Протиправна бездіяльність = четвертий позов до ТЦК та СП Дніпра

 

       Красногвардійський районний суд

міста Дніпропетровська

Україна, 49000, м. Дніпро,

пр-т Л. Українки (Пушкіна), буд. 77-б,

 

                                          ПОЗИВАЧ: Філіпенко Олександр Сергійович,

e-mail: svf2011@ukr.net

 

                                     ВІДПОВІДАЧ: Дніпропетровський обласний

територіальний центр комплектування

та соціальної підтримки

код ЄДРПОУ: 08353525

вул. С. Бандери (Шмідта), 16, м. Дніпро,

Дніпропетровська область, 49000

Електронний кабінет юридичної особи в

ЄСІТС – мені не відомий

e-mail: tckspdp@post.mil.gov.ua

Телефон: +38 (056) 770 80 94

 

                      ЦІНА ПОЗОВУ СТАНОВИТЬ (згідно п.3 ч.3 ст.175 ЦПКУ):

151400 (сто п’ятдесят одна тисяча чотириста) гривень – моральна шкода

2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривень – матеріальна шкода

           + сума судових витрат даного позову - сума судового збору (не визначена)

 

                                                                                           Здоров'я є станом повного фізичного,

                                                                                 душевного та соціального добробуту,

                                                                   а не лише відсутністю хвороб та фізичних дефектів.

(Зі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) прийнятого Міжнародною конференцією охорони здоров'я, що проходила в Нью-Йорку з 19 червня по 22 липня 1946 р., підписаного 22 липня 1946 р. представниками 61 країни (Off.Rec. Wld Hlth Org., 2, 100), який набрав чинності 7 квітня 1948 р.)

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про відшкодування матеріальної і моральної шкоди завданої протиправною бездіяльністю Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненадання Філіпенку Олександру Сергійовичу відповіді на його запит від 10.06.2023, що призвело до негативних наслідків душевного стану, страждань та відчуття приниження

 

   Я, Філіпенко Олександр Сергійович (далі – Позивач), звертаюсь до Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська за захистом своїх конституційних прав і свобод, гарантованих нормами статті 55, 56. Конституції України (документ: 254-к/96-ВР), з вимогою відшкодування матеріальної і моральної шкоди завданої мені в наслідок протиправної бездіяльності Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - Відповідач) через ненадання мені відповіді на мій інформаційний запит на публічну інформацію стосовно підтвердження конституційної правосуб’єктності (правоздатності, дієздатності та деліктоздатності) відповідача, що призвело до негативних наслідків мого душевного стану через відчуття приниження моєї честі і гідності.

   Частинами п’ятою і шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

   У постанові від 13.06.2017 у справі № 12-1393а17 Верховний Суд України та згодом Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2018 у справі № 800/426/17 сформулювала такий підхід до оцінки бездіяльності державного органу наступним чином:

   «Протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

   Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи».

   Відтак, варто зазначити, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2024 року у справі № 160/28859/23, були виконані всі завдання адміністративного судочинства та забезпечено неупереджене та своєчасне вирішення судом спору у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту моїх прав, свобод та інтересів (як Позивача) від порушень з боку суб’єкта владних повноважень (Відповідача). А отже, слід попередньо констатувати про повну реалізацію принципу «право на справедливий суд». 

 

Право на справедливий суд в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року 10.07.2018

 

   Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.
   Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
   Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов’язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9­-зп).
   Створення міжнародних механізмів гарантій основних прав і свобод людини є одним із найбільших досягнень світового співтовариства у ХХ столітті. Ці гарантії знайшли своє вираження та закріплення через загальносвітове визнання міжнародних договорів з прав людини, а також спеціальних органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням основних прав і свобод людини. Одним із найбільш ефективних серед таких органів є Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).
   Правовою основою функціонування та діяльності ЄСПЛ є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі - Конвенція). В Україні Конвенція була ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р.
   Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
   Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
   Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
   Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
   Якщо порушується право особи, що підпадає під захист Конвенції, ЄСПЛ визнає порушенням права на доступ до правосуддя обов’язок особи до моменту звернення до суду з позовом вичерпати передбачені законодавством способи досудового врегулювання спору або внутрівідомчу систему подання скарг.
   Практика ЄСПЛ засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі.
   До конструкції «права на розгляд справи» також включається обов’язковий та остаточний характер судового рішення, а саме: обов’язок держав-учасниць Конвенції забезпечити остаточність судових рішень розуміється як те, що права вищих судів переглядати судові рішення мають використовуватися з метою виправлення допущених помилок, а не для проведення нових слухань.
   Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
   Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд. У ст. 6 Конвенції передбачається право кожної людини на те, що розгляд її справи буде відбуватися публічно. Публічний характер розгляду справи спрямований на захист особи від таємного, не підконтрольного суспільству відправлення правосуддя. З іншого боку, публічність є важливим інструментом, який сприяє зміцненню довіри до діяльності судової системи. Вимога публічності поширюється як на процес розгляду справи, так і на проголошення судового рішення.
   Наступним елементом права на справедливий суд згідно ст. 6 Конвенції є право на розумний строк розгляду справи. ЄСПЛ не визначає жодних конкретних строків, які можна вважати розумними або нерозумними – це питання вирішується в кожній окремій справі з урахуванням усіх особливостей та обставин, а саме, звертається увага на комплексність справи – оцінювання складності справи з урахуванням обставин та фактів, що ґрунтуються на праві та тягнуть за собою певні юридичні наслідки, належну поведінку заявника, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи та належну поведінку органів державної влади – зобов’язання договірних сторін організувати свої правові системи таким чином, щоб дати можливість судам реалізувати п. 1 ст. 6 Конвенції та неможливість зловживання своїми зобов’язаннями через недоліки судової системи.
   Крім вищезазначених критеріїв розумного строку розгляду справи, у практиці ЄСПЛ звертається увага на значущість для заявника питання, що є предметом розгляду, або особливе становище сторони в процесі. Так, без зволікань мають розглядатись справи про піклування над дітьми, трудові спори, справи, пов’язані з травматизмом та інші.
   У ч. 1 ст. 6 Конвенції прямо зазначено, що кожен має право на розгляд справи судом, встановленим законом. Термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом.
   Основними критеріями, якими керується ЄСПЛ щодо визначення органу «судом» у розумінні статті 6 Конвенції є: 1) здатність ухвалювати обов’язкові для виконання рішення; 2) обов’язкова законодавча регламентація функціонування та діяльності «суду»; 3) наявність встановленої законом функції щодо розгляду юридично значимих питань; 4) гарантованість незалежності від державної виконавчої влади та інших учасників справи.
   Європейський суд з прав людини досить вимогливо підходить і до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність.    Практика Європейського суду з прав людини в першу чергу виходить з презумпції незалежності судів. Незалежність розуміється як здатність суду розглядати справу та ухвалювати рішення, не перебуваючи при цьому у будь-якій залежності від волі сторін чи органів державної влади. Принцип безсторонності передбачає відсутність у судді особистої заінтересованості у справі та спроможності виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує справу незалежно, підпорядковуючись виключно закону.
Право на справедливий судовий розгляд є процесуальним правом кожної людини, чиї права порушені, не визнані чи оспорюються. Суть цього права полягає в тому, що, по-перше, воно є правом для захисту інших прав, а по-друге, це право має власну самодостатню цінність як складовий елемент принципу верховенства права.

   Відтак, застосовуючи складовий елемент принципу верховенства права «право на справедливий суд» Третій апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 9 липня 2024 року у справі № 160/28859/23 визнав протиправною бездіяльність Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Відповідача) щодо ненадання Філіпенку Олександру Сергійовичу (Позивачу) відповіді на його запит від 10.06.2023 та зобов’язав відповідача надати позивачу відповідь на запит від 10.06.2023 у спосіб, зазначений у запиті.

 

ХРОНОЛОГІЯ ВСІХ ЗАПИТІВ на ПУБЛІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ, які ПОДАВАЛИСЯ до ВІДПОВІДАЧА:

 

   Отже, мною неодноразово направлялися інформаційні запити з вимогою на отримання завірених належним чином копій установчих документів не тільки до Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (запит від 07 січня 2023 року), Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (запит від 22 березня 2023 року та запит від 10 червня 2023 року), а й до Міністерства оборони України (запит від 12 червня 2023 року). Але, слід зазначити, що змістовних відповідей, а тим більше копій запитуваних документів від відповідних ТЦК та СП, Я, так, і не отримав.

   Дана обставина, а також відсутність інформації про установи з назвами «Центрально-Чечелівський об'єднаний районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки» (не має коду ЄДРПОУ) та «Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки» (з наявним кодом ЄДРПОУ: 08353525) в відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДРПОУ), наштовхують на небезпідставні сумніви щодо легального перебування і діяльності зазначених установ на території України, під час воєнного стану.

 

   З цього приводу також слід наголосити, що відомості про зазначені вище установи також відсутні і в реєстраційних відомостях в розділі «дані про відокремлені підрозділи юридичної особи» самої юридичної особи (приватного права - суб’єкта господарювання) з назвою «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ», яка, в свою чергу є правонаступником наступних юридичних осіб, а саме:

ЗАХІДНЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ (ЄДРПОУ: 24982002);

ПІВДЕННЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ (ЄДРПОУ: 24981994);

СХІДНЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ (ЄДРПОУ: 26614946).

   Отже, питання правосуб’єктності одного і того ж Відповідача по двом цивільним і одній адміністративній справам (детально – нижче по тексту) мало б бути досліджено більш ретельно, з огляду на приєднані мною копії відповідних документів і запитів на публічну інформацію, які залишилися без відповідей. А також з огляду на ті суперечливі відомості, які були долучені мною до матеріалів даних справ, про вказані вище установи.

   Так в запиті на інформацію від 07 січня 2023 року до Центрально-Чечелівського ОРТЦК та СП для встановлення конституційної правосуб’єктності у самої установи та на підтвердження повноважень службових і посадових осіб, які діють від імені та в інтересах зазначеної установи (трекінг відправлення Укрпошта від 09.01.2023, № 4905506378840 – відправлення вручено особисто - 13.01.2023).

