Вих. №: ЗПІ/183/24 м. Дніпро Дата: 11 жовтня 2024 року
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ
ПІДТРИМКИ
Україна,
10001, місто Житомир, вулиця Монтана, 18
телефон:
+38 (056) (0412)-47-37-26;
e-mail: ztomvk_vk@post.mil.gov.ua
З А П И Т
про надання публічної
інформації відповідно до Закону
України
«Про
доступ до публічної інформації»
Громадська організація «Об’єднана
правозахисна група «Багнет Нації» (яка зареєстрована шляхом
повідомлення – реєстрація в РГО за № 1508568 від 01.06.2020 року), Статутом
якої визначена чинна Конституція України (документ: 254к/96-ВР), діючи в інтересах всіх членів нашого
громадського об’єднання задля обстоювання конституційних прав і свобод у низці
вже відкритих адміністративних, цивільних і кримінальних проваджень, та задля
оприлюднення запитуваної інформації на шпальтах нашого офіційного видання -
благодійного друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації»
(Свідоцтво ДП № 2303-1041р від 29.03.2021 року, ідентифікатор медіа – R30-04367 – відповідно до
рішення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення № 1623 від 09.05.2024
Протокол № 15), керуючись
положеннями статті 34, 36 і 40 Конституції України, Закону України від 22
березня 2012 року № 4572-VI «Про громадські об’єднання», Закону України від 13
січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», Закону
України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію», звертається до ЖИТОМИРСЬКОГО ОБЛАСНОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО
ЦЕНТРУ КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ з метою отримання
публічної інформації, яка вподальшому використовуватиметься виключно для захисту
конституційних прав і свобод нашого членства у вже відкритих (та таких, які будуть відкриті) ЦИВІЛЬНИХ,
АДМІНІСТРАТИВНИХ та КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ у ЯКОСТІ НАЛЕЖНИХ і ДОПУСТИМИХ ДОКАЗІВ, ЗГІДНО до ВИМОГ ЄКПЛ, ЦПК, КПК
та КАС України.
02.10.2024 року, наш журналіст-кореспондент друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» Віталій Владиславович Піковський (посвідчення № 132-ДЗМІ-БН, дійсне до 31.12.2025 року), за редакційним завданням, перебував у судовому засіданні по справі №296/8947/24 в приміщенні Новоград-Волинського міськрайонного суду, який розташований за адресою м. Звягель, вул. І. Франка 31, та виходячи з приміщення суду близько 15:25 був затриманий шістьма поліцейськими, а саме: Кухтюком Олександром Руслановичем (посвідчення №ЖТП012371), Кобилянським Владиславом Руслановичем (посвідчення №ЖТП012673), Шевченко Олексієм Ігоревичем (посвідчення №ЖТП009140), Курятою Олександром Леонідовичем (посвідчення №ЖТП009374), Сидорчуком Володимиром Миколайовичем (посвідчення №ЖТП011432) та Опанасюком (інші дані не відомі через перешкоджання під час встановлення повноважень), які в присутності свідків Шащук Інни та Христича Володимира Дмитровича повідомили про те, що Віталій Піковський перебуває у розшуку, як «ухилянт», та буде затриманий на три години. Після складання протоколу про затримання у відділнні поліції, у зв’язку з вчиненням адміністративного правопорушення, Віталій Піковський був доставлений до Звягельського ТЦК та СП (код ЄДРПОУ: 09768518), що знаходиться в м. Звягель вул. Соборності 74, для складання протоколів та постанов про адміністративне правопорушення за статтями 210 і 210-1 КУпАП. При цьому йому було відмовлено про присутність адвоката з безоплатної правової допомоги Оразової Алли Миколаївни, під час складання процесуальних документів.
В цей час присутні зазначені вище
поліцейські за участі начальника Звягельського РТЦК та СП Баюн (ім'я не відоме)
в присутності інших осіб у формі ЗСУ та у спортивній формі, які відмовилися
представитися, свідомо, психологічно тиснули на Віталія Піковського. Присутні
при цьому невстановлені чоловіки у спортивній формі по відношенню до нього
поводили себе дуже агресивно.
Потім, зазначені особи у
спортивних костюмах наказали присутнім поліцейським вимкнути бодікамери, та провели
у Віталія Піковського несанкцонований обшук і огляд особистих речей, з вилученням
водійського посвідчення, телефонів та іншого майна, зробивши з посвідчення
водія ксерокопії. Потім ці особи нишпорили в телефонах, видаляючи необхідні їм
відеофайли та фото, що могли бути доказами їх злочинних, неправомірних дій,
адже під час так званого затримання, доставлення і складання протоколів і
постанов, Віталієм Піковським проводилась відео фіксація зазначених дій. Тільки
після несанкціонованого обшуку і огляду речей було відновлено фіксацію події на
бодікамери поліцейських та допущено адвоката з безоплатної правової допомоги
Оразову Аллу Миколаївну, вже за присутності якої були складені два протоколи
№356 та №357 про адміністративне правопорушення за статтями 210 і 210-1 КУпАП
та дві постанови №681 та №682 про накладення адміністративного стягнення у
вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень, відповідно, по кожній постанові
окремо. Вилучені незаконно речі Віталію Піковському, так і не повернули.
З огляду на зазначене вважаємо такі
дії і звинувачення щодо Віталія Піковського незаконними, юридично нікчемними та
безпідставними, адже статтю 62 Конституції України іще не скасовано, презумпція
невинуватості діє. А крім того, Віталій Піковський є обвинуваченим в кримінальному
провадженні №12023060530001154, майже щодня ходить до суду, до поліції,
до прокуратури, при цьому подає різні процесуальні документи, в яких зазначає,
між іншим, і свої персональні дані та зазначає адресу свого фактичного
проживання. А отже, він апріорі не може бути «ухилянтом» або тим, хто від
когось або від чогось переховується.
Продовжуючи хронологію
незаконного затримання і утримання Віталія Піковського як журналіста,
громадського діяча, представника і захисника (диспозиція і кваліфікація ст..ст.
146, 149, 171, 345-1, 346, 347-1, 348-1, 349-1, 353, 355, 356, 358, 366, 397
Кримінального кодексу України) слід зазначити, що о 18.50 працівники поліції та
ТЦК вкотре силоміць запхали його до автомобіля марки «Рено Дастер» синього
кольору та в присутності 4 наглядачів/викрадачів повезли до м. Житомира, за
адресою вул. Червоного Хреста 3. За даною адресою в приміщені поліклініки
знаходився ВЛК Житомирського обласного територіального центру комплектації та
соціальної підтримки. Вже на місці нового утримання Віталію Піковському в наполегливо-погрозливій
формі було «запропоновано» пройти військово-лікарську комісію. Від проходження
ВЛК Віталій Піковський правомірно відмовився, посилаючись на прямі норми
ст..ст. 27, 28, 29 Конституції України.
Та вже о 20:30, ним було викликано слідчо-оперативну групу на місце
вчинення злочину, але СОГ, за викликом, так і не з’явилась.
Через моральний тиск, фізичний вплив та
отриманий стрес, у відсутність можливостей елементарно випити питної води,
Віталію Піковському зробилося зле, та о 20:56, ним, через службу 103 було
викликано швидку невідкладну допомогу. По прибуттю лікарів за викликом, медикам
активно перешкоджали у наданні первинної медичної допомоги працівники охорони
вказаного ТЦК та СП, Але, лікарі «103» виконали свою роботу та доставили
Віталія Піковського до медичного закладу «Лікарня №1», що розташована на вул.
Велика Бердичівська 70, для надання невідкладної медичної допомоги. Даний факт
зафіксовано і відображено у формі первинної облікової документації №028/о, а
також у листі виклику по «швидкій» супровідним листом №366 (всі документи від
02.10.2024).
