Підтримати ув’язненого журналіста Миколу Тивонюка можна переказом на його особовий картрахунок Ощадбанку № 5167 8032 9553 1227
____________________________________
____________________________________
____________________________________
____________________________________
____________________________________
____________________________________
____________________________________
____________________________________
____________________________________
____________________________________
____________________________________
Справа № __________________________
Суддя:
__________________________
__________________________
__________________________
1 грудня 1991 року за результатами
Всеукраїнського референдуму волею Українського народу було проголошено
незалежність України та створено Самостійну українську державу України
(скорочено – СУД України). Це, історичний факт, що має юридичне значення, який покладено у преамбулу (основу) чинної
Конституції України (документ: 254к/96-ВР), прийнятої 28 червня 1996 року на п’ятій
сесії Верховної Ради України
(див.
Рішення КСУ від 14 липня 2021 року № 1-р/2021)
ЗАЯВА/КЛОПОТАННЯ
№____
про __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про
застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну
силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають
оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки
зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати
Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на
Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».
Доповнюючи контекст наведеного вище слід
зауважити, що в пункті 7 Постанови
№9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні
правосуддя» Пленум Верховного Суду України наголосив, цитую: «Звернути увагу судів на те, що згідно з ч.2 ст.57 Конституції є нечинними, а отже, не можуть застосовуватись ті закони та
інші нормативно-правові акти, що визначають права і
обов'язки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рішення
не може грунтуватись на неоприлюднених
нормативно-правових актах такого змісту».
Водночас відповідно до положень частини
першої статті 17 Закону України від 23
лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини», для зменшення числа
заяв до Європейського суду з прав людини проти
України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі
– ЄСПЛ) як джерело права.
Крім того в
контексті та сув’язі положень Закону
України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», Закону України від 29 червня 2004
року №1906-IV «Про міжнародні договори України» та Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання
рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слід зазначити про наступне, а саме:
В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної
частини свого Рішення від 2 березня 1999
року №2-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 6 Конституції України,
закріплюючи одну з найважливіших засад правової держави – принцип поділу влади,
одночасно визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади
здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і
відповідно до законів України. Ця вимога проводиться також у частині другій
статті 19 Конституції України, яка
зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України.
В своєму Рішенні від 13
грудня 2011 року №17-рп/2011 Конституційний Суд України наголосив, що за пунктом 1 статті 6 Конвенції (995_004) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків
має право на справедливий і відкритий
розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом. На розвиток наведеного положення Європейський суд з
прав людини у рішенні
від 25 лютого 1993 року у справі "Добертен проти Франції"
зазначив, що за пунктом 1 статті 6
Конвенції (995_004) держави-учасниці Ради Європи повинні організувати
свою судову систему у такий спосіб, щоб їх суди і трибунали виконували кожен свою функцію, притаманну їм.
Зважаючи на міжнародні
норми права хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини (яка була Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) всі люди
є рівні перед законом і мають право, без
будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди
мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю
Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст.
7). Крім того, кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на
ефективне поновлення у правах компетентними
національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй
конституцією або законом (ст. 8).
Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод (ратифікованої Законом №475/97-ВР від
17.07.97) «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи
упродовж розумного строку незалежним і
безстороннім судом, встановленим законом…». Відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та
свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб
правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було
вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно до положень визначених підпунктом (а) пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадські і
політичні права (ратифікованого Указом Президії Верховної
Ради Української РСР №2148-VIII (2148-08) від 19.10.73) «забезпечити всякій особі, права і
свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового
захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи
офіційні».
Крім того в
своєму Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009
Конституційний Суд України дійшов висновку, що суди здійснюють правосуддя з
метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних
інтересів юридичних осіб, інтересів
суспільства і держави. Винесення судом законного, обґрунтованого і справедливого
рішення неможливе без проведення ним
всебічного, повного, об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому судове рішення повинно базуватись на принципах верховенства права, неупередженості,
незалежності, змагальності сторін та
рівності усіх учасників судового процесу.
Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду
України обмеження щодо реалізації
конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати
легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети,
пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або
свободи законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке
дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у
реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року №2-рп/2016).
Конституційний Суд України
також зазначив, що під правомірним
обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти
передбачену Конституцією
України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст
та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає
вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у
демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних
цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність
людини, здоров’я і моральність населення, національна безпека, громадський
порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної
частини Рішення від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019).
В свою чергу частинами п’ятою і шостою статті
13 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про
судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені
у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних
повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що
містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права,
викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при
застосуванні таких норм права.
Актуальною є позиція Верховного Суду, сформована у постанові від 27 грудня 2019 року
у справі №757/42871/15-а, відповідно до якої суд
повинен враховувати, зокрема, принцип пріоритетності застосування норм
Конституції України над іншими нормативно-правовими актами (ст. 3, 7 КАС України); принцип верховенства права, з урахуванням
судової практики Європейського Суду з прав людини (ст. 8 Конституції
України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»); принцип пріоритетності застосування та
обов’язковості міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України (ст. 9 Конституції України, ст. 3, 7 КАС України та ст. 15
Закону України «Про міжнародні договори»).
Окрім того Верховний Суд у складі Об`єднаної
палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 20 червня 2019 року у справі №632/580/17 (провадження №61-51сво18) дійшов висновку, що: «юридичними
фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується
настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних
прав та обов`язків. Тлумачення
частини третьої статті 11 Цивільного кодексу України свідчить, що правові норми
самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки
необхідна наявність саме юридичного факту».
Закріплення в Основному Законі України принципу верховенства права,
невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини і громадянина, гарантій їх
здійснення та захисту визначає зміст законів, інших нормативно-правових актів,
які повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй (частина друга
статті 8). Правовий порядок в
Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути
примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної
влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України (стаття 19 Конституції України) (речення перше абзацу третього пункту 3
мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від
4 серпня 2000 р. № 1222“ від 28 жовтня 2009 року № 28-рп/2009).
Принцип верховенства
Конституції України поширюється на всю територію України. Конституційний Суд
України наголошує, що неухильне додержання органами державної влади та органами
місцевого самоврядування Конституції та законів України є запорукою
стабільності, підтримання громадського миру, злагоди в державі (абзац другий
підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду
України від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014).
Пряма дія норм
Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами
України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати
конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші
нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить
Конституції України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини
Рішення Конституційного Суду України від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016).
Відповідно до частини
другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто
імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов’язок органів
державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при
здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за
принципом її поділу.
Здійснення
державної влади на засадах її функціонального поділу на законодавчу, виконавчу
та судову завдяки визначеній Основним Законом України системі стримувань і
противаг забезпечує стабільність конституційного ладу, запобігає узурпації
державної влади та узурпації виключного права народу визначати і змінювати
конституційний лад в Україні. (абзаци
перший, другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду
України (Велика палата) від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
Підсумовуючи все наведене вище варто нагадати, що в
своєму Рішенні
від 2 грудня 2019 року № 11-р/2019 Конституційний Суд України акцентує увагу на тому, що «рішення Конституційного Суду України незалежно від того,
визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до
виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної
Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи,
організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці,
особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання
правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного
Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень
з боку будь-яких органів державної влади; обов’язок виконання рішення
Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу
юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів; додаткове визначення у
рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не
скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання (абзаци другий,
третій, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 2000 року №
15-рп/2000)».
