України від 11липня 1997 року N 3-зп (v003p710-97) (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України (254к/96-ВР) зазначено, що прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини).

На думку Конституційного Суду України, положення частини третьої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) треба розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі.

"Воля народу, - наголошується в Загальній декларації прав людини (995_015), - повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування" (частина третя статті 21).

Основним Законом України (254к/96-ВР) гарантовано здійснення народом влади також через сформовані у встановленому Конституцією та законами України порядку органи законодавчої, виконавчої, судової влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5).

Враховуючи викладене Конституційний Суд України в и р і ш и в:

1. Положення частини другої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ" треба розуміти так, що в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України.

Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією (254к/96-ВР) та законами України формах безпосередньої демократії є обов'язковими.

2. Положення частини третьої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) "право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами" треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.

Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами.

В офіційному тлумаченні положень частини другої, третьої статті 5 в Рішенні Конституційного Суду № 6-рп/2008 від 16.04.2008 зазначено:

Конституція України визначає народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (частина друга статті 5). У Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) Конституційний Суд України роз'яснив, що "Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу" (абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).

Установча влада є виключним правом народу. Порядок здійснення установчої влади народом визначається Конституцією і законами України. Відповідно до статті 5 Конституції України народ має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. "На думку Конституційного Суду України, положення частини третьої статті 5 Конституції України треба розуміти так, що народ... може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі" (абзац четвертий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 (справа про здійснення влади народом).

У Рішенні від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що "влада народу здійснюється в межах території держави у спосіб і формах, встановлених Конституцією та законами України" (абзац п'ятий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини). Отже, на думку Конституційного Суду України, прийняття нової Конституції України (нової редакції) може бути здійснене установчою владою у спосіб і формах, встановлених Конституцією та законами України.

Процес прийняття нової Конституції України (нової редакції) може бути започаткований лише після з'ясування волі Українського народу щодо необхідності прийняття нової Конституції України.

Враховуючи викладене Конституційний Суд України вирішив:

1. В аспекті порушеного у конституційному поданні питання положення частини другої статті 72 у системному зв'язку зі статтею 5 Конституції України слід розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні може реалізувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України у порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України.

2. В аспекті конституційних подань положення частини другої статті 72 Конституції України в контексті положень статті 5 Конституції України треба розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення через всеукраїнський референдум за народною ініціативою, може в порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України, приймати закони України (вносити до них зміни), крім законів, прийняття яких на референдумі не допускається згідно з Конституцією України.

З повним текстом даних рішень можна ознайомитись на сайті Верховної Ради України (https://www.rada.gov.ua).

З огляду на наведене вище слід констатувати про наявне порушення порядку прийняття нової Конституції України, а також про відсутність офіційного підтвердження відповідною постановою Центральної виборчої комісії (далі – ЦВК), історичного факту, що має юридичне значення - введення нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР) в дію всеукраїнським референдумом.

Так, раніше, відповідною постановою ЦВК № 60 від 4 грудня 1991 року «По виборам Президента України та з всеукраїнського референдуму» відбулося офіційне підтвердження історичного факту, що має юридичне значення – про результати всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 року про затвердження «Акту проголошення незалежності України» щодо проголошення незалежності України та створення нової української держави з повною назвою – «Самостійна українська держава України». В резолютивній частині зазначеної постанови ЦВК № 60, зокрема зазначено: «Акт проголошення незалежності України вважати підтвердженим». Таким чином ЦВК офіційно підтвердила затвердження волі українського народу на всеукраїнському референдумі та зокрема резолютивної частини і самого Акту, в частині створення Самостійної української держави України. Водночас, ЦВК не надавало жодного офіційного підтвердження щодо обрання першим Президентом України Кравчука Л. М.

В контексті викладеного вище та з урахуванням того, що головуючий суддя Семененко Ярослав Васильович, судді – Бишевська Наталія Анатоліївна і Добродняк Ірина Юріївна є фаховими юристами вищої кваліфікації - по роду своєї діяльності в області юриспруденції і права вони мають володіти та застосовувати наведену вище інформацію в своїй практиці, а також в обов’язковому порядку мають виконувати наведені рішення КСУ. Натомість, зазначені особи грубо порушують викладені вище рішення КСУ та нехтує нормами чинного національного законодавства України, одночасно здійснюючи і судочинство, і правосуддя у відсутність конституційних профільних законів, продовжуючи перебувати на незаконно утворених посадах суддів, в неутвореному відповідно до Конституції України законом Третьому апеляційному адміністративному суді.

Даний факт, є однією з тих інших обставин, що відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 36 КАС України, які викликають обґрунтовані та вмотивовані сумніви в неупередженості та об’єктивності зазначеної колегії суддів.

2. Відсутність конституційного громадянства новоствореної Самостійної української держави України;

Наслідком незатвердження нової Конституції України на всеукраїнському референдумі, слід констатувати факт невиконання норм прямої дії в частині положень її статті 4, а також пунктів 1 і 2 частини першої статті 92 самої Конституції України (документ: 254к/96-ВР).

Водночас слід констатувати, що статус професійного судді визначений правовим зв’язком положень частини першої і частини третьої статті 127 самої Конституції України (її першої редакції – без неконституційних змін і доповнень) висуває певні вимоги до кандидатів на відповідну посаду («правосуддя здійснюють професійні судді…», «на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України…»). Дані норми також віддалено співзвучні з положеннями статті 52 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» згідно яких: «Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі». Серед вимог до кандидатів на посаду судді, визначених положенням частини першої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», основним критерієм є те, що на посаду судді може бути призначений лише громадянин України.

В контексті наведеного вище, на підтвердження виконання чи невиконання вимог положень статті 4 Конституції України, нашою громадською організацією «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» до Верховної Ради України було сформовано і направлено запит від 28 жовтня 2020 року № ЗПІ/046/20 (копія – додається) з вимогою отримання публічної інформації у вигляді одержання завірених належним чином фотокопій титульної і останніх сторінок Закону України «Про підстави набуття і припинення громадянства України».

У відповіді від 30 жовтня 2020 року № 18/10-1835 (копія – додається), яка надійшла з Апарату Верховної Ради України зазначено, що в базі даних нормативно-правової інформації «Законодавство України» офіційного порталу Верховної Ради України Закону України «Про підстави набуття і припинення громадянства України» - відсутній (!!!).

Слід зауважити, що згаданий вище Закону України «Про підстави набуття і припинення громадянства України» повинен розглядатися виключно у системному правовому зв’язку із законами, визначеними пунктом 1 і 2 частини першої статті 92. Конституції України. Таких конституційних законів має бути іще три.

Так, пунктом 1 частини першої статті 92. Конституції України (Документ 254к/96-ВР) закріплено, що виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.

В свою чергу пунктом 2 частини першої статті 92. Конституції України (Документ 254к/96-ВР) закріплено, що виключно законами України визначаються, зокрема: громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

З огляду на наведене вище та на підтвердження виконання чи невиконання положень пунктів 1 і 2 частини першої статті 92 Конституції України нашою громадською організацією «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» до Верховної Ради України було сформовано і направлено запити від 01 березня 2021 року за №№ ЗПІ/090/21 і ЗПІ/091/21 (копії – додаються), з вимогою щодо отримання достовірної інформації стосовно прийняття (або неприйняття) Верховною Радою України Закону України «Про права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод», Закону України «Про основні обов'язки громадянина» (які відповідають змісту чинної Конституції України згідно конкретної норми пямої дії) та Закону України «Про громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства» (який також відповідає змісту чинної Конституції України в частині її конкретної норми прямої дії). Крім того, в даних запитах, нами запитувалася інформація стосовно внесення до Верховної Ради України відповідних законопроектів.

З відповідей від 01 березня 2021 року №№ 18/07-369 та 18/07-370 (копії – додаються), які надійшли на зазначені запити від Апарату Верховної Ради України вбачається, що не тільки зазначені вище закони не приймалися Верховною Радою України, ба-більше того, - до Парламенту, навіть не вносилися відповідні проекти законів.

З наведеного вище витікає, що в Україні й досі залишаються не визначеними і неврегульованими на законодавчому рівні ані підстави набуття і припинення громадянства України, ані права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, ані основні обов'язки громадянина, ані громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства. Що фактично унеможливлює набуття конституційного громадянства Самостійної української держави України будь-якими особами, а також набуття відповідних повноважень посадовими і службовими особами, у відсутність мандату українського народу та закріпленої Конституцією України присяги українському народові.

В мотивувальній частині свого Рішення № 4-зп від 3 жовтня 1997 року (справа № 18/183-97) Конституційний Суд України фактично наголосив на порушенні процедури введення нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР) в дію, дійшовши висновку про те, що: «Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу.

Установча влада по відношенню до так званих встановлених влад є первинною: сааме в Конституції України визнано принцип поділу
державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (частина перша
статті 6) та визначено засади організації встановлених влад, включно законодавчої. Прийняття Конституції України Верховною Радою України означало, що у даному випадку установча влада була здійснена парламентом (а не українським народом).

В Конституції України відсутнє положення щодо визнання після її прийняття такими, що втратили чинність, Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями й Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" (1к/95-ВР) від 8 червня 1995 року. Відповідні положення містяться у статтях 2 та З Закону України "Про прийняття
Конституції України і введення її в дію" (254/96-ВР). Проте набуття чинності Конституцією України не можна пов'язувати з прийняттям цього Закону.

Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас
врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. До того ж, сам Конституційний Договір по суті передбачав втрату ним чинності і скасування чинної на момент його підписання Конституції з прийняттям нової Конституції України».

В мотивувальній частині іншого Рішення від 11 липня 1997 року № 3-зп (справа № 1/1909-97), Конституційний Суд України дійшов висновку, що: «Конституція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу (преамбула Конституції України), який відповідно до статті 5 Конституції України має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право не може бути узурповано державою, її органами або посадовими особами (там же). Отже, прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття. Це підтверджується пунктом 1 статті 85 Конституції України, яка не передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції України, а також статтею 156 Конституції України, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись всеукраїнським референдумом».

Отже, в наведених Рішеннях КСУ не тільки визначає конституційний алгоритм прийняття і введення нової Конституції України в дію (на всеукраїнському референдумі), а й визначає конституційний порядок припинення попереднього однопредметного нормативно-правового акту однакової юридичної ваги. З цього можна зробити логічний висновок, що попередня Конституція (Основний закон) України від 20 квітня 1978 року (документ: 888-ІХ) так і не була припинена в законний спосіб, а прийнята Парламентом 28 червня 1996 року нова, чинна Конституція України (документ: 254к/96-ВР), так і не була введенна в дію в законний спосіб всеукраїнським референдумом.