Варто також наголосити, що впродовж
перебування Віталія Піковського у зазначеній лікарні на нього здійснювався постійний
психологічний тиск постійно присутніми при цьому працівниками СБУ, ТЦК та СП, а
також поліцейськими.
Близько 03:00 години ночі вже
03.10.2024 року Віталію Піковському намагалися вручити повістку №215 (за
підписом посадової особи Ігоря Бацюна) юрист (як він себе назвав) ТЦК та СП Чупров Віктор Вікторович та уповноважений
Купров Олександр Олексійович.
Зранку, 3 жовтня 2024 року, Віталієм
Піковським була складена і подана заява про злочин щодо незаконного його
затримання і утримання, до Житомирського ГУНП.
Закріплення в Основному
Законі України принципу верховенства права, невідчужуваності й непорушності
прав і свобод людини і громадянина, гарантій їх здійснення та захисту визначає
зміст законів, інших нормативно-правових актів, які повинні прийматися на
основі Конституції і відповідати їй (частина друга статті 8). Правовий
порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути
примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної
влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України (стаття 19 Конституції України) (речення
перше абзацу третього пункту 3 мотивувальної частини Рішення
Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента
України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень
Постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до постанови Кабінету
Міністрів України від 4 серпня 2000 р. № 1222“ від 28 жовтня 2009 року № 28-рп/2009).
Принцип верховенства Конституції України
поширюється на всю територію України. Конституційний Суд України наголошує, що
неухильне додержання органами державної влади та органами місцевого
самоврядування Конституції та законів України є запорукою стабільності,
підтримання громадського миру, злагоди в державі (абзац другий підпункту
3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у
справі за конституційним поданням виконуючого обов’язки Президента України,
Голови Верховної Ради України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим „Про
Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя“ від
20 березня 2014 року №3-рп/2014).
Пряма дія норм Конституції України означає, що
ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими
нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не
змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти
застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац
другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного
Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності)
положень частини п’ятої статті 21 Закону України „Про свободу совісті та
релігійні організації“ (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних
богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) від 8 вересня 2016 року
№ 6-рп/2016).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного
конституційного положення встановлює обов’язок органів державної влади та їх
посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх
повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. <…>
Здійснення державної влади на засадах її
функціонального поділу на законодавчу, виконавчу та судову завдяки визначеній
Основним Законом України системі стримувань і противаг забезпечує стабільність
конституційного ладу, запобігає узурпації державної влади та узурпації
виключного права народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні.
<…> (абзаци перший, другий
пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика
палата) у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо
відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України
„Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення
позачергових виборів“ від 20 червня 2019 року №
6-р/2019).
Протиправність викладених вище насильницьких дій з
боку посадових осіб свідчить про їхню незаконність іще й тому, що системний
аналіз «легалізації» неутворених законом відповідно до положень пункту 12, 17
частини першої статті 92 Конституції України територіальних центрів
комплектування та соціальної підтримки як органів військового управління, що забезпечують
виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби,
мобілізаційної підготовки та мобілізації, розпочинається з Указу Президента України від 15 лютого 1994 року № 48/94 «Про Положення
про військові комісаріати» скасованого іншим Указом Президента України від 9 жовтня 2001 року № 944/2001 «Про визнання такими,
що втратили чинність, деяких указів Президента України».
Постановою Кабінету Міністрів України від
26 вересня 2001 року № 1235 «Про затвердження Положення про військові
комісаріати» було затверджено Положення про військові комісаріати, які не
утворювались у відповідності до вимог чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР),
але існували де-факто. Дана постанова втратила чинність на підставі постанови
КМ № 389 від 03.06.2013.
Наступною
Постановою Кабінету Міністрів України
від 3 червня 2013 року № 389 «Про затвердження Положення про військові
комісаріати» (які ніколи не створювались законом), в найкращих традиціях
правового нігілізму, було затверджено Положення про військові комісаріати, яке
втратило свою чинність на підставі постанови КМ № 154 від 23.02.2022.
Водночас з постановою КМУ № 389 від 03.06.2013 діяла й інша Постанова Кабінету Міністрів України від 22
серпня 2007 року № 1054 «Про
затвердження Положення про територіальний центр комплектування
військовослужбовцями за контрактом», якою було затверджено відповідне Положення та
яке також втратило свою чинність на підставі постанови КМ № 154 від
23.02.2022.
Наступною Постановою Кабінету
Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 «Про затвердження Положення про територіальний центр
комплектування та соціальної підтримки» (яка на сьогодні вважається чинною), вкотре, було
затверджено відповідне Положення для так званих «органів військового управління…», які ніколи не утворювалися
відповідно до норм прямої дії чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР),
але продовжують існувати де-факто, не оформлені де-юре.
В свою чергу Законом України від 6 грудня 1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили
України» чітко врегульовано, що органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції
України стосовно
того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і
свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів
державної влади чи перешкоджання їх діяльності.
Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій по відношенню до цивільного населення, його майна та навколишнього середовища.
За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу
військовослужбовці несуть відповідальність згідно з законом.
По факту, це все, не виконується.
Та яким чином, припинили своє існування неутворені
законом військові комісаріати, яким на заміну прийшли неутворені законом
територіальні центри комплектування та соціальної підтримки?
Відповідь на дане питання прихована в Законі України від 30 березня 2021 року №
1357-ІХ «Про внесення
змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань
виконання військового обов’язку та ведення військового обліку», яким
внесено зміни і доповнення до Закону
України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов’язок і
військову службу» в наступній редакції, а саме:
«1) у статті 1:
частини сьому і восьму викласти в такій редакції:
"7. Виконання військового обов’язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об’єднані районні), міські (районні у містах, об’єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
8. Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України"».
Ось так, з повним порушенням конституційних
засад, легким рухом руки шулера-кнопкодава неутворені законом військові
комісаріати переназвалися у територіальні центри комплектування та соціальної
підтримки.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції
України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові
особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного
конституційного положення встановлює обов’язок органів державної влади та їх
посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх
повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
<…>
Здійснення
державної влади на засадах її функціонального поділу на законодавчу, виконавчу
та судову завдяки визначеній Основним Законом України системі стримувань і
противаг забезпечує стабільність конституційного ладу, запобігає узурпації
державної влади та узурпації виключного права народу визначати і змінювати
конституційний лад в Україні. <…> (абзаци перший, другий пункту 5
мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у
справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо
відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України
„Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення
позачергових виборів“ від 20 червня 2019 року №
6-р/2019).
Викладена вище хронологія утворення
територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки свідчить про
грубе порушення засад самої Конституції України (документ: 254к/96-ВР), норми
якої є нормами прямої дії, а також про грубе порушення зазначених вище
висновків з рішень Конституційного Суду України.
Відсутність конституційної правосуб’єктності
(правоздатності, дієздатності і деліктоздатності) у «державних органів», якими
вважаються органи військового управління у вигляді територіальних центрів
комплектування та соціальної підтримки, які, в свою чергу згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 «Про затвердження Положення про
територіальний центр комплектування та соціальної підтримки» утворюються, ліквідовуються та реорганізовуються
Міноборони (???), - породжує в їхній діяльності принцип більш відомий в
кримінальному праві, як доктрина заборони застосування «плодів отруйного дерева». Тобто все, що є похідним від неутвореного
законом, - є незаконним!.
Адже відповідно до положень частини другої статті
81. Цивільного кодексу України (документ № 435-IV від 16 січня 2003 року) (далі – Кодекс)
встановлено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення,
поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного
права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих
документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного
права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту (положення) в порядку, визначеному законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента
України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або
органу місцевого самоврядування.
Частиною третьою статті 81 встановлено, що цим Кодексом встановлюються порядок створення,
організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права
встановлюються Конституцією України та ЗАКОНОМ.