В даному контексті слід нагадати, що
відповідно до змісту диспозиції і кваліфікації частини четвертої статті 382 Кримінального кодексу України умисне
невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, рішення
Конституційного Суду України та умисне недодержання нею висновку
Конституційного Суду України - карається позбавленням волі на строк від трьох
до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років.
Враховуючи викладене вище, керуючись положеннями норм прямої
дії частини третьої статті 8, частини першої статті 9,
статті 55. Конституції України (документ: 254к/96-ВР), Загальної декларації прав людини (прийнятої і
проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року),
(стаття 8), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української
РСР №2148-VIII (2148-08) від 19.10.73), (стаття 14), Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод (ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.97) (стаття 6 і 13),
Декларації основних принципів правосуддя
для жертв злочинів та зловживання владою (прийнятої Генеральною Асамблеєю
ООН 29 листопада 1985 року (995_114), (пункт 4), звертаюсь до суду і,
ПРОШУ:
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ДОДАТОК:
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
«____»
__________________ 202___ року
З
повагою, ____________________________ /___________________________/
_______________________________________________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ПІДСТАВИ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ МАЮТЬ БУТИ «ВІДПОВІДНИМИ
ТА ДОСТАТНІМИ»
Рішення Конституційного Суду України від 18 липня 2024 року № 8-р(II)/2024 (скорочено)
1.3. На запит судді-доповідача від 8 грудня 2022 року №359-005-02/4340
Голова Верховної Ради України висловив позицію стосовно предмета
конституційного контролю у цій справі, зазначивши, що оспорювані приписи Кодексу врегульовують продовження строків тримання під вартою
в умовах воєнного стану; означене встановлює виняток із загального правила про
потребу здійснення судом періодичної перевірки доцільності продовження строку
перебування особи під вартою. Крім того, парламент скористався своїм правом на
відступ від окремих зобов’язань, визначених приписами Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, у порядку її статті 15 (дерогація), ухваливши Постанову від 21 травня 2015
року № 462-VII, якою схвалив Заяву Верховної
Ради України „Про відступ України від окремих зобов’язань,
визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією
про захист прав людини і основоположних свобод“.
2.1. Конституційний Суд України зазначає, що свобода є основоположною
конституційною цінністю в Україні, яка дає змогу особі робити вільний вибір
із-поміж більшості життєвих питань без утручання держави.
Конституційний Суд
України висловлював юридичну позицію, за якою „свобода (вільність) людини а
priori є визначальною та пріоритетною для шанування державою загалом,
органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими
суб’єктами“; „конституційна презумпція людської свободи обумовлює доконечність
потреби обґрунтування будь-якого істотного її обмеження з боку держави“
[абзаци четвертий, п’ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини
Рішення від 22 червня 2022 року №5-р(II)/2022].
З урахуванням того, що Конституція України, як і конституції інших
демократичних держав, та універсальні міжнародні документи у сфері прав людини
надають свободі чільну позицію з-поміж конституційних цінностей, Конституційний
Суд України розрізняє загальну свободу дій, яка поряд із людською гідністю
міститься в каталозі конституційних прав людини, є їх сутнісним змістом, і
право на свободу та особисту недоторканність (стаття 29 Основного Закону України) як
свободу людини від свавільного ув’язнення.
2.2. Водночас Конституційний Суд України зазначає, що закріплення у статті 29 Конституції України гарантій
права на свободу та особисту недоторканність ціннісно перебуває серед
цивілізаційних здобутків, що їх визнали усі демократичні держави, засновані на
повазі до верховенства права. В англо-американській і в європейській
континентальній правових традиціях діють конституційні засоби судового контролю
тримання під вартою особи - Habeas corpus, Amparo de libertad або еквівалентні інститути, які спрямовані на захист
судом особистої свободи людини як одного з найбільш значущих основоположних
прав. У нормах англійських актів - Magna Carta 1215 року та Habeas Corpus Act 1679 року - започатковано
послідовне розуміння того, що вільна людина не може бути позбавлена свободи без
судового рішення, у якому мають бути зазначені підстави ув’язнення. Це процедурне право стало передумовою для розвитку
ідеї конституції та ефективних гарантій захисту людської свободи.
3. Відповідно до частини
першої статті 29
Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту
недоторканність. За частиною
другою статті 29
Основного Закону України ,,ніхто не може бути заарештований або триматися під
вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в
порядку, встановлених законом“.
3.1. Конституційний Суд
України сформулював юридичні позиції щодо розуміння права на свободу,
гарантованого статтею
29 Основного Закону
України:
- ,,З огляду на викладене та зважаючи на
положення частини
другої статті 29
Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що слід визначити такі обов’язкові вимоги до правомірного арешту
або тримання під вартою: по-перше, арешт чи тримання під вартою має
здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду;
по-друге, підстави та порядок застосування цих запобіжних заходів мають бути
визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої
судової процедури та принципу верховенства права.
Оскільки метою статті 29 Конституції України є недопущення свавільного
обмеження (позбавлення) свободи чи особистої недоторканності особи, то
дотримання зазначених вимог є обов’язковим“ (абзаци восьмий, дев’ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2017 року
№1-р/2017);
- ,,отже, обґрунтованість
застосування запобіжних заходів, пов’язаних з обмеженням права особи на свободу
та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою,
має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично
об’єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи
відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому
числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть
зникнути“ (абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2017 року №1-р/2017);
- ,,тримання під вартою за
вмотивованим рішенням слідчого судді, суду у розумінні частини другої статті 29 Конституції України
відповідає принципу верховенства права та мінімізує ризик допущення свавілля,
чого неможливо досягти, враховуючи виключно тяжкість злочину та не оцінюючи
конкретних обставин справи, реальних причин, що обумовлюють необхідність у
триманні особи під вартою, неможливість застосування інших, більш м’яких,
запобіжних заходів“ (абзац десятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 25 червня 2019 року №7-р/2019);
- ,,визначене частиною
першою статті 29
Конституції України право на свободу та особисту недоторканність у сув’язі з
іншими приписами цієї статті Конституції України, зокрема, є правом кожної
людини на фізичну свободу та означає, що жодну людину не можна в будь-який
спосіб свавільно позбавити такої свободи. Свободу й особисту недоторканність
природно має кожна людина від народження, без них неможлива справжня і безпечна
її життєдіяльність, а неправомірне позбавлення людини свободи може призвести до
порушення її інших прав та свобод, оскільки лише вільна людина може їх
безперешкодно реалізовувати.
Конституційне право на свободу та особисту недоторканність є одним із
засадничих прав, невіддільним однаково для кожного, особливо цінним для кожної
людини і суспільства загалом, яке потребує посилених гарантій захисту для
унеможливлення свавільного позбавлення свободи людини. Тому держава зобов’язана
запроваджувати юридичне унормування, яке убезпечить людину від свавільного
позбавлення свободи та відповідатиме конституційним нормам і принципам“ [абзаци четвертий, п’ятий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення
від 19 червня 2024 року №7-р (II)/2024].