З наведеного постає риторичне питання яке трансформується в обґрунтований сумнів щодо конституційного набуття та припинення відповідного конституційного громадянства у Семененка Ярослава Васильовича, Бишевської Наталії Анатоліївни і Добродняк Ірини Юріївни, а також набуття ними Мандату Українського народу на здійснення відповідних владних повноважень, як посадовими особами.

3. Відсутність конституційної системи судоустрою новоствореної Самостійної української держави України;

Наступним наслідком незатвердження нової Конституції України на всеукраїнському референдумі є, крім іншого, системнохаотичне, всупереч встановленим нормам і правилам внесення антиконституційних змін і доповнень до Конституції України, зокрема до розділів (на приклад: Розділ VIII «ПРАВОСУДДЯ»), окремі статті яких, вже були розтлумачені у низці рішень КСУ, а відповідно - являються нормами прямої дії, не можуть змінюватись та є обовязковими до виконання на всій території України.

Відсутність встановленої самою Конституцією системи судоустрою, визначеної нормами статті 125 Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) в безпосередньому правовому зв’язку з нормами статті 124 Конституції України, відповідно до яких правосуддя в Україні (читай через Преамбулу – в Самостійній українській державі України) здійснюється виключно судами. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Народ (читай - Український народ) безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

З цього приводу слід зазначити, що самою новою Конституцією України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) згідно абзацу першого пункту 12 Розділу «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» було визначено конституційний строк (п’ять років) на формування системи судів загальної юрисдикції в Україні (читай через Преамбулу – в Самостійній українській державі України), де відповідно до частини другої статті 125 Конституції найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Отже, остаточною, крайньою датою формування системи судоустрою в Україні (читай через Преамбулу – в Самостійній українській державі України) та утворення системи відповідних судів загальної юрисдикції, самою новою Конституцією України (документ: 254к/96-ВР - без змін і доповнень), встановлено 28 червня 2001 року.

Слід констатувати, що на зазначену, чітко визначену, встановлену самою Конституцією України (документ: 254к/96-ВР - без змін і доповнень) дату, конституційної системи судоустрою не сформовано. Відсутня вона (конституційна система судоустрою) і на даний час.

Відповідно, існуюча наразі система судоустрою є такою, що суперечить вимогам встановленим самою Конституцією України (документ: 254к/96-ВР - без змін і доповнень). Сьогодні, за мовчазної згоди цілої армії українських юристів та фахівців в області гуманітарних наук і права, різного рівня, відповідно до пункту п’ятого розділу ХІІ «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, який здійснює правосуддя, вважається утворений в неконституційний спосіб Верховний Суд.

Так, після неконституційного внесення змін і доповнень до Конституції України (документ: 254к/96-ВР), в її Преамбули, та до розділу «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» низкою манкуртів-апатридів (фізичних осіб без національності та конституційного громадянства Самостійної української держави України) без відповідних повноважень, частина друга статті 125 Конституції в редакції Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (згідно відомостей ВРУ – набрання чинності 30.09.2016) виглядає наступним чином, а саме, цитую: «Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя».

В даному контексті також слід зауважити, що до незаконного виключення з тексту Конституції України пункту 23 частини першої статті 106 на підставі іще одного антиконституційного Закону № 1401-VIII від 02.06.2016 Президент України: «утворював суди у визначеному ЗАКОНОМ порядку».

Антиконституційним підпунктом 6 пункту 16^-¹ Розділу XV «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ», спотвореної внесеними в неконституційний спосіб змінами і доповненнями до Преамбули, ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ та самої нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР) визначено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України (???) відповідно до змін до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені ЗАКОНОМ (!!!).

Частиною четвертою статті 87 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV, яким (згідно першого речення частини третьої статті 81 встановлюється порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права) чітко визначено, що: «юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації».

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (ЄДРПОУ) вбачається, що первинною датою реєстрації юридичної особи приватного права з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД» зазначено 09 листопада 2017 року.

Отже, на дату реєстрації юридичної особи приватного права з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД» (код ЄДРПОУ: 41721784) 09.11.2017 року вже діяла з 30.09.2016 року (більше року) норма частини другої статті 125. Конституції України (в редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016), відповідно до якої: «Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя».

Багаторічна переписка нашої громадської організації ГО ОПГ «Багнет Нації» впродовж 2018-2022 років, в прагненні підтвердити державну правосуб’єктність (як державного органу) у юридичної особи з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД», виявилася безрезультатною.

Даний факт знайшов своє відображення в низці публікацій на сайті «Багнет Нації» (https://bagnetnacii.blogspot.com) за 2018-2022 роки, таких як:

Верховний суд «злив» черговий компромат на себе;

Система в ступорі, або чому Верховний Суд не став звертатися в КСУ по рішенню щодо паспортної революції;

Заява Громадян щодо невизнання рішень недержавного «Верховного суду»;

Документи свідчать: Верховний суд – приватне підприємство;

На яку «липу» щодо свого утворення посилається Верховний суд;

Примара верховенства права в створених недержавними «Верховних судах»;

Поцікався правосуб’єктністю Верховного суду – шаблон запиту;

Не такий він вже й "Верховний" - реєстраційна справа «Верховного суду»;

Верховний суд, як вінець узурпації влади в Україні;

Апарат Верховної ради підтвердив неконституційність Верховного суду;

«Верховний суд»: правоустановчих документів, не виявлено.

Останні запити щодо встановлення правосуб’єктності установи з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД» нашою Громадською організацією «Обєднана правозахисна група «Багнет Нації» були сформовані і направленні до Верховної Ради України 17 серпня 2022 року.

Так, в запиті на інформацію від 17.08.2022 року № ЗПІ/161/22, ми, просили: - надати завірену належним чином фотокопію з оригіналу Закону України «Про визначення порядку утворення судів Президентом України».

З відповіді Апарату Верховної Ради України від 29.08.2022 № 18/07-2022/142712 вбачається, що відповідний закон ніколи не приймався.

А з відповіді Апарату Верховної Ради України від 29.08.2022 року № 18/07-2022/142733, на наш запит на інформацію від 17.08.2022 року № ЗПІ/162/22 в якому ми просили: надати завірену належним чином фотокопію з оригіналу Закону України «Про утворення Верховного суду», а також надати завірену належним чином фотокопію з оригіналу Закону України «Про ліквідацію Верховного суду України» вбачається, що відповідних законів Верховною радою також, ніколи, не приймалося.

Єдиним аргументом легалізації утворення установи з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД», з відповідей самої установи, зазначено пункт п’ятий розділу ХІІ «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» антиконституційного закону від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», згідно якого: «Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України».

В свою чергу положенням пункту сім зазначеного вище розділу закону визначено, що: {Положення пункту 7 розділу ХІІ "та ліквідуються" в частині Верховного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 2-р/2020 від 18.02.2020} З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов’язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Тобто, від початку роботи юридичної особи приватного права з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД», всупереч положенням не припиненої в законний спосіб Конституції (Основного закону) України від 20 квітня 1978 року (документ: 888-ІХ), а також всупереч невведеній в дію в конституційний спосіб чинній Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР), - Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припинили свою діяльність, але не ліквідовувалися???

А чим, це, передбачено? Чим, врегульовано?!!

Отже, з наведеного вище, і в контексті заявленого раніше, можна зробити висновок, що установа з назвою «ВЕРХОВНИЙ СУД» не є судовою установою (судом), в розумінні норми прямої дії частини першої статті 124 чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), а є юридичною особою приватного права, суб’єктом господарювання (комерційною фірмою/підприємством), яка сьогодні узурпувала судову гілку влади та вдає з себе найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції.

Подібний юридичний нонсенс обумовлений виключно незатвердженням Конституції України на всеукраїнському референдумі і, як наслідок - невиконання її невід’ємної похідної – пункту 14 частини першої статті 92. Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень).

В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини свого Рішення від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 6 Конституції України, закріплюючи одну з найважливіши засад правової держави – принцип поділу влади,
одночасно визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової
влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією
України межах і відповідно до законів України. Ця вимога проводиться також у частині другій статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом
законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. До її найголовніших і, по суті, виключних повноважень належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України). Стаття 92 Конституції України закріплює перелік найважливіших питань, які визначаються або встановлюються виключно законами. Це цілком відповідає принципу пріоритетності закону в системі нормативно-правових актів України.

Так, зокрема, пунктом 14 частини першої статті 92. Конституції України (документ 254к/96-ВР) закріплено, що виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури.

З огляду на зазначене вище нашою Громадською організацією «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» до Верховної Ради України було сформовано і направлено запит від 10 березня 2021 року № ЗПІ/100/21 (копія – додається) з вимогою надання публічної інформації про прийняття або неприйняття парламентом Закону України, зокрема: «Про судоустрій, судочинство, статус суддів».

З відповіді від 15 березня 2021 року № 18/07-512 (копія – додається), яка надійшла з Апарату Верховної Ради України вбачається, що відповідного законопроекту до парламенту не вносилося, а згідно з розділом «Законодавство України» офіційного порталу Верховної Ради України нормативно-правового акту - Закону України «Про судоустрій, судочинство, статус суддів» - парламентом не приймалося.

Отже, у відсутність офіційного підтвердження введення нової Конституції України в дію на всеукраїнському референдумі, у відсутність профільного закону, яким встановлено конституційний судоустрій, постає логічне питання: ким, як, коли і на підставі чого було утворено безпосередньо судову установу з назвою «Третій апеляційний адміністративний суд» та до якої конституційної юрисдикції вона (ця установа) відноситься?

4. Відсутність визначених самою Конституцією символів судової влади новоствореної Самостійної української держави України;

Частиною першою статті 16 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що символами судової влади є державні символи України - Державний Герб України і Державний Прапор України.

Відповідно до положень статті 20 Конституції України визначено, що: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького ЗАКОНОМ (!), що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими ЗАКОНОМ, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються ЗАКОНОМ, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України».

Слід констатувати, що на сьогодні, за юридичним наслідком незатвердження нової Конституції України на всеукраїнському референдумі, залишаються й досі неприйнятими відповідними профільними законами опис державних символів України та порядок їх використання.

На цьому наполягає і Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 16 червня 2011 року № 6-рп/2011 де Суд наголошує, що «Державні символи України нерозривно пов'язані за своїм змістом з її державним суверенітетом (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 січня 2003 року N 1-рп/2003) (v001p710-03). Державні символи є підтвердженням факту існування держави, її суверенітету та спрямовані на зміцнення її авторитету, зокрема під час проведення урочистих заходів та офіційних церемоній. Держава встановлює порядок використання державних символів та належну систему їх правового захисту, за яких забезпечується повага та гідне ставлення до державних символів.

