- Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі - з Рішення КСУ № 6-рп/2005 від 05.10.2005. Умисне невиконання службовою особою рішення ЄСПЛ, рішення КСУ та умисне недодержання нею висновку КСУ - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років – ч. 4 ст. 382 КК України -

неділя, 29 травня 2022 р.

Є пропозиція – оформити явку з повинною! (відзив на апеляцію ДП «КБ «Південне»)

 

Передмова: Регулярне перечитування Конституції України в традиційний спосіб (зліва – направо, а не навпаки), є гарантією адекватного сприйняття відповідної інформації, без деформації. 

Матеріали по темі: Попередження гендиректору ДП «КБ «Південне» щодо незаконності відсторонення від роботи

СКАСУВАННЯ НАКАЗУ ПРО ВІДСТОРОНЕННЯ ВІД РОБОТИ - зразок позовної заяви

Відсторонення від роботи працівників АТ «Укрзалізниця» є незаконними - попередження

Відсторонення від роботи через відсутність щеплення є незаконними (ухвала суду)

Заява до Держпраці щодо незаконного відсторонення від роботи гендиректором ДП «КБ «Південне»

Низка досудових запитів до гендиректора ДП «КБ «Південне»

Воєнний або надзвичайний стан до введення «карантину» в Україні не оголошувався – відповідь ВРУ

Поновлення на роботі: «акцептування» злочинної оферти «по-багнетівськи» - позовна заява (початок)

Припиняючи самоправство і невиконання рішення КСУ роботодавцем – заяви про злочин

Позиція Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо незаконного відсторонення від роботи – документ

Поновлення на роботі: «акцептування» злочинної оферти «по-багнетівськи» - позовна заява (продовження)

Поновлення на роботі: «акцептування» злочинної оферти «по-багнетівськи» - позовна заява (закінчення)

Реєстраційні документи МОЗ для додатку до позовної заяви

Докази проведення медичного експерименту і випробувань лікарських засобів, додаємо до позову – клопотання про приєднання

Відповідь на відзив КБ «Південне» - порушника трудового законодавства

В Дніпрі суд скасував наказ про незаконне відсторонення від роботи невакцинованого працівника

Порушники Конституції відповідатимуть власним гаманцем – позов щодо моральної та матеріальної шкоди

ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

подається в порядку положень статті 360 Цивільного процесуального кодексу України

 

  

   В провадженні «колегії суддів» юридичної особи суб’єкта господарювання з назвою «Дніпровський апеляційний суд», судді-доповідача Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю. знаходиться апеляційна скарга  так званого Державного підприємства «Конструкторське бюро  «Південне» імені  М.К. Янгеля» на  рішення Красногвардійського  районного суду м. Дніпропетровська  від 25 березня 2022 року у цивільній справі за позовною  заявою Філіпенка  Олександра Сергійовича  до юридичної особи з назвою «Державне  підприємство «Конструкторське  бюро «Південне»  імені М. К. Янгеля» про  визнання незаконним та скасування  наказу про  відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

   19 травня 2022 року на свою електронну пошту, я отримав ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2022 року по справі № 204/294/22 (в електронному вигляді) про відкриття апеляційного провадження № 22-ц/803/4328/22 (скріншот - додається).

   20 травня 2022 року на свою електронну пошту, я отримав розсилку процесуальних документів (в електронному вигляді) у вигляді копій апеляційної скарги від 21 квітня 2022 року з додатками (скріншот – додається).

   На момент подання даного відзиву до суду зазначених вище копій документів листом (в паперовому вигляді), я, не отримував.

   Хочу зауважити, що в своїй апеляційній скарзі Апелянт продовжує неприпустимо, наполегливо помилятись, стверджуючи що він (Апелянт) є державним підприємством, роблячи це у відсутність відповідного унормування питання утворення юридичних осіб ПУБЛІЧНОГО ПРАВА, національним законодавством. Це говорить про низький фах юридичної обізнаності Апелянта, або про свідоме введення суду (вже другої інстанції) в оману.

   На спростування першої тези (щодо дотичності до визначення: «державне підприємство»), мною, до матеріалів справи було додано Відповідь на відзив від 18 лютого 2022 року, в якій я, спираючись на відомості архівних копій реєстраційної справи Державного підприємства «Конструкторське бюро  «Південне» імені  М.К. Янгеля» та керуючись загальновідомими нормами чинного законодавства, спростував зазначену тезу, об’єктивно піддавши сумніву правосуб’єктність (правоздатність, дієздатність і деліктоздатність) Відповідача, саме як державного підприємства.

   На підтвердження зазначеної тези, додатково, до Відзиву додаю копію запиту на інформацію від 20 липня 2020 року № ЗПІ/005/20 спрямованого нашою громадською організацією ГО ОПГ «Багнет Нації» до Верховної Ради України, з уточненням щодо унормування питання утворення юридичних осіб публічного права. З контексту наданої нам відповіді від 24 липня 2020 року № 18/10-1206 випливає, що відповідного законодавства, не існує. 

   Відносно другої тези (щодо свідомого введення суду в оману) слід зазначити, що Апелянт, в своїй Апеляційній скарзі, продовжує тлумачити чинне законодавство на свій власний розсуд, надає суду рекомендації із застосування відповідних норм права, перекручує факти, а часом, - відверто бреше.

   Так, на сторінці 6 Апеляційної скарги Апелянт зазначає, цитую: «В той же час, 01.03.2022 року набрав чинність наказ Міністерства охорони здоров’я (далі – МОЗ) від 25.02.2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров’я України від 04 жовтня 2021 року № 2153», яким було зупинено дію наказу, що визначає перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

   Тобто, починаючи з 1 березня 2022 року оскаржуваний наказ Відповідача № 1822 від 14.12.2021 року зупинив дію, зокрема, в частині відсторонення Позивача від роботи та оплати праці.

   Таким чином, Позивач був допущений до роботи 01.03.2022 року, тобто раніше ніж було ухвалено Рішення (25.03.2022 року), а отже починаючи з 01.03.2022 року йому нараховується і виплачується заробітна плата, у зв’язку із допуском до роботи».

   Спростовуючи цю відверто неправдиву інформацію зазначу, що я, був викликаний на роботу обумовлену виробничою необхідністю своїм безпосереднім керівником, та був допущеним до роботи лише 11 квітня 2022 року. Про це свідчать відповідні відмітки в журналах, табелі і на прохідній підприємства. Саме цього дня, мною, в бухгалтерії підприємства, було замовлено Довідку про доходи, за період з моменту мого незаконного відсторонення від роботи без збереження заробітної плати і до моменту поновлення мене в праві на труд, за ініціативи роботодавця. Безпосередньо сама Довідка про заробітну плату за № 7/658 від 14.04.2022 року (копія додається), із зазначенням нарахувань за період грудень 2021 року – лютий 2022 року. Дана довідка мною була отримана 14 квітня. Крім того, в бухгалтерії підприємства мені було роз’яснено, що у зв’язку із введенням воєнного стану з 24.02.2022 року нарахування за березень, не здійснювались.

   Сьогодні, невиконання положень нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР), тлумачення законів низько-фаховими юристами на свій власний розсуд та невиконання законодавства посадовими і службовими особами, зокрема, стало причиною вторгнення і широкомасштабного наступу армії Російської Федерації, на територію суверенної Самостійної української держави України.

   Авжеж, всі, ми, прагнемо жити в правовій державі, де права і свободи людини і громадянина захищаються судом, встановленим законом. І саме воєнний час має стати тим мобілізуючим фактором прагнень до виконання положень нової Конституції України від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР - без змін і доповнень) в системному зв’язку з міжнародними договорами (які є частиною національного законодавства України) і законами України, які не суперечать Основному закону. І, саме ці обставини повинні були б змусити Апелянта виконати норми прямої дії частини другої статті 19 (діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб) і частини першої статті 9 (чинні міжнародні договори, є частиною національного законодавства) нової Конституції України, в правовому контексті з частиною першою статті 26 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», згідно якої: «Правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України».

   Та замість того аби уважно прочитати частину другу статті 125 Конституції України (де суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується ЗАКОНОМ), Апелянт, як державний службовець, ігноруючи положення Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», імітуючи правову діяльність для реабілітації своїх незаконних рішень, - витрачає кошти з державного бюджету, які конче необхідні сьогодні і зараз, на передовій. На чию користь діє Апелянт в даному випадку? Чому Апелянт, перед поданням апеляційної скарги, самоусунувшись від здійснення своїх прямих обов’язків щодо встановлення правосуб’єктності відповідної судової установи, в умовах воєнного стану, покладає виконання зазначених в даному абзаці відповідних норм, на іншу сторону по справі (???).

   Ну, добре. Тоді, це зроблю я…

   Досліджуючи дане питання самостійно, слід зауважити, що згідно до положень підпункту 6 пункту 16-1 Розділу ХV «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Конституції України (із змінами і доповненнями) до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України відповідно до змін до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені ЗАКОНОМ (!!!).

   Крім того, Розділом VIII «ПРАВОСУДДЯ» чинної Конституції України (Основного закону – закону прямої дії) встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ст. 124 КУ). Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується ЗАКОНОМ, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя (ст. 125 КУ). Правосуддя здійснюють судді (ст. 127 КУ). Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом (ст. 128 КУ). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобамирозумні строки розгляду справи судом (ст. 129 КУ). Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (ст. 129-1 КУ).

   Засадничими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Верховною Радою України Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»), - є довіра до суду встановленого законом.

   Частиною третьою статті 16 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суд як державний орган має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

   Положеннями статті 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд утворюється і ліквідовується ЗАКОНОМ (!!!). Проект закону про утворення чи ліквідацію суду вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судоустрою, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізації видатків державного бюджету або зміна адміністративно-територіального устрою. Утворення суду може відбуватися шляхом створення нового суду або реорганізації (злиття, поділу) судів. Кількість суддів у суді визначає Державна судова адміністрація України за погодженням з Вищою радою правосуддя з урахуванням судового навантаження та в межах видатків, визначених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці суддів. Суд є юридичною особою (ПУБЛІЧНОГО ПРАВА), якщо інше не визначено законом.

   Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом».

   Зважаючи на міжнародні норми права хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини (яка була Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) всі люди є  рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім того, кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8).

   Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…».

   Згідно до положень визначених підпунктом (b) пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадські і політичні права «кожна   держава,   яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право  на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».

   Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», для зменшення  числа  заяв  до  Європейського суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

   Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив, що «безсторонність,  в  сенсі  п.  1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».

   Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).

   На додачу, в п. 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від  09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що: «між суб’єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності».

   Крім того, варто зазначити, що під «судом» у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом, а саме: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах своєї  предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в законному складі.

   Текст статті 6 Конвенції може скласти враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута будь-яким національним судом, який створено на підставі закону. Однак ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

   Першою справою, в якій ЄСПЛ розглянув питання компетенції суду у світлі вимоги «суду, встановленого законом», є справа «Coeme та інші проти Бельгії» (№ 3249296 та ін., рішення від 22 червня 2000 року). У цій справі касаційний суд Бельгії (верховний судовий орган країни) виніс вирок у першій інстанції щодо міністра уряду та 4 інших осіб, які ніколи не обіймали міністерських постів, хоча відповідно до національного законодавства цей суд був повноважним виносити рішення у першій інстанції тільки щодо міністрів.