   Відтак, в своєму запиті на публічну інформацію, я, ВИМАГАВ:

1. Надати завірену належним чином фотокопію Розпорядчого акту (ЗАКОНУ) про утворення Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як орган/установу державної влади в Україні;

2. Надати завірену належним чином фотокопію Наказу про призначення начальником Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підполковника Міщенка Володимира Володимировича;

3. Надати завірену належним чином фотокопію Наказу про призначення на посаду офіцера відділення ОБССЗ Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки старшого лейтенанта Велієва Хасара Сафаралійовича;

4. Надати посилання на нормативно-правовий акт (ЗАКОН), яким визначені військові і спеціальні звання відповідно до статті 92 Конституції України;

5. Надати завірену належним чином фотокопію Положення, яким регулюється діяльність Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

6. Надати завірену належним чином фотокопію Посадової інструкції, якою регулюється діяльність посадових і службових осіб Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

7. Надати відомості про нормативно-правовий акт (ЗАКОН), яким встановлено право працівників Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки розглядати і виносити рішення (постанови) в справах про адміністративні правопорушення;

8.  Надати завірені належним чином фотокопії супровідних документів, якими уповноважувались дії працівників Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в робочий час на перевірку документів у осіб поза межами будівлі Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, розташованого за адресою: місто Дніпро, вулиця Шмідта, 16;

9.  Надати відомості про конкретну норму нормативно-правового акту (ЗАКОНУ), яким визначено право працівників ТЦК та СП вчиняти перевірку документів поза межами будівель/споруд, в яких розміщені відповідні ТЦК та СП;

10.  Надати відомості про конкретну норму нормативно-правового акту (ЗАКОНУ), якою визначено статус Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як режимного об’єкту;

11.  Надати достовірні відомості щодо того, ким, коли і на підставі чого була замовлена і виготовлена гербова печатка Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 

12. Відповідь на даний запит надати впродовж встановленого відповідним законом строку (п'ять днів), листом, на мою домашню адресу: 49055, м. Дніпро.

   Зауважу, що відповіді, на зазначений запит, я, так, і не отримав.

   В продубльованому запиті на публічну інформацію задля підтвердження правосуб’єктності (правоздатності, дієздатності і деліктоздатності) належного відповідача та встановлення повноважень осіб, які можуть діяти від імені та в інтересах відповідної «юридичної особи публічного права» (як дослівно зазначено в постанові КМУ від 23 лютого 2022 року № 154 «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки»), в запиті на інформацію від 22 березня 2023 року та від 10 червня 2023 року до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (трекінг відправлення Укрпошта від 09.01.2023, № 490550636279 – відправлення вручено за довіреністю - 23.03.2023), я, ВИМАГАВ:

1. Надати повну, змістовну відповідь на мій попередній інформаційний запит, направлений 07 січня 2023 року до Центрально-Чечелівського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, і отриманого даною установою відповідно трекінга Укрпошти;

2. На виконання норми прямої дії пункту 12 частини першої статті 92. Конституції України (документ: 254к/96-ВР), згідно якої «Виключно законами України визначаються, зокрема, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики», - надати завірену належним чином фотокопію Розпорядчого акту (ЗАКОНУ) про утворення юридичної особи публічного права – установи з назвою «Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки»;

3.  На виконання норми прямої дії пункту 17 частини першої статті 92. Конституції України (документ: 254к/96-ВР), згідно якої «Виключно законами України визначаються, зокрема, основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку», - надати достовірну інформацію у вигляді посилання на відповідний чинний Закон України «Про організацію Збройних Сил України»;

4.   На виконання норми прямої дії пункту 18 частини першої статті 92. Конституції України (документ: 254к/96-ВР), згідно якої «Виключно законами України визначаються, зокрема, правовий режим державного кордону», - надати достовірну інформацію у вигляді посилання на відповідний чинний Закон України «Про правовий режим державного кордону»;

5.   На виконання норми прямої дії пункту 2 частини другої статті 92. Конституції України (документ: 254к/96-ВР), згідно якої «Виключно законами України встановлюються, зокрема, порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України», - надати достовірну інформацію у вигляді посилання на відповідні чинні Закони України «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав» та «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України»;

6.   На виконання норми прямої дії пункту 4 частини другої статті 92. Конституції України (документ: 254к/96-ВР), згідно якої «Виключно законами України встановлюються, зокрема, порядок використання і захисту державних символів», - надати достовірну інформацію у вигляді посилання на відповідний чинний Закон України «Про порядок використання і захисту державних символів»;

7.   На виконання норми прямої дії пункту 5 частини другої статті 92. Конституції України (документ: 254к/96-ВР), згідно якої «Виключно законами України встановлюються, зокрема, державні нагороди», - надати достовірну інформацію у вигляді посилання на відповідний чинний Закон України «Про державні нагороди»;

8.   На виконання норми прямої дії пункту 6 частини другої статті 92. Конституції України (документ: 254к/96-ВР), згідно якої «Виключно законами України встановлюються, зокрема, військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання», - надати достовірну інформацію у вигляді посилання на відповідний чинний Закон України «Про військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання»;

9.   На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» і норми прямої дії частини третьої статті 20. Конституції України (документ: 254к/96-ВР), згідно якої «Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України», - надати зразок власного бланка і зразок відбитку гербової печатки установи з назвою «Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки»; 

10. Відповідь на даний запит надати впродовж встановленого відповідним законом строку (п'ять днів), листом, на мою домашню адресу: 49055, м. Дніпро та в електронному вигляді на мою електронну адресу e-mail: svf2011@ukr.net. 

   Даний запит мною було сформовано і направлено до відповідного розпорядника інформації (Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки), з огляду на суперечливі відомості, які містяться в офіційному витягу з ЄДРПОУ від 17.02.2023 року (код 182052780030) про юридичну особу з кодом ЄДРПОУ: 08353525 та назвою «Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки». Адже на момент формування даного витягу (від 17.02.2023 10:20:28) «в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів (про зазначену юридичну особу) не знайдено».

   З огляду на викладене вище вважаю, що мої виважено обґрунтовані запити на публічну інформацію в обставинах, що склалися через спровоковані, протиправні дії працівників зазначених вище установ, є доречними і обов’язковими в умовах розгляду спірних питань в судових провадженнях. А ігнорування моїх законних звернень через письмові запити, - є грубим порушенням посадовими/службовими особами чинного законодавства і моїх конституційних прав і свобод.

   Відтак, в своєму третьому запиті на публічну інформацію від 10 червня 2024 року я, зокрема зауважував, що 10 квітня 2023 року мною було подано позовну заяву до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про відшкодування моральної шкоди.

   Натомість ухвалою судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська Казака С. Ю. від 12 квітня 2023 року цивільну справу за позовом Філіпенка Олександра Сергійовича до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про відшкодування моральної шкоди, було постановлено передати на розгляд за підсудністю до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська. Та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 04 травня 2023 року фактично справу передано 05 травня 2023 року до провадження судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Чудопалової С. В. (Справа № 203/1882/23; Провадження № 2/204/2220/23).

   В своїй позовній заяві крім сформульованих мною позовних вимог, я, зокрема клопотав до суду, про необхідність витребування установчих документів юридичної особи з назвою «Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки», а також клопотав про встановлення повноважень її посадових/службових осіб. 

   Адже відповідно до положень частини другої статті 81. Цивільного кодексу України (документ № 435-IV від 16 січня 2003 року) (далі – Кодекс) встановлено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

   Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

   Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

   Частиною третьою статті 81 встановлено, що цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

   Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та ЗАКОНОМ.

   Натомість відповідно до абзацу першого і другого Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі – Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі – ТЦК та СП) є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. 

   Згідно абзацу першого пункту 3 Положення ТЦК та СП очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки

   З огляду на положення абзацу другого і третього пункту 3 Положення ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.

   Районні ТЦК та СП як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

   Відповідно до абзаців пункту 7 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

   Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя.

   З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

   Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя.

   Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

   З огляду на наведене вище слід зауважити, що відповідно до положень статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

   Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

   Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

   Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

   Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

   Таке ретельне дослідження правосуб’єктності відповідача було спровоковано протиправними діями останнього, що вже знайшло своє відображення у висновках і рішеннях відповідних судових інстанцій (більш детально – нижче по тексту).

   Адже про установи з назвами «ЦЕНТРАЛЬНО-ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ ОБ'ЄДНАНИЙ РАЙОННИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ» (код ЄДРПОУ: 09834296) та «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ» (код ЄДРПОУ: 08353525) відсутні будь-які відомості щодо утворення їх відповідним ЗАКОНОМ, а також будь-які реєстраційні данні у відповідних реєстрах в той час, коли зазначені злочинні організації активно (а часом, агресивно) емітують притаманні виключно державним органам функції військового управління та забезпечення виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, грубо порушуючи права і свободи людини і громадянина.

   Як показав подальший системний аналіз «легалізація» даних не утворених ЗАКОНОМ відповідно до положень пункту 12, 17 частини першої статті 92 Конституції України та не зареєстрованих у реєстрі (ЄДРПОУ - ЄДР) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, як органів військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, - красномовно свідчить про грубе порушення норм прямої дії Основного закону (Конституції України). А відповідно, й констатує факт повалення конституційного ладу.

   Отже, очевидним є факт порушення норм прямої дії чинної Конституції України, що свідчить про незаконність (у відсутність закону) організації і діяльності зазначених вище юридичних осіб, не утворених ЗАКОНОМ та не зареєстрованих в ЄДР.

   В своєму Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить  статтям 1,  3,  6,  8,  19,  64  Конституції України.

   В своєму іншому Рішенні від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 Конституційний Суд України зазначає, що Верховна Рада України  визначена  в  статті  75  Конституції України (254к/96-ВР) парламентом - єдиним  органом  законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.

   Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної  влади,  який  відповідно до частини першої статті 76   Конституції   України (254к/96-ВР) складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України - громадян України, обраних на основі загального, рівного і прямого  виборчого права шляхом  таємного  голосування  строком на чотири роки. Формування шляхом прямих виборів і функціонування на засадах  колегіальності забезпечують Верховній Раді України характер представницького органу.

   Слід зауважити, що в абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини свого Рішення від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 6 Конституції України, закріплюючи одну з найважливіши засад правової держави – принцип поділу влади, одночасно визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Ця вимога проводиться також у частині другій статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи  державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України.

   Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. До її найголовніших і, по суті, виключних повноважень належить прийняття законів (пункт 3 частини першої  статті  85  Конституції України). Стаття 92 Конституції України закріплює перелік найважливіших питань, які визначаються або встановлюються виключно законами. Це цілком відповідає принципу пріоритетності закону в системі нормативно-правових актів України.

   Натомість повноваження Кабінету Міністрів України, на відміну від повноважень Верховної Ради України і Президента України, можуть визначатись не лише Конституцією України, а й законами України. Відповідно до Конституції України організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України; організація і діяльність органів виконавчої влади визначаються виключно законами України (пункт 12 частини першої статті 92, частина друга статті 120). Водночас будь-яке повноваження Кабінету Міністрів України або іншого органу виконавчої влади не може визначатися законом усупереч конституційним приписам (абзац другий підпункту 3.8 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 1, пункту 2 частини першої статті 4, частини першої, абзаців першого, другого частини другої статті 5, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, тридцять дев’ятого, сорокового частини третьої, частини шостої статті 8 Закону України „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг“ (справа про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) від 13 червня 2019 року № 5-р/2019).

   В своєму Рішенні від 2 грудня 2019 року № 11-р/2019 Конституційний Суд України наголошує, що «рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (абзаци другий, третій, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000)».

   Відтак, проведений мною системний аналіз «легалізації» неутворених законом відповідно до положень пункту 12, 17 частини першої статті 92 Конституції України територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки як органів військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, розпочинається з Указу Президента України від 15 лютого 1994 року № 48/94 «Про Положення про військові комісаріати» скасованого іншим Указом Президента України від 9 жовтня 2001 року № 944/2001 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України».

   Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1235 «Про затвердження Положення про військові комісаріати» було затверджено Положення про військові комісаріати, які не утворювались у відповідності до вимог чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР), але існували де-факто. Дана постанова втратила чинність на підставі постанови КМ № 389 від 03.06.2013.

   Наступною Постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року № 389 «Про затвердження Положення про військові комісаріати» (які ніколи не створювались законом), в найкращих традиціях правового нігілізму, було затверджено Положення про військові комісаріати, яке втратило свою чинність на підставі постанови КМ № 154 від 23.02.2022.  

   Водночас з постановою КМУ № 389 від 03.06.2013 діяла й інша Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року № 1054 «Про затвердження Положення про територіальний центр комплектування військовослужбовцями за контрактом», якою було затверджено відповідне Положення та яке також втратило свою чинність на підставі постанови КМ № 154 від 23.02.2022.     

   Наступною Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 «Про затвердження Положення про територіальний центр комплектування та соціальної підтримки» (яка на сьогодні вважається чинною), вкотре, було затверджено відповідне Положення для так званих «органів військового управління…», які ніколи не утворювалися відповідно до норм прямої дії чинної Конституції України (документ: 254к/96-ВР), але продовжують існувати де-факто, не оформлені де-юре.

   В свою чергу Законом України від 6 грудня 1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України» чітко врегульовано, що органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності.

   Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій по відношенню до цивільного населення, його майна та навколишнього середовища.

   За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу військовослужбовці несуть відповідальність згідно з законом.

   По факту, це все, не виконується.

   Та яким чином, припинили своє існування неутворені законом військові комісаріати, яким на заміну прийшли неутворені законом територіальні центри комплектування та соціальної підтримки?

   Відповідь на дане питання прихована в Законі України від 30 березня 2021 року № 1357-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов’язку та ведення військового обліку», яким внесено зміни і доповнення до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов’язок і військову службу» в наступній редакції, а саме:

«1) у статті 1:

частини сьому і восьму викласти в такій редакції:

"7. Виконання військового обов’язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об’єднані районні), міські (районні у містах, об’єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

8. Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України"».

   Ось так, з повним порушенням конституційних засад, легким рухом руки шулера-кнопкодава неутворені законом військові комісаріати переназвалися у територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

   Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов’язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. <…>
     Здійснення державної влади на засадах її функціонального поділу на законодавчу, виконавчу та судову завдяки визначеній Основним Законом України системі стримувань і противаг забезпечує стабільність конституційного ладу, запобігає узурпації державної влади та узурпації виключного права народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні. <…> (абзаци перший, другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України „Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів“ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

   Викладена вище хронологія утворення територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки свідчить про грубе порушення засад самої Конституції України (документ: 254к/96-ВР), норми якої є нормами прямої дії, а також про грубе порушення зазначених вище висновків з рішень Конституційного Суду України.

   Відсутність конституційної правосуб’єктності (правоздатності, дієздатності і деліктоздатності) у «державних органів», якими вважаються органи військового управління у вигляді територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які, в свою чергу згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 «Про затвердження Положення про територіальний центр комплектування та соціальної підтримки» утворюються, ліквідовуються та реорганізовуються Міноборони (???), - породжує в їхній діяльності принцип більш відомий в кримінальному праві, як доктрина заборони застосування «плодів отруйного дерева». Тобто все, що є похідним від неутвореного законом, - є незаконним!.  

 

ДОКТРИНА ЗАБОРОНИ ЗАСТОСУВАННЯ «ПЛОДІВ ОТРУЙНОГО ДЕРЕВА»:

 

   Як вже наголошувалося вище, Україна взяла на себе зобов’язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) та Протоколах до неї. Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) в національному праві. Зокрема, з огляду на статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі – ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»), суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Крім того, відповідно до статті 2 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» та статті 46 Конвенції держава Україна зобов’язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

   ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» передбачено форми виконання Україною рішень ЄСПЛ, якими констатовано порушення Україною Конвенції, зокрема: вжиття заходів загального характеру; виплата заявнику відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.

   Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в рішенні ЄСПЛ системної проблеми та її першопричини (стаття 13 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»).

   За статтею 10 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішеннях ЄСПЛ.

   Застосування доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева» у практиці ВП ВС простежується в постановах: від 14.11.2018 у справі № 1-96/2007, провадження № 13-13зво18; від 06.02.2019 у справі № 8105004, провадження № 13-49зво18; від 29.04.2020 у справі № 1-305/2009, провадження № 13-97зво19.

   Отже, в контексті наведеного та в продовження сказаного, заявляю/клопочу про необхідність наступного.

 

На виконання частини першої і другої статті 93 ЦПК України про письмове опитування Відповідача як свідка:

 

   Адже частинами першою і другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

   Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

   Пунктом 3 частини першої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

   Відповідно до частини першої статті 93 ЦПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.

   Частиною другою статті 93 ЦПК України встановлено, що учасник справи, якому поставлено питання Позивачем, зобов’язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.

   На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням.

   Враховуючи викладене вище, керуючись п.3 ч.1 ст.43, ч.ч.1, 2 ст.93 ЦПК України, в контексті частини другої статті 68 Конституції України, якою визначено, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, звертаюсь до суду із клопотанням про письмове опитування Відповідача в форматі правознавчої бліц-вікторини, із наданням відповідей на поставлені Позивачем питання виключно «так» чи «ні», стосовно історичних фактів, які мають юридичне значення.

   Отже, чи відомо Відповідачу…

1.              …, про суверену волю Українського народу втілену через результати голосування на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року із затвердження резолютивної частини Акту проголошення незалежності України щодо проголошення незалежності України та створення Самостійної української держави України (скорочено – СУД України)?;

2.              …, що замість затвердженого Верховною Радою України від 24 квітня 1996 року проекту нової Конституції України, винесеного Указом Президента України від 26 червня 1996 року № 467/96 «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України» на всеукраїнський референдум від 25 вересня 1996 року, який (мова про указ) в подальшому було скасовано іншим Указом Президента України від 1 липня 1996 року № 489/96 «Про визнання таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 26 червня 1996 року № 467», - в ніч з 27 на 28 червня 1996 року з порушенням регламенту було прийнято проект нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР), який, в подальшому, не виносився для затвердження на всеукраїнський референдум, а був затверджений нормативно-правовим актом нижчим в ієрархії НПА, аніж Конституція – Законом України від 28 червня 1996 року № 254/96-ВР «Про прийняття Конституції України і введення її в дію»?;

3.              …, що з причини відсутності попереднього опублікування задля публічного обговорення і, в подальшому, невинесення проекту нової Конституції України (документ: 254к/96-ВР) для його (проекту) затвердження через голосування на всеукраїнському референдумі, залишаються «дезактивованими» положення і розділи прийнятого Верховною Радою України проекту Основного закону?;

4.              …, що за наслідками не затвердження нової Конституції України на всеукраїнському референдумі, що також суперечить рішенню Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року № 3-зп (Справа № 1/1909/97), відсутні конституційне громадянство, повноваження у службових і посадових осіб, а також гарантована Конституцією України посадовим особам недоторканість?;

5.              …, що за наслідками не затвердження нової Конституції України на всеукраїнському референдумі, що також суперечить рішенню Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (Справа № 18/183-97), наразі відсутня будь-яка нормативно-правова база, яка б не суперечила прийнятій Верховною Радою України Конституції України (документ: 254к/96-ВР), з огляду на зміст і контекст абзаців самої преамбули (основи) Основного закону?;

6.              …, що у відсутність зазначеної вище нормативно-правової бази залишаються й досі неврегульованими на законодавчому рівні питання щодо визначення виключно ЗАКОНАМИ: основ національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку (згідно п.17 ч.1 ст.92 КУ); правового режиму державного кордону (згідно п.18 ч.1 ст.92 КУ); правового режиму воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації (згідно п.19 ч.1 ст.92 КУ); порядку використання і захисту державних символів (згідно п.4 ч.2 ст.92 КУ); державних нагород (згідно п.5 ч.2 ст.92 КУ); військових звань, дипломатичних рангів та інших спеціальних звань (згідно п.6 ч.2 ст.92 КУ)?;

7.              …, що у відсутність легальної посади і легітимного Президента України стає неможливим виконання пунктів 19 і 20 статті 106 Конституції України, згідно яких Президент України (маючи конституційне громадянство і мандат українського народу) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України?;

8.              …, що у відсутність легального органу законодавчої влади в Україні і його легітимного складу народних обранців-мажоритарників, стає неможливим виконання деяких пунктів частини першої статті 85 Конституції України, і зокрема - прийняття законів (п.3 ч.1 ст.85 КУ), оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (п.9 ч.1 ст.85 КУ), затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України (п.22 ч.1 ст.85 КУ), схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України (п.23 ч.1 ст.85 КУ), встановлення державних символів України (п.24 ч.1 ст.85 КУ), затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації (п.31 ч.1 ст.85 КУ)?;

9.              …, про кримінальну відповідальність встановлену частиною четвертою статті 382 Кримінального кодексу України, що за умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного Суду України передбачена відповідальність у вигляді позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років?;

10.           …, про кримінальну відповідальність встановлену положеннями частини першої статті 109 Кримінального кодексу України (повалення конституційного ладу), яка полягає у вчинені дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також у змові про вчинення таких дій, і за яку передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої?