У частині першій статті 20 Конституції України (254к/96-ВР)
визначено перелік державних символів України. Ними є Державний
Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний
Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба
України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не
менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради
України. Головним елементом великого Державного Герба України є
Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб
України). Державний Гімн України - національний гімн на музику
М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається
не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної
Ради України (частини друга, третя, четверта, п'ята статті 20
Конституції України) (254к/96-ВР).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) виключно законами України встановлюється порядок використання і захисту державних символів. Шанування державних символів України є обов'язком усіх її громадян (частина перша статті 65 Основного Закону України) (254к/96-ВР)».

В контексті зазначеного також слід зауважити, що раніше, нашою Громадською організацією «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» було сформовано запит на отримання публічної інформації № ЗПІ/004/20 від 20 липня 2020 року та направлено до Верховної Ради України, з вимогою:

1. Надати завірену належним чином фотокопію першої і останньої сторінок закону, яким затверджено встановлені Конституцією України державні символи - Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України;

2. Надати завірену належним чином фотокопію першої і останньої сторінок закону, яким затверджено опис державних символів України та порядок їх використання.

З відповіді № 18/10-1213 від 27 липня 2020 року (копія додається), яку ми отримали від Апарату Верховної Ради України вбачається, що витребовуваних законів в законодавстві України не існує.

Крім того, окремий Закон України, яким встановлено опис державних символів України та порядок їх використання Верховною Радою України також не приймався, а відтак надання копій запитуваних документів не вбачається можливим.

Іншим запитом на отримання публічної інформації № ЗПІ/099/21 від 10 березня 2021 року звертаючись до Верховної Ради України, ми, вимагали:

1. Надати достовірну інформацію стосовно прийняття (або неприйняття) Верховною Радою України Закону України «Про порядок використання і захисту державних символів», який відповідає змісту чинної Конституції України;

2. Надати достовірну інформацію стосовно того, чи вносився відповідний проект закону «Про порядок використання і захисту державних символів» до Верховної Ради України.

З наданої нам Апаратом Верховної Ради України відповіді № 18/07-490 від 12 березня 2021 року (копія додається) вбачається, що запитувані законопроекти до парламенту не вносилося, а відповідно, відповідні закони, не приймалися.

Продовжуючи цитувати викладене в Рішенні Конституційного Суду України від 16 червня 2011 року № 6-рп/2011 слід звернути увагу, що Конституційний Суд доходить висновку, що: «В Україні немає спеціального закону, який би врегульовував порядок використання Державного Прапора України (так само як і Державного Герба України – уточнення від Позивача/Апелянта) та був прийнятий з дотриманням відповідної конституційної процедури, що породжує невизначеність у використанні цього державного символу (символів) та його захисті як конституційної цінності.

З огляду на викладене Конституційний Суд України пропонує Верховній Раді України встановити порядок використання державних символів України, зокрема Державного Прапора України, згідно з вимогами частини шостої статті 20 Конституції України (254к/96-ВР)».

Але, звісно ж, для початку треба визначити і встановити самі символи, визначені самою чинною Конституцією України, відповідними, окремими ЗАКОНАМИ, а вже, потім, встановлювати порядок їх використання.

За юридичною позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015, складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, спрямовані на забезпечення учасникам правовідносин можливості завбачати наслідки своїх дій, бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними право, його зміст та обсяг буде реалізовано (абзац перший підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

Прийняте судом рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим та завіреним належним чином – гербовою печаткою відповідного суду, яка містить Державний Герб України встановлений статтею 20. Конституції України. Адже, якщо буде навпаки, то згідно пункту 1 частини третьої статті 317. КАС України, це слугуватиме підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, адже це є порушенням норм процесуального права, що є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

Даний факт є іще однією з тих інших обставин, що відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 36 КАС України, які викликають обґрунтовані та вмотивовані сумніви в неупередженості та об’єктивності зазначеної колегії суддів.

5. ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД, ЯК І ЙОГО ПОПЕРЕДНИК (ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД), – НЕКОНСТИТУЦІЙНЕ (АНТИКОНСТИТУЦІЙНЕ) УТВОРЕННЯ;

Як вже наголошувалось раніше 1 грудня 1991 року суверенною волею Українського народу на Всеукраїнському референдумі було затверджено Акт проголошення незалежності України та створено Самостійну українську державу України (відповідні архівні копії документів – додаються). Даний неспростовний факт покладено в Преамбулу (основу) нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень). Преамбула нової Конституції України є не лише фундаментом конституційного ладу держави, а й відображенням історичних та правових передумов, а також мотивів і цілей прийняття Конституції України.

У своїх висновках Конституційний Суд України виходить із цілості й неподільності Конституції України, обумовлених системним зв’язком між приписами її преамбули, принципами й нормами інших приписів Конституції України, що містяться, зокрема, у статтях 1, 8, 10, 11, 19, 24, 53, 54, 85, 92, 93, 102, 116, 133, та, відповідно, ґрунтує свою позицію на такому (Пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної“).

В своєму Рішенні № 15-рп/2002 від 9 липня 2002 року справа № 1-2/2002 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України встановив, що для забезпечення судового захисту Конституція України (254к/96-ВР) у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України (254к/96-ВР).

Частиною першою статті 26 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Згідно частини другої статті 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується ЗАКОНОМ, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Встановлюючи відповідність утворення наявних судових інстанцій згідно Конституції України варто зауважити, що з огляду на відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДРПОУ) та архівні копії документів реєстраційної справи, юридична особа з назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) та юридична особа з назвою «Третій апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) - ніколи не утворювалися як державні органи судової гілки влади конституційної системи судоустрою, у відповідній конституційній адміністративно-територіальній юрисдикції Самостійної української держави України. А також були створені всупереч положенням пункту 13 частини першої статті 92. Конституції України, відповідно до яких виключно законами України визначається, зокрема, територіальний устрій України.

Зазначені вище юридичні особи приватного права (суб’єкти господарювання згідно КВЕД – класифікатора економічної діяльності), зареєстровані всупереч частині першій статті 8 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) (цитую: «Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання») і частини четвертої статті 56 ГКУ (цитую: «Суб'єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом»), а також з грубим порушенням першого речення другого абзацу частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (цитую: «Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів»). Адже, згідно відомостей ЄДРПОУ (реєстру приватних юр.осіб) про обидві зазначені юридичні особи (ДААС і ТААС), в графах «назва установчого документа» - жодних відомостей, не міститься.

Неприйнятним є і той факт, що юридична особа - суб’єкт господарювання з назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) ліквідована, а юридична особа - суб’єкт господарювання з назвою «Третій апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) утворена, - з грубим порушенням засад самої Конституції України - одним й тим самим Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах», виданим фізичною особою П.ПОРОШЕНКО (мігрантом-апатридом без національності і конституційного громадянства Самостійної української держави України та у відсутність конституційної посади Президента Самостійної української держави України – уточнення Апелянта). З цього приводу також слід зауважити, що на 29 грудня 2017 року (дату видання зазначеного указу), вже діяла норма частини другої статті 125 Конституції України в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», відповідно до якої суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується ЗАКОНОМ (а не УКАЗОМ), проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Дана норма, згідно відомостей історії документа на офіційному сайті Верховної Ради України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/1401-19). Дана норма набрала чинності разом із зазначеним законом 30.09.2016 року. Тобто, більш ніж за рік до моменту одночасної ліквідації і утворення зазначених вище юридичних осіб, одним й тим самим указом, від 29.12.2017 року.

Отже, за даних обставин установу з назвою «Третій апеляційний адміністративний суд» не можна вважати судом встановленим законом. Крім того, за наведених обставин слід констатувати задокументований в указі президента факт повалення конституційного ладу.

В контексті наведеного вище також слід зауважити, що особи, які наразі складають колегію незаконного (такого, що нестворений законом) Третього апеляційного адміністративного суду, а саме: так звані суддя-доповідач – Семененко Я. В., судді – Бишевська І. А. і Добродняк І. Ю., переведені з однієї незаконної установи до іншої незаконної установи указом президента все того ж П.ПОРОШЕНКА від 28 вересня 2018 року № 296/2018 «Про переведення суддів», та своїми безпосередніми діями і мовчазною згодою, вже приймали участь в поваленні конституційного ладу, перебуваючи на посадах суддів (а не професійних суддів) Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Зважаючи на міжнародні норми права хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини (яка була Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) всі люди є рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім того, кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8).

Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…».

Згідно до положень визначених підпунктом (b) пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадські і політичні права «кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».

Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив, що: «безсторонність, в сенсі п. 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».

Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).

На додачу, в п. 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що: «між суб’єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності».

Крім того, варто зазначити, що під «судом» у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом, а саме: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в законному складі.

Текст статті 6 Конвенції може скласти враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута будь-яким національним судом, який створено на підставі закону. Однак ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

Першою справою, в якій ЄСПЛ розглянув питання компетенції суду у світлі вимоги «суду, встановленого законом», є справа «Coeme та інші проти Бельгії» (№ 3249296 та ін., рішення від 22 червня 2000 року). У цій справі касаційний суд Бельгії (верховний судовий орган країни) виніс вирок у першій інстанції щодо міністра уряду та 4 інших осіб, які ніколи не обіймали міністерських постів, хоча відповідно до національного законодавства цей суд був повноважним виносити рішення у першій інстанції тільки щодо міністрів.

У справі «Gurov проти Молдови» (№ 3645502, рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ визнав порушенням частини першої статті 6 Конвенції розгляд цивільної справи суддею, строк повноважень якого на момент розгляду справи закінчився, але він продовжував виконувати судові повноваження за відсутності будь-яких правових підстав.

Подібно до цієї справи, у справі «Олександр Волков проти України» (№ 21722/11, рішення від 9 січня 2013 року) заявник на національному рівні оскаржив до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) своє звільнення з посади судді. Для цього 19 жовтня 2010 року Головою ВАСУ була спеціально створена палата, яка згодом частково задовольнила позов заявника. Заявник стверджував, що на час розгляду справи строк повноважень Голови ВАСУ сплив, чинне на той час законодавство не передбачало процедури обрання суддів на адміністративні посади, а здійснення ним повноважень відбувалось на підставі рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів адміністративних судів України. Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не була повноважною розглядати його справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями заявника, визнавши, що ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк повноважень якого сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом».

Важливим прикладом застосування правила «суд, встановлений законом», який має неабияке значення для української практики, є наведений в рішенні у справі «DMD Group A.S. проти Словаччини» (№ 1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року). У цій справі голова місцевого суду своїм наказом призначив себе суддею у справі заявника замість іншого судді та того ж дня припинив провадження у справі. Суд звернув увагу, зокрема, на такі обставини:

а) питання передачі справ від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульовано національним законодавством, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань;

б) мало місце поєднання однією особою адміністративних функцій і здійснення нею правосуддя як суддею;

в) єдиним документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду. Зваживши на ці обставини, Суд визнав порушення права на суд, «встановлений законом».

