БАГНЕТ НАЦІЇ: Іще один цвях у домовину беззаконня

- Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі - з Рішення КСУ № 6-рп/2005 від 05.10.2005. Умисне невиконання службовою особою рішення ЄСПЛ, рішення КСУ та умисне недодержання нею висновку КСУ - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років – ч. 4 ст. 382 КК України -

понеділок, 4 липня 2022 р.

Іще один цвях у домовину беззаконня – постанова ДАС

Дніпровський апеляційний суд своєю постановою від 01.07.2022 року підтвердив законність рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 25.03.2022 року щодо скасування наказу про незаконне відсторонення працівника від роботи без збереження заробітної плати.

Більш детально читайте в постанові.

Підтримати правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633 на ім’я Сергія Філіпенка

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com

Бастіон: https://bastyon.com/bagnetnacii?fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM&fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4328/22

Справа № 204/294/22

Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д.Л.

Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25 березня 2022 року у цивільній справі за позовною заявою Філіпенка Олександра Сергійовича до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля», про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, –

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2022 року Філіпенко О.С. звернувся до суду з позовом до ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля», про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати (т. 1 а.с. 1-49), яку в подальшому уточнив (т. 4 а.с. 57-58).

Позовну заяву мотивовано тим, що з 17 січня 2020 року він працює на посаді слюсаря-ремонтника 3-го розряду відділу 716 дільниці 2 в Державному підприємстві «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля».

02 грудня 2021 року його було ознайомлено з виданим наказом від 29.11.2021 року № 1711 за підписом Генерального директора ДП «КБ «Південне» Кушнарьова О.П., в першому пункті якого зазначено: керівникам структурних підрозділів підприємства поінформувати працівників про необхідність обов’язкової вакцинації проти COVID-19, згідно з чинним законодавством України, а також про те, що у разі непроведення профілактичного щеплення проти COVID-19 такі працівники будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати, починаючи з 09 грудня 2021 року.

Того ж дня, відносно нього було складено акт «про відмову надати паперову копію сертифіката про проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або сертифіката про отримання одної дози дводозової вакцини від COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19».

Крім того, йому було надано лист ознайомлення співробітників відділу 716, невакцинованих станом на 02.12.2021 року, з наказом ГД № 1711 від 29.11.2021 року.

16 грудня 2021 року його прохід через прохідну підприємства відповідача було заблоковано охоронниками, які посилаючись на наказ і наявний у них список, фізично перешкодили його потраплянню на робоче місце. При цьому, копії наказу про його відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, на момент не допуску його до робочого місця він не отримував.

Судячи зі змісту наказу від 29.11.2021 року № 1711, а пізніше наказу від 14.12.2021 року № 1822 про його відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, а також листа-відповіді від 23.12.2021 року № 14/2651, необхідність обов’язкової вакцинації проти COVID-19 Генеральним директором ДП «КБ «Південне» Кушнарьовим О.П. вмотивована виконанням наказів МОЗ від 04.10.2021 року № 2135, від 01.11.2021 року № 2393, з урахуванням статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», постанов КМУ від 04.03.2015 року № 83, від 09.12.2020 року № 1236, від 20.10.2021 року № 1096, а також з урахуванням доручення Генерального директора ДП «КБ «Південне» № 36.4914.035 ДГД.

Оскаржуваний наказ позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Такої підстави відсторонення від роботи, як відмова виконувати незаконні вимоги керівника, нормами статті 46 КЗпП України не передбачено, будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би надавав право роботодавцю відсторонювати від посади працівника за невиконання незаконних вимог керівника, не встановлено.

Надзвичайний стан в Україні не введено. Станом на цей момент головний санлікар ще не отримав повноважень ініціювати карантин, а у Кабінету Міністрів не було підстав встановлювати карантин.

Частина 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає обов’язкове щеплення саме обов’язковими щепленнями. При цьому, перелік обов’язкових щеплень встановлюється виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», але цим законом щеплення від COVID-19 не встановлено як обов’язкове, а тому і відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.

Наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 не містить положень про обов’язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням».