   У справі «Gurov проти Молдови» (№ 3645502, рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ визнав порушенням частини першої статті 6 Конвенції розгляд цивільної справи суддею, строк повноважень якого на момент розгляду справи закінчився, але він продовжував виконувати судові повноваження за відсутності будь-яких правових підстав.

   Подібно до цієї справи, у справі «Олександр Волков проти України» (№ 21722/11, рішення від 9 січня 2013 року) заявник на національному рівні оскаржив до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) своє звільнення з посади судді. Для цього 19 жовтня 2010 року Головою ВАСУ була спеціально створена палата, яка згодом частково задовольнила позов заявника. Заявник стверджував, що на час розгляду справи строк повноважень Голови ВАСУ сплив, чинне на той час законодавство не передбачало процедури обрання суддів на адміністративні посади, а здійснення ним повноважень відбувалось на підставі рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів адміністративних судів України. Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не була повноважною розглядати його справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями заявника, визнавши, що ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк повноважень якого сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом».

   Важливим прикладом застосування правила «суд, встановлений законом», який має неабияке значення для української практики, є наведений в рішенні у справі «DMD Group A.S. проти Словаччини» (№ 1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року). У цій справі голова місцевого суду своїм наказом призначив себе суддею у справі заявника замість іншого судді та того ж дня припинив провадження у справі. Суд звернув увагу, зокрема, на такі обставини:

а) питання передачі справ від одного судді до іншого не було достатньо чітко врегульовано національним законодавством, яке не передбачало жодних гарантій проти зловживань;

б) мало місце поєднання однією особою адміністративних функцій і здійснення нею правосуддя як суддею;

в) єдиним документом, що регулював розподіл справ, був розклад роботи, який безконтрольно змінювався головою суду. Зваживши на ці обставини, Суд визнав порушення права на суд, «встановлений законом».

   Відтак ЄСПЛ дійшов висновку, що касаційний суд не мав ознак «суду, встановленого законом».

   У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Верховний суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному суду ухвалювати подібне рішення у справі. Проте у даній справі Верховний суд не надавав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення ГПК і ухвалення такого ряду рішень, що, як вказувалося урядом, стало звичайною практикою Верховного суду. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК, Верховний Суд не міг вважатися «судом, встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження.

   Отже, з урахуванням зазначеного вище слід вважати, що «суд, встановлений законом» означає наступне:

– дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності;

– дотримання правил автоматичного розподілу справ;

– наявність повноважень у судді;

– належний склад суду;

– наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.

   В даному контексті слід зауважити, що умисне невиконання службов(ими)ою особ(ами)ою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею/ними висновку Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

{Стаття 382 Кримінального кодексу України в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 721-VII від 16.01.2014 - втратив чинність на підставі Закону № 732-VII від 28.01.2014; із змінами, внесеними згідно із Законами № 767-VII від 23.02.2014, № 2136-VIII від 13.07.2017}

   Отже, з урахуванням зазначених критеріїв унормованих новою Конституцією України, законами України та міжнародними актами, які є частиною національного законодавства України, мною було встановлено невідповідність (незаконність) утворення Дніпровського апеляційного суду, як державної установи судової гілки влади, а також, встановлений неналежний склад суду.

 

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ЯК І ЙОГО ПОПЕРЕДНИК (АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) – НЕКОНСТИТУЦІЙНЕ (АНТИКОНСТИТУЦІЙНЕ) УТВОРЕННЯ:

 

   1 грудня 1991 року суверенною волею Українського народу на Всеукраїнському референдумі було затверджено Акт проголошення незалежності та створено Самостійну українську державу України (відповідні архівні копії документів – додаються). Даний неспростовний факт покладено в Преамбулу (основу) нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень). Преамбула нової Конституції України є не лише фундаментом конституційного ладу держави, а й відображенням історичних та правових передумов, а також мотивів і цілей прийняття Конституції України.

   Встановлюючи відповідність утворення відповідних судових інстанцій Конституції України варто зауважити, що з огляду на відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДРПОУ) та архівних копій документів реєстраційної справи (додаються), юридична особа з назвою «Апеляційний суд Дніпропетровської області» (код ЄДРПОУ: 02891291, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) та юридична особа з назвою «Дніпровський апеляційний суд» (код ЄДРПОУ: 42270629, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) ніколи не утворювалися як державні органи судової гілки влади, з відповідною конституційною адміністративно-територіальною юрисдикцією Самостійної української держави України.

   Зазначені юридичні особи приватного права (суб’єкти господарювання), зареєстровані всупереч частині першій статті 8 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) (Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання) і частини четвертої статті 56 ГКУ (Суб'єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом), а також з грубим порушенням першого речення абзацу другого частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів). Адже, згідно відомостей ЄДРПОУ (реєстру приватних юр.осіб) по обом зазначеним юридичним особам (АСДО і ДАС) станом на 03.10.2018 року, та з назвою «ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД» станом на 25.10.2019 року, в графах «назва установчого документа» - жодних відомостей, не міститься.

   Неприйнятним є і той факт, що юридична особа - суб’єкт господарювання з назвою «Апеляційний суд Дніпропетровської області» (код ЄДРПОУ: 02891291, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) ліквідована, а юридична особа - суб’єкт господарювання з назвою «Дніпровський апеляційний суд» (код ЄДРПОУ: 42270629, код економічної діяльності КВЕД: 84.23) утворена, - одним й тим самим Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», виданим фізичною особою П.ПОРОШЕНКО (мігрантом без національності і конституційного громадянства Самостійної української держави України). З цього приводу також слід зауважити, що 29 грудня 2017 року (дата видання зазначеного указу), діяла норма частини другої статті 125 Конституції України в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», відповідно до якої суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується ЗАКОНОМ (а не УКАЗОМ), проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Дана норма, згідно відомостей історії документа на офіційному сайті Верховної Ради України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/1401-19). Дана норма набрала чинності разом із зазначеним законом 30.09.2016 року. Тобто, до моменту одночасної ліквідації і утворення зазначених вище юридичних осіб, одним указом, від 29.12.2017 року. Отже, за даних обставин установу з назвою «Дніпровський апеляційний суд» не можна вважати судом встановленим законом.

   В своєму Рішенні № 15-рп/2002 від 9 липня 2002 року справа № 1-2/2002 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України (254к/96-ВР), які передбачають захист судом прав і свобод людини і  громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи  будь-якими не забороненими законом засобами (частина  п'ята статті 55  Конституції  України (254к/96-ВР). Тобто кожна особа  має  право  вільно  обирати  не заборонений  законом  засіб  захисту  прав і свобод,  у тому числі судовий захист.

   Для забезпечення судового захисту Конституція України (254к/96-ВР)  у  статті  124  встановила  принципи  здійснення правосуддя виключно судаминеприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені   принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або  надзвичайного  стану (стаття 64 Конституції України (254к/96-ВР).

 

КОЛЕГІЯ У СКЛАДІ: головуючого - ГОРОДНИЧОЇ В. С., суддів - ЛАЧЕНКОВОЇ О. В. і ПЕТЕШЕНКОВОЇ М. Ю. – НЕНАЛЕЖНИЙ СКЛАД СУДУ:

 

   В продовження теми, також слід визначитись з питанням правоздатності представленої в даному провадженні «колегії суддів», до якої звертається Апелянт.

   З цього приводу слід зазначити, що відповідно до положень частини першої статті 127 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) правосуддя здійснюють ПРОФЕСІЙНІ СУДДІ та у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ІНШІ СУДДІ).

   В своєму Рішенні № 3-рп/2011 від 5 квітня 2011 року справа № 1-10/2011 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку, що судову  владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках,  народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя (частина  перша статті 127 Конституції України (254к/96-ВР), частина друга статті 1 Закону) (2453-17). Суддею є громадянин України, який в установленому Конституцією України (254к/96-ВР) і Законом (2453-17) порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду  в одному  із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі (частина   четверта статті 126 Конституції  України (254к/96-ВР), стаття 51 Закону) (2453-17).

   Конституція України (254к/96-ВР) містить загальні вимоги щодо зайняття  посади професійного судді в судах загальної юрисдикції, визначає їх способи  - призначення вперше і обрання безстроково (пункт 27 частини першої статті 85, частина четверта статті 126, частини третя, четверта статті 127, частина перша стаття 128) (254к/96-ВР). Водночас законодавець повноважний встановлювати додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу,  віку та їх професійного рівня порівняно із основними вимогами для зайняття  посади професійного судді (частина п'ята статті 127 Основного Закону України) (254к/96-ВР).

   За Конституцією України (254к/96-ВР) набуття громадянином  України  статусу професійного судді пов'язане  з настанням  відповідного  юридичного факту - призначення чи обрання його на цю посаду. Зайняття  посади  судді  здійснюється шляхом призначення вперше, а обрання - після закінчення строку, на який його було призначено. Такий висновок випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 126 Конституції України (254к/96-ВР), згідно з якою судді  обіймають  посади  безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше, і узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001 (v014p710-01),  відповідно до якої на обрання безстроково може претендувати особа з належною фаховою підготовкою, відповідним досвідом і стажем,  оскільки  завершився строковий п'ятирічний термін перебування на посаді професійного судді (абзац сьомий пункту 4 мотивувальної частини) (v014p710-01).

   У Конституції України (254к/96-ВР) встановлено порядок першого призначення на посаду професійного судді, яке здійснюється
Президентом України
строком на п'ять років, закріплено положення про обрання всіх інших суддів безстроково Верховною Радою України
(частина перша статті 128) (
254к/96-ВР).

   Системний аналіз положень пункту 14 частини першої статті 92, частини четвертої статті 126, частин другої, третьої, четвертої, п'ятої статті 127,  статті 128 Конституції України (254к/96-ВР) та оспорюваних положень Закону (2453-17) дає підстави для  таких висновків: призначення на посаду судді здійснюється тільки вперше; обиратися на посаду судді можуть тільки судді, в яких закінчився п'ятирічний термін, на який вони були призначені;  до складу апеляційних,  вищих  спеціалізованих  судів  та  Верховного Суду України  можуть  обиратися  тільки  професійні  судді; зайняття суддівських посад в апеляційних, вищих спеціалізованих судах і Верховному Суді   України шляхом обрання виключає можливість призначення суддів у ці  суди,  а  відтак  призначення  на  посади суддів може здійснюватися лише до місцевих судів.