4. Наведена українська конституційна доктрина розуміння права на свободу
та особисту недоторканність (стаття 29 Конституції України) є узгодженою
із зобов’язаннями, які Україна взяла на себе за міжнародними договорами з прав
людини (pacta sunt servanda), зокрема Міжнародним пактом
про громадянські і політичні права 1966 року (далі - Пакт), Конвенцією про
захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
4.1. У статті 1 Усесвітньої декларації людських прав 1948 року
(далі - Декларація) установлено: ,,Всі люди народжуються вільними і рівними у
своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти
стосовно одне одного в дусі братерства“. У каталозі прав Декларації право на
свободу та особисту недоторканність викладене поряд із правом на життя (стаття 3). Особиста свобода та особиста недоторканність є
цінними самі собою, вони є значущими також і через те, що вся людська історія,
а особливо трагедії, спричинені тоталітарними режимами XX і XXI століть,
підтверджують, що порушення права на свободу та особисту недоторканність було
основним інструментом для порушення інших людських прав та вчинення злочинів
проти людяності.
У статті 9 Пакту встановлено, зокрема, таке: „Кожен, кого
заарештовано або затримано за кримінальним звинуваченням, має негайно постати
перед суддею чи іншою посадовою особою, уповноваженою приписами права
здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд упродовж розумного
строку або на звільнення. Тримання під вартою осіб, які чекають судового
розгляду, не має бути загальним правилом, але звільнення може залежати від
гарантій явки до суду на будь-якій іншій стадії судового провадження“ (пункт
3).
Заснований відповідно
до Пакту Комітет з прав людини Організації Об’єднаних
Націй на сесії 7-31 жовтня 2014 року ухвалив Загальний коментар №35 щодо статті 9 Пакту, у якому, зокрема, зазначив:
- арешт або тримання під вартою без будь-якої
юридичної підстави також є свавільним; несанкціоноване тримання під вартою
ув’язнених понад строк їхнього покарання, а також продовження інших видів
тримання під вартою є свавільними й незаконними; тривале тримання під вартою
усупереч постанові суду про їх звільнення є свавільним і незаконним (пункт 11);
- після того як особа постала перед суддею, суддя
повинен вирішити, чи слід звільнити особу або ж залишити її під вартою задля
додаткового розслідування або очікування розгляду справи судом; за відсутності
законних підстав для продовження тримання під вартою суддя повинен ухвалити
рішення про звільнення; якщо додаткове розслідування або судовий розгляд є
слушним, суддя повинен вирішити, чи слід звільнити особу з-під варти (з
покладенням обов’язків або без них) для очікування подальшого провадження у
справі, оскільки тримання під вартою є непотрібним; запобіжний захід у вигляді
тримання під вартою має обумовлювати повернення особи для тримання під вартою
не у відділ поліції, а навпаки - в окрему установу, підпорядковану іншому
органові влади, у якому ризики стосовно прав затриманої особи можуть бути
зменшені (пункт 36);
- затримана особа має право на судовий розгляд
протягом розумного строку або на звільнення; ця вимога особливо стосується
періодів досудового тримання під вартою, тобто тримання під вартою з моменту
арешту до ухвалення вироку судом першої інстанції; занадто тривале досудове
тримання під вартою може також поставити під загрозу принцип презумпції
невинуватості (пункт 37);
- тримання під вартою до суду має ґрунтуватися на
індивідуальному визначенні того, що воно є виправданим і потрібним з
урахуванням усіх обставин задля запобігання втечі, втручанню в докази або ж
рецидиву злочину; відповідні фактори мають бути визначені приписами права та не
мають містити нечітких і широких стандартів, таких як „суспільна безпека“;
після того як було ухвалено первинне рішення щодо потреби досудового тримання
під вартою, слід періодично перевіряти, чи є воно виправданим і потрібним з
урахуванням можливих альтернативних видів (пункт 38) [General comment No. 35
on Article 9, Liberty and security of person. Adopted by the Committee at
its 112th session (7-31 October 2014) CCPR/C/GC/35].
4.2. Конвенція містить гарантії права на свободу
та особисту недоторканність, зокрема її стаття 5 визначає, що кожен має право на
свободу та особисту недоторканність; нікого не може бути позбавлено свободи,
крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої приписами права:
законний арешт або затримання особи, здійснене для доставлення її до
компетентного судового органу, за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні
нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважають за потрібне запобігти
вчиненню такою особою правопорушення чи її втечі після його вчинення (підпункт „c“ пункту 1); кожен, кого заарештовано або затримано
згідно з приписами підпункту „c“ пункту 1 цієї статті, має негайно
постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій приписами права надано
можливість здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи
судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження; таке
звільнення може бути обумовлене гарантіями присутності на судовому засіданні.
4.3. Європейський суд з
прав людини неодноразово висловлював позиції стосовно розуміння підпункту
„c“ пункту 1 та пункту 3 статті 5 Конвенції. Так, у рішенні у
справі Witold Litwa v. Poland від 4 квітня 2000 року (заява №
26629/95) Європейський cуд з прав людини зазначив, що „затримання особи є
настільки серйозним заходом, що воно є виправданим лише тоді, коли інші, менш
суворі заходи були розглянуті та визнані недостатніми задля обставин захисту
індивідуальних або суспільних інтересів, які можуть вимагати затримання
відповідної особи. Це означає, що недостатньо, щоб позбавлення волі було
виконано відповідно до національних приписів права, але й воно також має бути
потрібним за цих обставин“ (§ 78).
У рішенні у справі S., V. and A. v. Denmark від 22 жовтня 2018 року (заяви
№№35553/12, 36678/12, 36711/12) Європейський cуд з прав людини зауважив, що у прецедентній практиці
поняття „свавілля“ в контексті статті 5 Конвенції певною мірою є різним
залежно від виду затримання, а також те, що „будь-який строк тримання під
вартою, попри те наскільки він є нетривалим, має бути переконливо доведений
органами влади. Вирішуючи питання про
звільнення чи затримання особи, органи влади зобов’язані розглянути
альтернативні види забезпечення її явки до суду“ (§ 75, § 77).
У своїй практиці
Європейський суд з прав людини особливе значення приділяв питанню судового
контролю за втручанням до права на особисту свободу. Так, у рішенні у
справі Brogan and Others v. the United Kingdom від 29
листопада 1988 року (заяви №№11209/84, 11234/84, 11266/84, 11386/85)
Європейський cуд з прав людини зазначив: «Судовий контроль за втручанням
виконавчої влади в право особи на свободу є істотною ознакою гарантії,
визначеної пунктом 3 статті 5 Конвенції, який має на меті
мінімізувати ризик свавілля. Судовий контроль випливає з правовладдя - „одного
з засадничих принципів демократичного суспільства який прямо згадується в преамбулі Конвенції“» (§ 58). У цьому ж рішенні
Європейський cуд з прав людини також акцентував, зокрема, що „труднощі судового
контролю за рішеннями про арешт і затримання підозрюваних у тероризмі, на які
посилався Уряд, можуть вплинути на спосіб виконання пункту 3 статті 5“,
зауваживши, що «однак вони не можуть бути обґрунтовані відповідно до пункту 3
статті 5 повною відмовою від „невідкладного“ судового контролю» (§ 61).