Натомість
відповідно до абзацу першого і другого Положення про територіальні центри
комплектування та соціальної підтримки (далі – Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
23 лютого 2022 року № 154 «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та
соціальної підтримки» Територіальні центри комплектування та
соціальної підтримки (далі – ТЦК та СП) є органами військового управління, що
забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку і
військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються
в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах,
районах, районах у містах.
Згідно абзацу першого пункту 3 Положення ТЦК
та СП очолюють керівники, які
організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної
підтримки
З огляду на положення абзацу другого і
третього пункту 3 Положення ТЦК та СП Автономної Республіки
Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному
командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з
військово-адміністративним поділом території України.
Районні
ТЦК та СП як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та
соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному
центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим,
області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони
перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Відповідно до абзаців пункту 7 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей,
м.м. Києва та Севастополя є юридичними
особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в
органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є
відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування
та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та
Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних
територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі
утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до
положення про структурний підрозділ районного територіального центру
комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником
районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної
підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів
комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей,
м.м. Києва та Севастополя.
Територіальний центр комплектування та
соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного
Герба України і своїм найменуванням.
З огляду
на наведене вище слід зауважити, що відповідно до положень статті 95 Цивільного
кодексу України філією є відокремлений
підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі
або частину її функцій.
Представництвом
є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її
місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної
особи.
Філії та представництва не є юридичними
особами. Вони
наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі
затвердженого нею положення.
Керівники філій та представництв
призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
Відомості про філії та представництва
юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Про
наведені вище норми не може не знати так званий юрист Житомирського ОТЦК та СП Чупров Віктор Вікторович.
Крім
того, даний юрист має бути обізнаним, що за положеннями пункту 13 розділу
«Права та обов’язки керівника територіального центру комплектування та
соціальної підтримки» Положення, зокрема закріплено, цитую: «Керівник територіального центру комплектування та
соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та
Севастополя: забезпечує в установленому порядку самопредставництво територіального центру комплектування та
соціальної підтримки через осіб, уповноважених діяти від його імені, а також
забезпечує представництво інтересів територіального
центру комплектування та соціальної підтримки через представників у судах та інших органах».
Відповідно до положень частини третьої статті 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через
свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від
її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору
(контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Положеннями пункту 1 частини першої статті 62 ЦПК України закріплено, що
повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути
підтверджені такими документами: довіреністю
фізичної або юридичної особи.
Довіреність фізичної особи
повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою
особою (абз.1 ч.2 ст. 62
ЦПК України).
Довіреність від імені юридичної особи
видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи,
уповноваженої на це законом, установчими документами (ч.3 ст. 62 ЦПК
України).
Відповідність копії
документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути
засвідчена підписом судді (ч.5 ст. 62 ЦПК України).
Оригінали документів,
зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них,
засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи (ч.6 ст. 62 ЦПК України).
У разі
подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати
до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено
кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про
Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають
порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч.7 ст. 62 ЦПК України).
У разі
подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність
або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає
підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги,
клопотання (ч.8 ст. 62 ЦПК України).
В свою
чергу положенням статті 22 Закону
України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» встановлено, що державний нотаріус
має печатку із зображенням Державного Герба України, найменуванням
державної нотаріальної контори і відповідним номером.
Згідно частини першої і третьої статті 58
закону «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні
дії, посвідчують довіреність, що видається однією особою іншій особі для
представництва перед третіми особами. Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному
посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережено право на
передоручення, або після надання доказів того, що представник за основною
довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка
видала довіреність.
Положеннями статті 26 закону «Про нотаріат» закріплено, що приватний нотаріус має печатку із
зображенням Державного
Герба України, яка містить слова "приватний нотаріус",
його прізвище, ім’я та по батькові, назву нотаріального округу.
В свою
чергу частиною першою статті 16 Закону
України «Про судоустрій і статус суддів» також закріплено, що символами судової
влади є державні символи України - Державний Герб України
і Державний Прапор України.
Відповідно до положень статті 20
Конституції України визначено, що: «Державними символами України є Державний Прапор
України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний
Прапор України - стяг
із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Великий
Державний Герб України
встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська
Запорізького ЗАКОНОМ (!), що приймається не менш як двома
третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного
Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб
України).
Державний
Гімн України -
національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими ЗАКОНОМ, що
приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної
Ради України.
Опис державних символів України та порядок
їх використання встановлюються ЗАКОНОМ, що приймається не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради України».
Слід
констатувати, що на сьогодні, за юридичним наслідком незатвердження нової
Конституції України на всеукраїнському референдумі, залишаються й досі
неприйнятими відповідними профільними законами опис державних символів України
та порядок їх використання.
На цьому
наполягає і
Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 16 червня 2011 року № 6-рп/2011,
де Суд наголошує, що «Державні
символи України нерозривно пов'язані за своїм змістом з її державним суверенітетом (абзац перший
підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду
України від 16
січня 2003 року N
1-рп/2003) (v001p710-03). Державні символи є підтвердженням факту
існування держави, її суверенітету та спрямовані на зміцнення її
авторитету, зокрема під час проведення урочистих заходів та офіційних церемоній. Держава
встановлює порядок використання
державних символів та належну систему їх правового захисту, за яких
забезпечується повага та гідне ставлення до державних символів.
У частині першій статті 20 Конституції України (254к/96-ВР) визначено перелік
державних символів України. Ними
є Державний Прапор України,
Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор
України - стяг
із двох рівновеликих горизонтальних смуг
синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба
України та
герба Війська
Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного
складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб
України). Державний
Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом,
що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної
Ради України (частини друга, третя, четверта, п'ята статті 20 Конституції
України) (254к/96-ВР).
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) виключно законами України
встановлюється порядок використання і
захисту державних символів. Шанування державних символів
України є обов'язком усіх її громадян
(частина перша статті 65 Основного Закону України) (254к/96-ВР)».
В контексті зазначеного також слід
зауважити, що раніше, нашою Громадською організацією «Об’єднана правозахисна
група «Багнет Нації» було сформовано запит на отримання публічної інформації № ЗПІ/004/20
від 20 липня 2020 року та направлено до Верховної Ради України, з
вимогою:
1.
Надати завірену належним
чином фотокопію першої і останньої сторінок закону, яким затверджено
встановлені Конституцією України державні символи - Державний Прапор
України, Державний Герб України і Державний Гімн України;
2.
Надати завірену належним
чином фотокопію першої і останньої сторінок закону, яким затверджено опис державних символів України та порядок
їх використання.
З відповіді № 18/10-1213 від 27 липня 2020 року (копія - додається),
яку ми отримали від Апарату Верховної Ради України вбачається, що
витребовуваних законів в законодавстві України не існує.
Крім того, окремий Закон України, яким
встановлено опис державних символів України та порядок їх використання
Верховною Радою України також не приймався, а відтак надання копій запитуваних
документів не вбачається можливим.
Іншим запитом на отримання публічної
інформації № ЗПІ/099/21 від 10
березня 2021 року звертаючись до Верховної Ради України, ми, вимагали:
1.
Надати достовірну інформацію стосовно
прийняття (або неприйняття) Верховною Радою України Закону України «Про порядок
використання і захисту державних символів», який відповідає змісту чинної Конституції України;
2.
Надати достовірну інформацію
стосовно того, чи вносився відповідний проект закону «Про порядок використання і захисту
державних символів» до Верховної Ради України.
З наданої нам Апаратом Верховної
Ради України відповіді № 18/07-490 від 12 березня 2021 року (копія
додається) вбачається, що запитувані законопроекти до парламенту не вносилося,
а відповідно, відповідні закони, не приймалися.