   Вимоги щодо наявності стажу для просування особи на посаді судді  кореспондують  з  вимогами  пункту 13 Основних  принципів незалежності судових  органів,  схвалених  резолюціями  N 40/32 та N 40/146  Генеральної  Асамблеї ООН від 29 листопада та від 13 грудня 1985 року, в яких зазначено,  що підвищення суддів на посаді  там,  де  є  така  система,  слід  здійснювати  на основі об'єктивних факторів, зокрема здібностей і досвіду. Тобто встановлення такої вимоги,  як стаж  роботи  на  посаді  судді,  є об'єктивним  критерієм  для  зайняття  посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України. Вказана вимога обумовлена особливим  характером процесуальної діяльності цих судів і не порушує принципу рівності громадян України в їх конституційних правах, що відповідає  положенню  частини п'ятої статті  127  Конституції   України   (254к/96-ВР)   стосовно встановлення законодавцем  додаткових  кваліфікаційних  вимог  до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня,  об'єктивно  виправдане,  обґрунтоване  та справедливе і не може вважатися  дискримінаційним. Тому це обмеження стосується тільки конституційно визначеного спеціального статусу професійного судді і не впливає на зміст його прав і свобод (їх скасування чи обмеження) як людини і громадянина,  що гарантуються, зокрема, частиною третьою статті 22 Конституції  України  (254к/96-ВР), згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційний Суд України в Рішенні від 18 квітня 2000 року N 5-рп/2000 (v005p710-00)  зазначив,  що  встановлення Конституцією України  (254к/96-ВР) та законами України певних кваліфікаційних вимог не   порушує конституційного принципу рівності, адже всі громадяни, які  відповідають конкретним кваліфікаційним вимогам, мають право займати  відповідні  посади (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини) (v005p710-00).

   В своєму Рішенні № 4-рп/2013 від 12 червня 2013 року справа № 1-9/2013 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України наголошує, що згідно з Конституцією України судоустрій, судочинство, статус суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92), які приймає єдиний орган законодавчої влади в Україні - Верховна Рада України (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, стаття 91); правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (частина перша статті 127). Суддею є громадянин України, який у встановленому Конституцією України і Законом порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі; судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді (стаття 51 Закону).

   Загальний порядок призначення на посаду професійного судді в судах загальної юрисдикції та підстави звільнення з цієї посади передбачені Основним Законом України (пунктом 27 частини першої статті 85частинами четвертоюп’ятою статті 126частиною третьою статті 127частиною першою статті 128). Зміст зазначених положень щодо процедури, порядку призначення і обрання на посаду судді конкретизовано в Законі, в якому, зокрема, встановлено вимоги до осіб, що виявили бажання звернутись до Комісії з заявою про участь у доборі кандидатів, та до кандидатів, які вже проходять відповідний добір.

   Врегулювання передбаченого Законом порядку набуття статусу судді узгоджується з вимогами міжнародних актів. Так, у Європейській хартії про закон „Про статус суддів“ від 10 липня 1998 року зазначено, що „закон встановлює обставини, за яких попередня діяльність кандидата або ж діяльність його близьких родичів з причин законних об’єктивних сумнівів, породжуваних такою діяльністю, щодо неупередженості та незалежності цього кандидата, може бути перешкодою для призначення його на посаду судді“ (пункт 3.2). У пункті 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року, закріплено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну добору кваліфікацію в галузі права. У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

   Але, з огляду на наявні у мене копії документів про призначення на відповідні посади фізичних осіб (осіб без національності і конституційного громадянства Самостійної української держави України) ГОРОДНИЧОЇ ВАЛЕНТИНИ СЕРГІЇВНИ, ЛАЧЕНКОВОЇ ОКСАНИ ВОЛОДИМИРІВНИ та ПЕТЕШЕНКОВОЇ МАРИНИ ЮРІЇВНИ (укази, постанови - додаються), зазначені особи ніколи не призначалися вперше на посаду ПРОФЕСІЙНОГО СУДДІ, як того вимагає норма прямої дії частини першої статті 128 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень). Крім того, зазначені особи переводилися до інших незаконно утворених установ та обиралися безстроково пропорційним складом Верховної Ради України (у відсутність легітимної більшості) на посади ІНШИХ СУДДІВ (тобто - народних засідателів та присяжних), фактично узурпувавши і судочинство, і правосуддя, - одночасно захопивши посади ПРОФЕСІЙНИХ та ІНШИХ СУДДІВ. В той же час прямою нормою частини четвертої статті 124 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) чітко встановлено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

   Загальним прикладом незаконного переведення у зв’язку із незаконною ліквідацією та одночасним утворенням судових установ, можна вважати указ від 28 вересня 2018 року № 297/2018 «Про переведення суддів», виданий фізичною особою П. ПОРОШЕНКО (особою без національності і конституційного громадянства Самостійної української держави України) (копія – додається).

   Відповідно до даного указу постановлено: перевести суддів, зокрема, апеляційного суду Дніпропетровської області на роботу на посадах суддів Дніпровського апеляційного суду. Тобто, фізична особа П. ПОРОШЕНКО, фактично підтверджує статус переведених ним двадцяти трьох фізичних осіб-суддів на посади суддів (ІНШИХ СУДДІВ – народних засідателів і присяжних), а не ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ, на відповідні посади ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ.

   Наявна задокументована хронологія індивідуальних призначень представлених в колегії по даній справі фізичних осіб, виглядає наступним чином:

ГОРОДНИЧА В. С. (Присяга судді від 07.11.2005):

-        Указом Президента України від 4 жовтня 2005 року № 1412/2005 «Про призначення суддів» - призначено строком на п’ять років у місцевих загальних судах на посаду судді Ленінського районного суду міста Дніпропетровська;

-        Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 року № 2637-VI «Про обрання суддів» - обрано на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області безстроково;

-        Рішенням Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2018 року № 3927/0/15-18 «Про переведення судді апеляційного суду Дніпропетровської області Городничої В. С. до Дніпровського апеляційного суду» - переведено на відповідну посаду судді.          

ЛАЧЕНКОВА О. В. (Присяга судді від 24.07.1997):

-        Указом Президента України від 18 квітня 1997 року № 342/97 «Про призначення суддів» - призначено строком на п’ять років суддею Самарського районного суду міста Дніпропетровська;

-        Постановою Верховної Ради України від 7 лютого 2002 року № 3060-ІІІ «Про обрання суддів» - обрано на посаду судді місцевого Самарського районного суду міста Дніпропетровська безстроково;

-        Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2004 року № 2107-IV «Про обрання суддів» - обрано на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області безстроково;

-        Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 «Про переведення суддів» - переведено суддею апеляційного суду Дніпропетровської області на роботу на посаду судді Дніпровського апеляційного суду.

ПЕТЕШЕНКОВА М. Ю.:

-        Указом Президента України від 4 жовтня 2005 року № 1412/2005 «Про призначення суддів» - призначено строком на п’ять років у місцевих загальних судах на посаду судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська;

-        Указом Президента України від 20 лютого 2010 року № 200 «Про призначення суддів» - призначено на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області у межах п’ятирічного строку;

-        Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 року № 2637-VI «Про обрання суддів» - обрано на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області безстроково;

-        Відповідно до публікації від 15 жовтня 2019 року «ВРП ухвалила рішення про переведення 69 суддів апеляційних судів» розміщеної на офіційному сайті «Судова влада України» - переведено з апеляційного суду Дніпропетровської області на посаду судді Дніпровського апеляційного суду.

   Отже, як вбачається з наведеного, фізичні особи (без національності і конституційного громадянства Самостійної української держави України), а саме: ГОРОДНИЧА ВАЛЕНТИНА СЕРГІЇВНА, ЛАЧЕНКОВА ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА та ПЕТЕШЕНКОВА МАРИНА ЮРІЇВНА, ніколи не призначались та не обирались в конституційний спосіб на посади ані ПРОФЕСІЙНИХ СУДДІВ, ані ІНШИХ СУДДІВ (народних засідателів чи присяжних). А тому, перебуваючи у складі представленої колегії, становлять НЕНАЛЕЖНИЙ СКЛАД СУДУ. Адже колегія має бути представлена суддями з різними правами і обов’язками, які спільно здійснюють судочинство (процесуальний, процедурний порядок) і правосуддя (як право на безпосередню участь Українського народу через народних засідателів і присяжних), у відповідному процесі, задля постановлення законного вердикту. Але в даному, конкретному випадку, в представленій колегії всі три судді є рівнозначними.

   В своєму Рішенні № 14-рп/2001 від 16 жовтня 2001 року справа № 1-8/2001 (яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим) Конституційний Суд України дійшов висновку, що у статті 85 Конституції України стосовно повноваження Верховної Ради  України  з  кадрових  питань  вживаються   обидва поняття -  "призначення"    і "обрання". Рішення  про призначення/обрання оформляються постановою   Верховної Ради України. Але якщо поняття "обрання" застосовується лише до суддів судів  загальної  юрисдикції  (пункт  27 частини першої статті 85, статті 127,  128 Конституції України), то поняття "призначення" - щодо інших посадових осіб (пункти 16,  17,  18,  19,  20,  21,  26 частини першої статті 85, частина друга статті 131 Конституції України).

   Президент України в межах своїх повноважень (статті 106, 114,
122,
128 Конституції України) одноособово приймає рішення про заміщення  посади шляхом "призначення" певної посадової особи, в тому числі про "перше призначення" на посаду професійного судді, у формі указу. Таке вживання понять розвивається і конкретизується у відповідних законах України.

   Отже, в Конституції України поняття "призначення" на відміну від  поняття  "обрання" позначає різні процедури щодо зайняття посади судді та різні  форми  актів  з  цього  питання,  прийнятих відповідно Президентом України чи Верховною Радою України.

   Свідченням відмінності понять "призначення" та "обрання" є різний строк повноважень суддів судів  загальної  юрисдикції,  які обійняли посади суддів за наслідками різних процедур.  Зокрема, на посаду судді вперше громадянин України  призначається  Президентом України   строком   на  п'ять  років,  а  парламент  обирає суддю безстроково. Тобто на "обрання безстроково"  може  претендувати особа з належною фаховою підготовкою, відповідним досвідом і стажем, оскільки строковий п'ятирічний термін перебування на посаді професійного судді завершився.

   На основі наведеного та зважаючи на положення частини четвертої  статті  126,  частини  першої  статті  128  Конституції України, Конституційний  Суд  України дійшов висновку, що поняття "призначення" та "обрання" на  посади  суддів у судах загальної юрисдикції, які обіймали посади за наслідками різних процедур, є різними. Поняття "призначення суддів на посади", яке вживається в пункті 1 частини першої статті 131 Конституції України, стосується лише тих осіб,  які призначаються Президентом  України  вперше  на посаду  професійного  судді  судів загальної юрисдикції строком на п'ять років.

   Граматичне тлумачення понять  "призначення"  та  "обрання" дає  змогу  визначити їх відмінності. Під словом "призначення" розуміється  розпорядження  на  право  заміщення  якоїсь  посади, надання  офіційного   права займати якусь посаду, виконувати визначені обов'язки. Слово "обрання" тлумачиться як відбирання з багатьох за якою-небудь ознакою,  виділення голосуванням для виконання певних обов'язків (Словник  української  мови,  Новий тлумачний словник української мови тощо).

   Досліджуючи спірне питання із застосуванням історичного тлумачення,  Конституційний Суд України встановив,  що  в  системі правосуддя до прийняття Конституції України 1996 року посада судді заміщалася лише шляхом обрання. За Конституцією (Основним Законом) Української  РСР  1978  року  всі  суди  утворювалися  на  засадах виборності суддів і народних засідателів, тобто судді, за винятком народних,   обиралися   відповідними   радами, а Верховний Суд Української РСР обирався Верховною Радою Української РСР.