У рішенні у справі Mooren v. Germany від 9 липня 2009 року (заява №11364/03) Європейський cуд з прав людини зазначив, що „тримання заявника під
вартою не можна вважати свавільним, якщо національний суд навів певні підстави,
що обґрунтовують продовження тримання під вартою якщо тільки наведені підстави
не є занадто стислими і не містять посилання на будь-яку юридичну норму, яка б
уможливлювала тримання заявника під вартою“, а також те, що „швидкість, із якою
національні суди замінили постанову про тримання під вартою, строк дії якої
закінчився і яка була визнана неправомірною, є ще одним важливим фактором під
час оцінювання того, чи слід вважати свавільним тримання особи під вартою“ (§
79, § 80).
Крім того, Європейський cуд з прав людини в рішенні у
справі McKay v. the United Kingdom від 3 жовтня 2006 року (заява
№543/03) зауважив, що перегляд має бути обов’язковим і не може залежати від
клопотання затриманої особи; перегляд як такий слід відокремлювати від
перегляду, зазначеного у пункті 4 статті 5 Конвенції, яка надає
затриманій особі право подати клопотання про звільнення. Обов’язковість
перегляду потрібна задля виконання мети цього пункту [пункту 3 статті 5 Конвенції], оскільки особа, яка зазнала
жорстокого поводження, може бути не у змозі подати заяву з клопотанням про
перегляд суддею її тримання під вартою; те саме може стосуватися й інших
уразливих категорій заарештованих, таких як психічно хворі чи ті, хто не
володіє мовою, якою розмовляє посадова особа суду (§ 34).
5.1. Водночас
Конституційний Суд України бере до уваги, що частина
друга статті 29
Основного Закону України акцентує на винятковому характері заходів утручання у
право на свободу та особисту недоторканність: „Ніхто не може бути заарештований
або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на
підставах та в порядку, встановлених законом“.
У зазначеному
приписі Конституції
України наголошено на
тому, що особиста свобода є природним станом людини, тоді як арешт чи тримання
під вартою означає виняткове становище, яке конституційно допускають тимчасово
і за наявності в кожному випадку юридичних та фактичних підстав, які мають бути
встановлені (перевірені) судом.
Отже, Конституційний
Суд України зазначає, що згідно з приписами статті 29 Основного Закону України гарантії права на
свободу та особисту недоторканність expressis verbis полягають насамперед у
судовому контролі (і за його наслідками - умотивованому рішенні суду), який
конституційно уможливлює тримання особи під вартою, а також у тому, що тримання
під вартою може бути застосоване лише на підставах і в порядку, установлених
законом.
5.2. У частині
другій статті 29
Конституції України вказано: „Ніхто не може триматися під вартою інакше як за
вмотивованим рішенням суду“. У приписах статті 29 Основного Закону України конституцієдавець
наголошує на ролі суду і, зокрема, на значенні вмотивованого рішення суду для
тримання особи під вартою.
Конституційний Суд України у зв’язку з цим констатує, що реалізація
законодавцем припису частини другої статті 29 Конституції України
щодо „підстав“ і „порядку“ тримання особи під вартою передбачає впорядкування
ним відповідних процедур, однак таке законодавче регулювання за своїм змістом
системно пов’язане із тією частиною цього конституційного припису, яка
встановлює потрібність умотивованого рішення суду, а саме „ніхто не може бути
заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду“,
та в жодному випадку не може суперечити їй.
Конституційний Суд
України зауважує, що наведений підхід законодавець визначив у приписах Кодексу,
якими встановлено, зокрема, що тримання особи під вартою „є винятковим
запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе,
що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам,
передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених
частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу“ (частина перша статті 183).
Відповідно до статті 177 Кодексу метою застосування
запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим
покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:
переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити,
сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне
значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно
впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого,
експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати
кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення
чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується
(частина перша); підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої
підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність
ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що
підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені
частиною першою цієї статті. Слідчий,
прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без
наявності для цього підстав, передбачених Кодексом (частина друга).
5.3. Конституційний Суд України зазначає, що під час законодавчого
врегулювання питання продовження строку тримання під вартою особи у разі
закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою парламент має
конституційний обов’язок запровадити таку нормативну конструкцію, яка до
моменту усунення неможливості розгляду судом цього питання містила б гарантії
запобігання заподіянню шкоди завданням кримінального провадження.
Законодавче регулювання цього питання потребує
конкретизації поняття „неможливість судового розгляду“ безпосередньо в
контексті обставин, що виникли через широкомасштабну збройну агресію Російської
Федерації проти України, а також запровадження вимоги щодо розв’язання питання
про продовження строку тримання особи під вартою невідкладно з моменту усунення
обставин, які унеможливлювали судовий розгляд, але в будь-якому випадку
протягом строку, що не перевищує сімдесяти двох годин, установлених частиною
третьою статті 29
Конституції України, після закінчення строку тримання під вартою, визначеного
вмотивованим рішенням суду.
Отже, Конституційний
Суд України дійшов висновку, що частина шоста статті 615 Кодексу суперечить приписам статті 29 Конституції України.
6. Конституційний Суд України вбачає потребу в
дослідженні оспорюваних приписів Кодексу в контексті системного зв’язку вимог статті 29 Основного Закону України з правом кожного на
судовий захист, яке гарантоване статтею
55 Конституції
України.
6.1. Конституційна роль
судів системи судоустрою України, гарантована приписами статті 29 Конституції України, зумовлена тим, що жоден
інший орган державної влади не наділений відповідними повноваженнями щодо
перевірки обґрунтованості втручання у право на свободу та особисту
недоторканність і не володіє відповідними гарантіями неупередженості та
незалежності, визначеними статтями
124, 125, 126 Основного Закону України.
Конституційний Суд України, зокрема, зазначав, що „у
разі відсутності вмотивованого рішення суду, яким дозволено позбавлення особи
свободи на період, визначений цим судовим рішенням, така особа має бути негайно
звільнена“ (друге речення абзацу дванадцятого пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 23
листопада 2017 року №1-р/2017).
6.2. Конституційний Суд України наголошує, що з’ясування судом
конкретних обставин щодо тримання особи під вартою як запобіжного заходу у
кожній справі є особливо важливим під час продовження строків тримання особи
під вартою з огляду на те, що з плином часу обґрунтованість тримання особи під
вартою як запобіжного заходу може вимагати вагомих і, ймовірно, нових
аргументів.