Відтак ЄСПЛ дійшов висновку, що касаційний суд не мав ознак «суду, встановленого законом».

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Верховний суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному суду ухвалювати подібне рішення у справі. Проте у даній справі Верховний суд не надавав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення ГПК і ухвалення такого ряду рішень, що, як вказувалося урядом, стало звичайною практикою Верховного суду. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК, Верховний Суд не міг вважатися «судом, встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження.

Отже, з урахуванням зазначеного вище слід вважати, що «суд, встановлений законом» означає наступне:

– дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності;

– дотримання правил автоматичного розподілу справ;

– наявність повноважень у судді;

– належний склад суду;

– наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.

В даному контексті слід зауважити, що згідно частини четвертої статті 382 Кримінального кодексу України умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

З наведеного в цьому розділі даної заяви про відвід вбачається, що ані ліквідована юридична особа з назвою «Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 34513210, код економічної діяльності КВЕД: 84.23), ані новоутворена юридична особа приватного права з назвою «Третій апеляційний адміністративний суд» (код ЄДРПОУ: 42268164, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) – ніколи неутворювались відповідно до вимог нової Конституції України новоствореної Самостійної української держави України. А отже, не можуть вважатись судами апріорі.

6. СЕМЕНЕНКО ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ, БИШЕВСЬКА НАТАЛЯ АНАТОЛІЇВНА та ДОБРОДНЯК ІРИНА ЮРІЇВНА НІКОЛИ не ПРИЗНАЧАЛИСЯ і не ОБИРАЛИСЯ на ПОСАДИ ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ:

В продовження теми, також слід визначитись з питанням правоздатності представленої в даному провадженні «колегії суддів», у відсутність офіційного підтвердження постановою ЦВК факту затвердження нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) всеукраїнським референдумом, а також у відсутність конституційного громадянства та статусу професійного судді.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до положень частини першої статті 127 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) правосуддя здійснюють ПРОФЕСІЙНІ СУДДІ та у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ІНШІ СУДДІ з правами ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ).

В своєму Рішенні № 3-рп/2011 від 5 квітня 2011 року справа № 1-10/2011 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку, що судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя (частина перша статті 127 Конституції України (254к/96-ВР), частина друга статті 1 Закону) (2453-17). Суддею є громадянин України, який в установленому Конституцією України (254к/96-ВР) і Законом (2453-17) порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі (частина четверта статті 126 Конституції України (254к/96-ВР), стаття 51 Закону) (2453-17).

Конституція України (254к/96-ВР) містить загальні вимоги щодо зайняття посади професійного судді в судах загальної юрисдикції, визначає їх способи - призначення вперше і обрання безстроково (пункт 27 частини першої статті 85, частина четверта статті 126, частини третя, четверта статті 127, частина перша стаття 128) (254к/96-ВР). Водночас законодавець повноважний встановлювати додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня порівняно із основними вимогами для зайняття посади професійного судді (частина п'ята статті 127 Основного Закону України) (254к/96-ВР).

За Конституцією України (254к/96-ВР) набуття громадянином України статусу професійного судді пов'язане з настанням відповідного юридичного факту - призначення чи обрання його на цю посаду. Зайняття посади судді здійснюється шляхом призначення вперше, а обрання - після закінчення строку, на який його було призначено. Такий висновок випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 126 Конституції України (254к/96-ВР), згідно з якою судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше, і узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001 (v014p710-01), відповідно до якої на обрання безстроково може претендувати особа з належною фаховою підготовкою, відповідним досвідом і стажем, оскільки завершився строковий п'ятирічний термін перебування на посаді професійного судді (абзац сьомий пункту 4 мотивувальної частини) (v014p710-01).

У Конституції України (254к/96-ВР) встановлено порядок першого призначення на посаду професійного судді, яке здійснюється Президентом України строком на п'ять років, закріплено положення про обрання всіх інших суддів безстроково Верховною Радою України (частина перша статті 128) (254к/96-ВР).

Системний аналіз положень пункту 14 частини першої статті 92, частини четвертої статті 126, частин другої, третьої, четвертої, п'ятої статті 127, статті 128 Конституції України (254к/96-ВР) та оспорюваних положень Закону (2453-17) дає підстави для таких висновків: призначення на посаду судді здійснюється тільки вперше; обиратися на посаду судді можуть тільки судді, в яких закінчився п'ятирічний термін, на який вони були призначені; до складу апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України можуть обиратися тільки професійні судді; зайняття суддівських посад в апеляційних, вищих спеціалізованих судах і Верховному Суді України шляхом обрання виключає можливість призначення суддів у ці суди, а відтак призначення на посади суддів може здійснюватися лише до місцевих судів.

Вимоги щодо наявності стажу для просування особи на посаді судді кореспондують з вимогами пункту 13 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями № 40/32 та № 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та від 13 грудня 1985 року, в яких зазначено, що підвищення суддів на посаді там, де є така система, слід здійснювати на основі об'єктивних факторів, зокрема здібностей і досвіду. Тобто встановлення такої вимоги, як стаж роботи на посаді судді, є об'єктивним критерієм для зайняття посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України. Вказана вимога обумовлена особливим характером процесуальної діяльності цих судів і не порушує принципу рівності громадян України в їх конституційних правах, що відповідає положенню частини п'ятої статті 127 Конституції України (254к/96-ВР) стосовно встановлення законодавцем додаткових кваліфікаційних вимог до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня, об'єктивно виправдане, обґрунтоване та справедливе і не може вважатися дискримінаційним. Тому це обмеження стосується тільки конституційно визначеного спеціального статусу професійного судді і не впливає на зміст його прав і свобод (їх скасування чи обмеження) як людини і громадянина, що гарантуються, зокрема, частиною третьою статті 22 Конституції України (254к/96-ВР), згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційний Суд України в Рішенні від 18 квітня 2000 року № 5-рп/2000 (v005p710-00) зазначив, що встановлення Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України певних кваліфікаційних вимог не порушує конституційного принципу рівності, адже всі громадяни, які відповідають конкретним кваліфікаційним вимогам, мають право займати відповідні посади (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини) (v005p710-00).

В своєму Рішенні № 4-рп/2013 від 12 червня 2013 року справа № 1-9/2013 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України наголошує, що згідно з Конституцією України судоустрій, судочинство, статус суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92), які приймає єдиний орган законодавчої влади в Україні - Верховна Рада України (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, стаття 91); правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (частина перша статті 127). Суддею є громадянин України, який у встановленому Конституцією України і Законом порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі; судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді (стаття 51 Закону).

Загальний порядок призначення на посаду професійного судді в судах загальної юрисдикції та підстави звільнення з цієї посади передбачені Основним Законом України (пунктом 27 частини першої статті 85, частинами четвертою, п’ятою статті 126, частиною третьою статті 127, частиною першою статті 128). Зміст зазначених положень щодо процедури, порядку призначення і обрання на посаду судді конкретизовано в Законі, в якому, зокрема, встановлено вимоги до осіб, що виявили бажання звернутись до Комісії з заявою про участь у доборі кандидатів, та до кандидатів, які вже проходять відповідний добір.

Врегулювання передбаченого Законом порядку набуття статусу судді узгоджується з вимогами міжнародних актів. Так, у Європейській хартії про закон „Про статус суддів“ від 10 липня 1998 року зазначено, що „закон встановлює обставини, за яких попередня діяльність кандидата або ж діяльність його близьких родичів з причин законних об’єктивних сумнівів, породжуваних такою діяльністю, щодо неупередженості та незалежності цього кандидата, може бути перешкодою для призначення його на посаду судді“ (пункт 3.2). У пункті 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, закріплено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну добору кваліфікацію в галузі права. У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

Семененко Ярослав Васильович 17 грудня 1971 року народження, є фаховим юристом та має вищу юридичну освіту.

Трудова діяльність Сенененка Я. В.:

Проходив строкову військову службу в Збройних Силах України (1991-1993 рр.)

Слухач підготовчих курсів юридичного факультету Запорізького державного університету (1993-1994 рр.)

Студент юридичного факультету Запорізького державного університету (1994-1999 рр.)

Працював в прокуратурі Дніпропетровської області на посадах: слідчого-стажиста прокуратури, помічника прокурора, слідчого прокуратури Дніпропетровського району (1999 – 2002 рр.)

Суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ (2003 – 2008 рр.)

Суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (з 2008 - 2018 рр.)

Суддя Третього апеляційного адміністративного суду (з 2018 р. по т.ч.)

Але, жодного разу Семененко Ярослав Васильович, - фаховий юрист, який має вищу юридичну освіту, - не призначався на посаду професійного судді.

Так, вперше, на посаду сідді (а не професійного судді) Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Семененка Ярослава Васильовича було призначено Указом Президента України Л.КУЧМИ від 20 грудня 2003 року № 1472/2003 «Про призначення суддів», строком на п'ять років у місцевих загальних судах, до суду неутвореного законом. Та вже 11 квітня 2008 року, в порушення попереднього Указу, положень частини першої статті 127 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР), Рішеннь КСУ № 14-рп/2001 від 16 жовтня 2001 року, № 3-рп/2011 від 5 квітня 2011 року, № 4-рп/2013 від 12 червня 2013 року, а також в порушення принципів Європейської хартії про закон „Про статус суддів“ від 10 липня 1998 року, Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, Семененко Ярослав Васильович іншим Указом Президента України В.ЮЩЕНКА від 11 квітня 2008 року № 342/2008 «Про призначення суддів», повторно був призначений у межах п’ятирічного строку на посаду судді (а не професійного судді) Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. А що, так можна?

Наступною Постановою Верховної Ради України від 11 червня 2009 року № 1513-VI «Про обрання суддів», в порушення попереднього указу президента, Семененка Ярослава Васильовича обрано на посаду судді (а не професійного судді) Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, безстроково, у суд, неутворений законом.

Тобто, Семененко Я. В. перебував, одночасно, і призначеним (у межах п’ятирічного строку) і обраним безстроково на одну й ту ж саму неконституційну посаду судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. А що, і так можна?

Іншим Указом Президента України П.ПОРОШЕНКА від 28 вересня 2018 року № 296/2018 «Про переведення суддів», Семененка Ярослава Васильовича переведено з Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (суду невстановленого законом) на роботу на посаді судді (а не професійного судді) до Третього апеляційного адміністративного суду (також суду невстановленого законом), та у відсутність встановлених самою Конституцією України повноважень самого Президента України на переведення суддів з однієї інстанційної і юрисдикційної установи, до іншої.

Ось, такий «трудовий шлях» Семененка Ярослава Васильовича на посаді судді, з явними ознаками повалення конституційного ладу, державної зради та переконливими ознаками корупції.