   Таким чином,  на  той  час  зміст  понять  "призначення"  та "обрання" мав  істотні відмінності (статті 108, 109, 150, 151 Конституції (Основного Закону) Української РСР).

   У чинній Конституції України ці поняття також розмежовано, зокрема  поняття "обрання" вжито щодо тих суддів, які  після закінчення п'ятирічного терміну перебування на посаді судді шляхом першого призначення Президентом України обираються потім Верховною Радою України безстроково.

   Отже, граматичне та історичне тлумачення дають змогу стверджувати, що   поняття "призначення" та  "обрання" мають зазначені відмінності.

   В зазначеному контексті Конституційний Суд України вирішив, що: в  аспекті порушених у конституційному поданні питань щодо внесення Вищою радою юстиції подань про призначення  суддів  судів загальної  юрисдикції на посади,  в тому числі на адміністративні, положення пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України у системному зв'язку з пунктом 27 частини першої статті 85, частиною четвертою статті 126,  частиною третьою статті 127, статтею 128 Конституції України треба розуміти так, що Вища рада юстиції вносить подання Президенту України про перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років.

 

ПІДСУМОВУЮЧИ НАВЕДЕНЕ ВИЩЕ:

 

   Відповідно до положень частини другої статті 103 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) Президентом України може бути обраний громадянин України (читай – громадянин Самостійної української держави України), який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

   Нормою частини третьої статті 127 нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) встановлено, що на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України (читай – громадянин Самостійної української держави України), не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

   Зазначені норми прямої дії Основного закону залишаються невиконаними, навіть на момент подання даного Відзиву на апеляційну скаргу, з наступних підстав:

   Положеннями розділу 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду  України N 3-зп  від  11 липня  1997 року   у  Справі   N 1/1909-97  встановлено,  -  що «Спеціальне повноваження на офіційне тлумачення Конституції України та законів України з прийняттям Конституції  України  від  28 червня  1996  року   набуло принципово нового вирішенняз відання Верховної Ради України   воно  було передано  до  повноважень  Конституційного  Суду  України (пункт 2 статті 150 Конституції України),  який   згідно  зі статтею  147  Конституції  України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

   Положеннями  розділу  4  мотивувальної  частини  Рішення   Конституційного Суду  України N 3-зп  від  11 липня  1997 року   у  Справі   N 1/1909-97  встановлено,  -  що «Конституція  України  від  28 червня  1996 року була  прийнята Верховною Радою України  від  імені  Українського  народу (преамбула Конституції України), який відповідно до статті  5 Конституції України  має виключне  право  визначати  і  змінювати  конституційний лад в Україні;  Це право  не може  бути  узурповано  державою,  її органами або  посадовими  особами  (там  же); 

   Отже,  прийняття   Конституції   України від  28 червня 1996 року    самою   Верховною  Радою  України  було  безпосереднім  актом реалізації   суверенітету  народу,  який  тільки  одноразово  уповноважив Верховну Раду України  на її прийняття;

   Це  підтверджується частиною першою статті 85 Конституції  України,  яка   не передбачає  права   Верховної Ради України  на прийняття  Конституції  України,  а  також  самою  статтею 156  Конституції України,   згідно   з    якою  законопроект  про  внесення  змін  до  розділів,  які  встановлюють  засади  конституційного ладу в  Україні,  після   його  прийняття   у  Верховній   Раді   України   має   затверджуватись   тільки   всеукраїнським  референдумом»,   -   тільки  відповідною  Постановою ЦВК,    але   саме  таких   доказів   Верховна  Рада  України   НЕ МАЄ  у  Відомостях Верховної  Ради України,   ще  до цього часу.

   Положеннями  розділу   4.4  мотивувальної частини  та  резолютивної  частини    Рішення    Конституційного Суду  України   від   5 жовтня   2005 року  N 6-рп/2005 у  Справі  N 1-5/2005,  встановлено  -  що  «Конституція  України  (254к/96-ВР) забороняє узурпацію належного  виключно  Українському  народові   права   визначати   і   змінювати  конституційний лад в Україні державою,  її органами або посадовими особамиУзурпація означає,  зокрема,  привласнення  переліченими суб'єктами права,    яке передусім   належить народовівносити зміни  до  Конституції України (254к/96-ВР) у спосіб  який  порушує  порядок визначений  розділом ХІІІ чинного Основного Закону України,  в тому числі  усунення  Українського народу від реалізації  його права  визначати  і змінювати  конституційний  лад в Україні. Тому будь   які дії   держави, її органів  або посадових  осіб, що призводить  до узурпації   права  визначати  і змінювати  конституційний лад  в Україні  яке належить  народові, є неконституційним та незаконним».

   Відповідно з офіційною інформацією у Відомостях Верховної Ради  України,  станом  на  момент подання даного Відзиву,  відсутні  докази   ЦВК  встановлені   частиною першою  статті 156  нової   Конституції   України  від 28 червня  1996 року,   про  внесення  ЗМІН  до конституційних  положень  частини першої і другої  статті 127, та  першого та другого речення  частини першої статті 128 нової Конституції  України  від 28 червня  1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень),   у яких  ведеться  мова  безпосередньо  про  самих   професійних  суддів,  про  самі   державні  посади  професійних  суддів   у  самих   місцевих   судах   та   про  сам  новий  або  інший  конституційний  порядок  з  конституційного  призначення  конституційним  Президентом України    строком   на   п’ять років,  вже   самих     інших    суддів  -  безпосередньо  конституційно  встановлених конституційними положеннями  другого речення   частини першої статті 128 нової  Конституції  України   від  28 червня  1996 року,  -   вже   тільки    з  числа   самих    їх   ОСІБ  вже   офіційно   обраних  самою  Верховною Радою  України,    на   ті   самі  конституційні   державні   посади     професійних  суддів     у    місцевих,     спеціалізованих   та  апеляційних   судах,  конституційно  встановлених   конституційними  положеннями  першого  речення  частини першої статті 128 нової   Конституції  України  від  28 червня  1996 року,   так   як   ІНШИХ    «конституційних   державних    посад»   -   саме   не  професійних  суддів,   -   вже     інших    суддів    у  новій   Конституції  України  від  28 червня  1996 року,   взагалі  НЕ ІСНУЄ;

   Так як   конституційною перешкодою  цьому   є  сама   конституційна  ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ   самих   конституційних  положень   першого  речення  частини першої статті 128   нової   Конституції  України  від  28 червня  1996 року, конституційно встановлена безпосередньо тільки конституційному  Президенту України, яка є конституційно посилена самими  конституційними  положеннями   частини другої статті 106 нової   Конституції України  від 28 червня  1996 року, -  якими конституційно  забороняється   конституційному  Президенту   України,    передавати  свої  конституційні   повноваження   іншим  особам  або  органам,  -   у нашому   випадку  Верховній  Раді  України та Вищій раді правосуддя;  Це  притому  що   іншим  особам,   у нашому  випадку  Верховній  Раді  України,   цими  ж  конституційними  положеннями   вже    конституційно  забороняється,    брати  на себе   та  від свого   імені    здійснювати   унітарні   конституційні   повноваження  конституційного  Президента  України,   в частині    що   найменшого  прихованого   призначення    БУТЬ-КОГО,   та  тільки   з самих   нікчемних ОСІБ професійних суддів,  -  у яких вже  вичерпались  попередні   п’ятирічні конституційні повноваження професійного судді, вже  навпаки     шляхом   їх  ОБРАННЯ   безстроково   на   ще  попередній    державні   посаді професійного судді, (????!!!) тим більше  ще попереднього  місцевого,   спеціалізованого  та  апеляційного  СУДУ,    на   які   останніх    ще   попередньо   у перше    «призначалося»   відповідними   Указами  Президента  України, - з найгрубішим  порушенням  самих  конституційних  положень  першого  речення  частини першої статті 128 нової   Конституції  України  від  28 червня  1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) (відповідні копії додаються).

   Це  притому,   що   сама   Верховна  Рада  України,   згідно  конституційних  положень  ч.27  ст.85 та    другого    речення ч.1 ст. 128  нової   Конституції   України  від  28 червня  1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень),  МАЄ  виключні  конституційні  права  та  конституційні   повноваження  конституційно ОБИРАТИ  безстроково  тільки  всіх   інших СУДДІВ конституційно встановлених конституційними положеннями другого    речення ч.1 ст. 128  нової   Конституцією України  від  28 червня  1996 року, та тільки про яких конституційно та безпосередньо ведеться  мова  у самих   конституційних  положеннях  ч.4  ст.124  нової Конституції України  від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), - які   ніколи не були професійними суддями, конституційно  встановленими    конституційними   положеннями   ч.1 ст.127  нової   Конституції   України    від  28 червня  1996  року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень),  та  ОСОБИ   яких    ніколи  конституційно  не призначалися строком  на   п’ять   років на конституційну посаду професійного судді  Указом  конституційного Президента  України,  у відповідності   з конституційними   положеннями   першого  речення ч.1 ст. 128  нової   Конституцією України  від  28 червня  1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), відповідного  місцевого, спеціалізованого та апеляційного  СУДУ;

   Крім того, відповідно з офіційною інформацією у Відомостях Верховної Ради  України,  станом  на момент подання даного Відзиву,  відсутні  докази   ЦВК  встановлені ч.1  ст.156  нової Конституції України від 28 червня  1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), про  внесення  ЗМІН  до конституційних положень ч.3 ст.22, ч.4  ст.124    нової  Конституції  України  від 28 червня  1996 року, -  якими   було   конституційно   припинено,    або   конституційно  скасовано,   або    конституційно  змінено  на   ІНШИЙ   сам   принциповий конституційний склад самих процесуальних судових   органів   конституційної судової влади безпосередньо та  конституційно встановленої резолютивною частиною АКТу проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року, та підтвердженої  офіційною  Постановою  ЦВК № 60 від  4 грудня  1991 року «Про вибори  Президента України  та  про Всеукраїнське голосування  на  референдумі  1 грудня  1991 року з підтримання  АКТу проголошення  незалежності України  від 24 серпня  1991 року»  та  самими   конституційними  положеннями  абзаців  1 та 7 самої   преамбули  нової  Конституції  України  від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень),  більше  того  ЗМІНЕНО   сам   традиційний   принциповий   конституційний   порядок   їх   конституційного   створення    від    того    який  ще  попередньо  було   конституційно   встановлено конституційними положеннями ст.150 та ст.152 ще самої   Конституції  Української  РСР від 20 квітня 1978 року,  а саме,   - що   «Всі  суди Української РСР утворюються на засадах  тільки виборності суддів і народних засідателів;  та  що   «конституційний  склад  суду   при  розгляді  цивільних  та кримінальних  справ  в  суді  першої  інстанції здійснюється колегіально;   та   в судді   першої   інстанції,   –  з  участю  народних засідателів; Народні засідателі при здійснені правосуддя  користуються всіма  правами  судді»;

   Та конституційну принциповість яких конституційно складали самі    конституційні  положення   ст.1, ст.2, ст.3, ст.4 та ст.5  Закону Української РСР  «Про вибори  районних (міських) народних суддів Української РСР»   від   червня 1981 року N 2023-X,  - якими  встановлено  наступне:

   ст.1 «Основні принципи обрання районних (міських) народних судів Української РСР»  -  «Відповідно до Конституції Української РСР народні судді районних (міських) народних судів Української РСР обираються громадянами району, міста, району в місті на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п'ять років».