Саме з цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Буряга проти України
/ Buryaga v. Ukraine від 15 липня 2010 року (заява №27672/03) зауважив, що
тяжкість висунутих заявникові обвинувачень, ризик ухиляння від слідства та
суду, а також ризик перешкоджання здійсненню правосуддя були підставами для
ухвалення постанови про обрання заявникові запобіжного заходу; надалі,
продовжуючи строк тримання заявника під вартою, прокурори та суди або вказували
ті самі підстави, або взагалі не вказували підстав у своїх рішеннях, а лише
посилалися на достатність раніше обраного запобіжного заходу; проте у пункті 3 статті 5 Конвенції зазначено, що після спливу певного
часу лише існування обґрунтованої підозри припиняє бути підставою для
позбавлення волі, а судові органи зобов’язані вказати інші підстави для
продовження строку тримання під вартою (§ 69).
У рішенні у справі Khudoyorov v. Russia від 8 листопада 2005 року (заява № 6847/02)
Європейський суд з прав людини акцентував, що „строк тримання під вартою, як
правило, буде законним, якщо його застосовують згідно з постановою суду“ (§
128); „проте з плином часу ці підстави неминуче ставали все менш актуальними. Відповідно, національні органи влади були зобов’язані
більш детально проаналізувати особисту ситуацію заявника та надати конкретні
підстави тримання його під вартою“ (§ 177); «з огляду на викладене Суд вважає,
що, не розглянувши конкретних фактів або альтернативних „запобіжних заходів“ та
покладаючись переважно на тяжкість звинувачень, органи влади продовжили строк
тримання заявника під вартою на підставах, які не можна вважати „відповідними
та достатніми“» (§ 187).
Крім того,
Конституційний Суд України бере до уваги рішення конституційних судів
демократичних держав. Так, зокрема, у рішенні від 20 грудня 2007 року
(U-III-4286/2007) Конституційний Суд Республіки Хорватія зазначив, що „в ухвалі
про продовження строку тримання під вартою як законного заходу, що позбавляє
особу її засадничого права людини на свободу на період до ухвалення остаточного
рішення про її винуватість, компетентний суд щоразу зобов’язаний зазначити та
детально пояснити відповідні та достатні підстави для оцінювання того, що
продовження строку тримання під вартою є обґрунтованим і потрібним. Суд
зобов’язаний ретельно досліджувати обґрунтованість продовження строку тримання
під вартою з огляду на обставини кожної конкретної справи, тобто в кожному конкретному
випадку встановити і конкретизувати наявність юридичних підстав для тримання
під вартою, та детально пояснити, чому він вважає, що легітимна мета затримання
все ще існує“ (абзац дванадцятий пункту 6).
Конституційний Суд України наголошує, що законодавець у частині шостій статті 615 Кодексу не врахував того, що рішення про
продовження строку тримання особи під вартою не тільки має ухвалювати лише суд,
а й потребує підвищеного рівня обґрунтування, оскільки йдеться про найбільш
серйозне втручання у право на особисту свободу.
6.3. Конституційний Суд
України бере до уваги пункт 2 статті
41 Хартії засадничих прав Європейського Союзу 2000 року, у якому зазначено, що
„кожна особа має право бути вислуханою до вжиття будь-яких індивідуальних
заходів, які можуть негативно вплинути на неї“.
З урахуванням
наведеного Конституційний Суд України зазначає, що право бути заслуханим
(почутим) як складова права на судовий захист підлягає реалізації до моменту
вжиття державою, її органами чи посадовими особами будь-яких заходів, які
можуть негативно вплинути на особу, її права і свободи. Це право випливає з
основоположних засад судочинства, що, зокрема, expressis verbis викладені
у приписах частини
другої статті 129
Конституції України (рівність усіх учасників судового процесу перед законом і
судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні
ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості,
забезпечення обвинуваченому права на захист), і реалізація цього права не
залежить від його встановлення та/чи детальної регламентації у спеціальному
законодавстві. Тільки за умови дотримання права особи бути заслуханою у суді
суд може виконати свій конституційний обов’язок - незалежно і неупереджено,
ураховуючи точку зору заінтересованої особи, розглянути всі конкретні аспекти у
справі та на підставі цього видати обґрунтоване (умотивоване) рішення суду. До
того ж установлені оспорюваними приписами Кодексу перешкоди в доступі до суду та порушення права
бути заслуханою у суді для особи в такому важливому питанні, як продовження
строків тримання її під вартою, означає неможливість реалізації нею права на
захист, гарантованого частиною
другою статті 63
Конституції України.
6.4. Конституційний Суд
України бере до уваги Рекомендацію Rec (2006) Комітету Міністрів Ради Європи
державам-членам щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під
вартою, умов, у яких воно має відбуватися, та про заходи забезпечення гарантій
проти зловживань, за якою „відповідальність за обрання такого запобіжного заходу,
як тримання особи під вартою, надання дозволу на його продовження та
застосування альтернативних заходів покладено на суд“ (пункт 13) [Recommendation
Rec (2006)13 of the Committee of Ministers to member states on the use of
remand in custody, the conditions in which it takes place and the provision of
safeguards against abuse] від 27 вересня 2006 року.
Конституційний Суд України також ураховує, що в Доповіді про дотримання
принципів демократії, прав людини та правовладдя в умовах надзвичайного стану (Report - Respect for democracy, human rights and the rule of law during states of emergency), ухваленій Європейською Комісією
„За демократію через право“ (Венеційська Комісія) 19 червня 2020 року у спосіб
письмової процедури, яка замінила 123-тє пленарне засідання [CDL-AD(2020)014], наголошено, що
„навіть в умовах надзвичайного стану переважну силу повинен мати засадничий
принцип правовладдя. Правовладдя означає, що
органи влади зобов’язані діяти в межах закону, а їхні заходи мають переглядати
незалежні суди. Потрібно гарантувати юридичний захист осіб“ (§ 9), а також
зазначено, що відступ від прав є тимчасовим призупиненням гарантій певних прав
людини, серед яких засадничі судові гарантії дедалі частіше розглядають як
такі, від яких не можна відступати (§ 41).
Отже, Конституційний
Суд України дійшов висновку, що врегулювання законодавцем порядку розв’язання
питання про продовження строку тримання особи під вартою як запобіжного заходу
у спосіб, що не передбачає участі суду (судді), має наслідком порушення
конституційного права кожного на судовий захист (частина
перша статті 55
Конституції України) у взаємозв’язку з правом на свободу та особисту
недоторканність (частина
перша статті 29
Конституції України) та правом обвинуваченого на захист (частина
друга статті 63
Конституції України).
7. Конституційний Суд
України зазначає, що встановлене частиною шостою статті 615 Кодексу тримання особи під вартою як
запобіжний захід не є покаранням за вчинене особою кримінальне правопорушення;
тримання під вартою може бути застосоване до особи, яку тільки підозрюють у
вчиненні такого правопорушення, а тому його застосування має бути винятковим та
відповідати вимогам принципу презумпції невинуватості.
7.1. Принцип презумпції
невинуватості закріплено у статті 62 Конституції України, яка, зокрема, встановлює,
що особу вважають невинуватою у вчиненні злочину і її не можна піддати
кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і
встановлено обвинувальним вироком суду (частина перша); ніхто не зобов’язаний
доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (частина друга); усі сумніви
щодо доведеності вини особи тлумачать на її користь (друге речення частини
третьої).