Звертає також увагу, що на теперішній час законом не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19. Крім того, ні статтею 46 КЗпП України, ні будь-яким іншим законом не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19. У зв’язку з цим наказ відповідача є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби. У зв’язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 14 грудня 2021 року № 1822, виданий генеральним директором Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» Кушнарьовим О.П. про відсторонення Філіпенко О.С. від роботи без збереження заробітної плати.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2022 року позовні вимоги Філіпенка О.С. задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» від 14 грудня 2021 року № 1822 в частині відсторонення від роботи з 15 грудня 2021 року Філіпенко О.С.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (т. 4 а.с. 135-139).

Не погодивщись з таким рішенням суду першої інстанції, ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи (т. 4 а.с. 145-157).

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що щеплення від COVID_19 не є обов`язковим і запроваджене воно всупереч закону без відповідного рішення уповноважених посадових осіб санітарно-епідеміологічної служби. Роботодавець, на твердження суду, не мав права на відсторонення працівника, оскільки таке право йому могло бути надане тільки законом, а не постановою Уряду чи відомчого наказу МОЗ України. Проте такий висновок не відповідає вимогам частини першої, другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Суд першої інстанції неправильно розтлумачив наказ МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року.

Філіпенко О.С. скористався своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України та подав відзив на апеляційну скаргу ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля».

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду — без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Філіпенко О.С. з 17 січня 2020 року працює на різних посадах в Державному підприємстві «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» (т. 1, а.с. 172-174).

30 червня 2021 року між сторонами укладено трудовий договір, згідно якого Філіпенко О.С. приймається на роботу КС-7 відділ 716 дільниця 2 за професією слюсаря 3 розряду, договір укладено на строк з 01 липня 2021 року по 30 червня 2022 року, за погодженням сторін (т. 4, а.с. 29-32).

29 листопада 2021 року генеральним директором Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» Кушнарьовим О.П. було видано наказ № 1711, в якому зазначено: керівникам структурних підрозділів підприємства поінформувати працівників про необхідність обов’язкової вакцинації проти COVID-19, згідно з чинним законодавством України, а також про те, що у разі не проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 такі працівники будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати, починаючи з 09 грудня 2021 року; працівникам підприємства надати керівнику свого структурного підрозділу паперову копію сертифіката про проведення вакцинації від COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 (в тому числі про перенесену хворобу COVID-19), строк – до 03 грудня 2021 року; у разі ненадання працівником документу, зазначеного в пункті 2 цього наказу, керівникам структурних підрозділів скласти акти про невиконання цього наказу та наказів від 04.10.2021 р. № 2153, від 01.11.2021 р. № 2393 за встановленою формою та передати до служби 48 (бюро 351) (т. 3, а.с. 1-2).

У вказаному наказі зазначено, що він винесений на виконання наказів МОЗ від 04.10.2021 р. № 2153, від 01.11.2021 р. № 2393, з метою упорядкування функціонування підприємства у період з 09.12.2021 р. на час дії карантину, з урахуванням положень ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», постанов КМУ від 04.03.2015 р. № 83, від 09.12.2020 р. № 1236, від 20.10.2021 р. № 1096, а також з урахуванням доручення Генерального директора ДП «КБ «Південне» № 36.4914.035 ДГД.

02 грудня 2021 року Філіпенко О.С. під підпис було ознайомлено з вищевказаним наказом генерального директора Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» Кушнарьова О.П. № 1711 від 29.11.2021 року (т. 1, а.с. 171), а також з дорученням № 36.4914.035 ДГД (т. 1, а.с. 170).

Того ж дня, тобто 02 грудня 2021 року, відносно Філіпенко О.С. було складено Акт про відмову надати паперову копію сертифіката про проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або сертифіката про отримання одної дози дводозної вакцини від COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19, в якому зазначено, що 02 грудня 2021 року, о 09.15 год., працівник Філіпенко О.С. слюсар ремонтник 716 був ознайомлений з наказом від 29.11.2021 р. № 1711 та відмовився надати копію сертифіката про проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або копію сертифіката про отримання одної дози дводозної вакцини від COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19 (т. 1, а.с. 169).