   Народні засідателі районних (міських) народних судів обираються на зборах громадян за місцем їх роботи або проживання, військовослужбовців - по військових частинах відкритим голосуванням строком на два з половиною роки.

   ст. 2 «Загальне виборче право», - «Вибори народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів Української РСР є загальними: всі громадяни Української РСР, які досягли 18 років, за винятком осіб, визнаних у встановленому законом порядку божевільними, мають право обирати народних суддів і народних засідателів; народним суддею і народним засідателем районного (міського) народного суду може бути обраний кожний громадянин Української РСР, який досяг на день виборів 25 років».

   Будь-які прямі чи непрямі обмеження виборчих прав громадян Української РСР залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, часу проживання в даній місцевості, роду і характеру занять забороняються.

   ст.3 «Рівне виборче право» - «Вибори народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів Української РСР є рівними: кожний виборець має один голос; усі виборці беруть участь у виборах на рівних засадах. Жінки і чоловіки мають рівні виборчі права. Військовослужбовці користуються виборчими правами нарівні з усіма громадянами.

   ст.4 «Пряме виборче право»  - «Вибори народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів Української РСР є прямими: народні судді і народні засідателі обираються громадянами безпосередньо».

   ст.5  « Таємне голосування під час виборів народних суддів» - Голосування під час виборів народних суддів районних (міських) народних судів Української РСР є таємним: контроль за волевиявленням виборців не допускається.

   Тобто,  вищевказані  положення   яких   своїм   конституційним  станом   та  своєю  конституційною  принциповістю  вже  повністю  конституційно  відповідали самим  конституційним   положенням  ст.71 Розділу ІІІ «Вибори. Референдум» вже  нової  Конституції  України  від 28 червня  1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень),  та  згідно  конституційних  положень ч.3 ст.22  нової  Конституції  України  від 28 червня  1996  року,  самі вибори місцевих суддів та інших суддів до місцевих, спеціалізованих та апеляційних судів, -  саме як попередні конституційні виборчі права  Українського народу  стали    конституційно   обов’якові  не тільки   після   4  грудня  1991 року, а  і   після   28 червня  1996 року  та   ще  до цього часу,   на всій державній  території Самостійної  української держави  України;    

   Де  підтвердженням   цього  є  самі  конституційні   положення ч.1 ст. 85 Конституції  України  від 28 червня 1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень),   які   не передбачають  та  виключають  саме    право   Верховної Ради України на прийняття та на введення в дію самої   Конституції  України  від   28 червня  1996 року,  шляхом    грубого рушення    самих конституційних  положень ч.3 ст.22  самої нової  Конституції  України   від  28 червня  1996  року, де самим  конституційним  підтвердженням   та   звільненням від доказування останніх конституційних обставин є  безпосередньо  конституційні  положення   ст.156  Конституції України від 28 червня  1996 року,   згідно   яких   «законопроект  про  внесення  змін  до  розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні,  після   його  прийняття   у  Верховній   Раді   України   має   затверджуватись   тільки всеукраїнським референдумом», -  тільки  відповідною  Постановою ЦВК, але Верховна  Рада  України  після   28 червня  1996 року  ще  до цього часу НЕ МАЄ жодних таких  доказів у Відомостях Верховної Ради України.  

   Так  само  як  і   остання    НЕ МАЄ у  Відомостях Верховної  Ради України, ще до цього часу  жодного Закону України «Про професійних  суддів»,  «Про  вибори  суддів»,  або  «Про  вибори   інших  безстрокових  суддів»  та  жодної  Постанови  ЦВК  з питання  прийняття   на  Всеукраїнському  референдумі Українського народу Самостійної української держави України,  самих  неконституційних  положень ч. 27 ст. 85, ч.1, ч.3   та   п.4,  п.7 ч.4  ст.126 та першого  та другого  речення  ч.1 ст.128  Конституції України  від 28 червня  1996 року,  це  при  тому  що   останні    більше   ніж     суперечать   конституційним   положенням ч.3  ст.22  Конституції  України   від 28 червня  1996 року, та самим конституційним висновкам з цього питання  самого Конституційного Суду  України   у його  Рішенні   № 3-зп від 11 липня  1997 року  у  Справі 1/1909-97,  якими було   конституційно встановлено  саму ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ  прийняття  Конституції України  від  28 червня 1996 року на Всеукраїнському  референдумі  Українського народу,   та  цим забезпечення її введення в дію виключно тільки офіційною ВОЛЕЮ  Українського народу та тільки відповідною Постановою  ЦВК,  тим більше  в   неконституційних   та  в   антиукраїнських  положеннях  рашиської  її   ст.1 з рашиською «УКРАЇНОЮ, як суверенною та одночасно незалежною …державою»  та  в  Розділі Х  з   рашиською  віртуальною «Автономною Республікою Крим».  

   Де  сама   відсутність    його  офіційних  результатів   та  самої Постанови  ЦВК  саме  з   цього питання так і залишилась до цього часу     непереборною конституційною перешкодою жодному конституційному Президенту України  та  жодній   Верховній  Раді  України,   у відсутність  МАНДАТУ  Українського народу  та  у  відсутність  відповідної  Постанови  ЦВК  з   його   підтвердження,   для  здійснення   жодних   своїх   конституційних прав  та  конституційних  повноважень,  безпосередньо  встановлених    неконституційними  ще  до цього часу положеннями ч.27 ст.85,  першого  речення  ч.3  ст.126 та першого  та другого  речення  ч.1 ст.128  нової   Конституції України  від 28 червня  1996 року, - як тільки незаконно та саме самовільно для самих себе не конституційно прийнятої у ніч  з 27 на 28  червня 1996 року та так само тільки для самих себе не конституційно «введеної  в дію».       

   Де самі такі більше ніж  неконституційні  обставини вже незаперечно   та повністю офіційно підтверджуються не тільки конституційними  положеннями  ч.2  ст.152  нової  Конституції  України  від  28 червня  1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), а і самими    положеннями розділу 1 мотивувальної частини  Рішення   Конституційного Суду України N 3-зп  від  11 липня  1997 року  у Справі  N 1/1909-97 якими безпосередньо та  конституційно  встановлено,  -  що   «Спеціальне повноваження на офіційне тлумачення Конституції  України та законів України з прийняттям Конституції  України  від  28 червня  1996  року   набуло принципово нового вирішенняз відання Верховної Ради України   воно  було передано  до  повноважень  Конституційного  Суду  України (частина друга статті 150 Конституції України),  який   згідно  зі статтею  147  Конституції  України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.     

   Це  притому, що  конституційні положення ч.1 ст. 85 Конституції України  від 28 червня 1996 року,   не передбачають  та  виключають  саме    право Верховної Ради України на прийняття самої нової Конституції  України, а  тим більше  неконституційне  самовільне   внесення  до  неї   змін,     де конституційним звільненням від доказування останніх конституційних   обставин  є  безпосередньо  конституційні  положення   ст.156  Конституції України від 28 червня  1996 року, якими дослівно конституційно встановлено що  -  «законопроект  про  внесення  змін  до  розділів,  які  встановлюють  засади  конституційного ладу в  Україні,  після   його  прийняття   у  Верховній   Раді   України   має   затверджуватись  тільки  всеукраїнським  референдумом», -   тільки  відповідною  Постановою ЦВК,    але   жодних   з     таких   доказів   ні  Президент  України   ні   Верховна  Рада  України  після   28 червня  1996 року НЕ МАЮТЬ   у  Відомостях Верховної  Ради України, ще до цього часу,  саме СІМ змін  не конституційно  внесеними  до  нової Конституції України  від  28 червня 1996 року, після 28 червня 1996 року самою Верховною Радою України та шляхом незаконної -   неконституційної згоди Президента України, тільки самими    неконституційними   Законами,  безпосередньо  прийнятими  тільки   225-тьма Народними депутатами України сааме пропорційного -  неконституційного скликання,  -  вже   не згадуючи   про всіх   нікчемних   саме    не конституційно  «обраних»  «СУДДІВ» безстроково,  в період   26 березня  1998 року   та на момент подання даного Відзивуне  зважаючи   що ОСТАННІ всі до одного мають грубі порушення своєї несумісності та   самого   неконституційного   призначення  тільки   з   таких    їх     нікчемних   та  неконституційних ОСІБ, які мали сааме тільки неконституційні   п’ятирічні   «Президентські  призначення»  та   тільки      на   неконституційні   посади «суддів» -  з найгрубішим порушенням конституційних положень   першого речення  ч.1  ст. 128  нової  Конституції  України  від  28 червня  1996 року;        

   Тим   більше   у відсутність   ще до цього часу  жодного конституційного   Закону України «Про професійних  суддів»,  «Про  вибори  суддів»,  або  «Про  безстрокових  суддів», так само  як і самої жодної  Постанови  ЦВК  з питання  прийняття   на  Всеукраїнському  референдумі  Українського народу Самостійної української держави України, самих  неконституційних  положень  ч.27 ст.85,   першого  речення  ч.3  ст.126 та першого  та другого  речення  ч.1 ст.128  Конституції України  від 28 червня  1996 року, -  які   самі    більше    ніж   грубо  суперечать   конституційним   положенням   ч.3  ст.22  нової   Конституції  України   від 28 червня  1996 року,   та  самим   офіційним   висновкам    Конституційного Суду  України   у його  Рішенні   № 3-зп від 11 липня  1997 року  у  Справі 1/1909-97,  -   якими  безпосередньо  встановлено  саму ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ  прийняття  Конституції України  від  28 червня  1996 року  на   тільки  Всеукраїнському  референдумі  Українського народу;

   Тому, сама відсутність його результатів  ще сьогодні  є непереборною   конституційною  перешкодою жодному Президенту України  та  жодній   Верховній  Раді  України,  -    у відсутність  МАНДАТУ  Українського народу  та  у відсутність  відповідної  Постанови  ЦВК   з   його   підтвердження,   саме    на   здійснення   жодних   своїх   конституційних    прав та конституційних повноважень, а у нашому  випадку, безпосередньо  встановлених  положеннями ч.27 ст.85 та другим  реченням ч.3 ст.128 Конституції   України   від 28 червня  1996 року,    -    вже   більше    ніж    не конституційно та тільки як самовільно та тільки  для самих себе, що на багато  більшим  ніж  саме  її неконституційне прийняття у ніч  з 27 на 28  червня  1996 року самою Верховною Радою України  та тим більше своїм   самим самовільним та неконституційним її незаконним веденням в дію, як   тільки для самих себе  та  безпосередньо тільки для своїх «СУДДІВ» жоден    з яких НЕ МАЄ конституційного громадянства України, безпосередньо  встановлене конституційними положеннями  абзаців 1 та 7  самої преамбули  Конституції  України  від  28 червня  1996 року, та жоден з яких не зможе в  СБУ пояснити яким чином спочатку став «СУДДЕЮ» та тільки потім був не конституційно  призначеним  не конституційним   Президентом   України, -  у відсутність  доказів   прийняття  нової  Конституції  України  від 28 червня  1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень) на  Всеукраїнському референдумі Українського народу, саме на неконституційну посаду просто    «СУДДІ», всупереч  конституційним  положенням  першого  речення ч.1 ст.128  Конституції України  від  28 червня  1996 року, у нашому випадку  Дніпровського апеляційного суду – установи з невизначеною юрисдикцією;