   Просто: «так» чи «ні»! Чи є «отруйним деревом» сама суть утворення (організації) і діяльності юридичної особи Відповідача? А щодо її (юридичної особи) «плодів» – відповідні висновки, ми зробимо самостійно, без експертів… 

 

ВИКЛАД ОБСТАВИН в ОБГРУНТУВАННЯ ВИМОГ

на виконання пункту 4 і 5 частини 3 статті 175 ЦПК України (виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги):

 

   Справа № 204/493/23 по скасуванню постанови про адміністративне правопорушення

 

   В обґрунтування наведених вище, своїх законних вимог, хочу зазначити, наголошуючи на тривалості немайнових втрат, що 13 січня 2023 року, мною, до Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська, було направлено цивільну позовну заяву (справі № 204/493/23, провадження № 2-а/204/30/23), в якій я, Олександр Сергійович Філіпенко, повідомляв суд про те, що 06 січня 2023 року близько 11 години 00 хвилин, будучи журналістом при виконанні редакційного завдання головного редактора друкованого засобу масової інформації (газети) «Багнет Нації» Сергія Веніаміновича Філіпенка, перебуваючи на перетині вулиць Титова та Новокримської в місті Дніпро (Красногвардійський район у місті Дніпропетровську), мене було незаконно зупинено працівниками Центрально-Чечелівського об’єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі – Центрально-Чечелівський ОРТЦК та СП) з вимогою пред'явити документи, на підтвердження/встановлення особи. Після моєї відмови надати документи особам не уповноваженим для перевірки документів на вулиці (адже дана вимога виходила від трьох осіб у військових одностроях, без присутності з ними працівників Національної поліції), - мене було незаконно доправлено до незаконно утвореного постановою Кабінету Міністрів України Центрально-Чечелівського ОРТЦК та СП, де мене незаконно утримували більше 3 (трьох) годин, здійснюючи на мене моральний та психологічний тиск. Адже в приміщенні, куди мене було доставлено, знаходилося дуже багато осіб зі зброєю, які з притаманною невігласам впевненістю говорили, що зроблять з мене героя, відрядивши мене на «нуль» - в Бахмут або Соледар.

   Зауважу, що дану інформацію я сприйняв виключно, як погрози моєму життю і здоров’ю, що викликало у мене відчуття занепокоєння, тривожності, страху та невпевненості. Крім того, все, це «дійство», відбувалося (06.01.2023) на одинадцятому місяці важкого хронічно-психологічного стану практично кожного українця, що набуло системного загального характеру в умовах позаштатної, ненормальної реальності, від самого початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, в умовах постійних тривожних повідомлень з фронтів і тимчасово окупованих територій, в умовах психологічної напруги від постійних повітряних тривог прифронтової Дніпропетровської області, специфічних умов блекаутів та частих ракетних, масованих обстрілів нашого міста.

   Після тривалого психологічного пресингу з боку присутніх у приміщенні Центрально-Чечелівського ОРТЦК та СП осіб у військових одностроях, на мене (без надання можливості бути присутніми під час складання протоколу і постанови моїх представників за довіреністю – правозахисників від ГО ОПГ «Багнет Нації», а саме: Сергія Веніаміновича Філіпенка та Владислава Віталійовича Акулова) - було складено протокол про адміністративне правопорушення (від 06.01.2023 року, без номера), а згодом складено постанову за справою про адміністративне правопорушення (від 06.01.2023 року, також без номера), за якою на мене, як вже зазначалося вище, було накладено штраф у розмірі 100 (сто) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одну тисячу сімсот) гривень.

   Доповнюючи, зауважу, що наведені мною (Позивачем) та підкріплені документально доводи в справі № 204/493/23 (провадження № 2-а/204/30/23) про те, що: відповідні протокол і постанова (від 06.01.2023 року, б/н, б/н) були складені і постановлені у відсутність Закону України «Про нормативно-правові акти України» (яким визначається ієрархія НПА України); складені і постановлені всупереч положенням пункту 22 частини першої статті 92. Конституції України та рішенню Конституційного Суду України № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року (згідно КУпАП, а не ЗАКОНУ); складені і постановлені всупереч положенням пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України (у відсутність закону про військові і спеціальні звання); складені і постановлені негромадянами, у відсутність конституційного громадянства Самостійної української держави України та всупереч положенням статті 6 Закону України від «Про військовий обов’язок і військову службу»; складені і постановлені у відсутність закону про статус національної валюти (гривні); складені і постановлені у відсутність встановленого відповідним Законом згідно статті 20. Конституції України Державного Герба України; складені і постановлені у відсутність відповідних рахунків конституційних територіальних громад районів у місті Дніпропетровську (Дніпрі) – були судом відхилені та до уваги не бралися.

   Натомість за результатами розгляду моєї позовної заяви до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування відповідної постанови Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки суддею Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Черкезом Д. Л. 15 березня 2023 року в справі № 204/493/23, провадження № 2-а/204/30/23 було ухвалено рішення, згідно якого Суд,

 

В И Р І Ш И В:

   Позовну заяву Філіпенко Олександра Сергійовича до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – задовольнити.

   Постанову за справою про адміністративне правопорушення від 06 січня 2023 року, винесену начальником Центрально-Чечелівського об’єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підполковником Міщенко В.В., про притягнення до адміністративної відповідальності Філіпенко Олександра Сергійовича за ч. 2 ст. 210 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 700,00 грн. – скасувати.

   Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності Філіпенко Олександра Сергійовича за ч. 2 ст. 210 КУпАП – закрити.

   Стягнути з Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. С. Бандери, 16, ЄДРПОУ - 08353525) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Філіпенко Олександра Сергійовича, 13 жовтня 1990 року народження (місце проживання: 49055, м. Дніпро) судовий збір у розмірі 536,80 грн. (п’ятсот тридцять шість гривень, 80 копійок).

 

Справа № 203/1882/23 по відшкодуванню моральної і матеріальної шкоди

 

   Своєю ухвалою від 25 жовтня 2023 року колегія суддів Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Никифоряка Л. П., суддів - Гапонова А.В. і Новікової Г.В.

 

ПОСТАНОВИВ:

 

   Апеляційну скаргу Філіпенка Олександра Сергійовича задовольнити частково.

   Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 13 липня 2023 року скасувати.

   Позовні вимоги Філіпенка Олександра Сергійовича  до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями посадової особи задовольнити частково.

   Стягнути з Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь Філіпенка Олександра Сергійовича моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн.

   У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

   Стягнути з Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь Філіпенка Олександра Сергійовича судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 355,00 грн.

 

Справа № 160/28859/23 про відновлення права на отримання публічної інформації

 

   Своєю постановою від 9 липня 2024 року колегією суддів Третього апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді – Семененка Я. В., суддів – Бишевської Н. А. та Добродняк І. Ю. суд, зокрема,

ПОСТАНОВИВ:

   Апеляційну скаргу Філіпенка Олександра Сергійовича – задовольнити частково.

   Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі № 160/28859/23 – скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

   Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненадання Філіпенку Олександру Сергійовичу відповіді на його запит від 10.06.2023.

   Зобов’язати Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки надати Філіпенку Олександру Сергійовичу відповідь на запит від 10.06.2023 у спосіб, зазначений у запиті.

   Тобто, фактично, наведеними вище рішеннями судів (№ 204/493/23, № 203/1882/23, № 160/28859/23) доведена системна протиправність дій та бездіяльності відповідача, а також порушення ним (відповідачем) принципів верховенства права і ігнорування конституційних прав і свобод конкретного громадянина (Позивача).

   В свою чергу Конституційний Суд України наголосив, що людську гідність необхідно трактувати як право, гарантоване статтею 28 Конституції України, і як конституційну цінність, яка наповнює сенсом людське буття, є фундаментом для усіх інших конституційних прав, мірилом визначення їх сутності та критерієм допустимості можливих обмежень таких прав. Наведене опосередковано підтверджується унікальним значенням людської гідності в Конституції України, за якою, зокрема, людина її життя і здоров’я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (стаття 21); кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68).

(абзац шостий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини)
     Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу І Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76‒VIII від 22 травня 2018 року № 5-р/2018

   Людина є скарбом Природи, звідки й походять притаманні людині за народженням права і свободи, тобто ті, що природні. Людська гідність як джерело всіх прав і свобод людини та їх основа є однією із засадничих цінностей українського конституційного ладу. Із статті 3 Конституції України випливає обов’язок держави забезпечувати охорону та захист людської гідності. Такий обов’язок покладено на всіх суб’єктів публічної влади. Верховна Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як природної цінності. Своєю чергою, суди мають тлумачити юридичні норми так, щоб під час їх застосування це ні в якому випадку не завдавало шкоди людській гідності.
     (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)

   Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 у справі за конституційними скаргами Крупка Дмитра Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81, частини першої статті 82 Кримінального кодексу України, Костіна Володимира Володимировича, Мельниченка Олександра Степановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 82 Кримінального кодексу України та за конституційною скаргою Гогіна Віктора Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81 Кримінального кодексу України (справа про перегляд вироку особі, караній на довічне позбавлення волі)

 

   Тобто з наведеного, вбачається, що фактична тривалість немайнових втрат Позивача починається з 6 січня 2023 року та продовжується по теперішній час. А також очевидним є й масштаб докладених Позивачем додаткових матеріальних, інтелектуальних і організаційних зусиль для фактичної перебудови звичного розпорядку свого життя, задля поновлення своїх порушених прав і свобод. І, все це, продовжується тільки по причині складеного 6 січня 2023 року незаконного, та згодом скасованого індивідуального акту (постанови), занизької юридичної якості.