Продовжуючи цитувати викладене в Рішенні
Конституційного Суду України від 16 червня 2011 року № 6-рп/2011
слід звернути увагу, що Конституційний Суд доходить висновку, що: «В Україні немає спеціального закону, який
би врегульовував порядок використання Державного Прапора України (так само як і
Державного Герба України – уточнення від Позивача/Апелянта) та був прийнятий з
дотриманням відповідної конституційної процедури, що породжує невизначеність у
використанні цього державного символу (символів) та його захисті як
конституційної цінності.
З огляду на викладене Конституційний Суд України пропонує
Верховній Раді України встановити порядок використання державних символів
України, зокрема Державного Прапора України, згідно з вимогами частини шостої
статті 20 Конституції України (254к/96-ВР)».
Але, звісно ж, для початку треба визначити і
встановити самі символи, визначені самою чинною Конституцією України,
відповідними, окремими ЗАКОНАМИ, а вже, потім, встановлювати порядок їх
використання.
Отже, в контексті наведеного вище слід констатувати:
-
факт відсутності будь-яких доказів (у вигляді відповідного, встановленого
законом розпорядчого акту) щодо конституційного утворення, як юридичної особи публічного права з
назвою «Житомирський обласний
територіальний центр комплектування та соціальної підтримки»;
-
факт неможливості виготовлення гербової печатки для зазначеної установи із
зображенням Державного Герба України та з власним найменуванням,
по причині неприйняття Верховною Радою України відповідного профільного закону
прол опис і порядок використання державних символів;
-
факт унеможливлення забезпечення в установленому порядку будь-якого права
на самоапредставництво
саме Житомирського обласного територіального центру комплектування та
соціальної підтримки через осіб, уповноважених діяти від його імені, а також
через забезпечення законного права на представництво інтересів даного територіального центру
комплектування та соціальної підтримки через представників у судах та інших органах, - через відсутність у
«уповноважених» фізичних осіб конституційного громадянства Самостійної
української держави України та мандату Українського народу, підтвердженого
введенням нової Конституції України (документ:
254к/96-ВР) всеукраїнським референдумом.
Частинами п’ятою і шостою
статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус
суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного
Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів
владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності
нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо
застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються
іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного
цивільного суду в своїй постанові від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження
№ 61-51сво18) дійшов висновку, що «юридичними фактами є певні
факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових
наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та
обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 Цивільного кодексу України
свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав
та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».
Відповідні юридичні факти, які не потребують доказування в суді,
викладені в даній заяві, вище.
Крім того додатково зазначу, що
в своєму Рішенні від 16 листопада 2000 №
13-рп/2000 Конституційний Суд України зауважив, що відповідно до положень
частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх
гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і
забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституція України
гарантує права і свободи людини і громадянина (частина друга статті 22), які не можуть бути
обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,
статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за
мовними та іншими ознаками (частина друга статті 24). Права і свободи є
основним елементом правового статусу людини і громадянина. Діставши закріплення в Конституції
України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини і громадянина,
відображають певні межі
цих прав і
свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх
інтересів.
З метою забезпечення реалізації
закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює
відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині
першій статті 59
Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову
допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи
одержати юридичні (правові) послуги.
Держава
в особі відповідних органів
визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та
їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає
підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:
-
державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги
(Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат
тощо);
-
адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний
професійний правозахисний інститут,
однією з функцій
якого є захист особи від обвинувачення та надання правової
допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах
(частина друга статті 59 Конституції України);
- суб'єкти підприємницької
діяльності, які надають
правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;
- об'єднання
громадян для здійснення і захисту
своїх прав і свобод (частина перша статті 36
Конституції України).
Як вже зазначалося вище Статутом нашої Громадської
організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» є Конституція України (документ: 254к/96-ВР).
Одним з основних напрямків діяльності нашого
громадського об’єднання є, зокрема: виконання положення частини першої статті
36 Конституції
України (документ 254к/96-ВР), згідно якого громадяни України мають право на
свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення
і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних,
економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень,
встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку,
охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
В своєму Рішенні від 13 грудня 2001 року №
18-рп/2001 Конституційний суд України робить висновок, що обов'язком правової держави є, зокрема,
невтручання як у реалізацію
громадянами права
на свободу об'єднання,
так і в діяльність самого
об'єднання, "за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах
національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або
захисту прав і свобод інших людей" (частина перша статті 36 Конституції
України). Тим самим Конституція України встановила межі втручання
держави в реалізацію права громадян
на свободу об'єднання. Пункт 11
частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами
визначаються "засади утворення і діяльності... об'єднань
громадян". Інші (що не є найбільш загальними) питання
реалізації права на свободу об'єднання в громадянському суспільстві не підлягають державному регулюванню і мають
вирішуватися на вільний розсуд його
членів.
З огляду на наведене вище, Громадська організація
«Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» утворена відповідно до вимог Закону України
від 22 березня 2012 року № 4572-VI «Про громадські об’єднання» - шляхом повідомлення
без статусу юридичної особи, та пройшла відповідну державну реєстрацію в порядку, визначеному Законом України від
15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію
юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», про що свідчить відповідне рішення від 09 червня 2020 року (копія та
скріншот з РГО – додається), прийняте ПІВДЕННО-СХІДНИМ МІЖРЕГІОНАЛЬНИМ
УПРАВЛІННЯМ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ДНІПРО) (відомості в РГО за № 1508568 від
01.06.2020 року).
Віталій Владиславович Піковський являється одним з активних членів нашої
громадської організації, має відповідне посвідчення, яким підтверджується його
правовий зв'язок із громадським об’єднанням. Крім того, він є журналістом-кореспондентом
благодійного
друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» (Свідоцтво ДП № 2303-1041р від 29.03.2021 року, ідентифікатор
медіа – R30-04367 – відповідно до рішення
Національної ради з питань телебачення і радіомовлення №
1623 від 09.05.2024 Протокол № 15) - офіційного видання Громадської
організації «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» та здебільшого, діє за
дорученням Редакції і Правління ГО ОПГ «Багнет Нації», для здійснення мети і
цілей нашого громадського об’єднання.
Положеннями пунктів 1-3 частини
першої статті 21 Закону України від 22 березня
2012 року № 4572-VI «Про громадські об’єднання» визначено, що для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право: вільно
поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі);
звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів
влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх
посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами
(клопотаннями), скаргами; одержувати у порядку, визначеному законом, публічну
інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших
розпорядників публічної інформації.
В свою чергу стаття 34.
Конституції України гарантує кожному громадянину України право вільно збирати,
зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший
спосіб - на свій вибір.
Закон України «Про доступ до публічної інформації»
визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до
інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших
розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний
інтерес.
Варто наголосити, що реалізація
конституційного права на доступ і отримання публічної інформації відбувається в
безперервному правовому зв’язку зазначених вище положень Конституції України, в
сукупності з відповідними законами України, а саме:
- Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939), метою якого є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації, та яким визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес. Право на доступ до публічної інформації згідно даного закону гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
- Законом України від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі – Закон № 2657), яким регулюються відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації. Згідно даного закону основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. Крім того, основними напрямами державної інформаційної політики (згідно цього закону) є: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.
Частиною першою статті 1 Закону № 2939 визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
В свою чергу згідно абзацу 4 частини першої
статті 1 Закону
№ 2657 суб'єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган
місцевого самоврядування, інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські
функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих
повноважень.
Відповідно до положень пункту 6 частини
першої статті 3. Закону № 2939 право на доступ до публічної інформації гарантується
юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної
інформації.
Положеннями статті 4. Закону
№ 2939 визначено, що доступ до публічної
інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах прозорості та
відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень, вільного отримання,
поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або
оприлюднена відповідно до цього Закону, рівноправності, незалежно від ознак
раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших
ознак.