Бишевська Наталя Анатоліївна 16 липня 1960 року народження, має вищу юридичну освіту – у 1984 році закінчила Харківський юридичний інститут ім. Ф. Е. Дзержинського.

Трудова діяльність:

Студентка денного відділення Харківського юридичного інституту ім. Ф.Е.Дзержинського (1980 – 1984 рр.)

Слідчий відділу внутрішніх справ Жовтневого райвиконкому м. Дніпропетровська (1984 – 1989 рр.)

Юрист виробничого кооперативу «Спартак» Дніпропетровського заводоуправління будматеріалів (1989 р.)

Юрисконсульт Кіровського райвиконкому м. Дніпропетровська (1989 – 1994 рр.)

Юрисконсульт, начальник та завідувача юридичним відділом у комітеті комунальної власності Дніпропетровської міської ради (1994 – 2000 рр.)

Суддя господарського суду Дніпропетровської області (2003 – 2009 рр.)

Суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (з 2009 р. – по 2018 р.)

Суддя Третього апеляційного адміністративного суду (з 2018 р. по т.ч.)

З призначеннями на відповідні відповідальні посади судді Бишевської Наталі Анатоліївни – ситуація ідентична.

Указом Президента України Л.КУЧМИ № 802/2003 від 4 серпня 2003 року «Про призначення суддів», всупереч вимогам Конституції України (документ: 254к/96-ВР) Бишевську Наталю Анатоліївну призначено у межах п’ятирічного строку в апеляційних господарських судах на посаду судді (а не професійного судді) господарського суду Дніпропетровської області.

Постановою Верховної Ради України № 647-VI від 11 грудня 2008 року «Про обрання суддів» Бишевську Наталю Анатоліївну обрано на посаду судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, безстроково.

Та, також, Указом Президента України П.ПОРОШЕНКА від 28 вересня 2018 року № 296/2018 «Про переведення суддів» Бишевську Наталю Анатоліївну переведено з Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (суду невстановленого законом) на роботу на посаді судді (а не професійного судді) до Третього апеляційного адміністративного суду (також суду невстановленого законом), та у відсутність встановлених самою Конституцією України конституційних повноважень самого Президента України на переведення суддів з однієї інстанційної і юрисдикційної установи, до іншої.

Добродняк Ірина Юріївна 09 жовтня 1964 року народження, має вищу юридичну освіту – у 1987 році закінчила Харківський юридичний інститут.

Трудова діяльність:

Контролер, юрисконсульт Дніпропетровського виробничого швейного об’єднання «Славутич» (1981 – 1984 рр.)

Юрисконсульт Дніпропетровської райспоживспілки (1984 – 1985 рр.)

Юрисконсульт, юрисконсульт ІІ категорії, юрисконсульт І категорії, заступник начальника юридичного відділу Управління Придніпровської залізниці (1986 – 1997 рр.)

Провідний спеціаліст юридичного відділу АКБ «Югтокобанк», м. Дніпропетровськ (1997 р.)

Заступник начальника юридичного відділу, заступник начальника юридичної служби, начальник юридичної служби Управління Придніпровської залізниці (1997 – 2002 рр.)

Суддя господарського суду Дніпропетровської області (2002 – 2008 рр.)

Суддя Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (з 2008 р. – по 2018 р.)

Суддя Третього апеляційного адміністративного суду (з 2018 р. по т.ч.)

Призначення, обрання та переведення Добродняк Ірини Юріївни на відповідні відповідальні посади судді, також, як і її колег, підпадають під застосування доктрини сталої практики ЄСПЛ стосовно «плодів отруєного дерева». Адже, якщо перше призначення на посаду судді було незаконним, то і всі подальші призначення чи обрання, також будуть незаконними.

Так, вперше, на відповідну відповідальну посаду судді (а не професійного судді) Добродняк Ірину Юріївну було призначено в межах п’ятирічного строку у місцевих господарських судах суддею господарського суду Дніпропетровської області відповідно до Указу Президента України Л.КУЧМИ № 513/2002 від 6 червня 2002 року «Про призначення суддів».

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 7 червня 2007 року № 1143-V «Про обрання суддів» Добродняк Ірину Юріївну було обрано на посаду судді місцевого господарського суду Дніпропетровської області, безстроково.

Наступною Постановою Верховної Ради України від 30 жовтня 2008 року № 629-VI «Про обрання суддів» Добродняк Ірину Юріївну було обрано на посаду судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, як суддю, раніше обрану безстроково.

Та, так само, як і її колег Указом Президента України П.ПОРОШЕНКА від 28 вересня 2018 року № 296/2018 «Про переведення суддів» Добродняк Ірину Юріївну було незаконно переведено з Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (суду невстановленого законом) на роботу на посаді судді (а не професійного судді) до Третього апеляційного адміністративного суду (також суду невстановленого законом), та у відсутність встановлених самою Конституцією України конституційних повноважень самого Президента України на переведення суддів з однієї інстанційної і юрисдикційної установи, до іншої.

В своєму Рішенні № 14-рп/2001 від 16 жовтня 2001 року справа № 1-8/2001 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку, що у статті 85 Конституції України стосовно повноваження Верховної Ради України з кадрових питань вживаються обидва поняття - "призначення" і "обрання". Рішення про призначення/обрання оформляються постановою Верховної Ради України. Але якщо поняття "обрання" застосовується лише до суддів судів загальної юрисдикції (пункт 27 частини першої статті 85, статті 127, 128 Конституції України), то поняття "призначення" - щодо інших посадових осіб (пункти 16, 17, 18, 19, 20, 21, 26 частини першої статті 85, частина друга статті 131 Конституції України).

Президент України в межах своїх повноважень (статті 106, 114,
122, 128 Конституції України) одноособово приймає рішення про заміщення посади шляхом "призначення" певної посадової особи, в тому числі про "перше призначення" на посаду професійного судді, у формі указу. Таке вживання понять розвивається і конкретизується у відповідних законах України.

Отже, в Конституції України поняття "призначення" на відміну від поняття "обрання" позначає різні процедури щодо зайняття посади судді та різні форми актів з цього питання, прийнятих відповідно Президентом України чи Верховною Радою України.

Свідченням відмінності понять "призначення" та "обрання" є різний строк повноважень суддів судів загальної юрисдикції, які обійняли посади суддів за наслідками різних процедур. Зокрема, на посаду судді вперше громадянин України призначається Президентом України строком на п'ять років, а парламент обирає суддю безстроково. Тобто на "обрання безстроково" може претендувати особа з належною фаховою підготовкою, відповідним досвідом і стажем, оскільки строковий п'ятирічний термін перебування на посаді професійного судді завершився.

На основі наведеного та зважаючи на положення частини четвертої статті 126, частини першої статті 128 Конституції України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття "призначення" та "обрання" на посади суддів у судах загальної юрисдикції, які обіймали посади за наслідками різних процедур, є різними. Поняття "призначення суддів на посади", яке вживається в пункті 1 частини першої статті 131 Конституції України, стосується лише тих осіб, які призначаються Президентом України вперше на посаду професійного судді судів загальної юрисдикції строком на п'ять років.

Граматичне тлумачення понять "призначення" та "обрання" дає змогу визначити їх відмінності. Під словом "призначення" розуміється розпорядження на право заміщення якоїсь посади, надання офіційного права займати якусь посаду, виконувати визначені обов'язки. Слово "обрання" тлумачиться як відбирання з багатьох за якою-небудь ознакою, виділення голосуванням для виконання певних обов'язків (Словник української мови, Новий тлумачний словник української мови тощо).

Досліджуючи спірне питання із застосуванням історичного тлумачення, Конституційний Суд України встановив, що в системі правосуддя до прийняття Конституції України 1996 року посада судді заміщалася лише шляхом обрання. За Конституцією (Основним Законом) Української РСР 1978 року всі суди утворювалися на засадах виборності суддів і народних засідателів, тобто судді, за винятком народних, обиралися відповідними радами, а Верховний Суд Української РСР обирався Верховною Радою Української РСР.

Таким чином, на той час зміст понять "призначення" та "обрання" мав істотні відмінності (статті 108, 109, 150, 151 Конституції (Основного Закону) Української РСР).

У чинній Конституції України ці поняття також розмежовано, зокрема поняття "обрання" вжито щодо тих суддів, які після закінчення п'ятирічного терміну перебування на посаді судді шляхом першого призначення Президентом України обираються потім Верховною Радою України безстроково.

Отже, граматичне та історичне тлумачення дають змогу стверджувати, що поняття "призначення" та "обрання" мають зазначені відмінності.

В зазначеному контексті Конституційний Суд України вирішив, що: в аспекті порушених у конституційному поданні питань щодо внесення Вищою радою юстиції подань про призначення суддів судів загальної юрисдикції на посади, в тому числі на адміністративні, положення пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України у системному зв'язку з пунктом 27 частини першої статті 85, частиною четвертою статті 126, частиною третьою статті 127, статтею 128 Конституції України треба розуміти так, що Вища рада юстиції вносить подання Президенту України про перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років.

З огляду на викладене вище в даній заяві про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді-доповідача Семененка Я. В., суддів – Бишевської Н. А. та Добродняк І. Ю. слід констатувати очевидні розбіжності норм чинної Конституції України, висновків рішень Конституційного Суду України зі змістом наведених указів Президентів України та постанов Верховної Ради України. Крім того, очевидним є й недодержання суддівської присяги зазначеною колегією.

В своєму Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 Конституційний Суд України дійшов висновку, що додержання присяги є обов’язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону про судоустрій та кореспондується з пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги – його конституційно визначений обов’язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов’язання судді.

Дотримання суддею своїх обов’язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

В своєму Рішенні від 2 грудня 2019 року № 11-р/2019 Конституційний Суд України наголошує, що «рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (абзаци другий, третій, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000)».

В даному контексті слід зауважити, що відповідно до частини четвертої статті 382 Кримінального кодексу України умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

В контексті викладеного вище та з урахуванням того, що головуючий суддя Семененко Ярослав Васильович, судді – Бишевська Наталія Анатоліївна і Добродняк Ірина Юріївна є фаховими юристами вищої кваліфікації - по роду своєї діяльності в області юриспруденції і права вони мають володіти та застосовувати наведену вище інформацію в своїй практиці, а також в обов’язковому порядку мають виконувати наведені рішення КСУ. Натомість, зазначені особи грубо порушують викладені вище рішення КСУ та нехтують нормами чинного національного законодавства України, одночасно здійснюючи і судочинство, і правосуддя у відсутність конституційних профільних законів, продовжуючи перебувати на незаконно утворених посадах суддів, в неутвореному відповідно до Конституції України законом Третьому апеляційному адміністративному суді.