   Тобто, який після 28 червня 1996 року у нашому випадку   -    до моменту подання даного Відзиву, ніколи конституційно та офіційно  не  створювався   державною  установою  конституційної   судової гілки  влади  безпосередньо  встановленої  резолютивною  частиною  АКТу проголошення  незалежності  України   від 24 серпня  1996 року,  у відсутність   жодного   офіційного   конституційного установчого (розпорядчого) АКТу про  його  створення  тим більше відсутність безпосередньої участі жодного конституційного  Президента  України,          

   Де саме такі не конституційні обставини незаперечно та повністю  конституційно  підтверджуються   самими  конституційними  положеннями  розділу 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 3-зп від 11 липня 1997 року у Справі N 1/1909-97  якими    встановлено,  -  що   «Спеціальне повноваження на офіційне тлумачення Конституції  України та законів України з прийняттям Конституції  України  від  28 червня  1996  року   набуло принципово нового вирішенняз відання Верховної Ради України воно було передано до повноважень  Конституційного  Суду  України (частина друга статті 150 Конституції України),  який   згідно  зі статтею  147  Конституції  України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.    

   Таким чином вищенаведеними офіційними доказами вже незаперечно та    повністю  звільняється  від доказування, що датою  28  червня 1996 року,   в  дійсності офіційно ще не припинялася до цього часу сама Конституція   Української РСР  від  20 квітня 1978 року, станом на 16 липня  1990 року,   та цим конституційно не припинялися самі її конституційні положення   ст.150   та  ст.152,  в наступній  частині,  де   -  «Всі  суди Української РСР утворюються на засадах  тільки виборності суддів і народних засідателів;  та  в частині,   -  «про конституційний  склад  суду   при  розгляді  цивільних  та кримінальних  справ  в  суді  першої  інстанції», - якими безпосередньо встановлено, що «розгляд цивільних  та  кримінальних  справ   у   всіх    судах   здійснюється   колегіально;   в судді   першої   інстанції,   –  з  участю  народних засідателів; .Народні засідателі при здійснені правосуддя  користуються всіма  правами  судді»;

   У підтвердження останніх конституційних обставин ДИВИСЬ   конституційні положення ч.4 ст. 124 нової   Конституції  України   від  28 червня 1996 року, якими конституційно встановлено конституційний  склад самої судової колегії для конституційного здійснення тільки  конституційного правосуддя та за конституційної участі тільки    конституційно   різних   процесуальних   суддів    та    тільки   на   різних    конституційних  процесуальних  посадах  -  з зрізними конституційними процесуальними правами, з різними конституційними процесуальними   повноваженнями та з різними конституційними процесуальними обов’язками, та тільки які конституційно передуються конституційними  положеннями  ч.3  ст.22 нової   Конституції  України   від  28 червня  1996 року,  -  в частині, що «При прийнятті  нових законів  або внесення  змін до чинних  законів  не допускається  звуження  змісту та обсягу існуючих   прав  і свобод»  - у нашому  випадку  конституційно встановлених  ще конституційними положеннями ст.150 та ст.152  Конституції Української  РСР від  20 квітня 1978 року,  станом  ще на 16 липня  1990 року, тим більше, які  конституційно  ще  не припинялися.

   Де  вищенаведеним  вже  конституційно звільняється   від  доказування   що Український народ Самостійної української держави України,  безпосередньо конституційно встановленої  резолютивною  частиною  АКТу проголошення  незалежності  України  від   24 серпня  1991 року,  та конституційними  положеннями абзаців 1 та 7 самої преамбули  нової    Конституції  України  від 28 червня  1996 року (документ: 254к/96-ВР – без змін і доповнень), ще до цього часу НЕ НАДАВАВ свій ПРЕДСТАВНИЦЬКИЙ МАНДАТ Українського народу, жодному  конституційному Президенту України  та  жодній  Верховній Раді  України,   не тільки на саму іншу державу від безпосередньо конституційно встановленої 1 грудня 1991 року самою резолютивною частиною АКТу проголошення  незалежності  України   від 24  серпня  1991 року,   -   вже   більше   ніж   незаконно  та  не конституційно  вставлену  саме  в рашиських   неконституційних   положеннях     ст.1  нової Конституції  України  від  28 червня 1996 року,   так   само  як  і    ніколи    НЕ НАДАВАВ   та  НЕ  ПЕРЕДАВАВ останнім, свій ПРЕДСТАВНИЦЬКИЙ МАНДАТ  Українського народу, на її створення, та більше того НЕ НАДАВ останнім свій ПРЕДСТАВНИЦЬКИЙ МАНДАТ Українського народу   вже   на свої    ВЛАСНІ ще попередні традиційні конституційні виборчі права та повноваження не тільки безпосередньо висувати та безпосередньо обирати  тільки на виборах СУДДІВ,  а і конституційно ОСТАННІХ призначати тільки Постановою ЦВК,  на конституційні державні  посади професійних суддів та  самих інших суддів, тим більше  не дозволяв останнє вже більше ніж незаконно робити шляхом замовчування тільки з самих нікчемних пересічних осіб  без національності та тільки з самих неконституційних  ще до цього часу нікчемних ще кравчуковських - рашиських «Громадян України всіх  національностей  віртуального  рашиського «Народу України» згідно  їх  нікчемних ще зразка 1993 року «посвідчень особи» з найменуванням  «УКРАЇНА» - «Паспорт» віртуальних  РВ «УМВС України», -  саме за яких  датою 24 лютого  2022 року  Російська  Федерація   почала   свою   незаконну   агресію  та незаконне вторгнення на  державну  територію  Самостійної  української  держави України,  так як вважає УКРАЇНУ  та   її   Кримську  область з допомогою своїх агентів Кравчука Л.М. та Кучми  Л.Д.,  власною  рашиською  територією;

   Також, відповідно з офіційною інформацією у Відомостях Верховної Ради  України,  станом  на момент подання даного Відзиву,  відсутні  докази   ЦВК  встановлені ч.1  ст.156  нової   Конституції   України  від 28 червня  1996 року,   про  внесення  ЗМІН  до конституційних  положень  ч.3 ст.22,   ч.4  ст.124  та  ч.4 ст.127  нової  Конституції  України  від 28 червня  1996 року,   якими   було конституційно припинено,  або  конституційно  скасовано  або    конституційно  змінено  сам   конституційний   склад    судових   органів  самої конституційної судової влади безпосередньо конституційно встановленої  конституційними   положеннями   резолютивної  частини  АКТу  проголошення  незалежності  України  від  24 серпня  1991 року,   офіційною  Постановою  ЦВК № 60 від  4 грудня  1991 року «Про вибори  Президента України  та  про Всеукраїнське голосування  на  референдумі  1 грудня  1991 року  з підтримання  АКТу проголошення  незалежності України  від 24 серпня  1991 року»  та  конституційними  положеннями абзаців  1 та 7 самої   преамбули  нової  Конституції  України  від 28 червня 1996 року.

   Також, відповідно з офіційною інформацією у Відомостях Верховної Ради  України,  станом  на момент подання даного Відзиву,  відсутні  докази   ЦВК  встановлені ч.1  ст.156  нової  Конституції України від 28 червня 1996 року,   про внесення ЗМІН до конституційних положень абзаців 1 та 7 самої  преамбули нової Конституції України від 28 червня 1996 року, якими   конституційно припинено, або конституційно скасовано  або конституційно змінено конституційне Громадянство України всіх національностей  Українського народу Самостійної української держави України,   безпосередньо  встановлене  конституційними   положеннями абзаців  1 та 7  самої  преамбули   нової  Конституції  України  від  28 червня  1996 року,   вже  навпаки  на   офіційно  припинене  ще  1 грудня  1991 року    нікчемне  ще кравчуковське сааме рашиське Громодянство України всіх  національностей  саме  рашиського «Народу України»;  

   А  підтвердженням  існування   саме  таких   незаконних  обставин   та  самим   звільненням   його   від   доказування    є безпосередньо наступне:

по-перше, Постанова  Верховної  Ради  України  від  6 грудня 1991  року  № 1938-ХІІ  «Про Постанову Верховної  Ради  Української РСР від 27 червня 1991 року «Про проект Договору про Союз Суверенних Держав, представлений  Президентом СРСР»,  саме  про наступне: - «У зв»язку  з прийняттям Верховною Радою Української  РСР 24 серпня 1991 року  АКТа  проголошення  незалежності  України  (1427-12) Верховна Рада України  постановляє: Скасувати Постанову Верховної Ради  Української РСР від 27 червня  1991 року «Про проект Договору  про Союз Суверенних Держав, представлений  Президентом СРСР»  (1272-12).

по-друге, термін Самостійна українська держава України, є офіційною назвою унітарної національної держави Українського народу Української РСР, з повним національним державним суверенітетом, - яку було безпосередньо  створено офіційним Рішенням 17 пленарного засідання 24 серпня 1991 року о 18-00 конституційної Верховної Ради Української РСР 12-го конституційного скликання, за  безпосередньої УЧАСТІ 362-х конституційних депутатів Верховної ради Української РСР 12-го конституційного скликання.

   Як документальне підтвердження вищенаведених обставин ДИВИСЬ у Відомостях Верховної  Ради України та на офіційному сайті Верховної Ради України офіційний відеозапис пленарного засідання Верховної Ради Української РСР 24 серпня 1991 року о 18-00 за УЧАСТІ 362 конституційних    депутатів Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки, та самі результати голосування 343 конституційних депутатів Верховної Ради  Української РСР з підтримання  офіційного Рішення № 17 пленарного засідання 24 серпня 1991 року о 18-00 Верховної Ради Української РСР про СТВОРЕННЯ Самостійної української держави   України;

по-третє, офіційна НАЗВА «Самостійна українська держава України» у резолютивній частині АКТа проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, складається з двох різних невід’ємних офіційних частин, - перша: з НАЗВИ самої унітарної національної держави Українського народу Української РСР - Самостійна українська держава., -  СУД,  а інша, - з офіційної НАЗВИ самих національних територій Українського народу Української РСР,   -   УКРАЇНИ;

- До якої у вищевказаній справі Дніпровський апеляційний суд немає жодного відношення;

   У підтвердження вищенаведених обставин ДИВИСЬ у Відомостях Верховної Ради України наступне:

1) архівну копію ЦДАВО України, ф.1 оп.28,спр.144, арк. 6. з Відомостей
офіційних результатів голосування на Всеукраїнському референдумі
Українського народу Української РСР 1 грудня 1991 року з підтримання резолютивної частини АКТа проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, про створення Самостійної української держави України;

2) Постанову ЦВК № 60 від 4 грудня 1991 року по виборах Президента
України та всеукраїнського референдуму Українського народу 1 грудня 1991
року   якою   дослівно   офіційно   підтверджено наступне:
- «Відповідно до ст.41 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», на підставі протоколу про результати всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія по виборах Президента України та з всеукраїнського референдуму постановляє:

АКТ проголошення незалежності України вважати підтвердженим».