   Узагальнюючи контекст всього наведеного вище слід зауважити, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави (а в даному випадку мова йде про індивідуальні акти, що були оскаржені – протокол і постанову), повинен характеризуватися якістю, щоб виключити будь-який ризик свавілля. Саме тому при оцінці всіх обставин суд має застосовувати критерій «якість закону» та керуватися принципом «суд знає закони».

 

КРИТЕРІЙ «ЯКІСТЬ ЗАКОНУ» ЯК ГАРАНТІЯ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ НАЙБІЛЬШ СПРИЯТЛИВОГО ДЛЯ ЗАЯВНИКА ТЛУМАЧЕННЯ ЗАКОНУ

 

   З огляду на наведене слід зазначити, що у практиці вирішення публічно-правових спорів актуальним залишається питання застосування критерію «якість закону».

   Досліджуючи поняття «якість закону» як складову принципу верховенства права та гарантію застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону, передусім слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов’язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).

   Стосовно критерію «якість закону» у пунктах 11 та 75 Висновку № 11 (2008) Консультативної Ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» зазначено про те, що до числа зовнішніх показників, від яких залежить якість судового рішення, відноситься якість законів, прийнятих законодавчими органами (зокрема, досконалість написання проєктів законів або чіткість у змісті законів, а також відсутність порушень процесуальних правил).

   Як зазначено у спеціальному Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою «Мірило правовладдя» («Rule of law checklist», розроблене і затверджене на 106-й пленарній сесії 11–12 березня 2016 року), поняття «право» (law) охоплює не лише конституції, міжнародне право, статутне право та підзаконні акти, а й також – де доречно – суддєстворене право (judge-made law), як-то норми загального права, всі з яких є зобов’язальної природи. Будь-який припис права має бути доступним і передбачуваним (рішення ЄСПЛ у справах «Achour v. France», заява № 67335/01, п. 42; «Kononov v. Latvia» [ВП], заява № 36376/04, п 185).

   Крім того, Венеційська Комісія виходить з того, що перешкоди для дієвого виконання приписів актів права можуть виникати не лише внаслідок незаконної чи недбалої дії з боку органів влади, але й через те, що якість законодавства унеможливлює таке виконання. Тому надзвичайно важливим є те, щоб ще до ухвалення приписів актів права було здійснено їх оцінювання на предмет можливості їх практичного виконання, а також щоб мала місце перевірка вже після їх ухвалення на предмет того, чи їх може бути застосовано або ж чи їх застосовано в дієвий спосіб. Це означає, що коли йдеться про правовладдя, то має здійснюватись оцінювання законодавства ex ante та ex post. Ідея правовладдя передбачає систему чітких та передбачуваних приписів права, відповідно до яких кожному належить право на ставлення до нього з боку всіх суб’єктів ухвалення рішень на основі гідності, рівності й розумності та відповідно до приписів права.

   У Доповіді Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (the Rule of Law), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року) встановлено таке: Венеціанська комісія, взявши за основу визначення принципу верховенства права, дане Т. Бінгемом, дійшла висновку про існування сьогодні консенсусу щодо наступних необхідних складових верховенства права: законність (у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес ухвалення законів), правова визначеність, заборона сваволі, доступ до правосуддя (забезпечується незалежними і неупередженими судами), дотримання прав людини, недискримінація і рівність перед законом (п. 21); у рамках Організації Об’єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002–2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, наприклад, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. (п. 24); верховенство права містить вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв’язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов’язків, так і тих, що обумовлені національним правом (п. 37).

   Також у цій Доповіді, розкриваючи поняття «юридична визначеність» (legal certainty), наголошується на тому, що принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права, а також і для плідності бізнесової діяльності, із тим, щоб генерувати розвиток та економічний поступ; аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним; вона також зобов’язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед (до його застосування) та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (п. 44).

   Як зазначено у згадуваному Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою «Мірило правовладдя» («Rule of law checklist», розроблене і затверджене на 106-й пленарній сесії 11–12 березня 2016 року), «передбачуваність» означає не лише те, що приписи акта права мають бути проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачуваними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб’єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними».

   Таким чином компетентність, незалежність та неупередженість судових органів та їхніх рішень має велике значення для виконання судами своєї ролі з підтримки конституціоналізму та правопорядку.

   Підсумовуючи наведене вище Європейський суд з прав людина в своєму рішення від 14 жовтня 2010 року в справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) наголосив, що говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (<…>), № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І) (п. 51).

   Суд визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V).

   Отже, вирішення колізій, невизначеностей і неврегульованостей норм внутрішнього законодавства завжди має тлумачитися на користь особи.

   На думку Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C. G. Та інші проти Болгарії» («C.G. and others v.Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

   У рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) вказано, що: «поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

   З огляду на зазначене слід констатувати, що імперативні норми статті 19. Конституції України достатньо чітко визначають правовий порядок в Україні, який ґрунтується виключно на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в свою чергу, а також їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Гарантією виконання зазначених приписів і не допущення жодних відхилень від вичерпного переліку прав і обов’язків посадових осіб, покликана також імперативна норма статті 56. Конституції України, яка спрямована на відшкодування КОЖНОМУ (чиї права були порушені, та що вже є доведено судом) за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень».

   Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

   Керуючись положеннями частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

   Крім того, керуючись положеннями частини другої статті 55. Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

   Отже, повертаючись до резолютивної частини постанови від 9 липня 2024 року (яка не була оскаржена відповідачем у касаційному порядку) колегія суддів Третього апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді – Семененка Я. В., суддів – Бишевської Н. А. та Добродняк І. Ю., всебічно дослідивши всі обставини справи, чітко резюмувала: «Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненадання Філіпенку Олександру Сергійовичу відповіді на його запит від 10.06.2023.

   Зобов’язати Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки надати Філіпенку Олександру Сергійовичу відповідь на запит від 10.06.2023 у спосіб, зазначений у запиті».

   Тобто, фактично, неоскаржене рішення суду є констатацією доведеності критерією оцінки бездіяльності державного органу (протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень), що має зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій (надання публічної інформації) на користь заінтересованої особи, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції саме цього суб`єкта владних повноважень, та які були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

   Зазначеним рішенням суду є доведеними конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані. Крім того, у зазначеному рішенні суд всебічно встановив юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів позивача.

   З огляду на наведене вище ВИЗНАЧАЮ НАСТУПНЕ:

 

1) ВИМОГА ЩОДО ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ ЗАВДАНОЇ МАТЕРІАЛЬНОЇ ШКОДИ:

 

   Відповідно до пункту 10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

   Частиною першою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

   Пунктами 1 і 2 частини другої статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

   Реальними збитками в даному випадку можна визначити суму судового збору, який було сплачено на вимогу судів для розгляду адміністративного позову в першій та апеляційній інстанціях по адміністративній справі № 160/28859/23, а саме:

-       Перша інстанція - оплата судового збору у розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три) гривні (шістдесят) копійок (копія підтвердження платежу – додається);

-       Апеляційна інстанція -  оплата судового збору у розмірі 1610,40 (одна тисяча шістсот десять) гривень (сорок) копійок (копія підтвердження платежу – додається).

   Всього сума завданої матеріальної шкоди складає: 1073,6 + 1610,4 = 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривень.

 

2) ВИМОГА ЩОДО ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ ЗАВДАНОЇ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ:

 

   Згідно пункту 2 і 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

   Подаючи даний позов до суду з вимогою відшкодування моральної шкоди Я (Позивач), в першу чергу, керуюсь визначенням наданим Верховним судом України у п.3 постанови пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, де під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

   Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

-       наявність такої шкоди,

-       протиправність діяння її заподіювача,

-       наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та

-       вини останнього в її заподіянні.

   Лише  наявність та доведеністю всіх 4 елементів такої типової для правопорушення формули дає право на відшкодування моральної шкоди.

   Відтак, якщо розглядати питання завданої моральної шкоди через призьму симбіозу загальних підстав цивільно-правової відповідальності, всіх 4 елементів такої типової для правопорушення формули та фактично встановлених і зафіксованих обставин які знайшли своє вираження в попередніх рішеннях судів (по справам: № 204/493/23, № 203/1882/23, № 160/28859/23) - встановленим фактом наявності завданої моральної (немайнової) шкоди відповідачем (Дніпропетровським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки), а також доведеної «протиправності діяння її заподіювачем» та «вини останнього в її заподіянні», - є неоскаржені Відповідачем висновки в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2024 року (справа № 160/28859/23). 

   З огляду на викладену вище хронологію дій і подій, які передували зверненню до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська з позовною заявою, слід розуміти масштаб докладених Позивачем додаткових інтелектуальних і організаційних зусиль для фактичної перебудови звичного розпорядку свого життя задля поновлення своїх порушених прав і свобод, через завдані приниження моїй честі і гідності під час незаконних дій та вчинення морального і психологічного тиску, з боку конкретно встановлених службових/посадових осіб Дніпропетровського ОТЦК та СП.

   Згодом, Позивач вдруге був змушений звертатись до суду з цивільним позовом задля встановлення справедливої сатисфакції після факту брутального порушення честі і гідності, що вимагало, на той час, додаткових зусиль і витрат дорогоцінного життєвого часу. І це, відбувалося лише через легковірне прийняття посадовою особою завідомо незаконного рішення. Саме такі незаконні дії службових і посадових осіб посилюють усвідомлення безладдя, безвладдя та безкарності у системі органів державної влади, а також сприяють підриву авторитету та репутації державної влади в очах того, хто постраждав від подібних принижень.

   Доповнюючи слід констатувати, що і втретє Позивач звертався до адміністративного суду для оскарження бездіяльності суб’єкта державної влади, адже не з’ясованим залишилося питання його правосуб’єктності.