Наказом генерального директора ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» Кушнарьова О.П. № 1822 від 14 грудня 2021 року відсторонено від роботи з 15 грудня 2021 року працівників підприємства, зазначених у додатку 1 до цього наказу, в тому числі і позивача Філіпенко О.С., слюсаря-ремонтника, у зв’язку з відмовою або ухиленням від обов’язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на строк до усунення причин такого відсторонення але не більше ніж до закінчення терміну дії карантину, встановленого постановою КМУ від 09 грудня 2020 р. № 1236, керуючись постановою КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, наказами МОЗ від 04.10.2021 р. № 2153, від 01.11.2021 р. № 2393, наказом Генерального директора ДП «КБ «Південне» від 29.11.2021 р. № 1711, відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Підстави: п. 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236, наказ МОЗ від 04.10.2021 р. № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням», копії відповідних Актів на кожного працівника (т. 4, а.с. 36-38).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилався позивач у своїй позовній заяві, знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового розгляду, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог, шляхом визнання незаконним оскаржуваного наказу та скасування його в частині відсторонення позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За загальновідомими правилами, встановленими ст. 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 від 04 лютого 1994 року, ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16 травня 1995 року та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.

Згідно із ч. 2 ст. 22 КЗпП України, відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Слід зауважити, що статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством, а саме: у випадках, перелічених у статті 46 Кодексу законів про працю України або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Правовий висновок про те, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18).

Як неодноразово зазначалось судами під час розгляду аналогічних спорів, у наказі про звільнення, накладення дисциплінарного стягнення, відсторонення від роботи обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення закону та/або трудової дисципліни, тобто, має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ, розпорядження про відсторонення від роботи, звільнення з роботи повинен обов`язково містити нормативне посилання, зокрема, відповідач повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого позивач звільняється чи притягується до дисциплінарної відповідальності.

Підставою для відсторонення від виконання своїх посадових обов`язків позивача Філіпенка О.С. у наказі № 1822 від 14.12.2021р. стало посилання на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 згідно наказу генерального директора ДП “КБ “Південне” від 29.11.2021 року № 1711, а також у зв’язку з відмовою або ухиленням від обов’язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ДП “КБ “Південне” у своїх діях при відстороненні позивача керувалось постановою КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, наказами МОЗ від 04.10.2021 р. № 2153, від 01.11.2021 р. № 2393, наказом Генерального директора ДП «КБ «Південне» від 29.11.2021 р. № 1711, відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

При цьому у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Отже, із змісту ст. 12 цього Закону вбачається, що відсторонюються від виконання робіт працівники у разі, коли вони від обов`язкових профілактичних щеплень відмовилися або ухилилися саме у порядку, встановленому законом.

Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11 серпня 2014 № 551).

Згідно з цим Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров`я (далі - ЗОЗ) або на фізичну особу - підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ФОП), в установленому законодавством порядку. Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними або тимчасовими. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник ЗОЗ або ФОП. Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов`язків медичних працівників, які братимуть участь у їх проведенні. Обсяги профілактичних щеплень узгоджуються із Міністерством охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурними підрозділами з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у липні - серпні кожного року. Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Медичний огляд перед щепленням є обов`язковим. При виявленні негативних змін у стані здоров`я особи призначається додаткове медичне обстеження згідно з чинними протоколами надання медичної допомоги особам відповідно до медичних показань. У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма № 063-2/о.

Профілактичні щеплення мають проводитися лише у пунктах щеплення. Запис про проведене щеплення робиться в одній з таких форм: № 097/о; № 112/о; № 025/о; № 003/о. Крім того, вказуються такі дані: торговельна назва вакцини/анатоксину, назва виробника, доза, серія, термін придатності вакцини/анатоксину. У разі використання імпортної вакцини/анатоксину зазначається оригінальне найменування українською мовою. Внесені до медичної облікової документації дані щодо щеплення засвідчуються підписом лікаря. Після проведення профілактичного щеплення повинно бути забезпечене медичне спостереження (нагляд за особою протягом певного часу після введення вакцини/анатоксину) протягом терміну, визначеного інструкцією про застосування відповідної(го) вакцини/анатоксину. Якщо в інструкції про застосування вакцини/анатоксину не вказано термін спостереження, особа, якій було проведено щеплення, повинна перебувати під наглядом медичного працівника не менше 30 хвилин після вакцинації. У відповідних формах медичної облікової документації (№ 097/о, № 112/о, № 025-1/о, № 025/о, № 003/о) необхідно відмітити характер і терміни у разі виникнення загальних або місцевих реакцій та провести їх реєстрацію згідно з Порядком здійснення фармаконагляду, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 грудня 2006 року № 898, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2007 року за № 73/13340 (в редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 26 вересня 2016 року № 996). У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року № 551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по ЗОЗ. Для вирішення складних та суперечливих питань щодо проведення щеплень наказом Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій створюється комісія з питань щеплень при обласному або міському ЗОЗ. Особи з хронічними захворюваннями в стадії ремісії за висновком комісії з питань щеплень можуть бути вакциновані в умовах стаціонару.