Конституційний Суд
України вже висловлював юридичну позицію, за якою „конституційний принцип
презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального
провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу
полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення
кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі
сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним
чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й
обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів
метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої
здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у
зв’язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву
непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її
вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком
суду. За частиною
першою статті 62
Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому
повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального
правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій
щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості“
[абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини
Рішення від 8 червня 2022 року №3-р(II)/2022].
Конституційний Суд України сприймає принцип презумпції невинуватості у
світлі міжнародних зобов’язань України, передусім тих, які випливають із пункту 2 статті 14 Пакту.
Комітет Організації
Об’єднаних Націй із прав людини наголосив, що „відповідно до пункту 2 статті 14 Пакту кожен обвинувачений у вчиненні
кримінального правопорушення має право бути невинуватим доти, доки його вина не
буде доведена згідно з приписами права. Презумпція невинуватості, яка є
засадничою для захисту прав людини, покладає на органи обвинувачення тягар
доведення вини, гарантує, що жодна вина не може бути презюмована, доки її не
буде доведено достатніми доказами, гарантує, що обвинувачений має перевагу у
його невинуватості, та вимагає поводження з особами, обвинуваченими у вчиненні
злочину, відповідно до цього принципу“ (пункт 30) [General Comment No. 32
Article 14: Right to equality before courts and tribunals and to a fair trial
CCPR/C/GC/32 (Загальний коментар № 32, стаття 14: Право на рівність перед
судами й трибуналами та на справедливий суд)] від 23 серпня 2007 року.
Згідно з пунктом 2 статті 6 Конвенції кожного, кого звинувачено у
вчиненні кримінального правопорушення, вважають невинуватим доти, доки його
вину не буде доведено в законному порядку. У рішенні у справі Бєлозоров проти Росії та України /
Belozorov v. Russia and Ukraine від 15 жовтня 2015 року (заява №43611/02)
Європейський суд з прав людини наголосив, що «відповідальність за те, щоб у кожному
конкретному випадку досудове ув’язнення обвинуваченого не перевищувало
розумного строку, покладено насамперед на національні судові органи. Для цього
вони повинні, з урахуванням принципу презумпції невинуватості, розглянути всі
факти, які свідчать „за“ і „проти“ наявності суспільного інтересу, яким
обґрунтовують відступ від правила статті 5 Конвенції, та повинні зазначити їх у своїх
рішеннях щодо клопотань про звільнення з-під варти» (§ 126).
7.2. Конституційний Суд
України на підставі наведеного висновує, що конституційний принцип презумпції
невинуватості є застосовним у різних аспектах до всіх етапів кримінального
провадження, зокрема й на етапі обрання та/чи продовження для особи запобіжного
заходу. Отже, утілення принципу in dubio pro reo (у разі
сумнівів - на користь обвинуваченого) як складника презумпції невинуватості
об’єктивно встановлює потребу під час продовження строку запобіжного заходу у
вигляді тримання особи під вартою в умотивованому рішенні суду, яке ухвалюють
за результатами судового розгляду за участю обвинуваченої особи.
8.1. Широкомасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України
створює юридичну ситуацію, про яку йдеться у пункті 1 статті 4 Пакту: „Під час надзвичайного стану в
державі, за якого життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого
офіційно оголошують, держави - учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на
відступ від своїх зобов’язань за цим Пактом тільки тією мірою, що її вимагає
серйозність ситуації, і за умови, що такі заходи не є несумісними з їх іншими
зобов’язаннями за міжнародним правом і не призводять до дискримінації лише за
ознаками раси, кольору шкіри, статі, релігійних переконань та соціального
походження“.
Пунктом 1 статті 15 Конвенції визначено, що під час війни або
іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна
Сторона може вживати заходів на відступ від своїх зобов’язань за Конвенцією
лише в тих межах, яких вимагає серйозність ситуації, і за умови, що такі заходи
не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом.
8.2. Верховна Рада України Постановою від 21 травня 2015 року №462-VIII ухвалила Заяву Верховної
Ради України „Про відступ України від окремих
зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права
та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод“ (далі - Заява про
відступ). Отже, Україна заявила про відступ від міжнародних зобов’язань, які
пов’язані, зокрема, з гарантіями права на свободу та особисту недоторканність,
що їх зазначено у статті 9 Пакту та статті 5 Конвенції. Законом України „Про
внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на
тимчасово окупованій території України“ від 21 квітня 2022 року №2217-IX Заяву про відступ було підтверджено. У Заяві про відступ у цьому аспекті йдеться, зокрема, про такі законодавчі
засоби, як: особливий режим досудового розслідування, відповідно до якого
повноваження слідчих суддів, визначені Кодексом, тимчасово передають відповідним
прокурорам, які набувають додаткових процесуальних прав (пункт 6); зміна територіальної
підсудності судових справ (пункт 7). Водночас у Заяві про відступ наголошено, що тільки фактична відсутність
функціонування судів в окремих регіонах та ситуація, яка спричинена збройною
агресією Російської Федерації проти України, є тими межами, які дають
можливість застосувати наведені та інші засоби в умовах загрози для існування
нації (пункти 6, 7).
Україна після початку широкомасштабної збройної агресії Російської
Федерації, скориставшись своїм правом на дерогацію, неодноразово інформувала
органи Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи про відступ від окремих
зобов’язань, що їх визначено Пактом та Конвенцією.
Конституційний Суд України зазначає, що відступ від деяких міжнародних
зобов’язань України у сфері прав людини та зумовлена цим здатність держави
вдатися до обмежень певних прав і свобод людини не означають запровадження
законодавчих та інших засобів, які не були б узгоджені з Конституцією України.
Конституційний Суд України також підтверджує свою юридичну позицію, за
якою міжнародне право хоча й уможливлює відступ держави від права на свободу та
особисту недоторканність під час війни або іншої суспільної небезпеки (стаття 15 Конвенції, стаття 4 Пакту), однак із його сутності випливає, що засадничий
судовий захист особи від свавільного тримання під вартою має бути забезпечений
[абзац перший підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини Рішення
від 19 червня 2024 року №7-р (II)/2024].
8.3. Із наведеного
випливає, що і в умовах воєнного стану верховенство Конституції
України та її принципів,
зокрема верховенства права, поділу влади, поваги до прав і свобод людини, є
основами демократичного конституційного ладу України. Саме Конституція України
у мирний час та в умовах воєнного стану встановлює механізм запровадження
засобів обмеження прав і свобод людини.
У частині
першій статті 64
Основного Закону України зазначено, що „конституційні права і свободи людини і
громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією
України“.
Водночас у частині
другій статті 64
Конституції України встановлено можливість окремих обмежень прав і свобод, а
також зазначено, які саме права і свободи не можуть бути обмежені, зокрема ті,
що передбачені її статтями
29, 55, 62, 63.