   За цих обставин слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. А крім того, як вже зазначалося вище, згідно Статуту ВООЗ - здоров'я є станом повного фізичного, душевного та соціального добробуту, а не лише відсутністю хвороб та фізичних дефектів. Отже, сьогодні, важко зпрогнозувати подальші наслідки погіршення здоров’я Позивача через системне порушення його конституційних прав і свобод, з боку органів державної влади, їх службових/посадових осіб. Адже накопичення негативних емоцій (емоційне вигорання) від не правових (часом - протиправних) правовідносин з державними органами і установами, може стати причиною непрогнозованого погіршення стану здоров’я у будь-який час.

 

З ПРАКТИКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

 

   Як вже зазначалося вище, частинами 5 і 6 статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

   У своїй постанові ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц зробила висновок про те, як визначати розмір моральної шкоди: суд визначає його залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

   У постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц ВП ВС зробила висновок щодо застосування норм права: відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб’єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

   Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

   Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

   Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб’єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).

   У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується – обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) (п. 57).

   Також ВС підкреслив, що у постанові від 15.08.2019 у справі № 823/782/16 Верховний Суд зробив висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчиненню суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

   Водночас моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодовувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної школи не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

   Враховуючи наведене вище слід розуміти, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, слід звернути увагу на рішення Верховного Суду України у справі № 6-28008св10 від 13.07.2011 р.: «Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватна дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз».

   Крім того, в будь-якому випадку суд не може зобов’язувати Позивача доводити душевні страждання, оскільки відповідно до правового висновку ВСУ у справі № 6-1435цс17 від 27.09.2017 року, відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов’язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України (ст. 56 Конституції). Відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

   В контексті наведеного слід зазначити, що компетентні органи державної влади держави Україна повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю і дотримуватись статті 19 Конституції України. Суд не обмежений доводами та вимогами позовної заяви, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Щодо можливого посилання відповідача на виключну правову проблему в питанні самостійного встановлення цивільними судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду визначає, що цивільний суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (рішення Великої Палати Верховного Суду в справі № 924/1473/15).

   Відповідно до чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Крім того, суд не вправі трактувати закон «розширено» і «не формально», оскільки є велика різниця між тим, що законодавець запровадив і тим, що хтось думає про те, що законодавець запровадив, оскільки якщо чогось в законі немає-то слід вважати, що його немає навмисно. Судові рішення мають бути якісними, послідовними, узгодженими і відповідати всім Законам логіки.

   Суд покликаний забезпечувати права людини та у своєму рішенні має продемонструвати розуміння нормативних приписів в обставинах конкретної справи/казуальне тлумачення, оскільки будь-яке судове рішення не може бути «шаблоном» для вирішення будь-яких справ безвідносно до встановлених у них фактів, суті спірних право відносин і змісту позовних вимог. Окрім цього, суд має приймати рішення в точній відповідності до тексту Конституції України та діючого законодавства держави Україна та зобов’язаний застосовувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (ПОСТАНОВА в справі № 11-586сап19 Великої Палати Верховного Суду).

   Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини, а спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

   Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянувши справу від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 (адміністративне провадження № К/9901/17533/18) про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, дійшов висновку, що відшкодування моральної шкоди є загальноприйнятою практикою Європейського суду з прав людини.

   У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв’язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

   Право на відшкодування моральної шкоди з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б останнього вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

   В даному випадку беззаперечним фактом завданої мені (Позивачу) моральної шкоди є продовження судових тяжб, з метою встановлення і з’ясування всіх спірних питань (і в першу чергу конституційної правосуб’єктності відповідача). А також, адекватного відшкодування компенсації (справедливої сатисфакції) за приниження честі і гідності, завданих моральних переживань, яких Я, зазнав у зв’язку з протиправною бездіяльністю службових/посадових осіб суб’єкта владних повноважень -  Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що призвели до настання інших негативних наслідків, а саме: душевного болю, відчуття тривоги, панічного страху, занепокоєння, емоційних стресів, певного розчарування, відчуття несправедливості, тривалої невизначеності, невпевненості, порушення сну і погіршення апетиту. Але, в той же час обов'язок доказування правомірності завданих негативних наслідків протиправною бездіяльністю, покладається виключно на Відповідача (згідно ч.2 ст.77 КАС України), з урахуванням принципу презумпції спричинення моральної шкоди незаконним рішенням, протиправною діяльністю чи бездіяльністю відповідного органу Державної влади чи особою, яка діє від імені органу Державної влади (з огляду на практику ЄСПЛ).

 

З ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

 

   Частиною першою статті 9. Конституції України (254-к/96-ВР) закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

   Відповідно до положень частини 1 і 2 статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

   Крім того, частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (документ: 995_004 – «Європейська конвенція з прав людини») та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права.

   У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

   З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких  наслідків у вигляді погіршення здоров’я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.

   Оцінка рівня моральної шкоди залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров’я потерпілого. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача — органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується — обов’язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

   Так у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові (або немайнові) права, органи державної влади чи місцевого самоврядування повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на органи державної влади чи місцевого самоврядування покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

   В свою чергу статтею 41 «Справедлива сатисфакція» Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) (ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97) визначено, що якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або Протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

   З практики Європейського суду з прав людини як джерела права. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де Суд послався на своє рішення у справі Бурдова № 2, де вказано наступне : «Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Тобто випливає висновок, що «сам  лише  факт  правопорушення  має  своїм наслідком спричинення моральної шкоди».
   Тобто, практика ЄСПЛ і положення ст. 41 Конвенції вказують на те, що в разі порушення прав через протиправну діяльність чи бездіяльність органу або посадової особи, які діють від імені Держави, виникає презумпція спричинення моральної шкоди незаконним рішенням, протиправною діяльністю чи бездіяльністю відповідного органу Державної влади чи особою, яка діє від імені органу Державної влади.

   Враховуючи зазначене вище в контексті презумпції ст. 41 Конвенції, можна ствердно констатувати про факт порушення прав Позивача, що раніше вже доведено в суді та зафіксовано в наведених вище судових рішеннях. Та саме цей факт і є неспростовним, вже доведеним доказом спричинення моральної шкоди відповідачем позивачу, в понятті презумпції ст. 41 Конвенції, з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

   Відповідно до ст. 276 та 280 ЦК України порушене особисте немайнове право має бути поновлено судом із відшкодуванням моральної шкоди, завданої його порушенням.

   Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

   Стаття 1174 ЦК України застосовується у випадку, коли є відомою конкретна посадова або службова особа органу державної влади або місцевого самоврядуванням, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано шкоди,

   Тобто, в даному конкретному випадку такими встановленими посадовими особами був: офіцер відділення ОБССЗ Центрально-Чечелівського ОРТЦК та СП старший лейтенант Велієв Хасар Сафаралійович та начальник Центрально-Чечелівського ОРТЦК та СП підполковник Міщенко Володимир Володимирович, чиї незаконні дії призвели до заподіяння мені моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі і гідності, стражданнях, тривозі, страху, занепокоєнні, стресі, розчаруванні та відчутті несправедливості, тривалій невизначеності та інших негативних переживаннях, яких я (як Позивач), зазнав внаслідок протиправних дій даних службових/посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень та продовжую зазнавати і дотепер.

   Крім того, наявними і доведеними є й всі 4 елементи типової формули правопорушення, а саме:

-       наявність шкоди - очевидна,

-       протиправність діяння її заподіювача – встановлена судом,

-       наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та

-       вини останнього в її заподіянні – доведена і зафіксована в судових рішеннях.

   Беззаперечним підтвердженням цьому, зокрема, є резолютивна частина постанови від 9 липня 2024 року (яка не була оскаржена відповідачем у касаційному порядку) колегії суддів Третього апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді – Семененка Я. В., суддів – Бишевської Н. А. та Добродняк І. Ю., де всебічно, неупереджено дослідивши всі обставини справи суд зробив відповідні висновки щодо протиправності діяння – протиправної бездіяльності.

   Положеннями частини 4 і 5 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

   Отже, на глибоке переконання Позивача, для відновлення справедливої сатисфакції, моральна шкода за заявлені, завдані страждання та приниження честі і гідності, душевний біль, муку, тривогу, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості та тривалу невизначеність, що мали певні негативні наслідки через мотиви протиправних дій, з огляду на їх інтенсивність, тривалість і повторюваність, має дорівнювати сумі 50 (п’ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що з 1 січня 2024 року становить – 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.

   Тобто, заявлена мною сума моральної шкоди в даній позовній заяві рівняється: 3028 грн. х 50 прож.мін. = 151400 (сто п’ятдесят одна тисяча чотириста) гривень.

«Суд знає закони» або принцип «jura novit curia»

   Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

   При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

   Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

   В свою чергу Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 20 червня 2019 року у справі  № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) дійшов висновку, що: «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 Цивільного кодексу України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».

   Зазначений принцип притаманний не лише національним судам, а й широко застосовується міжнародними судовими інстанціями, як то Європейський суд з прав людини.

   Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що саме суд відповідальний за юридичну кваліфікацію обставин справи (CASE OF GARIB v. THE NETHERLANDS) та не пов’язаний правовими аргументами заявників (CASE OF RADOMILJA AND OTHERS v. CROATIA; CASE OF MOLLA SALI v. GREECE).

   Крім того, ЄСПЛ зазначив, що відсутність чітких підстав для зміни судом правової кваліфікації позову та зроблений внаслідок цього висновок не на користь заявника без надання йому можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації суперечить вимогам Конвенції з прав людини та основоположних свобод стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу, що є порушенням статті 6 (GUSEV v. UKRAINE), а недостатня компенсація моральної шкоди порушує саму Конвенцію («A.G. проти Росії» (заява № 9800/12), справи Yefimenko v. Russia, № 152/04, Butrin v. Russia, № 16179/14, Kolesnikovich v. Russia).

   В свою чергу Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009, робить висновок, що «Суди здійснюють  правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб,  інтересів суспільства і держави. Винесення судом законного, обґрунтованого і справедливого рішення  неможливе  без  проведення ним  всебічного,  повного,  об'єктивного дослідження усіх обставин справи.  При цьому судове рішення повинно базуватись на  принципах верховенства права,  неупередженості,  незалежності,  змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу».

   Враховуючи зазначене Позивач сприятиме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню даної цивільної справи з метою ефективного захисту своїх порушених прав, свобод та інтересів.