Згідно з положеннями статті 5. Закону
№ 2939
доступ до публічної інформації забезпечується
шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Частиною сьомою статті 6 цього закону
встановлено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо
документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається
інформація, доступ до якої необмежений.
Адже, відповідно до положень статей 7-9 Закону № 2939 конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.
Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:
1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Отже,
навіть, якщо запитувана інформація і є конфіденційною, таємною або такою що
становить службову інформацію з відповідним ступенем обмеження доступу до неї,
розпорядник інформації до якого спрямовано запит на інформацію, має про це
поінформувати запитувача, в письмовому вигляді.
В своєму Рішенні № 2-рп/2012 від 20 січня 2012 року
Конституційний Суд України дійшов висновку, що «інформацією про
особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини
немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані
з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що
стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій
держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових
повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною».
Положеннями статті 7 Закону № 2657 визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин (запитувач інформації) може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
В своєму Рішенні від 22 січня 2020 року № 1-р(І)/2020 Конституційний Суд України наголосив, що відповідно до статті 34 Основного Закону України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (частина перша); кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (частина друга); здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя).
Положення частин першої, другої статті 34 Конституції України
кореспондуються з пунктом
1 статті
10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, згідно з
якою кожен має право на свободу вираження поглядів; це право включає свободу
дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без
втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Пунктом 2 статті 19 Міжнародного пакту про
громадянські і політичні права 1966 року передбачено, що кожна людина має право
на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати
і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів,
усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими
способами на свій вибір.
Відповідно до частини третьої статті 34 Конституції України здійснення
прав, гарантованих положеннями частин першої, другої цієї статті, може бути обмежене законом,
зокрема, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання
розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання
авторитету і неупередженості правосуддя. Передбачена Конституцією України можливість
обмеження права особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати
інформацію узгоджується з положеннями пункту
2 статті 29 Загальної декларації прав
людини 1948 року, згідно з якими при здійсненні своїх прав і свобод кожна
людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом
виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших
та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального
добробуту в демократичному суспільстві.
Встановлені частиною третьою статті 34 Основного Закону України
обмеження реалізації права на інформацію кореспондуються з положеннями статті 32 Конституції України, відповідно до
частин першої, другої якої ніхто не може зазнавати втручання в
його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією
України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення
конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених
законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та
прав людини.
Зазначені конституційні приписи дістали
свій розвиток у Законі
України „Про інформацію“ від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII зі
змінами (далі - Закон
№ 2657), який регулює відносини щодо створення, збирання, одержання,
зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації (преамбула).
Відповідно до Закону № 2657 кожен має право на інформацію, що передбачає
можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту
інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів;
реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні,
економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні
інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5); право на інформацію може бути обмежене
законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або
громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони
здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання
розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання
авторитету і неупередженості правосуддя (частина
друга статті
6).
Даючи офіційне тлумачення положень
частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України,
Конституційний Суд України наголосив, що Конституцією України визначено
вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може
передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання
і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати
громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші
права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних
осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і
сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою,
органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами
конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та
сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише
в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац
четвертий пункту
5 мотивувальної частини Рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).
Згідно з юридичною позицією
Конституційного Суду України обмеження щодо реалізації конституційних прав і
свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають
встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати
легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети,
пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або
свободи законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке
дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у
реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права
(абзац третій підпункту 2.1 пункту 2
мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Конституційний Суд України також
зазначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і
громадянина слід розуміти передбачену Конституцією
України можливість
втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг
конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам
верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному
суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у
суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини,
здоров’я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац
другий пункту
6 мотивувальної частини Рішення від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019).
Таким чином, право особи на доступ до
інформації, гарантоване статтею
34 Конституції
України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути
винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних
цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права
на доступ до інформації законодавець зобов’язаний запровадити таке правове
регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з
мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного
змісту такого права.
За положеннями преамбули, статей
1, 4 Закону
№ 2657 суб’єктами інформаційних відносин, тобто відносин щодо
створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони,
захисту інформації, є фізичні особи, юридичні особи, об’єднання громадян,
суб’єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого
самоврядування, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції
відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих
повноважень); об’єктом інформаційних відносин є інформація - будь-які відомості
та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в
електронному вигляді.
Відповідно до статті 20 Закону № 2657 за порядком доступу інформація
поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом;
відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації
з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення
права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів
владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України
„Про доступ до публічної інформації“ від 13 січня 2011 року №
2939-VI зі змінами (далі - Закон № 2939),
та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом № 2939.
За статтею 1 Закону № 2939 публічна
інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на
будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання
суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним
законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень,
інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом № 2939; публічна
інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Розпорядниками інформації для цілей Закону № 2939
визнаються, зокрема, суб’єкти владних повноважень - органи державної влади,
інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної
Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції
відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13). Згідно з частиною четвертою статті 13 Закону № 2939 усі розпорядники
інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони
діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися Законом № 2939.
Відповідно до
положень пункту 6 частини першої статті 3. Закону № 2939 право на доступ до публічної інформації гарантується
юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної
інформації.
Відповідно до положень статті 4. Закону № 2939 доступ
до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах
прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень, вільного
отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була
надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, рівноправності, незалежно
від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших
ознак.
Згідно з положеннями статті 5. Закону № 2939 доступ до публічної
інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Частиною сьомою статті 6 цього Закону встановлено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а
не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для
ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно з положеннями статті 21. Закону «Про
доступ до публічної інформації», інформація на запит надається безкоштовно.
При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний
інтерес, плата
за копіювання та друк не стягується.
Відповідно до
положень частини 2, 3 статті 22., даного закону, відповідь розпорядника
інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із
загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається
неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не
володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером
діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити
цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня
отримання запиту належним розпорядником.
Також Верховний Суд в своїй Постанові від 16 березня 2023 року (справа № 380/15492/21)
дійшов висновку, що Закон № 2939 не містить переліку способів ознайомлення
запитувача із запитуваною інформацією, який звернувся у порядку доступу до
публічної інформації. З огляду на частину другу статті 34 Конституції України,
частину другу статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про
інформацію» ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм
одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом, а отже,
спосіб ознайомлення визначає запитувач інформації. Винятком є випадок, коли
розпорядник надсилає відповідь, яка містить відмову або відстрочку розгляду
запиту. Для таких випадків законом передбачена обов`язкова письмова форма (частини
п`ята, шоста статті 22 Закону № 2939-VI) (пункт 10.1 постанови
Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10
«Про практику застосування законодавства адміністративними судами законодавства
про доступ до публічної інформації» (далі - постанова Пленуму ВАСУ № 10).
Публічна
інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що
дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та
безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники
інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на
запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному
веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах (частина перша статті 10-1 Закону № 2939-VI).
Відповідно до
пункту 11.2 Постанови Пленуму ВАСУ № 10: «Аналіз частини другої статті 34
Конституції України та частини другої статті 7 Закону № 2657-XII свідчить, що
особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона
запитує, а саме паперову чи електронну. У разі якщо переведення в
електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не
покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості,
вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути
задоволена».
Відповідно до
Конвенції
Ради Європи про доступ до офіційних документів, що її ратифіковано
із заявами Законом
України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних
документів» від 20 травня 2020 року № 631-IX (далі -
Конвенція РЄ), Україна взяла на себе відповідальність із виконання зобов`язань
щодо забезпечення гарантій права кожному, без дискримінації за будь-якою
ознакою, на доступ, зокрема до публічної інформації, за вимогою, до офіційних
документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів (частина перша
статті 2).