Конституційний Суд
України констатує, що в контексті предмета цієї справи відповідно до другого
речення частини
другої статті 64
Конституції України людські права і свободи, гарантовані Конституцією України у
приписах статті 29 (право на свободу та особисту
недоторканність), статті 55 (право на судовий захист), статті 62 (презумпція невинуватості), статті 63 (право на захист), не можуть бути обмежені в
умовах воєнного стану. Це означає, що хоча обмеження зазначених людських прав
не може бути зумовлене потребами, пов’язаними з воєнним станом, однак державне
втручання у їх захисну сферу є можливим за умови виправданості (домірності)
обраних законодавцем засобів, які зберігають повагу до сутності людських прав
та не суперечать приписам Конституції України, які expressis verbis гарантують
їх обсяг.
Конституційний Суд
України дійшов висновку, що людські права і свободи, гарантовані Конституцією
України у приписах статті 29 (право на свободу та особисту
недоторканність), статті 55 (право на судовий захист), статті 62 (презумпція невинуватості), статті 63 (право на захист), не зазначені в актах права,
якими введено воєнний стан в Україні, а отже, утручання у ці права і свободи не
обумовлено цілями вирішення завдань, які були підґрунтям для введення воєнного
стану в Україні.
8.5. Конституційний Суд
України також зазначає, що у Законі України „Про правовий режим воєнного стану“, зокрема,
визначено, що:
- саме в указі Президента України про введення
воєнного стану встановлено, з-поміж іншого, „вичерпний перелік конституційних
прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з
введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також
тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням
строку дії цих обмежень“ (пункт 5 статті 6);
- „повноваження судів, органів та установ системи
правосуддя, передбачені Конституцією
України, в умовах правового
режиму воєнного стану не можуть бути обмежені“ (частина друга статті 12-2);
1. Правосуддя на
території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій
території діють суди, створені відповідно до Конституції
України.
2. Скорочення чи
прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
3. У разі неможливості
здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний
стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових
справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку
змінено місцезнаходження судів.
4. Створення
надзвичайних та особливих судів не допускається“ (стаття 26).
Конституційний Суд
України дійшов висновку, що Конституцією України (частина
друга статті 64) та
актами, якими введено воєнний стан на всій території України і, відповідно,
механізм обмеження конституційних прав і свобод в умовах воєнного стану, не
визначено можливості обмеження прав і свобод, що їх гарантовано у статті 29 (право на свободу та особисту
недоторканність), статті 55 (право на судовий захист), статті 62 (презумпція невинуватості), статті 63 (право на захист) (https://ccu.gov.ua/docs/6904).
Про презумпцію
невинуватості, незворотність дії в часі (заборона ретроактивності) кримінального
закону та принцип nullum crimen, nulla poena sine lege („немає закону - немає злочину, немає закону - немає кари“
Стаття 62. Конституції України: Особа вважається невинуватою
у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину
не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним
шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи
тлумачаться на її користь.
У разі скасування вироку суду як неправосудного
держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним
засудженням.
Відповідно до
висновків мотивувальної частини Рішення
Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року №3-р(ІІ)/2022 (яке є обов’язковим, остаточним та
таким, що не може бути оскаржено) Суд
наголосив, що відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров’я,
честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою
діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов’язком держави (стаття 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права;
Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші
„нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні
відповідати їй“ (частини перша, друга статті 8).
За
частинами першою, другою статті
28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності; ніхто не
може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує
його гідність, поводженню чи покаранню.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина
захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в
суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб (частина
друга).
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші „нормативно-правові
акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або
скасовують відповідальність особи“; ніхто не може відповідати за діяння, які на
час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Особа
вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному
покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено
обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у
вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним
шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи
тлумачаться на її користь (частини перша, друга, третя статті
62 Конституції України).
Виключно
законами України визначаються, зокрема, діяння, які є злочинами, та
відповідальність за них (пункт 22 частини
першої статті 92 Конституції України).
В своєму іншому Рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020
Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод
людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження
може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою
України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого
обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
В абзаці другому пункту 2 мотивувальної частини свого Рішення від 2 березня 1999 року №2-рп/99
Конституційний Суд України дійшов висновку, що: «Стаття 92
Конституції України закріплює перелік найважливіших питань, які визначаються
або встановлюються виключно законами. Це цілком
відповідає принципу пріоритетності закону в системі нормативно-правових актів
України».
В своєму Рішенні №7-рп/2001
від 30 травня 2001 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що: «Наголошуючи
на важливості гарантій
захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила,
що склад правопорушення як підстава
притягнення особи до юридичної
відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення
визначаються ВИКЛЮЧНО ЗАКОНОМ, а
не будь-яким іншим
нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має
індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на
час їх вчинення не визнавалися законом
як правопорушення, та бути
двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за
одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої
статті 92 Конституції України).
Системний
аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм
змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку
видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що ВИКЛЮЧНО ЗАКОНАМИ України мають врегульовуватись засади цивільно-правової
відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо),
підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності -
діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями
(основні ознаки правопорушень, що утворюють
їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України ЗАБОРОНИЛА врегульовувати зазначені питання
підзаконними нормативно-правовими
актами та встановила, що лише Верховна
Рада України у ВІДПОВІДНОМУ ЗАКОНІ має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням
чи злочином, та міру відповідальності за нього».
В контексті зазначеного Конституційний Суд України ВИРІШИВ, що:
«Положення пункту 22 частини першої статті
92 Конституції України треба розуміти так, що ним безпосередньо не
встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням
виключно законами України визначаються засади цивільно-правової
відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними
правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності,
та відповідальність за такі діяння. Зазначені
питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами».
Відповідно до пункту 1 статті 7 Конвенції „нікого не може бути визнано
винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої
дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального
правопорушення згідно з
національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене
суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення
кримінального правопорушення“. Подібні приписи містяться, зокрема, у Загальній декларації прав людини
1948 року (пункт 2 статті
11), Міжнародному пакті про
громадянські і політичні права 1966 року (пункт
1 статті 15).
Аналізуючи пункт
1 статті 7 Конвенції, співвідносний зі статтею 58
Конституції України, Конституційний Суд України враховує практику тлумачення
цього пункту Європейським судом з прав людини.
У рішенні
у справі Scoppola v. Italy (№2) від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) Європейський
суд з прав людини зазначив, що „гарантія, установлена статтею 7 Конвенції,
що є істотним елементом правовладдя (the rule of law), посідає визначне місце в
системі захисту [людських прав] за Конвенцією. Цю статтю мають тлумачити та
застосовувати, як це випливає з її предмета й цілі, у такий спосіб, щоб
забезпечувати ефективний захист від свавільного переслідування, засудження та
покарання“ (§ 92); „у пункті 1 статті 7 Конвенції
міститься не лише заборона зворотної дії приписів кримінального права на шкоду
обвинуваченому. У ньому також втілено принцип, що лише закон може визначати
злочин та встановлювати покарання (nullum crimen, nulla poena sine lege). Із
цього пункту випливає не тільки заборона кваліфікувати як правопорушення
діяння, які на момент їх вчинення не були кримінально караними, у більш
загальному розумінні він так само встановлює принцип, згідно з яким
кримінальний закон не можна тлумачити широко на шкоду обвинуваченому, наприклад
за аналогією“ (§ 93); „пункт 1 статті 7 Конвенції гарантує не тільки принцип
унеможливлення зворотної дії більш суворих кримінальних законів, але, також,
імпліцитно - принцип зворотної дії більш м’якого кримінального закону. Цей
принцип втілено в правилі, відповідно до якого, якщо кримінальний закон, чинний
на момент вчинення правопорушення, і кримінальні закони, ухвалені пізніше, що
набрали чинності до постановлення остаточного вироку, мають відмінності, то
суди повинні застосовувати той закон, приписи якого найсприятливіші для
підсудного“ (§ 109).