Пунктом 17 Положення чітко встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.

Згідно з п. 18 Положення, у кожному пункті щеплень повинні бути інструкції із застосування всіх медичних імунобіологічних препаратів, що використовуються для проведення щеплень (у тому числі тих, які не входять до переліку обов`язкових), протоколи надання медичної допомоги при невідкладних станах відповідно до чинних нормативів, підготовлені набори лікарських засобів та вироби медичного призначення для надання медичної допомоги при невідкладних станах, а також аптечки для надання термінової медичної допомоги медичним працівникам та технічному персоналу.

З вищезазначеного вбачається, що обов`язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд перед щепленням, що є обов`язковим. Окрім того, для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров`я або до місця надання медичних послуг, осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Крім того, про проведене щеплення робиться запис у відповідній документації, а факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.

Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Згідно із частинами 1-3 ст. 12, частинами 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили, зокрема, про те, що у позивача було достатньо часу для проходження медичного огляду перед щепленням, що є обов`язковим та для надання відповідних документів на підтвердження проходження профілактичного щеплення проти COVID-19 та/або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 (в тому числі про перенесену хворобу COVID-19), оскільки з наказом генерального директора ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» Кушнарьовим О.П. від 29.11.2021р. № 1711, в якому зазначено: керівникам структурних підрозділів підприємства поінформувати працівників про необхідність обов’язкової вакцинації проти COVID-19, згідно з чинним законодавством України, а також про те, що у разі не проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 такі працівники будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати, починаючи з 09 грудня 2021 року; працівникам підприємства надати керівнику свого структурного підрозділу паперову копію сертифіката про проведення вакцинації від COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 (в тому числі про перенесену хворобу COVID-19), строк – до 03 грудня 2021 року, позивача було ознайомлено лише 02.12.2021р., що підтверджується актом (т. 1, а.с. 169) та в той же день складено акт про відмову надати паперову копію сертифіката про проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або сертифіката про отримання одної дози дводозної вакцини від COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивач у встановленому законом порядку відмовився від цього обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що посилання відповідача у наказі № 1822 від 14.12.2021 року як на підставу для відсторонення позивача від роботи на Акт про відмову надати паперову копію сертифіката про проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або сертифіката про отримання одної дози дводозної вакцини від COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року N 1645-III. Відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення позивача від роботи на підставі одного лише Акту від 02.12.2021 року, який сам по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує, у встановленому Законом порядку (процедурі), юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Крім того, слід зауважити, що згідно ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, проте, зі змісту спірного наказу видно, що підставою для відсторонення стало відмова або ухилення від надання паперової копії сертифіката про проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або сертифіката про отримання одної дози дводозної вакцини від COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19, що у розумінні норм діючого законодавства (ст. 46 КЗпП, ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб») не є підставою для відсторонення.

Разом з цим, також слід зауважити, що фраза в акті від 02.12.2021р., який став підставою для видання спірного наказу “відмовився надати копію сертифіката про проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або копію сертифіката про отримання одної дози дводозної вакцини від COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти COVID-19” про відсутність у позивача вказаних документів. Однак, відповідач не встановив чи наявні у позивача вказані документи, чи має позивач можливість їх надати у встановлені в наказі від 29.11.2021р. № 1711 строки, а якщо ні то за яким саме підстав.

Статтею 5 Закону України «Про охорону здоров`я в Україні» («Охорона здоров`я - загальний обов`язок суспільства та держави») встановлено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються як на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадян, так і на органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності.