Приписи
статті 5 Конвенції РЄ передбачають опрацювання запитів про доступ до офіційних
документів. Зокрема згідно із частиною другою цієї статті запит про доступ до
офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні
якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні
запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати
цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до
компетентного державного органу.
Пояснювальний
звіт до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів від 18 червня
2009 року деталізує вказане у пункті 47, у пункті 2 якого зазначено, що запит
на доступ до офіційного документа має розглядатися будь-яким державним органом,
який має відповідний документ. Це означає, зокрема, що документ, який було
створено в декількох примірниках, що перебувають у розпорядженні різних
органів, може бути запитано в будь-якого такого органу. Якщо державний орган не
має документа або якщо він не уповноважений розглядати запит, цей орган згідно
з пунктом 2 має за можливості передати запит до компетентного державного
органу.
Відповідно до
статті 22 Закону
№ 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні
запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний
відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти
інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить
до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої
статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила
передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням
або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених
частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
Визначений
статтею 22 Закону
№ 2939-VI перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на
інформацію є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до
частини третьої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який
не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером
діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити
цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня
отримання запиту належним розпорядником.
Приписи
статті 3 Закону
№ 2939-VI встановлюють гарантії права на доступ до публічної
інформації, серед яких це право гарантується зокрема максимальним спрощенням
процедури подання запиту та отримання інформації (пункт 3 вказаної статті).
Згідно з
частиною першою статті 5 Конвенції РЄ державний орган сприяє заявнику,
наскільки це практично можливо, ідентифікувати запитуваний офіційний документ.
Відповідно до
частини першої статті 6 Конвенції РЄ визначено форми доступу до офіційних
документів: «У разі надання доступу до офіційного документу заявник має право
обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати копію цього
документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором, якщо тільки
висловлене побажання не є невиправданим».
Отже, розпорядник повинен не лише
допомогти запитувачу ідентифікувати запитувану інформацію, а й активно
співпрацювати з ним, тобто проявити очевидну готовність надати потрібну
допомогу (в аспекті порушеного питання).
Вказане також
підтверджується і правовою позицією, відповідно до якої Верховний Суд у
постанові від 06 березня 2019 року в справі № 813/3059/16, посилаючись на
вказані принципи, які містяться в статті 2 КАС України, задовольнив позов про
надання публічної інформації на запит.
Подібні
вимоги щодо дій розпорядника містяться і в згаданій вище постанові Пленуму ВАСУ
№ 10, у якій у пункті 3.4 зазначено, що розпорядник інформації повинен розглянути запит з
урахуванням принципів добросовісності і розсудливості.
Тобто йдеться про те, що
розпорядник інформації повинен сумлінно, відповідально поставитись до виконання
своїх обов`язків (принцип добросовісності), керуючись законами логіки, здоровим
глуздом та загальними нормами моралі (принцип розсудливості).
Отже, розпорядник інформації
повинен керуватися принципом добросовісності і розсудливості та не
застосовувати формалістичний підхід до вирішення питання, а максимально сприяти
(на вимогу) запитувачу, наскільки це практично можливо, у доступі до публічної
інформації, гарантованої статтею 10-1 Закону № 2939-VI.
Враховуючи викладене вище, керуючись положеннями
Конституції України, Закону України «Про доступ до публічної інформації» та
Закону України «Про інформацію», відповідно до компетенції ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗАПИТУВАНИХ ДОКУМЕНТІВ В ЦИВІЛЬНИХ,
АДМІНІСТРАТИВНИХ ТА КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ В ЯКОСТІ НАЛЕЖНИХ І ДОПУСТИМИХ ДОКАЗІВ
ЗГІДНО ДО ВИМОГ ЄКПЛ, КПК, ЦПК та КАС України, у визначений законом строк
(п’ять днів),
ПРОСИМО:
1.
Підтвердити
(надавши відповідні копії документів, без персональних даних осіб-представників)
законність забезпечення
в установленому порядку самопредставництва Житомирського обласного територіального центру
комплектування та соціальної підтримки через відповідних осіб, уповноважених
діяти від імені керівника даної установи (через довіреність фізичної особи посвідченої
нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою);
2.
Підтвердити
(надавши
відповідні копії документів, без персональних даних осіб-представників) законність забезпечення представництва інтересів Житомирського обласного територіального центру
комплектування та соціальної підтримки через законних представників у судах та
інших органах (через довіреність від імені юридичної особи виданої за підписом посадової особи, уповноваженої на це
законом, установчими документами, та завірену печаткою відповідної установи із
зображенням Державного Герба України);
3.
У
випадку, якщо представництво відповідного територіального центру комплектування
та соціальної підтримки здійснюється відповідно до перехідних положень
Конституції України прокурором або адвокатом – надати відповідні копії,
відповідних документів;
4.
Надати
фотокопію Положення про районні територіальні центри комплектування та
соціальної підтримки, яким врегульовано діяльність Звягельського ТЦК та СП;
5.
Надати
документальне підтвердження правового зв’язку (надавши відповідні копії
документів) Житомирського ОТЦК та СП з юристом Чупровим
Віктором Вікторовичем та уповноваженим Купровим Олександром Олексійовичем;
6.
Відповідь на даний запит
надати у повному обсязі в хронологічній послідовності поставлених запитань, та
направити листом (в паперовому вигляді) на зазначену адресу уповноваженого
представника ГО «ОПГ «Багнет Нації», а саме: 49055, місто Дніпро, Сергію
Веніаміновичу Філіпенку, і в
електронному вигляді на електронну адресу (e-mail: svf2011@ukr.net).
ДОДАТОК:
1.
Копія Рішення від 09 червня 2020 року ПІВДЕННО-СХІДНОГО
МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М.ДНІПРО) про реєстрацію Громадської організації «Об’єднана
правозахисна група «Багнет Нації» - на 1 (одному) арк., стор. 1;
2.
Скріншот з Реєстру громадських об’єднань – на 1 (одному) арк., стор. 2;
3.
Копія свідоцтва про державну реєстрацію друкованого
засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» - на 1 (одному) арк., стор. 3;
4.
Копія рішення
Національної ради з питань телебачення і радіомовлення № 1623 від 09.05.2024
Протокол № 15 про присвоєння ідентифікатора медіа – R30-04367 – на 1 (одному) арк., стор. 4;
5.
Копія
запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/004/20 від 20 липня 2020 року)
до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/10-1213 від 27 липня 2020 року) –
на 4 (чотирьох) арк., стор. 5-8;
6.
Копія
запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/099/21 від 10 березня 2021 року)
до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/07-490 від 12 березня 2021 року) –
на 3 (трьох) арк., стор. 9-11;
7.
Копія
запиту/відповіді ГО ОПГ «Багнет Нації» (№ ЗПІ/100/21 від 10 березня 2021 року)
до/від Апарату Верховної Ради України (№ 18/07-512
від 15 березня 2021 року)
– на 3 (трьох) арк., стор. 12-14;
8.
Копії
посвідчень ГО і Газети «Багнет Нації» на ім’я Сергія Веніаміновича Філіпенка (№
007-ДЗМІ-БН/№ 007, дійсні до 31.12.2027) та Віталія Владиславовича Піковського
(№ 132-ДЗМІ-БН/№ 132, дійсні до 31.12.2025) – на 2 (двох) арк., стор. 15-16.
Зміст даного запиту і
відповіді на запит, публікуватиметься на сайті «БАГНЕТ
НАЦІЇ»: http://bagnetnacii.blogspot.com
З повагою,
Уповноважений
представник
ГО ОПГ «Багнет Нації»:
Сергій Філіпенко
P. S. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.
(стаття 109 Кримінального кодексу України)
Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, - карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.