3) Щорічне офіційне оголошення на сайті Державної архівної служби України у нашому випадку, від 22 серпня 2019 року, про наступне, - що «в період 22 серпня 2019 року та 23серпня 2019 року у приміщенні комплексу споруд центральних державних архівних установ України буде експонуватися оригінал АКТа проголошення незалежності України, яким 24 серпня 1991 року було створено Самостійну українську державу»;  -  без УКРАЇНИ.

   Також слід зауважити, що відповідно з офіційною інформацією у Відомостях Верховної Ради  України,  станом  на момент подання даного Відзиву,  відсутні  докази   ЦВК  встановлені ч.1  ст.156  нової   Конституції   України  від 28 червня  1996 року,   про  внесення  ЗМІН  до конституційних  положень  другого  речення  ст.4 нової  Конституції  України  від  28 червня  1996 року,   якими   було   конституційно   припинено,  або   конституційно  скасовано  або конституційно змінено сам конституційний порядок самого  конституційного набуття конституційного Громадянства України всіх  національностей Українського народу Самостійної української держави України,   безпосередньо  встановленого    конституційними   положеннями   абзаців   1 та 7  самої  преамбули   нової  Конституції  України  від  28 червня  1996 року,  та  самим   конституційним  Законом України  «Про  набуття  та припинення громадянства України», - який безпосередньо та  конституційно  встановлений  конституційними  положеннями   другого речення  ст.4 нової Конституції України від 28 червня 1996 року, та якими, самим  неконституційним введенням в дію  28 червня  1996 року  нової  Конституції  України від 28 червня 1996 року, БУЛО відразу конституційно припинено  назавжди всі нікчемні  Закони України  «Про громадянство  України»  - саме для нікчемних ОСІБ  неконституційних  саме  рашиських «Громадян України  всіх національностей віртуального «Народу України», - ще кравчуковської нічемної рашиської «Конституції України» від 1 липня 1992 року, а з цим і  назавжди було офіційно припинено їм незаконно належні ще кравчуковські    рашиські «посвідчення  особи»  з найменуванням  «УКРАЇНА» -  «Паспорт»  віртуальних РВ «УМВС України» зразка 1993 року;

   У  підтвердження  останніх  обставин та звільнення їх від доказування   ДИВИСЬ у конституційні положення абзаців 1 та 7 преамбули нової  Конституції  України  від 28 червня 1996 року,  якими   конституційно   встановлено єдине  конституційне  Громадянство  України, та  тільки конституційних Громадян України всіх національностей  Українського народу Самостійної української держави України;

   Тобто,   тільки   які   та   яке   є   офіційною  конституційною  ОСНОВОЮ   самих   територіальних  громад   Українського народу  СІЛ, СЕЛИЩ, МІСТ районних центрів, МІСТ обласного значення, МІСТ - обласних центрів без державного районного поділу, та РАЙОНІВ міст обласних центрів з державним районним поділом Самостійної української держави  України, конституційно встановленої резолютивною частиною АКТу проголошення  незалежності України  від  24 серпня  1991 року;

   Та яке  з    28 червня   1996 року,   є   конституційною ОСНОВОЮ  самої  конституційної законодавчої,  виконавчої та СУДОВОЇ влади Самостійної української держави України безпосередньо та офіційною підтвердженої  Постановою  ЦВК № 60  від 4 грудня  1991 року «По виборах  Президента України та всеукраїнського референдуму  1 грудня 1991 року тільки в частині самого  підтвердження АКТу проголошення незалежності України   від  24 серпня  1996 року,  та   цим  повного   не підтвердження   саме  віртуальних   виборів  першого нікчемного «Президента України»   -  Кравчука Л.М.,  та   його  віртуальної «УКРАЇНИ», як  незалежної та  демократичної  держави»,  -   тільки самого віртуального рашиського «Народу України», та останнім було  вже повністю та офіційно припинено назавжди сааме нікчемне рашиське  «громадянство України всіх національностей саме кравчуковського  нікчемного рашиського  «Народу України»;

   У підтвердження останніх  обставин  саме з рашиським  віртуальним  «Народом України»   та  з   його   рашиським   ще  кравчуковсим  нікчемним  «Громадянством України всіх національностей рашиського «Народу України»  та  самої  нікчемної  рашиської   «УКРАЇНИ»  як «суверенної та одночасно незалежної, демократичної, соціальної правової держави»  в  нікчемних  положеннях  самої  ст.1 нової Конституції України від 28 червня  1996 року, та де саме взялася остання – ще одна вже кучмівська   «УКРАЇНА»  для цього ДИВИСЬ у Відомостях   Верховної Ради України   та  у  Держкомстаті  Української  РСР, періоду 26 серпня 1991 грудня 1991 року та 1 липня  1992  року, наступне:

1) саму Постанову Президії  Верховної Ради України  від 26 серпня 1991 року  № 1442-12 «Про звернення Президії Верховної Ради України до громадян України, всіх національностей «Народу України» в наступній  частині,  -  «Відтепер наша республіка – незалежна демократична  держава. На  її території проживає більш як 110 національностей, серед  яких:  росіяни, євреї, білоруси, молдавани, поляки угорці, кримські татари, румуни, греки, гагаузи, та  інші. ….. ВОНИ становлять п’ятидесяти двох  мільйонний  народ України».

2) Офіційне звернення  Кравчука Л.М. як кандидата в Президенти України  до його російських співвітчизників,  в  розділі   4  його  офіційного  тексту,  про наступне,  -  «Шановні російські  брати  і сестри  проживаючі  на  Україні. Україна  твердо стала на шлях  незалежності. На її землі поряд  з українцями та іншими народами, повноправними господарями  являються   дванадцять   мільйонів   росіян».

   Сьогодні, беззаперечним результатом зафіксованих і задокументованих юридично-правових маніпуляцій, з подальшою узурпацією суверенного права Українського народу Самостійної української держави України на самовизначене державотворення та урядування, реалізовано через неконституційне утворення фейкових установ судової гілки влади з призначенням внеконституційний спосіб одночасно на посади професійних та інших суддів фізичних осіб (осіб без національності і конституційного громадянства). В підсумку маємо системне повалення конституційного ладу  та війну з Російською Федерацією!!!

   На підставі викладених вище неспростовних фактів, які не потребують доказування у суді, та з огляду на копії відповідних документів (що додаються), у ВІДСУТНІСТЬ офіційних доказів офіційного затвердження Конституції України від 28 червня 1996 року на Всеукраїнському референдумі Українського народу Самостійної української держави України, виключно Громадянами України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України безпосередньо та офіційно встановлених положеннями абзацу 1 та 7  преамбули самої нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР - без змін і доповнень), - керуючись статтею 360 ЦПК України (Відзив на апеляційну скаргу) та  наступним:

1. Офіційним Рішенням  №  17 пленарного засідання  24 серпня 1991 року о 18-00 конституційної Верховної Ради Української РСР 12-го конституційного скликання за участі 362 конституційних Народних депутатів Української РСР про офіційне створення Самостійної  української держави України;  

2. Результатами Всеукраїнського референдуму Українського народу   Української РСР 1 грудня 1991 року з підтримання АКТу проголошення  незалежності України  від 24 серпня 1991 року, в частині, СТВОРЕННЯ    Самостійної української держави України, у Відомостях Верховної Ради  України; 

3. Постановою ЦВК  № 60   від  4 грудня  1991 року  по виборах  Президента України та всеукраїнського референдуму, з підтвердження АКТу  проголошення  незалежності  України  від 24 серпня  1991 року,  в частині,  створення  Самостійної  української держави  України;

4. Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996р. «Про застосування Конституції України  при здійсненні правосуддя;

5. Рішенням  Конституційного суду України  № 3-зп   від 11 липня 1997 року  у справі  № 1/1909-97 за  конституційним  поданням  Президента України  «щодо відповідності  Конституції України Постанови Верховної Ради України  від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України»;

6.  Рішенням  Конституційного Суду України від 18 червня 2002 року № 12-рп/2002 по справі  № 1-16/2002 «про об»єднання  територіальних  громад»; 7. Рішенням    Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 по справі № 1-5/2005   «Про офіційне тлумачення положень частин другої , третьої, статті 5 Конституції України»;

8.  Висновками  Конституційного суду  України  у  його  Рішенні  від 16 квітня 2008 року №  6-рп/2008  у справі № 1-2/2008 «за конституційними поданнями   Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі);

9.  Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20рп/2010 по справі № 1-45/2010 «за конституційним поданням 252 народних депутатів  України щодо  відповідності Конституції України ( конституційності) Закону України  «Про внесення змін  до Конституції України»   від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV;

10. Положеннями  абзаців  1 та 7 преамбули  Конституції України  від 28 червня 1996 року,  які  є основою  всіх  положень  Конституції  України  від 28 червня 1996 року;

11. Положеннями  ч.ч.3 і 4 ст.124 Конституції України;

12. Положеннями  ч.2 ст.125 Конституції України;

13. Положеннями  другого речення ч.1 ст.128 Конституції України;

14. Положеннями  ст.71 Конституції України;

15. Положеннями  ч.1 ст.76 Конституції України;

16. Положеннями ч.2 ст.152 Розділу ХІІ «Конституційний  суд України» Конституції України;

17. Положеннями   ч.1  ст.156 Конституції України;

18. Положеннями ст.157 Конституції України;

19. Положеннями ст.173 «Представники держави…, територіальних  громад»  ЦК України.    

- звертаюсь до «суду» і,

 

ВИМАГАЮ:

 

1.              Від осіб, які складають неналежний склад суду апеляційної інстанції (Справа № 204/294/22, Провадження № 22-ц/803/4328/22), а саме: ГОРОДНИЧОЇ ВАЛЕНТИНИ СЕРГІЇВНИ, ЛАЧЕНКОВОЇ ОКСАНИ ВОЛОДИМИРІВНИ та ПЕТЕШЕНКОВОЇ МАРИНИ ЮРІЇВНИ, - добровільно звернутись до слідчого СБУ або Генерального прокурора та оформити явку з повинною, в іншому випадку - залишаю це право за собою;

2.              Від Апелянта, - розібратись в чинному законодавстві та не витрачати бюджетні кошти для реабілітації своїх зловживань.