НА ВИКОНАННЯ ПУНКТІВ ЧАСТИНИ ТРЕТЬОЇ СТАТТІ 175 і ЧАСТИНИ ЧЕТВЕРТОЇ СТАТТІ 177 ЦПК УКРАЇНИ (ПОЗОВНА ЗАЯВА ПОВИННА МІСТИТИ):

   В порядку п.6 ч.3 ст.175 ЦПК України (відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору) повідомляю, що заходів досудового врегулювання спору не вживалося, адже в противному випадку виставлені до Відповідача самостійною письмовою заявою окремі вимоги, зазначені в даному позові, могли бути невірно тлумаченні іншою стороною, а саме: - виключно в контексті підпадання таких дій під кваліфікацію статті 189 Кримінального кодексу України (вимагання).

   В порядку п.7 ч.3 ст.175 ЦПК України (відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися) повідомляю, що заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви Позивачем не здійснювалося, адже головним доказом і підтвердженням незаконних дій Відповідача є їх доведеність Позивачем у справах: № 204/493/23, № 203/1882/23, № 160/28859/23.

   В порядку п.8 ч.3 ст.175 ЦПК України (перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви) повідомляю, що документи та інші докази подаються разом з позовною заявою в якості пронумерованого додатку (нижче).

   В порядку п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України (попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи) повідомляю, що судові витрати у зв’язку із розглядом даної справи складатимуться виключно з суми судового збору (у випадку, визначення суми судового збору судом).

   В порядку п.10 ч.3 ст.175 ЦПК України (підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав) підтверджую той факт, що мною, – Позивачем (Філіпенко Олександром Сергійовичем), не подавалось жодного іншого позову (позовів) до цього ж Відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

   На виконання положень ч.4 ст.177 ЦПК України (до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону), прошу Суд (за необхідності) встановити суму судового збору, а також надати необхідні банківські реквізити для його оплати.

   Враховуючи викладене вище, керуючись низкою всіх зазначених у даній позовній заяві норм Конституції України та відповідних нормативно-правових актів та міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства України, для відновлення порушених прав і свобод приниженої честі і гідності та встановлення справедливої сатисфакції, звертаюсь до суду і,

 

ПРОШУ:

 

1.              Стягнути з Відповідача («Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки») на користь Позивача (Філіпенко Олександра Сергійовича) суму у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні оплаченого судового збору в адміністративній справі № 160/28859/23, як суму відшкодування завданої матеріальної шкоди, а також суму у розмірі 151400 (сто п’ятдесят одна тисяча чотириста) гривень, як відшкодування завданої приниженням честі і гідності моральної шкоди;

2.              Суму судового збору оплаченого за дану позовну заяву – покласти повністю на Відповідача («Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки»), як повернення суми судових витрат.

 

ДОДАТОК:

 

1.              Копія довіреності на представництво № 608 – на 2 (двох) арк., стор. 1-2;

2.              Копія витягу № 53207598 від 10.07.2024 року про реєстрацію довіреності в Єдиному реєстрі довіреностей – на 2 (двох) арк., стор. 3-4;

3.              Копії підтверджень оплати судового збору в адміністративній справі № 160/28859/23 – на 3 (трьох) арк., стор. 5-7.

 

   Всього в додатку 7 (сім) пронумерованих аркушів.

 

   Позовна заява подається до суду в двох примірниках з додатками (для Суду і Відповідача).     

 

    12 серпня 2024 року

   З повагою, Позивач:  _____________ Олександр Сергійович Філіпенко

 

Представник за довіреністю: ____________________________________ С. В. Філіпенко

Хронологія даного питання: 

В Дніпрі "лютують" терцентри комплектування? Швидка правова допомога вже мчить...

Юлія Щербак: СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ ТЦК та СП. З ким ми маємо справу?

СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА

В Дніпрі ТЦК змушує сплатити штраф на рахунок приватної юрособи

ТЦК не є правонаступниками військоматів, адже останні не утворювались відповідно до КУ

СКАСОВУЄМО ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА-ФАНТОМА – відео 2, ухвала і заява

Суддя Черкез визначив ДніпроОТЦК відповідачем у справі про скасування постанови - ухвала

Суддя Черкез скасував постанову недовоєнкома Дніпра - рішення

Запит до ОТЦК та СП Дніпра. Впевнені, що на часі!

Як притягнути ТЦК-ашників до відповідальності? Через моральну і матеріальну! – позов до суду

Не треба експромтом імпровізувати-декомунізувати… Треба, відповідати за скоєне! – заява про виправлення описок в ухвалах судді

А чи належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра?

Встановлюємо належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра

Встановлення належного відповідача в справі по ТЦК та СП Дніпра

Заява про виправлення описок в ухвалі про виправлення описок в справі по ТЦК та СП Дніпра

Запит до МІНОБОРОНИ через ігнорування звернень ТЦК та СП Дніпра

Через суд звертаємось до ТЦК та СП Дніпра як до свідка)))

«Фігове листя» від МІНОБОРОНИ – відповіді на запит

Як «суддя» стала АДвоКАТом у ДніпроОТЦК та СП – ухвала і рішення Чудопалової С. В.

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 1 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 2 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 3 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 4 і заява

АПЕЛЯЦІЯ по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 5 і заява

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 1 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 2 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 3 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 4 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 5 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 6 + заява з додатками)

Ці зламалися, несіть нових! – відвід колегії ДАС (відео 7 + заява з додатками)

Відвід колегії в справі по ТЦК та СП Дніпра - відео і заява

Суд зобов’язав ТЦК та СП Дніпра відшкодувати моральну і матеріальну шкоду - постанова

Адмінпозов до ТЦК та СП Дніпра щодо ненадання публічної інформації - заява

Відвід судді Луніної О. С. в справі по ТЦК та СП - заява

Перше виконавче провадження на ТЦК та СП Дніпра

Другий відвід судді ДОАС Луніної в справі по ТЦК та СП Дніпра

Держстат і ЄДР про Оболонський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Відхиливши два відводи стала адвокатом у ТЦК - рішення судді ДОАС Луніної О. С.

Апеляція на трансформацію судді на адвоката ТЦК - засновано на реальних подіях))

Апеляція на трансформацію судді у адвоката ТЦК - засновано на реальних подіях))

Залишилось недослідженим судом: воєнний або надзвичайний стан

Залишилось недослідженим судом: НЕКОНСТИТУЦІЙНА ПРИРОДА ТЦК та СП

Заява про злочин на начальника ТЦК та СП в Дніпрі

Скарга слідчому судді щодо невнесення до ЄРДР заяви на ТЦК та СП Дніпра

Витяг з ЄДР про ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСНИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ на 19.03.2024 року

Витяг з ЄДР про ЦЕНТРАЛЬНО-ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ ОБ'ЄДНАНИЙ РАЙОННИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ на 19.03.2024 року

Витяг з ЄДР про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ на 19.03.2024 року

Встановлюємо конституційну правосуб'єктність "судді" Луніної О. С.

Клопотання про приєднання матеріалів до кримінальної справи по ТЦК Дніпра

Це ваша особиста думка...

Я – «ухилянт»! А ви хто!??

Скарга на бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР

Детально про юросіб правонаступником яких виступає МІНОБОРОНИ

Справа по ТЦК: відвід головуючого Семененка Я. В. 07.05.2024 - відео + клопотання + заява

У ВП не видають ЄРДР по ТЦК - викликаємо СОГ

Заява на слідчого через фальшування відомостей в ЄРДР - відео + заява

Невнесення відомостей до ЄРДР - скарга слідчому судді

Запит від «Багнет Нації» щодо закону про мобілізацію

Повторний запит до ВРУ з приводу закону про мобілізацію

Запит до МІН'ЮСТУ щодо закону про мобілізацію

Відповіді від ВРУ, ОПУ і МІН’ЮСТУ щодо закону про мобілізацію

Запит від ГО ОПГ "Багнет Нації" до ТЦК та СП і ВЛК Дніпра

Копія еталонного тексту закону № 3633-ІХ зареєстрованого Мін’юстом

Заборона передачі персоналки до ТЦК та СП - заява до роботодавця

Справа по ТЦК та СП Дніпра: відвід колегії суддів ТААС

Копія еталонного тексту закону № 3696-ІХ (про адмінштрафи для ухилянтів) зареєстрованого Мін’юстом

«Мобілізаційні» постанови КМУ №№ 559, 560 від 16 травня та 565 від 17 травня 2024 року – фотокопії з оригіналів

Судове засідання у справі по ТЦК та СП Дніпра 11.06.2024 - відео

Апеляція скасувала незаконне рішення по ТЦК та СП Дніпра 09.07.2024 - відео і заяви про відвід

Протиправна бездіяльність = четвертий позов до ТЦК та СП Дніпра

Рішення судді Должко С. Р. в публікації: Тисну Вашу руку, пане Суддя!!! ТЦК не є складовою структури ЗСУ – виправдувальний вирок для «ухилянта» від мобілізації

Йдіть в касацію! Апеляція повернула скаргу на вирок судді Должко С. Р. заявникові – ухвала Полтавського апеляційного суду

Яка «хуцпа» оскаржує вирок судді Должка?

«Багнет Нації» в підтримку вироку судді Должка С. Р. – запит до прокуратури

Вирок судді Должко скасували і направили на повторний розгляд в першу інстанцію - неповне відео

Невідповідність Конституції як нововиявлені факти для перегляду справи, з огляду на відповідь Офісу Генпрокурора

Ухвала апеляції на вирок судді Должка С. Р. - текст з ЄДРСР

В касації на апеляцію про скасування вироку судді Должко С. Р., відмовлено - ухвала ВС

Справу "Зінківського ухилянта" призначено на повторний розгляд - ухвала

ДБР «мутить» справу проти судді Должко С. Р.

Микола Гольбін про справу зінківського ухилянта - відео + рішення судів

Читайте також: Функції військоматів перебрали на себе приватні, комерційні установи? - документи

Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»

З переляку, здуру, чи по п’яні: що напідписував яник?

Міноборони як суб’єкт господарювання з кодом ЄДРПОУ: 00034022

Знищення незалежності Держави через неконституційні органи влади – документи свідчать

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО МІН’ЮСТ БРЕШЕ???