(стаття 111 Кримінального кодексу України)
Віталій Піковський & ТЦК та
СП:
Викрадення
журналіста ГО ОПГ «Багнет нації» Віталія Піковського
ТЦК не є
правосуб'єктом - Віталій Піковський
Всучили
підробну повістку - отримайте заяву про злочин
Запит від ГО ОПГ "Багнет
Нації" до Житомирського ОТЦК та СП
Хронологія даного питання:
В Дніпрі "лютують" терцентри комплектування? Швидка правова
допомога вже мчить...
Юлія Щербак: СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ ТЦК та СП. З ким ми маємо справу?
В Дніпрі ТЦК змушує сплатити штраф на рахунок приватної юрособи
ТЦК не є правонаступниками військоматів, адже останні не утворювались
відповідно до КУ
СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА-ФАНТОМА – відео 2, ухвала і заява
Суддя Черкез визначив ДніпроОТЦК відповідачем у справі про скасування
постанови - ухвала
Суддя Черкез скасував постанову недовоєнкома Дніпра - рішення
Запит до ОТЦК та СП Дніпра. Впевнені, що на часі!
Як притягнути ТЦК-ашників до відповідальності? Через моральну і
матеріальну! – позов до суду
А чи належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра?
Встановлюємо належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра
Встановлення належного відповідача в справі по ТЦК та СП Дніпра
Заява про виправлення описок в ухвалі про виправлення описок в справі по
ТЦК та СП Дніпра
Запит до МІНОБОРОНИ через ігнорування звернень ТЦК та СП Дніпра
Через суд звертаємось до ТЦК та СП Дніпра як до свідка)))
«Фігове листя» від МІНОБОРОНИ – відповіді на запит
Як «суддя» стала АДвоКАТом у ДніпроОТЦК та СП – ухвала і рішення
Чудопалової С. В.
АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 1 і заява
АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 2 і заява
АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 3 і заява
АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 4 і заява
АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 5 і заява
Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 1 + заява з
додатками)
Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 2 + заява з
додатками)
Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 3 + заява з
додатками)
Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 4 + заява з
додатками)
Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 5 + заява з
додатками)
Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 6 + заява з
додатками)
Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 7 + заява з
додатками)
Відвід колегії в справі по ТЦК та СП Дніпра - відео і заява
Суд зобов’язав ТЦК та СП Дніпра відшкодувати моральну і матеріальну шкоду
- постанова
Адмінпозов
до ТЦК та СП Дніпра щодо ненадання публічної інформації - заява
Відвід
судді Луніної О. С. в справі по ТЦК та СП - заява
Перше
виконавче провадження на ТЦК та СП Дніпра
Другий
відвід судді ДОАС Луніної в справі по ТЦК та СП Дніпра
Держстат і
ЄДР про Оболонський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування
Відхиливши
два відводи стала адвокатом у ТЦК - рішення судді ДОАС Луніної О. С.
Апеляція на
трансформацію судді на адвоката ТЦК - засновано на реальних подіях))
Апеляція на
трансформацію судді у адвоката ТЦК - засновано на реальних подіях))
Залишилось
недослідженим судом: воєнний або надзвичайний стан
Залишилось
недослідженим судом: НЕКОНСТИТУЦІЙНА ПРИРОДА ТЦК та СП
Заява про
злочин на начальника ТЦК та СП в Дніпрі
Скарга
слідчому судді щодо невнесення до ЄРДР заяви на ТЦК та СП Дніпра
Витяг з ЄДР
про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ на 19.03.2024 року
Встановлюємо
конституційну правосуб'єктність "судді" Луніної О. С.
Клопотання
про приєднання матеріалів до кримінальної справи по ТЦК Дніпра
Скарга на
бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР
Детально
про юросіб правонаступником яких виступає МІНОБОРОНИ
Справа по
ТЦК: відвід головуючого Семененка Я. В. 07.05.2024 - відео + клопотання + заява
У ВП не
видають ЄРДР по ТЦК - викликаємо СОГ
Заява на
слідчого через фальшування відомостей в ЄРДР - відео + заява
Невнесення
відомостей до ЄРДР - скарга слідчому судді
Запит від
«Багнет Нації» щодо закону про мобілізацію
Повторний
запит до ВРУ з приводу закону про мобілізацію
Запит до
МІН'ЮСТУ щодо закону про мобілізацію
Відповіді
від ВРУ, ОПУ і МІН’ЮСТУ щодо закону про мобілізацію
Запит від
ГО ОПГ "Багнет Нації" до ТЦК та СП і ВЛК Дніпра
Копія
еталонного тексту закону № 3633-ІХ зареєстрованого Мін’юстом
Заборона
передачі персоналки до ТЦК та СП - заява до роботодавця
Справа по
ТЦК та СП Дніпра: відвід колегії суддів ТААС
Копія
еталонного тексту закону № 3696-ІХ (про адмінштрафи для ухилянтів)
зареєстрованого Мін’юстом
Судове
засідання у справі по ТЦК та СП Дніпра 11.06.2024 - відео
Апеляція
скасувала незаконне рішення по ТЦК та СП Дніпра 09.07.2024 - відео і заяви про
відвід
Протиправна
бездіяльність = четвертий позов до ТЦК та СП Дніпра
Досить чудити давайте судити
або трохи про суддю Чудопалову у справі по ТЦК та СП Дніпра
Перший відвід судді
Чудопалової у справі по ТЦК та СП Дніпра
Низка заяв у справі по ТЦК та
СП Дніпра від 16.09.2024
Як однією ухвалою
"забанити" дві заяви про відвід - практика судді Безрук Т. В.
Третій відвід судді
Чудопалової у справі по ТЦК та СП Дніпра
Низка заяв у справі по ТЦК та
СП Дніпра від 23.09.2024
Низка заяв у справі по ТЦК та
СП Дніпра від 02.10.2024
Рішення судді Должко С. Р. в
публікації: Тисну Вашу руку, пане Суддя!!! ТЦК не є складовою структури ЗСУ –
виправдувальний вирок для «ухилянта» від мобілізації
Яка «хуцпа» оскаржує вирок судді Должка?
«Багнет Нації» в підтримку вироку судді Должка С. Р. – запит до
прокуратури
Вирок судді Должко скасували і направили на повторний розгляд в першу
інстанцію - неповне відео
Ухвала
апеляції на вирок судді Должка С. Р. - текст з ЄДРСР
В касації
на апеляцію про скасування вироку судді Должко С. Р., відмовлено - ухвала ВС
Справу
"Зінківського ухилянта" призначено на повторний розгляд - ухвала
ДБР
«мутить» справу проти судді Должко С. Р.
Микола
Гольбін про справу зінківського ухилянта - відео + рішення судів
Читайте також: Функції військоматів перебрали на себе приватні, комерційні установи? -
документи
Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»
З переляку, здуру, чи по п’яні: що напідписував яник?
Міноборони як суб’єкт господарювання з кодом ЄДРПОУ: 00034022
Знищення незалежності Держави через неконституційні органи влади –
документи свідчать
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО МІН’ЮСТ БРЕШЕ???
Ще трохи, і я зареєструю свій, приватний суд. А краще - міністерство
фінансів)))
Тепер «нацгвардійці» Дніпра попереджені, що вони утворені незаконно -
документи
Міністерство охорони здоров’я України, як приватне підприємство –
документи
Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ПОДІЛЬСЬКИЙ РВК станом на 11.01.2023 року
Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ДАРНИЦЬКИЙ РТЦК та СП станом на 10.01.2023 року
Закон про кримінальну відповідальність військових - ФІКЦІЯ!!!