 

ДОДАТОК:

 

1.              Копія довіреності на представництво – на 1 (одному) арк.., стр. 01;

2.              Копія довідки про заробітну плату від 14.04.2022 року № 7/658 – на 1 (одному) арк.., стр. 02;

3.              Архівні копії документів на підтвердження результатів Всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 року – на 13 (тринадцятьох) арк.., стр. 03-15;

4.              Копії установчіх документів, витяги, архівні копії реєстраційної справи про утворення і ліквідацію юридичних осіб з назвами «Апеляційний суд дніпропетровської області» та «Дніпровський апеляційний суд» - на 45 (сорока п’яти) арк.., стр. 16-60;

5.               Копії указів та витяги постанов про призначення і обрання суддів – на 68 (шістдесят восьми) арк.., стр. 61-128;

6.              Архівні копії указів Президента, постанов Верховної Ради Української РСР, Президії Верховної Ради Української РСР – на 34 (тридцяти чотирьох) арк.., стр. 129-162;

7.              Архівні копії звернень Кравчука і Президії Верховної Ради Української РСР до громадян України всіх національностей – 5 (п’ятьох) арк.., стр. 163-167;

8.              Архівні копії задокументованої хронології незатвердження нової Конституції України (документ 254к/96-ВР – документ без змін і доповнень) на Всеукраїнському референдумі – на 15 (п’ятнадцятьох) арк.., стр. 168-182;

9.              Копія першої редакції нової Конституції України (документ 254к/96-ВР – документ без змін і доповнень) – на 135 (сто тридцяти п’ятьох) арк.., стр. 183-317;

10.          Скріншоти на підтвердження отримання електронної розсилки Дніпровським апеляційним судом – на 3 (трьох) арк.., стр. 318-320;

11.          Копія запиту і відповіді на запит від 20 липня 2020 року № ЗПІ/005/20 – на 5 (п’ятьох) арк.., стр. 321-325;

12.          Копія поштового відправлення Відзиву на апеляційну скаргу разом із додатком (тільки для суду) – на 1 (одному) арк.., стр. 326.  

















































































































































































Читайте також: Міністерство охорони здоров’я України, як приватне підприємство – документи

МОЗ підтвердив наявність біолабораторій США в Україні

Читайте також: Досліджено ГО «Багнет Нації»: незаконний закон зеленського щодо COVID-19

Досліджено ГО «Багнет Нації»: фотокопії постанов КМУ стосовно карантину коронавірусу

Зроби власну експертизу постанови КМУ (РСР) № 211 на відповідність чинному законодавству

Правовий лікбез для правоохоронців Дніпра щодо нікчемності постанов КМУ (РСР) – відео

09.04.2020 в Дніпрі складені заяви на поліцейських і держвиконавців (відео)

Владислав Акулов про фейковий кабмін та нікчемність його рішень

Про правову нікчемність постанов КМУ щодо COVID – 19 (відео)

В Дніпрі триває відновлення конституційного ладу, навіть в умовах «карантину»

Рубіжне: Вводите карантин? – Відповідайте за наслідки!!!

Роздрукуй, аби роздавати дебілам, при виконанні

КАРАНТИН – ФЕЙК і БЕЗЗАКОННЯ

На складені протоколи громадяни Дніпра відповідають кримінальними справами на поліцейських - відео

Андрій Карпович про юридичні механізми введення карантину - відео

Просто залишу це тут: порядок денний засідань Кабміну за останніх два місяці

Видання «Корупціонер в Україні» опублікувало відповідь Мін’юсту щодо правової експертизи постанови КМУ № 211

Перебувати в самоізоляції – не більше ніж рекомендації дебілам - документ

Відсутність правової експертизи «карантинних» постанов Кабміну, є доказом злочину

Позов щодо визнання протиправними і нечинними «карантинні» постанови КМУ

Секретаріат КМУ надав розлогу відповідь стосовно постанов щодо COVID-19

Під вивіскою липового карантину знищують малий і середній бізнес та готують нам голодомор

Постанови КМУ: без жодних ознак документів державної ваги

Андрій Карпович про постанову КМУ № 211 - відео

Досліджуючи правові аспекти карантину і постанов КМУ - документи

Карантиноцид, як «узаконений» експеримент в контексті гібридного геноциду

Андрій Карпович: адмінпротокол скасувати не складно, якщо знати про наступне…

Карантин. Зростання цін. АМКУ паразитує…

Українці – це респонденти досліджень, піддослідний біоматеріал? – відео

«Тайна вечеря» КМУ від 11.03.2020, як джерело поширення інфекції антиконституційності і беззаконня

Мін’юст підтвердив порушення щодо реєстрації, а отже і нікчемність «карантинних» постанов КМУ – відео + документ

Якщо надумаєте компенсувати втрачену вигоду від карантину

На момент введення карантину в Україні був один хворий на COVID-19

Денис Абубакіров про барановірус і велику політику

Нормами права по фейковому карантину

Підняли з архіву: ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»

Підняли з архіву: ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану»

В деталях про незаконність введення карантину в Україні

Чи законно був введений карантин?

Багнет Нації: підводимо риску щодо першої хвилі штучного карантину – матеріали для суду

Анонс другої хвилі «жорстокого» карантину, в контексті гібридного геноциду

На вас складають протокол про порушення карантину. Що робити?

На вас складають протокол про порушення карантину. Хто, складає?

Коронавірус: Реальна статистика смертності викриває карантин абсурду

Знадобиться для скасування штрафів за не носіння маски

Майстер-клас скасування протоколу про «порушення умов карантину» - відео

Втратило чинність розпорядження «Про введення режиму надзвичайної ситуації на території Дніпропетровської області»

Ліквідований суд призначає штраф за карантин? Запитайте: хто, і на підставі чого?

Лілія Дудко: розгерметизація правосуб’єктності Дарницького районного суду міста Києва - відео

Вагомий додаток до «карантинного» компромату від Олександра Дзюби

КОРОНОЦИД: Використовуючи суд, як трибуну)))

Методичний посібник «АНТИМАСКА» стане в нагоді

Як адмінку-карантинку хотів розглянути ліквідований суд Харкова – відео

Недосуддю Нейло – в стійло правосуб’єктності! - відео

Андрій Карпович про правову нікчемність карантину і приватний Кабмін

Пояснення до протоколу про порушення маскового режиму

Обмеження конституційних прав можливе у випадках, визначених Конституцією України – рішення КСУ (карантин)

Повний текст пояснення по карантину і надзвичайній ситуації від Андрія Карповича

Про незаконний карантин в матеріалах на сайті «Багнет Нації»

ГО ОПГ «Багнет Нації» скасовуватиме «карантинні» постанови КМУ

Штрафи за маски, як і сам закон, – незаконні! Дізнайся чому)

АНДРІЙ КАРПОВИЧ ПРО ПРИМУСОВУ ВАКЦИНАЦІЮ, МЕДИЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ І ДОСЛІДЖЕННЯ НАД УКРАЇНЦЯМИ - ВІДЕО

Андрій Карпович і Лариса Криворучко: кого покарають за карантин? - відео

Браво!!! Суддя Должко «розібрав на молекули» незаконність карантину в Україні - рішення

Вакцинація замість деолігархізації?

Діалогу не сталося: корпорація АТБ продовжує нехтувати законами корпорації "УКРАЇНА"

Зупинимо карантин разом!: Клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції відповідних постанов КМУ

Зупинимо карантин разом!: Клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції відповідних постанов КМУ

Правовий лікбез від вінницької школярки для адмінресурсоосіб

Корпорація «УКРАЇНА»: ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста Києва - реєстраційна картка

КАБМІН – КОНЦЕРН В КОРПОРАЦІЇ «УКРАЇНА»?

Андрій Карпович про СТРАШНІ ЦИЦЬКИ 91 ДІВОК - шифр для свідомих

Влад Акулов про Картахенський протокол, опікунів-окупантів та ЖиЗОїдів

Яка юридична вага судових рішень, завірених такими печатками?

Так від чого лікуємось, пані та панове? Переписка з Міністерством охорони здоров’я України

Олена Фаіст про Картахенський протокол та живі змінені організми - відео

Про узаконений медичний експеримент в Україні – відео Андрія Карповича

Картахенський протокол про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття - поточна редакція

Заява про заборону проведення медичного експерименту та видалення персональних даних

«Картахенський протокол про біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»

Так від чого лікуємось, пані та панове? Переписка з МІНІСТЕРСТВОМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ - 2

Запит Андрія Карповича до ДУ «ЦЕНТР ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я МОЗ УКРАЇНИ» від 09.10.2021 року

Сьомий випуск газети «Багнет Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця

Звільнення працівників через карантин незаконні і можуть повернутись бумерангом для роботодавців

Катерина Нечипоренко про Нагойський протокол

ПРО НОВИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК ВЖЕ СЬОГОДНІ

АЛГОРИТМ ДІЙ ДЛЯ РОБОТОДАВЦІВ ЩОДО «ПЕРЕВІРЯЮЧИХ»

Про пОВІДло ОДИНДЕВ'ЯТЬ і його добровільну дегустацію 

Юлія Щербак: ЗАЯВА-ВІДМОВА ВІД УЧАСТІ У МЕДЕКСПЕРИМЕНТІ

Медексперимент у Дніпрі на 28.10.2021

Детальне обгрунтування для посадових осіб незаконності примусу до медексперимента

Детальне обгрунтування для посадових осіб незаконності примусу до медексперимента

Фотокопія Постанови КМУ про COVID-сертифікат на сайті «Багнет Нації»

Вчіться захищати свої права, як ця смілива панянка - відео

СКАСУВАННЯ НАКАЗУ ПРО ВІДСТОРОНЕННЯ ВІД РОБОТИ – ЗРАЗОК ЗАЯВИ

Суд виправдав перевізника та вкотре наголосив на незаконності карантинних обмежень – постанова

Контрасти «багнетівщини» в порівнянні з «гуміровщиною» щодо скасування карантину – відеоблок судового засідання

Ні примусу! Поліцейські стають на захист своїх прав

Попередження гендиректору ДП «КБ «Південне» щодо незаконності відсторонення від роботи

СКАСУВАННЯ НАКАЗУ ПРО ВІДСТОРОНЕННЯ ВІД РОБОТИ - зразок позовної заяви

Відсторонення від роботи працівників АТ «Укрзалізниця» є незаконними - попередження

Воєнний або надзвичайний стан до введення «карантину» в Україні не оголошувався – відповідь ВРУ

Позов про скасування наказу про відсторонення від Андрія Карповича

«Воєнний стан» - панацея від «карантину»?

11 квітня набудуть чинності Гарантійні угоди додаткового фінансування протидії COVID-19

Проект Закону про державну реєстрацію геномної інформації людини прийнято за основу

В Дніпрі суд скасував наказ про незаконне відсторонення від роботи невакцинованого працівника

В Україні продовжено клінічні випробування лікарських засобів – наказ МОЗ

Як МОЗ розподілило набори для виявлення мутацій в геномі вірусу SARS-CoV-2 – наказ № 702

МОЗ скасувало спрощену процедуру видачі рецептів на ліки за програмою «Доступні ліки» та медичного свідоцтва про народження

Установчі документи Державної установи «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України»

Підтримати правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку  4731 2196 4570 7633  на ім’я Сергія Філіпенка

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com



Немає коментарів:

Дописати коментар

Правові гіпотези БАР-гільдії

- Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Стаття 81. Цивільного кодексу України -