Ще трохи, і я зареєструю свій, приватний суд. А краще - міністерство фінансів)))

Тепер «нацгвардійці» Дніпра попереджені, що вони утворені незаконно - документи

Міністерство охорони здоров’я України, як приватне підприємство – документи

УКРАЇНА більше не корпорація?

Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ПОДІЛЬСЬКИЙ РВК станом на 11.01.2023 року

Витяг з ЄДРПОУ про ЮО ДАРНИЦЬКИЙ РТЦК та СП станом на 10.01.2023 року

Закон про кримінальну відповідальність військових - ФІКЦІЯ!!!

ОДНЕ ПИТАННЯ ДО НЕДОВОЄНКОМА

Звернувся із запитом до ТЦК та СП? Отримай повістку)))…

Офіційно - не існує: відомості про Київський міський ТЦК та СП

Висновок Мін’юсту щодо постанови КМУ про ТЦК – «відповідний із зауваженнями в частині невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки»

ФОТОКОПІЯ ПОСТАНОВИ КМУ ПРО ТЦК ТА СП НА САЙТІ «БАГНЕТ НАЦІЇ»

Держстат і ЄДРПОУ про Київський обласний військовий комісаріат

В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від КМУ

В ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від МІНОБОРОНИ

ПОСТАНОВА КМУ ПРО ПОРЯДОК ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ ПРИЗОВНИКІВ, ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ ТА РЕЗЕРВІСТІВ

Волають про спасіння їхніх душ, викрадені ТЦК-ашниками чоловіки. Змушені реагувати…

Уповноважений ВРУ відреагував на дії ТЦК-ашників Дніпра - документ

Про свавілля ТЦК-ашників і правоохоронців у Чернівцях – відео і документи (матеріал оновлюється)

Андрій Карпович про питання правосуб'єктності ТЦК та СП

Військомат… ТЦК… Дивись, не переплутай, Кутузов!

У деяких ТЦК відсутня процесуальна дієздатність – ухвала Верховного Суду

Ще один випадок приховування злочинів ТЦК та СП ЦНАПівцями

Про «родинні зв’язки» МІНОБОРОНИ з ТЦК та СП – витяг з ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Повертаючись до теми ТЦК і повісток – запити і відповіді

ТЦК документів не мають, а повістки вручають – звернення жінки Світлани до Уповноваженого ВРУ з прав людини

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ в "особливий період" ЕПІЗОД 3 частина 1 - відео ГО ОПГ "Багнет Нації Чернівці"

Тисну Вашу руку, пане Суддя!!! ТЦК не є складовою структури ЗСУ – виправдувальний вирок для «ухилянта» від мобілізації

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ в особливий період ЕПІЗОД 3 частини 2 та 3 ВИЗВОЛЕННЯ - відео

Андрій Карпович: ТЦК - незаконне воєнізоване формування ст.260ККУ - відео

Віталій Піковський: лікбез для ТЦКашників - відео

Ярослав Косарев поліція і ТЦК збір персоналки за вигаданих причин - відео 1 і 2

Приклад дистанційної правової допомоги щодо незаконної мобілізації і повісток - відео

Заборонити ТЦК і освітянам маніпуляції з персональними даними – переписка із самозванцями

Відомості з ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ станом на 30.12.2023

На запит до ТЦК відповіла військова частина?))

Держстат і ЄДР про Голосіївський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Держстат і ЄДР про Деснянський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Держстат і ЄДР про Дніпровський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Держстат і ЄДР про Оболонський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування

Чернівці: найкоротша розмова з ТЦКунами

Відмова від отримання повістки не створює склад адмінправопорушення - рішення суду

Суд визнав незаконним утримання "ухилянта" у розподільчому центрі Миколаївського ОТЦК та СП - ухвала

Суд скасував адмінштраф за неоновлення даних в ТЦК та СП - рішення

Посилань на інфосистему «Оберіг» чинне законодавство не містить - рішення суду

«СЛУЖБОВЕ ПОСВІДЧЕННЯ» уповноваженої особи від ТЦК та СП: на що варто звернути увагу

Читайте також: Надзвичайний стан: де-юре, а не де-факто?

Навіщо дублювати укази вже затверджені законами?

Проблеми правового регулювання понять «воєнний стан», «стан війни» та «воєнний час»

Кабмін встановив порядок застосування цивільними особами вогнепальної зброї

Кабмін санкціонував застосування членами добровольчих формувань територіальних громад стрілецької зброї та інших видів озброєння

«Воєнний стан» - панацея від «карантину»?

«Воєнний стан» продовжено іще на 30 діб – відповідний указ і закон

Андрій Карпович про правосуддя в умовах воєнного стану - відео

Тероборона виконуватиме завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій

ВРУ вимагає визнати РФ державою-спонсором тероризму

До парламенту внесено проект ЗУ про примусове вилучення об’єктів права власності РФ в Україні

Зеленський запропонував парламенту продовжити строк дії воєнного стану на 90 діб – законопроект № 7389

В Україні строк проведення загальної мобілізації продовжать на 90 діб – законопроект № 7390

Можливо знадобиться «відмахуватись» від знахабнілих комунальників – копії указів про НС і ВС

Реєстраційна картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»

Реєстраційна картка ЮО «АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ»

Реєстраційна картка ЮО «ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ»

Юрій Котов: АРМІЯ. ВІДМОВА від служби з переконань - відео

Зеленський не підписував закону про багатонаціональні навчання на території України у 2022 році – відповідь Апарату ВРУ

Про одну "несуттєву" описку в документах державної ваги

Від теорії до практики з ГО ОПГ «Багнет Нації». Ніхто не відсидиться під корягою))) 12.04.2024

Від теорії до практики з ГО ОПГ «Багнет Нації». "Закон" прийнято, що далі?! 19.04.2024

Микола Гольбін про справу зінківського ухилянта - відео + рішення судів

ТЦК не має права затримувати людей - рішення суду

Не оновив дані - і що? - рішення суду

Штраф від ТЦК в 17000 грн. скасовано - рішення суду

Читайте також: Газету «Багнет Нації» зареєстровано – копія свідоцтва

Першу річницю утворення ГО ОПГ «Багнет Нації» відзначили першим випуском власної газети

Збираємо кошти на перший тираж газети «Багнет Нації»

«Екстрений» і «Спеціальний» випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать інші

Приватна «Дніпроміськрада» - рудимент минулого, який знищує наше майбутнє – другий випуск газети «Багнет Нації»

Новий номер газети «Багнет Нації», як додаток до запиту, заяви, клопотання на правоздатність

Збираємо на друк нових випусків газети "Багнет Нації" - оголошення

П’ятий випуск газети «Багнет Нації»

«Картахенський протокол про біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет Нації»

Сьомий випуск газети «Багнет Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин на роботодавця

Катехізис єврея СРСР українською – восьмий випуск газети «Багнет Нації»

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» - дев’ятий випуск газети «Багнет Нації»

КОРОТКО ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск газети «Багнет Нації»

Поновлення на роботі за рішенням суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Продовження теми медичного експерименту в умовах незаконного карантину – дванадцятий випуск газети «Багнет Нації»

ВІДВІД ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… - тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від 22.02.2022

Публічне сповіщення оферта від Українського Народу до МОЗ України – чотирнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Благодійному друкованому виданню (газеті) «Багнет Нації» півтора роки – п’ятнадцятий випуск

ПРОФЕСІЙНИЙ СУДДЯ – ВИМОГА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

СУД ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ – сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

МИ МУСИМО ВИКОНАТИ КОНСТИТУЦІЮ! - вісімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»

Людина є скарбом Природи… - дев’ятнадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатком)

Волевиявлення: Жити по совісті… - двадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатками)

Авторське Волевиявлення Олександра – двадцять перший випуск газети «Багнет Нації»

Унікальні конституційні хроніки (початок) – двадцять другий випуск газети «Багнет Нації»

Діти – майбутнє правової держави – двадцять третій випуск газети «Багнет Нації»

Права людини - комплекс природних і непорушних свобод… - двадцять четвертий випуск газети «Багнет Нації»

Забороняємо медичні експерименти над Людиною – двадцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»

Факти, що мають юридичне значення – проект Конституції доопрацьований ТСК – двадцять шостий випуск газети «Багнет Нації»

Перша редакція чинної Конституції України – двадцять сьомий випуск газети «Багнет Нації»

Ключове з Рішення КСУ від 8 червня 2022 року №3-р(ІІ)/2022 (справа щодо презумпції невинуватості) – двадцять восьмий випуск газети «Багнет Нації»

Декларація правозахисника & Конституція України – двадцять дев’ятий (високосний) випуск газети «Багнет Нації»

Конвенція про захист від насильницьких зникнень – тридцятий випуск газети «Багнет Нації»

«Суд знає закони» – тридцять перший випуск газети «Багнет Нації»

ПІДСТАВИ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ МАЮТЬ БУТИ «ВІДПОВІДНИМИ ТА ДОСТАТНІМИ» - тридцять другий випуск газети «Багнет Нації»

 

ВСІ ВИПУСКИ ГАЗЕТИ

«БАГНЕТ НАЦІЇ»:

газета Багнет нації - Google Drive

 

Авторський проект Сергія Філіпенка:

а що ж по факту? - випуск 1 (замість Держави - КОРПОРАЦІЯ!)

а що ж по факту? – випуск 2 (замість Конституції - УЗУРПАЦІЯ!)

а що ж по факту? - випуск 3 (замість норм права - юридична КАЗУЇСТИКА!)

а що ж по факту? - випуск 4 (замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)

а що ж по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ - якась АБРАКАДАБРА!)

а що ж по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ – ПОЛІТПРОЕКТИ!)

а що ж по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)

а що ж по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО – ПРИВАТНЕ!)

Підтримати правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196 4570 7633  на ім’я Сергія Філіпенка

Інформація від правління БН: https://t.me/pravlinnyagoopgbn

Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com

Бастіон: https://bastyon.com/bagnetnacii?fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM&fbclid=IwAR1cHy1NB2HPcZVMknoXYVTD19UG106y4tcvsWb0fdZxy_BsqLu9LwCCqAM