7. Відсутні печатки для скріплення підписів Президента України і Голови Верховної Ради України на документах особливої державної ваги;

Слід зауважити, що наведені в попередньому розділі укази Президента України і постанови Верховної Ради України про призначення та обрання суддів, фактично є нормативними актами особливої державної ваги, які зачіпають права і свободи людини і громадянина, і які, повинні бути завірені і засвідчені належним чином, а також пройти відповідну реєстрацію в Міністерстві юстиції України, а також мають бути внесені до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Але, всі наведені вище укази і постанови не проходили відповідної реєстрації та не містяться в зазначеному реєстрі.

В своїй Постанові № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» Пленум Верховного Суду України робить висновок, що «Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».

Як зазначає в своєму вироку від 23 серпня 2023 року Суддя Зіньківського районного суду Полтавської області Должко Сергій Ростиславович (справа № 530/337/23): «Щодо «Законів України» прийнятих Верховною Радою України 1994-2022 та Указів Президента України.

Відповідно до положень статті 94. Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п`ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Стаття 20 Конституції України Державними символами України є Державний прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

В свою чергу, в Указі Президента України від 19.12.1996 № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» зазначено наступне:

З метою підвищення авторитету всіх інститутів державної влади, належного оформлення офіційних документів особливої державної ваги п о с т а н о в л я ю:

1. Заснувати Велику Державну Печатку України як символ державного суверенітету України.

2. Установити, що Великою Державною Печаткою України скріплюються підписи:

- Президента України на оригіналах текстів законів України, указів Президента України, міжнародних договорів України;

- Голови Верховної Ради України на оригіналах рішень Верховної Ради України щодо міжнародних договорів України;

- Голови Конституційного Суду України на оригіналах рішень Конституційного Суду України щодо відповідності законів та інших актів законодавства України Конституції (254к/96-ВР), іншим законам України, міжнародним договорам України;

- осіб, уповноважених у встановленому порядку на підписання від імені України міжнародних договорів України, що набирають чинності з моменту їх підписання.

3. Установити, що Велика Державна Печатка України виготовляється у двох примірниках, один з яких є еталонним.

Велика Державна Печатка України зберігається у Хранителя Великої Державної Печатки України і використовується ним відповідно до статті 2 цього Указу. Еталонний примірник Великої Державної Печатки України для скріплення підписів не використовується.

Опис, зразок Великої Державної Печатки України та Положення про Велику Державну Печатку України затверджує Президент України.

4. Установити, що Хранителем Великої Державної Печатки України є особа, яку призначає Президент України.

5. Кабінету Міністрів України внести на розгляд у місячний строк пропозиції щодо опису, зразка Великої Державної Печатки України та подати проект Положення про Велику Державну Печатку України.

Отже, чорним по білому, або білим по чорному вказано, що Великою Державною Печаткою України скріплюються підписи: «на оригіналах текстів законів України», «на оригіналах рішень Верховної Ради України», «на оригіналах рішень Конституційного Суду України», указів Президента України, міжнародних договорів України.

Указом Президента України «Про офіційні символи глави держави» №1507/99 від 29 листопада 1999 року установлено, що офіційними символами глави держави є:

Прапор (штандарт) Президента України,

Знак Президента України,

Гербова печатка Президента України,

Булава Президента України.

Даним УКАЗОМ затверджено ПОЛОЖЕННЯ про офіційні символи глави держави, пунктом 9 якого постановлено, що Гербова печатка Президента України використовується для засвідчення підпису Президента України на грамотах, посвідченнях до президентських відзнак та почесних звань України, а також на посланнях Президента главам інших держав. Суд звертає увагу, що Про закони мова не йдеться.

Таким чином, можна зробити висновок, що так звані «Закони України» та УКАЗИ Президента, які легітимізуються під виглядом законів є авторськими творами, не мають конституційного підґрунтя, не являються законами по суті, не являються обов`язковими для виконання народом, є офертами від суб`єкта, що надає послуги з державного управління. Ці «нормативні акти» мають статус таких, що застосовуються, а не являються легальним діючим законодавством».

В контексті наведеного та з урахуванням факту не затвердження нової Конституції України на всеукраїнському референдумі, й гербові печатки наразі нелегального законодавчого органу (ВРУ) не відповідають вимогам статті 20. самої Конституції.

Отже, на сьогодні, за відсутності встановлених Конституцією України та затверджених двома третинами від конституційного складу парламенту відповідних законів про опис і використання державних символів України (читай через Акт проголошення незалежності України – Самостійної української держави України), є неможливим належне оформлення будь-яких документів особливої державної ваги, якими є укази і розпорядження Президента України, а також закони і постанови Верховної Ради України. Даний факт свідчить про відсутність конституційного національного законодавства Самостійної української держави України. В тому числі юридичну відсутність указів і постанов про призначення, обрання, переведення, утворення, реорганізацію, ліквідацію тощо…

На підставі викладених вище неспростовних історичних фактів, які сьогодні мають суттєве юридичне значення і не потребують доказування у суді, та з врахуванням копій відповідних документів (що додаються), у ВІДСУТНІСТЬ офіційних доказів у вигляді постанови ЦВК офіційного факту затвердження Конституції України від 28 червня 1996 року на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України виключно Громадянами України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України безпосередньо та офіційно встановлених положеннями абзацу 1 та 7 преамбули самої Конституції України (254к/96-ВР),

- ЗАЯВЛЯЮ ПРО ВІДВІД «колегії суддів» Третього апеляційного адміністративного суду у складі: «головуючого судді» - Семененка Я. В., «суддів» - Бишевської Н. А. та Добродняк І. Ю. в адміністративній справі № 160/28859/23 як особам, які ніколи не набували і не могли набути відповідного конституційного громадянства Самостійної Української Держави України, та як особам, які не могли бути призначені в конституційний спосіб на займані посади суддів без наявного у них конституційного громадянства, та без наявного у них статусу професійних суддів.

Керуючись Рішеннями Конституційного Суду № 3-зп від 11 липня 1997 року, 4-зп від 3 жовтня 1997 року (щодо офіційного тлумачення порядку прийняття і введення в дію нової Конституції України на всеукраїнському референдумі) та Рішень № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008 (щодо офіційного тлумачення положеннь частини другої, третьої і четвертої статті 5 Конституції України),

- ВИМАГАЮ:

- фізичним особам без національності – мігрантам по відношенню до внутрішнього законодавства України Семененку Я. В., Бишевській Н. А. та Добродняк І. Ю., які ніколи не набували в законний спосіб конституційного громадянства Самостійної Української Держави України та ніколи не отримували в законний спосіб мандату Українського народу на здійснення повноважень професійних суддів,

- з’явитись або звернутися до прокуратури або Служби безпеки України та добровільно оформити явку з повинною згідно частини другої статті 111 Кримінального кодексу України.

В противному випадку, залишаю за собою ПРАВО самостійно звернутись до компетентних правоохоронних органів із заявою про злочин за попередньою кваліфікацією згідно статті 109 і 111 Кримінального кодексу України.

Зміст даної заяви про відвід колегії суддів буде опубліковано на сайті «Багнет Нації» (https://bagnetnacii.blogspot.com), а також надиктовано на відео та оприлюднено в YouTube на каналі Сергія Філіпенка (https://www.youtube.com/channel/UCQ7Y8jykjgnO0adoRJaQ4Yw)

ДОДАТОК:

1. Архівна копія Акту проголошення незалежності України – на 2 (двох) арк.., стор. 1-2;

2. Архівна копія Постанови Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 року № 1661-ХІІ «Про форму бюлетеня для голосування на всеукраїнському референдумі» - на 2 (двох) арк.., стор. 3-4;

3. Архівна копія Протоколу Центральної виборчої комісії по виборах Президента України та з всеукраїнського референдуму – на 4 (чотирьох) арк.., стор. 5-8;

4. Архівна копія Відомостей про результати всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року – на 2 (двох) арк.., стор. 9-10;

5. Архівна копія Постанови № 60 від 4 грудня 1991 року Центральної виборчої комісії по виборах Президента України та з всеукраїнського референдуму – на 2 (двох) арк.., стор. 11-12;

6. Архівна копія Постанови Верховної Ради Української РСР від 21 червня 1991 року № 1228-ХІІ «Про вибори Президента Української РСР» - на 1 (одному) арк.., стор. 13;

7. Архівна копія Постанови Верховної Ради Української РСР від 25 червня 1991 року № 1269-ХІІ «Про проекти Закону про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР, Закону про Президента Української РСР та Закону про вибори Президента Української РСР – на 1 (одному) арк.., стор. 14;

8. Архівна копія Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 5 липня 1991 року № 1293-ХІІ «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) української РСР – на 5 (п’ятьох) арк.., стор. 15-19;

9. Архівна копія Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 5 липня 1991 року № 1295-ХІІ «Про Президента Української РСР» - на 4 (чотирьох) арк.., стор. 20-23;

10. Архівна копія Постанови Верховної Ради Української РСР від 5 липня 1991 року № 1296-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про Президента Української РСР» - на 1 (одному) арк.., стор. 24;

11. Архівна копія першої і останньої сторінок Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 5 липня 1991 року № 1297-ХІІ «Про вибори Президента Української РСР» - на 2 (двох) арк.., стор. 25-26;

12. Архівна копія Постанови Верховної Ради Української РСР від 5 липня 1991 року № 1298-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону «Про вибори Президента Української РСР» - на 1 (одному) арк.., стор. 27;

13. Архівна копія Постанови Верховної Ради Української РСР від 5 липня 1991 року № 1299-ХІІ «Про вибори Президента Української РСР» - на 1 (одному) арк.., стор. 28;

14. Архівна копія Постанови Президії Верховної Ради Української РСР від 30 липня 1991 року № 1371-ХІІ «Про організацію та забезпечення виборів Президента Української РСР» з додатком (архівною копією Положення про організацію та порядок збирання підписів на підтримку претендента на кандидата в Президенти Української РСР) - на 5 (п’ятьох) арк.., стор. 29-33;

15. Архівні копії титульної, підписаної та скріпленої печаткою сторінок Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» (документ: 1к/95-ВР від 8 червня 1995 року) – на 3 (трьох) арк.., стор. 34-36;

16. Архівна копія Указу Президента України від 26 червня 1996 року № 467/96 «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України» - на 3 (трьох) арк.., стор. 37-39;

17. Архівна копія Постанови Верховної Ради України від 27 червня 1996 року № 253/96-ВР «Про процедуру продовження розгляду проекту Конституції України у другому читанні» - на 2 (двох) арк.., стор. 40-41;

18. Архівна копія Закону України від 28 червня 1996 року № 254/96-ВР «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» - на 1 (одному) арк.., стор. 42;