Звернувся із запитом до ТЦК та СП? Отримай повістку)))…
Офіційно - не існує: відомості про Київський міський ТЦК та СП
ФОТОКОПІЯ ПОСТАНОВИ КМУ ПРО ТЦК ТА СП НА САЙТІ «БАГНЕТ НАЦІЇ»
Держстат і ЄДРПОУ про Київський обласний військовий комісаріат
В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від КМУ
В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від МІНОБОРОНИ
ПОСТАНОВА КМУ ПРО ПОРЯДОК ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ ПРИЗОВНИКІВ,
ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ ТА РЕЗЕРВІСТІВ
Волають про спасіння їхніх душ, викрадені ТЦК-ашниками чоловіки. Змушені
реагувати…
Уповноважений ВРУ відреагував на дії ТЦК-ашників Дніпра - документ
Про свавілля ТЦК-ашників і правоохоронців у Чернівцях – відео і документи
(матеріал оновлюється)
Андрій Карпович про питання правосуб'єктності ТЦК та СП
Військомат… ТЦК… Дивись, не переплутай, Кутузов!
У деяких ТЦК відсутня процесуальна дієздатність – ухвала Верховного Суду
Ще один випадок приховування злочинів ТЦК та СП ЦНАПівцями
Про «родинні зв’язки» МІНОБОРОНИ з ТЦК та СП – витяг з ЄДРПОУ про
МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ
Повертаючись до теми ТЦК і повісток – запити і відповіді
ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ в "особливий період" ЕПІЗОД 3 частина 1 -
відео ГО ОПГ "Багнет Нації Чернівці"
ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ в особливий період ЕПІЗОД 3 частини 2 та 3 ВИЗВОЛЕННЯ -
відео
Андрій
Карпович: ТЦК - незаконне воєнізоване формування ст.260ККУ - відео
Віталій
Піковський: лікбез для ТЦКашників - відео
Ярослав
Косарев поліція і ТЦК збір персоналки за вигаданих причин - відео 1 і 2
Приклад
дистанційної правової допомоги щодо незаконної мобілізації і повісток - відео
Заборонити
ТЦК і освітянам маніпуляції з персональними даними – переписка із самозванцями
Відомості з
ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ станом на 30.12.2023
На запит до
ТЦК відповіла військова частина?))
Держстат і
ЄДР про Голосіївський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування
Держстат і
ЄДР про Деснянський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування
Держстат і
ЄДР про Дніпровський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування
Держстат і
ЄДР про Оболонський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування
Чернівці:
найкоротша розмова з ТЦКунами
Відмова від
отримання повістки не створює склад адмінправопорушення - рішення суду
Суд визнав
незаконним утримання "ухилянта" у розподільчому центрі Миколаївського
ОТЦК та СП - ухвала
Суд
скасував адмінштраф за неоновлення даних в ТЦК та СП - рішення
Посилань на
інфосистему «Оберіг» чинне законодавство не містить - рішення суду
«СЛУЖБОВЕ
ПОСВІДЧЕННЯ» уповноваженої особи від ТЦК та СП: на що варто звернути увагу
Читайте також: Надзвичайний стан: де-юре, а не де-факто?
Навіщо дублювати укази вже затверджені законами?
Проблеми правового регулювання понять «воєнний стан», «стан війни» та
«воєнний час»
Кабмін встановив порядок застосування цивільними особами вогнепальної
зброї
«Воєнний стан» - панацея від «карантину»?
«Воєнний стан» продовжено іще на 30 діб – відповідний указ і закон
Андрій Карпович про правосуддя в умовах воєнного стану - відео
Тероборона виконуватиме завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій
ВРУ вимагає визнати РФ державою-спонсором тероризму
До парламенту внесено проект ЗУ про примусове вилучення об’єктів права
власності РФ в Україні
В Україні строк проведення загальної мобілізації продовжать на 90 діб –
законопроект № 7390
Можливо знадобиться «відмахуватись» від знахабнілих комунальників – копії
указів про НС і ВС
Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»
Реєстраційна картка ЮО «АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ
УКРАЇНИ»
Реєстраційна картка ЮО «ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ»
Юрій Котов: АРМІЯ. ВІДМОВА від служби з переконань - відео
Про одну "несуттєву" описку в документах державної ваги
Від теорії
до практики з ГО ОПГ «Багнет Нації». Ніхто не відсидиться під корягою)))
12.04.2024
Від теорії
до практики з ГО ОПГ «Багнет Нації». "Закон" прийнято, що далі?!
19.04.2024
Микола
Гольбін про справу зінківського ухилянта - відео + рішення судів
ТЦК не має
права затримувати людей - рішення суду
Не оновив
дані - і що? - рішення суду
Штраф від
ТЦК в 17000 грн. скасовано - рішення суду
Читайте також: Газету «Багнет Нації» зареєстровано – копія свідоцтва
Першу річницю утворення ГО ОПГ «Багнет Нації» відзначили першим випуском
власної газети
Збираємо кошти на перший тираж газети «Багнет Нації»
«Екстрений» і «Спеціальний» випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо
те, про що мовчать інші
Новий номер газети «Багнет Нації», як додаток до запиту, заяви,
клопотання на правоздатність
Збираємо на друк нових випусків газети "Багнет Нації" -
оголошення
П’ятий випуск газети «Багнет Нації»
«Картахенський протокол про біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий
випуск газети «Багнет Нації»
Сьомий випуск газети «Багнет Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону
заяви про злочин на роботодавця
Катехізис єврея СРСР українською – восьмий випуск газети «Багнет Нації»
КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск
газети «Багнет Нації»
Поновлення на роботі за рішенням суду – одинадцятий випуск газети «Багнет
Нації»
ВІДВІД ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… - тринадцятий випуск газети «Багнет Нації»
від 22.02.2022
Благодійному друкованому виданню (газеті) «Багнет Нації» півтора роки –
п’ятнадцятий випуск
ПРОФЕСІЙНИЙ СУДДЯ – ВИМОГА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск
газети «Багнет Нації»
СУД ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ – сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
МИ МУСИМО ВИКОНАТИ КОНСТИТУЦІЮ! - вісімнадцятий випуск газети «Багнет
Нації»
Людина є скарбом Природи… - дев’ятнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
(з додатком)
Волевиявлення: Жити по совісті… - двадцятий випуск газети «Багнет Нації»
(з додатками)
Авторське Волевиявлення Олександра – двадцять перший випуск газети
«Багнет Нації»
Унікальні конституційні хроніки (початок) – двадцять другий випуск газети
«Багнет Нації»
Діти – майбутнє правової держави – двадцять третій випуск газети «Багнет
Нації»
Забороняємо медичні експерименти над Людиною – двадцять п’ятий випуск
газети «Багнет Нації»
Перша
редакція чинної Конституції України – двадцять сьомий випуск газети «Багнет
Нації»
Конвенція
про захист від насильницьких зникнень – тридцятий випуск газети «Багнет Нації»
«Суд знає
закони» – тридцять перший випуск газети «Багнет Нації»
ЗАХИСТИ СВОЇ ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ
(коротко про актуальне) – тридцять третій випуск газети «Багнет Нації»
ВСІ ВИПУСКИ ГАЗЕТИ
«БАГНЕТ НАЦІЇ»:
газета Багнет нації - Google Drive
Авторський проект Сергія
Філіпенка:
а що ж по факту? - випуск 1 (замість Держави - КОРПОРАЦІЯ!)
а що ж по факту? – випуск 2 (замість Конституції - УЗУРПАЦІЯ!)
а що ж по факту? - випуск 3 (замість норм права - юридична КАЗУЇСТИКА!)
а що ж по факту? - випуск 4 (замість держслужбовців - біометрики,
апатриди та ЖЗО!)
а що ж по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ - якась АБРАКАДАБРА!)
а що ж по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ – ПОЛІТПРОЕКТИ!)
а що ж по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили НПА – ТУАЛЕТНИЙ
ПАПІР!)
а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО – ПРИВАТНЕ!)
Підтримати правозахисну
діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет Нації» можна
переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570
7633 на ім’я Сергія Філіпенка
Інформація від правління
БН: https://t.me/pravlinnyagoopgbn
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Немає коментарів:
Дописати коментар