Статтею 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено, що органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов`язані забезпечувати своєчасне проведення масових профілактичних щеплень, дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних, інших необхідних санітарних і протиепідемічних заходів. У разі загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) або радіаційних уражень відповідними головними державними санітарними лікарями на окремих територіях можуть запроваджуватися позачергові профілактичні щеплення, інші санітарні заходи відповідно до закону.

Зазначені положення Закону свідчать про те, що на відповідача, який є роботодавцем позивача, також покладено обов`язок забезпечити своєчасне проведення заходів, пов`язаних з проходженням працівниками обов`язкового профілактичного щеплення.

Відповідач, з урахуванням необхідності для проходження у встановленому законодавством порядку вакцинації достатнього розумного часу з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від COVID-19, в тому числі і часу для проходження медичного огляду перед щепленням, не надав суду жодних доказів про те, які заходи, спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, зокрема, і позивача, були ним здійсненні, поряд з іншим, і у взаємодії з відповідними установами та пунктами щеплень проти COVID-19 (закладами охорони здоров`я) та з органами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 встановлено, що керівникам підприємств, установ та організацій належить забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Тобто цією постановою фактично передбачено згідно з положеннями ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» саме по собі відсторонення від роботи як таке працівників у разі їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень (тобто такий випадок), а на керівників підприємств, установ, організацій покладено обов`язок саме забезпечити відсторонення від роботи.

Проте, ні цією постановою Кабінету Міністрів України, ні КЗпП України, зокрема, статтею 46 Кодексу, ні ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено, у який саме спосіб (згідно з якою процедурою) керівники установ мають забезпечити відсторонення працівників, та не встановлено конкретного порядку відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення у встановленому законом порядку від обов`язкових профілактичних щеплень, у тому числі від обов`язкового профілактично щеплення проти COVID-19.

В Україні немає окремого закону, який би передбачав сам порядок (процедуру) відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення його у встановленому законом порядку від встановленого законодавством обов`язкового профілактично щеплення саме проти COVID-19.

Відсторонення працівника від роботи можливе тільки з підстав, що визначені законодавством, зокрема, ст. 46 КЗпП (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2020 у справі № 761/12073/18).

Однак, на рівні національного законодавства процедура відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення у встановленому законом порядку від обов`язкових профілактичних щеплень встановлена Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Згідно із ст. 7 цього Закону, підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; негайно інформувати органи державної санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу здоров`ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 цього ж Закону обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Відповідно до ст. 31 посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, інші працівники державної санітарно-епідеміологічної служби України, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд згідно з цим Законом.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, що затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66, із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544.

Згідно з п. 2.3 Інструкції подання - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Підставою для внесення подання можуть бути дані з акта перевірки об`єкта, довідка медичних закладів тощо (п. 2.4. Інструкції).

Відповідно до п. 2.5. Інструкції подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Пунктом 1.2.5 п. 1.2. Інструкції визначено, що особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються, зокрема, окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року.

Необхідно відмітити, що зазначеним Календарем (із змінами) не передбачено обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, зокрема, для працівників закладів загальної середньої освіти, однак таке обов`язкове щеплення для зазначеної категорії працівників встановлено Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням із змінами, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 8 листопада 2021 року, що узгоджується з п. 2 Розділу 1 цього Календаря, згідно з яким обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Разом з тим, відповідачем не доведено жодними доказами як те, що позивач відмовився або ухилився від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужбу), реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фотосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворена, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворена, функції, зокрема, з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються.

Держпродспоживслужба офіційно розпочала роботу і приступила до виконання функцій згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 року № 260-р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 667 затверджено Положення про Держпродспоживслужбу. Територіальні органи Держпродспоживслужби утворені постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1092, зокрема, утворено Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області.

Держпродспоживслужба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями Держпродспоживслужби є, поряд з іншим, реалізація державної політики у сфері санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), здійснення відповідно до закону державного нагляду (контролю) за дотриманням санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників).

Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї завдань, у галузі санітарного та епідемічного благополуччя населення, державного нагляду (контролю) за дотриманням санітарного законодавства, організовує, здійснює у межах повноважень, передбачених законодавством, державний нагляд (контроль) щодо: дотримання вимог санітарного законодавства; розробляє та здійснює санітарні, ветеринарно-санітарні та фітосанітарні заходи, що стосуються обмеженого (визначеного) кола осіб чи випадків, передбачених законодавством; здійснює державний нагляд за додержанням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами державних санітарних норм і правил, гігієнічних нормативів і регламентів безпечного виробництва, здійснює інші повноваження, визначені законом.