19. Архівні копії титульної та деяких сторінок нової Конституції України від 28 червня 1996 року – на 4 (чотирьох) арк.., стор. 43-46;

20. Архівна копія Постанови Верховної Ради України від 28 червня 1996 року № 255/96-ВР «Про Указ Президента «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України» - на 1 (одному) арк.., стор. 47;

21. Архівна копія Указу Президента України від 1 липня 1996 року № 489/96 «Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 26 червня 1996 року № 467» - на 1 (одному) арк.., стор. 48;

22. Копія запиту на інформацію (від 28 жовтня 2020 року № ЗПІ/046/20) і відповіді (від 30 жовтня 2020 року № 18/10-1839) до/від Верховної Ради України – на 4 (чотирьох) арк.., стор. 49-52;

23. Копія запиту на інформацію (від 01 березня 2021 року № ЗПІ/090/21) і відповіді (від 01 березня 2021 року № 18/07-369) до/від Верховної Ради України – на 3 (трьох) арк.., стор. 53-55;

24. Копія запиту на інформацію (від 01 березня 2021 року № ЗПІ/091/21) і відповіді (від 01 березня 2021 року № 18/07-370) до/від Верховної Ради України – на 3 (трьох) арк.., стор 56-58;

25. Копія запиту на інформацію (від 10 березня 2021 року № ЗПІ/100/21) і відповіді (від 15 березня 2021 року № 18/07-512) до/від Верховної Ради України – на 3 (трьох) арк.., стор. 59-61;

26. Копія запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/004/20 від 20 липня 2020 року) до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/10-1213 від 27 липня 2020 року) – на 4 (чотирьох) арк.. стор. 62-65;

27. Копія запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/099/21 від 10 березня 2021 року) до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/07-490 від 12 березня 2021 року) – на 3 (трьох) арк.. стор. 66-68;

28. Архівна копія Указу Президента України від 19 грудня 1996 року № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» - на 2 (двох) арк.., стор. 69-70;

29. Архівна копія Указу Президента України від 29 листопада 1999 року № 1507/99 «Про офіційні символи глави держави» та архівна копія додатку (Положення про офіційні символи глави держави) – на 5 (п’ятьох) арк.., стор. 71-75;

30. Архівна копія Постанови Президії Верховної Ради України від 11 травня 1992 року № 2323-ХІІ «Про гербові печатки Верховної Ради України, її органів і структурних підрозділів апарату» та архівна копія додатку (Опис гербових печаток Верховної Ради України, Президії, Секретаріату, Управління Справами Верховної Ради України, Комісії в справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. при Президії Верховної Ради України) – на 6 (шістьох) арк.., стор. 76-81;

31. Копія запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/161/22 від 17 серпня 2022 року) до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/07-2022/142712 від 29.08.2022 року) – на 4 (чотирьох) арк.. стор. 82-85;

32. Копія запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/162/22 від 17 серпня 2022 року) до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/07-2022/142733 від 29.08.2022 року) – на 4 (чотирьох) арк.. стор. 86-89.

28 травня 2024 року

З повагою, Апелянт/Позивач: _________________ Олександр Сергійович Філіпенко

Представник за довіреністю: ____________________________________ С. В. Філіпенко

Представник за довіреністю: _______________________________________ В. В. Акулов

Хронологія даного питання:

В Дніпрі "лютують" терцентри комплектування? Швидка правова допомога вже мчить...

Юлія Щербак: СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ ТЦК та СП. З ким ми маємо справу?

СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА

В Дніпрі ТЦК змушує сплатити штраф на рахунок приватної юрособи

ТЦК не є правонаступниками військоматів, адже останні не утворювались відповідно до КУ

СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА-ФАНТОМА – відео 2, ухвала і заява

Суддя Черкез визначив ДніпроОТЦК відповідачем у справі про скасування постанови - ухвала

Суддя Черкез скасував постанову недовоєнкома Дніпра - рішення

Запит до ОТЦК та СП Дніпра. Впевнені, що на часі!

Як притягнути ТЦК-ашників до відповідальності? Через моральну і матеріальну! – позов до суду

Не треба експромтом імпровізувати-декомунізувати… Треба, відповідати за скоєне! – заява про виправлення описок в ухвалах судді

А чи належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра?

Встановлюємо належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра

Встановлення належного відповідача в справі по ТЦК та СП Дніпра

Заява про виправлення описок в ухвалі про виправлення описок в справі по ТЦК та СП Дніпра

Запит до МІНОБОРОНИ через ігнорування звернень ТЦК та СП Дніпра

Через суд звертаємось до ТЦК та СП Дніпра як до свідка)))

«Фігове листя» від МІНОБОРОНИ – відповіді на запит

Як «суддя» стала АДвоКАТом у ДніпроОТЦК та СП – ухвала і рішення Чудопалової С. В.

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 1 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 2 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 3 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 4 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 5 і заява

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 1 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 2 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 3 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 4 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 5 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 6 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 7 + заява з додатками)

Відвід колегії в справі по ТЦК та СП Дніпра - відео і заява

Суд зобов’язав ТЦК та СП Дніпра відшкодувати моральну і матеріальну шкоду - постанова

Адмінпозов до ТЦК та СП Дніпра щодо ненадання публічної інформації - заява

Відвід судді Луніної О. С. в справі по ТЦК та СП - заява

Перше виконавче провадження на ТЦК та СП Дніпра

Другий відвід судді ДОАС Луніної в справі по ТЦК та СП Дніпра

Держстат і ЄДР про Оболонський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Відхиливши два відводи стала адвокатом у ТЦК - рішення судді ДОАС Луніної О. С.

Апеляція на трансформацію судді на адвоката ТЦК - засновано на реальних подіях))

Апеляція на трансформацію судді у адвоката ТЦК - засновано на реальних подіях))

Залишилось недослідженим судом: воєнний або надзвичайний стан

Залишилось недослідженим судом: НЕКОНСТИТУЦІЙНА ПРИРОДА ТЦК та СП

Заява про злочин на начальника ТЦК та СП в Дніпрі

Скарга слідчому судді щодо невнесення до ЄРДР заяви на ТЦК та СП Дніпра

Витяг з ЄДР про ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСНИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ на 19.03.2024 року

Витяг з ЄДР про ЦЕНТРАЛЬНО-ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ ОБ'ЄДНАНИЙ РАЙОННИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ на 19.03.2024 року

Витяг з ЄДР про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ на 19.03.2024 року

Встановлюємо конституційну правосуб'єктність "судді" Луніної О. С.

Клопотання про приєднання матеріалів до кримінальної справи по ТЦК Дніпра

Це ваша особиста думка...

Я – «ухилянт»! А ви хто!??

Скарга на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР

Детально про юросіб правонаступником яких виступає МІНОБОРОНИ

Справа по ТЦК: відвід головуючого Семененка Я. В. 07.05.2024 - відео + клопотання + заява

У ВП не видають ЄРДР по ТЦК - викликаємо СОГ

Заява на слідчого через фальшування відомостей в ЄРДР - відео + заява

Невнесення відомостей до ЄРДР - скарга слідчому судді

Запит від «Багнет Нації» щодо закону про мобілізацію

Повторний запит до ВРУ з приводу закону про мобілізацію

Запит до МІН'ЮСТУ щодо закону про мобілізацію

Відповіді від ВРУ, ОПУ і МІН’ЮСТУ щодо закону про мобілізацію

Запит від ГО ОПГ "Багнет Нації" до ТЦК та СП і ВЛК Дніпра

Копія еталонного тексту закону № 3633-ІХ зареєстрованого Мін’юстом

Заборона передачі персоналки до ТЦК та СП - заява до роботодавця

Рішення судді Должко С. Р. в публікації: Тисну Вашу руку, пане Суддя!!! ТЦК не є складовою структури ЗСУ – виправдувальний вирок для «ухилянта» від мобілізації

Йдіть в касацію! Апеляція повернула скаргу на вирок судді Должко С. Р. заявникові – ухвала Полтавського апеляційного суду

Яка «хуцпа» оскаржує вирок судді Должка?

«Багнет Нації» в підтримку вироку судді Должка С. Р. – запит до прокуратури

Вирок судді Должко скасували і направили на повторний розгляд в першу інстанцію - неповне відео

Невідповідність Конституції як нововиявлені факти для перегляду справи, з огляду на відповідь Офісу Генпрокурора

Ухвала апеляції на вирок судді Должка С. Р. - текст з ЄДРСР

В касації на апеляцію про скасування вироку судді Должко С. Р., відмовлено - ухвала ВС

Справу "Зінківського ухилянта" призначено на повторний розгляд - ухвала

ДБР «мутить» справу проти судді Должко С. Р.

Читайте також: Функції військоматів перебрали на себе приватні, комерційні установи? - документи

Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»

З переляку, здуру, чи по п’яні: що напідписував яник?

Міноборони як суб’єкт господарювання з кодом ЄДРПОУ: 00034022

Знищення незалежності Держави через неконституційні органи влади – документи свідчать

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО МІН’ЮСТ БРЕШЕ???

Ще трохи, і я зареєструю свій, приватний суд. А краще - міністерство фінансів)))

Тепер «нацгвардійці» Дніпра попереджені, що вони утворені незаконно - документи

Міністерство охорони здоров’я України, як приватне підприємство – документи

УКРАЇНА більше не корпорація?

Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ПОДІЛЬСЬКИЙ РВК станом на 11.01.2023 року

Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ДАРНИЦЬКИЙ РТЦК та СП станом на 10.01.2023 року

Закон про кримінальну відповідальність військових - ФІКЦІЯ!!!

ОДНЕ ПИТАННЯ ДО НЕДОВОЄНКОМА

Звернувся із запитом до ТЦК та СП? Отримай повістку)))…

Офіційно - не існує: відомості про Київський міський ТЦК та СП

Висновок Мін’юсту щодо постанови КМУ про ТЦК – «відповідний із зауваженнями в частині невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки»

ФОТОКОПІЯ ПОСТАНОВИ КМУ ПРО ТЦК ТА СП НА САЙТІ «БАГНЕТ НАЦІЇ»

Держстат і ЄДРПОУ про Київський обласний військовий комісаріат

В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від КМУ

В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від МІНОБОРОНИ

ПОСТАНОВА КМУ ПРО ПОРЯДОК ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ ПРИЗОВНИКІВ, ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ ТА РЕЗЕРВІСТІВ

Волають про спасіння їхніх душ, викрадені ТЦК-ашниками чоловіки. Змушені реагувати…

Уповноважений ВРУ відреагував на дії ТЦК-ашників Дніпра - документ

Про свавілля ТЦК-ашників і правоохоронців у Чернівцях – відео і документи (матеріал оновлюється)

Андрій Карпович про питання правосуб'єктності ТЦК та СП

Військомат… ТЦК… Дивись, не переплутай, Кутузов!