Держпродспоживслужба під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку в тому числі з підприємствами, установами та організаціями.

Отже, законодавством встановлено, що відсторонення (не допущення) працівника, який ухиляється від обов`язкового щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, здійснюється керівником установи за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби (головних державних санітарних лікарів (їх заступників).

Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посиланням на ст. 46 КЗпП України та на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що відсутність в оспорюваному наказі від 14.12.2021 року № 1822 про відсторонення від роботи працівників підприємства, в тому числі і Філіпенко О.С., посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він безумовно є безпідставним, свавільним та підлягає скасуванню судом.

Також є обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що аналіз змісту наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 дає підстави для висновку, що в ньому відсутні положення про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вказаний наказ лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності, і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Тобто, станом на сьогодні вакцинація від СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, для працівників є добровільною. Роботодавець немає права застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає її проходити.

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень, проте, цим законом щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, не встановлена як обов`язкова, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що винесення відповідачем оскаржуваного наказу лише на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 2 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Отже, враховуючи все вище викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо визнання незаконним та скасування наказу наказ генерального директора ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» від 14 грудня 2021 року № 1822 в частині відсторонення від роботи з 15 грудня 2021 року Філіпенко О.С.

Частина доводів апеляційної скарги були викладені ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» у відзиві на апеляційну скаргу (т. 4 а.с. 66-70), які судом першої інстанції було проаналізовано та яким надано правову оцінку, а тому вказані доводи не потребують додаткового правового аналізу.

Доводи скарги про те, що 01.03.2022 року набрав чинність наказ Міністерства охорони здоров’я від 25.02.2022р. № 380 “Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров’я України від 04.10.2021р. № 2153” у зв’язку з чим оскаржуваний наказ зупинив дію в частині відсторонення позивача від роботи та оплати праці колегією суддів не беруться до уваги, оскільки дані доводи не спростовують обгрунтовані висновки суду щодо незаконності винесення спірного наказу та не є підставою для скасування рішення суду за вказаних підстав.

Доводи скарги про те, що суд першої інстанції не вірно тлумачить закони, що визначають повноваження КМУ під час дії карантину, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Відтак пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 слід розуміти не як надання повноважень для відсторонення працівників, а як наголошення необхідності дотримання закону, зокрема, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", яка і регулює процедуру такого відсторонення. В іншому випадку, з метою правової визначеності та враховуючи принцип належного урядування, Кабінет Міністрів України у вказаній постанові мав би зазначити про це.

У п. 3.2. рішення від 28.08.2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" Конституційний Суд України наголосив, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України; обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України. Конституційний Суд України констатував, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанова Кабінету Міністрів України і наказ Міністерства охорони здоров`я.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з’ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Судові витрати понесені у зв’язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля» — залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25 березня 2022 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:                             В.С. Городнича
Судді:                                 О.В. Лаченкова
                                                                                                М.Ю. Петешенкова

file:///C:/Users/PC/Desktop/4803_57899522.html

Матеріали по темі: Попередження гендиректору ДП «КБ «Південне» щодо незаконності відсторонення від роботи

СКАСУВАННЯ НАКАЗУ ПРО ВІДСТОРОНЕННЯ ВІД РОБОТИ - зразок позовної заяви

Відсторонення від роботи працівників АТ «Укрзалізниця» є незаконними - попередження

Відсторонення від роботи через відсутність щеплення є незаконними (ухвала суду)

Заява до Держпраці щодо незаконного відсторонення від роботи гендиректором ДП «КБ «Південне»

Низка досудових запитів до гендиректора ДП «КБ «Південне»

Воєнний або надзвичайний стан до введення «карантину» в Україні не оголошувався – відповідь ВРУ

Поновлення на роботі: «акцептування» злочинної оферти «по-багнетівськи» - позовна заява (початок)

Припиняючи самоправство і невиконання рішення КСУ роботодавцем – заяви про злочин

Позиція Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо незаконного відсторонення від роботи – документ

Поновлення на роботі: «акцептування» злочинної оферти «по-багнетівськи» - позовна заява (продовження)