У деяких ТЦК відсутня процесуальна дієздатність – ухвала Верховного Суду

Ще один випадок приховування злочинів ТЦК та СП ЦНАПівцями

Про «родинні зв’язки» МІНОБОРОНИ з ТЦК та СП – витяг з ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Повертаючись до теми ТЦК і повісток – запити і відповіді

ТЦК документів не мають, а повістки вручають – звернення жінки Світлани до Уповноваженого ВРУ з прав людини

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ в "особливий період" ЕПІЗОД 3 частина 1 - відео ГО ОПГ "Багнет Нації Чернівці"

Тисну Вашу руку, пане Суддя!!! ТЦК не є складовою структури ЗСУ – виправдувальний вирок для «ухилянта» від мобілізації

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ в особливий період ЕПІЗОД 3 частини 2 та 3 ВИЗВОЛЕННЯ - відео

Андрій Карпович: ТЦК - незаконне воєнізоване формування ст.260ККУ - відео

Віталій Піковський: лікбез для ТЦКашників - відео

Ярослав Косарев поліція і ТЦК збір персоналки за вигаданих причин - відео 1 і 2

Приклад дистанційної правової допомоги щодо незаконної мобілізації і повісток - відео

Заборонити ТЦК і освітянам маніпуляції з персональними даними – переписка із самозванцями

Відомості з ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ станом на 30.12.2023

На запит до ТЦК відповіла військова частина?))

Держстат і ЄДР про Голосіївський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Держстат і ЄДР про Деснянський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Держстат і ЄДР про Дніпровський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Держстат і ЄДР про Оболонський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Чернівці: найкоротша розмова з ТЦКунами

Відмова від отримання повістки не створює склад адмінправопорушення - рішення суду

Читайте також: Надзвичайний стан: де-юре, а не де-факто?

Навіщо дублювати укази вже затверджені законами?

Проблеми правового регулювання понять «воєнний стан», «стан війни» та «воєнний час»

Кабмін встановив порядок застосування цивільними особами вогнепальної зброї

Кабмін санкціонував застосування членами добровольчих формувань територіальних громад стрілецької зброї та інших видів озброєння

«Воєнний стан» - панацея від «карантину»?

«Воєнний стан» продовжено іще на 30 діб – відповідний указ і закон

Андрій Карпович про правосуддя в умовах воєнного стану - відео

Тероборона виконуватиме завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій

ВРУ вимагає визнати РФ державою-спонсором тероризму

До парламенту внесено проект ЗУ про примусове вилучення об’єктів права власності РФ в Україні

Зеленський запропонував парламенту продовжити строк дії воєнного стану на 90 діб – законопроект № 7389

В Україні строк проведення загальної мобілізації продовжать на 90 діб – законопроект № 7390

Можливо знадобиться «відмахуватись» від знахабнілих комунальників – копії указів про НС і ВС

Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»

Реєстраційна картка ЮО «АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ»

Реєстраційна картка ЮО «ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ»

Юрій Котов: АРМІЯ. ВІДМОВА від служби з переконань - відео

Зеленський не підписував закону про багатонаціональні навчання на території України у 2022 році – відповідь Апарату ВРУ

Про одну "несуттєву" описку в документах державної ваги

Від теорії до практики з ГО ОПГ «Багнет Нації». Ніхто не відсидиться під корягою))) 12.04.2024

Від теорії до практики з ГО ОПГ «Багнет Нації». "Закон" прийнято, що далі?! 19.04.2024

Читайте також: Газету «Багнет Нації» зареєстровано – копія свідоцтва

Першу річницю утворення ГО ОПГ «Багнет Нації» відзначили першим випуском власної газети

Збираємо кошти на перший тираж газети «Багнет Нації»

«Екстрений» і «Спеціальний» випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать інші

Приватна «Дніпроміськрада» - рудимент минулого, який знищує наше майбутнє – другий випуск газети «Багнет Нації»

Новий номер газети «Багнет Нації», як додаток до запиту, заяви, клопотання на правоздатність

Збираємо на друк нових випусків газети "Багнет Нації" - оголошення

П’ятий випуск газети «Багнет Нації»

«Картахенський протокол про біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»

Сьомий випуск газети «Багнет Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця

Катехізис єврея СРСР українською – восьмий випуск газети «Багнет Нації»

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» - дев’ятий випуск газети «Багнет Нації»

КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск газети «Багнет Нації»

Поновлення на роботі за рішенням суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Продовження теми медичного експерименту в умовах незаконного карантину – дванадцятий випуск газети «Багнет Нації»

ВІДВІД ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… - тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від 22.02.2022

Публічне сповіщення оферта від Українського Народу до МОЗ України – чотирнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Благодійному друкованому виданню (газеті) «Багнет Нації» півтора роки – п’ятнадцятий випуск

ПРОФЕСІЙНИЙ СУДДЯ – ВИМОГА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

СУД ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ – сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

МИ МУСИМО ВИКОНАТИ КОНСТИТУЦІЮ! - вісімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Людина є скарбом Природи… - дев’ятнадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатком)

Волевиявлення: Жити по совісті… - двадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатками)

Авторське Волевиявлення Олександра – двадцять перший випуск газети «Багнет Нації»

Унікальні конституційні хроніки (початок) – двадцять другий випуск газети «Багнет Нації»

Діти – майбутнє правової держави – двадцять третій випуск газети «Багнет Нації»

Права людини - комплекс природних і непорушних свобод… - двадцять четвертий випуск газети «Багнет Нації»

Забороняємо медичні експерименти над Людиною – двадцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»

Факти, що мають юридичне значення – проект Конституції доопрацьований ТСК – двадцять шостий випуск газети «Багнет Нації»

Перша редакція чинної Конституції України – двадцять сьомий випуск газети «Багнет Нації»

Ключове з Рішення КСУ від 8 червня 2022 року №3-р(ІІ)/2022 (справа щодо презумпції невинуватості) – двадцять восьмий випуск газети «Багнет Нації»

Декларація правозахисника & Конституція України – двадцять дев’ятий (високосний) випуск газети «Багнет Нації»

ВСІ ВИПУСКИ ГАЗЕТИ

«БАГНЕТ НАЦІЇ»:

газета Багнет нації - Google Drive

Авторський проект Сергія Філіпенка:

а що ж по факту? - випуск 1 (замість Держави - КОРПОРАЦІЯ!)

а що ж по факту? – випуск 2 (замість Конституції - УЗУРПАЦІЯ!)

а що ж по факту? - випуск 3 (замість норм права - юридична КАЗУЇСТИКА!)

а що ж по факту? - випуск 4 (замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)

а що ж по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ - якась АБРАКАДАБРА!)

а що ж по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ – ПОЛІТПРОЕКТИ!)

а що ж по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)

а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО – ПРИВАТНЕ!)

Підтримати правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633 на ім’я Сергія Філіпенка

Інформація від правління БН: https://t.me/pravlinnyagoopgbn

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com

Бастіон: https://bastyon.com/bagnetnacii?fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM&fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

28 травня 2024 року

м. Дніпро

справа № 160/28859/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

ознайомившись із заявою Філіпенка Олександра Сергійович про відвід суддів Семененка Я.В., Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю. від участі у розгляді справи №160/28859/23 за позовом Філіпенка Олександра Сергійовича до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні колегії суддів у складі: головуючого судді Семененка Я.В., суддів – Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю. перебуває справа № 160/28859/23 за позовом Філіпенка Олександра Сергійовича до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

07.05.2024 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції з розгляду цієї справи оголошено перерву до 11.06.2024 о 11:00 год.

28.05.2024 до суду апеляційної інстанції від Філіпенка Олександра Сергійовича надійшла заява про відвід суддів Семененка Я.В., Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю. від участі у розгляді справи № 160/28859/23. Обгрунтовуючи підстави заявленого відводу заявник вказує на наявність обгрунтованих сумнівів щодо набуття суддями громадянства України; здійснення суддями судочинства в неутвореному законом Третьому апеляційному адміністративному суді; вказані судді не призначалися на посади «професійних суддів».

Ознайомившись із доводами заяви про відвід, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 36 КАС України закріплено, що незгода сторони з

процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Згідно з частиною третьою статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Стаття 6 Конвенції вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЕСПЛ) у справі “Ветштайн проти Швейцарії”).

У цьому випадку, є цілком очевидним, що для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості.

Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Як зазначено вище, неможливість участі суддів у розгляді цієї справи заявник пов’язує з тим, що наведені вище обставини викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності суддів.

З такими підставами для відводу суддів не можливо погодитися, оскільки наведені позивачем обставини не свідчать про можливу упередженість або необ’єктивність суддів, а стосуються виключно особистого тлумачення позивачем окремих положень законодавства України, яким врегульовано порядок створення та функціонування судів в Україні, призначення на посаду судді та повноважень судді щодо здійснення судочинства, а також набуття особою громадянства України.

При цьому, вказану позицію позивача суд вважає неприйнятною, оскільки чинне законодавство України не визначає того, що створенню (реорганізації) суду повинно передувати прийняття окремого закону України про створення (реорганізації) кожного окремого суду в системі судоустрою України, як не передбачено і того, що особа, яка відповідає певним вимогам, призначається на посаду “професійного судді”, а не на посаду “судді”, а порядок набуття громадянства України визначено Законом України «Про громадянство України», в силу положень якого судді і набули громадянство України.

Отже, дослідивши заяву про відвід суддів та аргументи, які в ній наведені, суд зазначає, що такі не доводять наявності обставин, які могли б викликати сумнів в об`єктивності або неупередженості колегії суддів під час розгляду цієї справи як підстави для відводу відповідно статті 36 КАС України.

Згідно з частиною четвертою статті 40 КАС України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.

З огляду на наведене, суд вважає необґрунтованим заявлений позивачем відвід суддів Семененка Я.В., Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю. від участі у розгляді справи №160/28859/23.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 36, 37, 39, 40 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати необґрунтованим заявлений Філіпенком Олександром Сергійовичем відвід суддів Семененка Я.В., Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю. від участі у розгляді справи №160/28859/23.

Передати адміністративну справу №160/28859/23 для визначення судді у порядку, встановленому частиною 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід.

Ухвала набирає законної сили з 28.05.2024 та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк

БАГНЕТ НАЦІЇ

Сторінки

вівторок, 28 травня 2024 р.

Справа по ТЦК та СП Дніпра: відвід колегії суддів ТААС

Немає коментарів:

Дописати коментар

Сторінки

вівторок, 28 травня 2024 р.

Справа по ТЦК та СП Дніпра: відвід колегії суддів ТААС

Немає коментарів:

Дописати коментар

вівторок, 28 травня 2024 р.