В даному контексті нашою Громадською організацією «Об’єднана правозахисна група «Багнет Нації» до Верховної
Ради України було сформовано і направлено запит на публічну інформацію №ЗПІ/092/21
від 2 березня 2021 року (копія додається), в якому ми, посилаючись на норми
Конституції України (документ: 254к/96-ВР) і Рішення Конституційного Суду
України, просили:
1.
Надати
достовірну інформацію стосовно прийняття (або неприйняття) Верховною Радою
України Закону України «Про засади
цивільно-правової відповідальності»,
який відповідає змісту чинної Конституції України;
2.
Надати
достовірну інформацію стосовно прийняття (або неприйняття) Верховною Радою
України Закону України «Про діяння, які
є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та
відповідальність за них», який
відповідає змісту чинної Конституції України;
3.
Надати
достовірну інформацію стосовно того, чи вносився відповідний проект закону «Про засади цивільно-правової
відповідальності» до Верховної Ради
України;
4.
Надати
достовірну інформацію стосовно того, чи вносився відповідний проект закону «Про діяння, які є злочинами,
адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за
них» до Верховної Ради України.
З відповіді №18/07-437
від 5 березня 2021 року, яка надійшла з Апарату Верховної Ради України
вбачається, що зазначених законів Верховною Радою не приймалось, а відповідних
проектів законів до парламенту не вносилось.
В своєму Рішенні
від 8 червня 2022 року №3-р(ІІ)/2022 Конституційний Суд України вважає, що в розумінні приписів статей 3, 8, 28, 55, 58, 62, пункту 22 частини першої статті 92
Конституції України у їх взаємозв’язку держава має позитивний обов’язок
створювати належні національні організаційно-правові механізми притягнення
особи до кримінальної відповідальності, які здатні гарантувати всебічну охорону
людської гідності, зокрема забезпечувати функціонування та завершення
кримінального провадження таким чином, щоб
було дотримано найважливіших конституційних гарантій захисту особи від
необґрунтованого кримінального переслідування, а саме базового принципу
верховенства права і пов’язаних із ним принципів, як-от: презумпція невинуватості, незворотність дії в часі (заборона
ретроактивності) кримінального закону, принцип nullum crimen, nulla poena sine lege („немає закону - немає злочину,
немає закону - немає кари“), а також права викласти свою позицію та права на
справедливий судовий розгляд.
Конституційний
Суд України в Рішенні від 26 лютого 2019
року №1-р/2019 наголосив, що „важливою гарантією дотримання прав
підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному процесі та обов’язковою
складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості“; „елементом
принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно
з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на
користь її невинуватості“; „презумпція невинуватості особи передбачає,
що обов’язок доведення вини особи покладається на державу“ (перше речення
абзацу першого, абзаци другий, третій пункту 4 мотивувальної частини).
Конституційний
Суд України зазначає, що конституційний принцип презумпції невинуватості є
багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після
його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція
стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має
універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє
доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції
України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні
зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є
захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження,
від будь-яких виявлених у зв’язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок
чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального
правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено
обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України
лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути
встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому
інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості
особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості.
Принцип
презумпції невинуватості, що визначений у приписах статті 62 Конституції
України, визнано на міжнародному
рівні, зокрема закріплено в Загальній декларації прав людини 1948 року (пункт 1 статті 11), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (пункт 2 статті 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (пункт 2 статті 6).
Конституційний
Суд України бере до уваги пункт 2 статті 6 Конвенції, за
яким кожного, кого обвинувачено у
вчиненні кримінального правопорушення, вважають невинуватим доти, доки його
вину не буде доведено в законному порядку, а також розуміння цього пункту в
практиці Європейського суду з прав людини.
За § 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Грабчук
проти України від 21 вересня 2006 року (заява №8599/02) „практика Суду встановлює, чи порушується презумпція невинуватості, якщо
твердження посадової особи щодо особи, яку обвинувачують у вчиненні
кримінального правопорушення, відображає думку, що особа винна, тоді як вину не
було доведено відповідно до закону. Достатньо того, навіть за відсутності
будь-якого офіційного твердження, що існує якась підстава припустити, що
посадова особа вважає цю особу винною. Сфера дії пункту 2 статті 6
Конвенції не обмежується кримінальними провадженнями, що тривають, вона
поширюється на судові рішення, ухвалені після того, як [кримінальне] переслідування
було припинено або після виправдання“.
Європейський
суд з прав людини наголосив, що: „з метою забезпечення практичності та
ефективності права, гарантованого пунктом 2 статті 6 Конвенції,
презумпція невинуватості має також ще один аспект. Загальна мета презумпції, у
цьому другому аспекті полягає в тому, щоб захистити осіб, яких виправдано або
стосовно яких кримінальні провадження припинено, від того, щоб посадові особи
та органи державної влади ставились до них так, ніби вони насправді винні у тих
правопорушеннях, у яких їх обвинувачували. Без захисту, який забезпечував би
дотримання виправдувального вироку або рішення про закриття провадження в межах
будь-якого іншого розгляду, гарантіям справедливого судового розгляду, що
випливають зі змісту пункту 2 статті 6 Конвенції,
загрожував би ризик стати теоретичними та ілюзорними. Окрім того, після
завершення кримінального провадження ставиться під загрозу репутація особи і
те, як цю особу сприймає суспільство“
[рішення у справі Allen v. the United Kingdom від 12 липня 2013 року (заява №25424/09),
§ 94].
Конституційний
Суд України, характеризуючи конституційний принцип презумпції невинуватості як
універсальну гіпотезу стосовно непричетності особи до вчинення кримінального
правопорушення, поділяє позиції Конституційного Суду Литовської Республіки щодо
розуміння вказаного принципу, за якими „принцип
презумпції невинуватості це основоположний принцип чинення правосуддя у
кримінальному судочинстві, одна з найважливіших гарантій чинення правосуддя в
демократичній державі, підпорядкованій правовладдю, важлива гарантія прав і
свобод людини презумпцію невинуватості не можна тлумачити суто лінгвістично,
тобто як таку, що стосується виключно чинення правосуддя у кримінальному
провадженні; презумпція невинуватості, визначена в контексті інших приписів
Конституції, має ширший зміст, тому її не можна пов’язувати лише з
кримінально-правовими відносинами; особливо важливо, щоб державні органи та їх
посадові особи дотримувалися презумпції невинуватості, щоб останні утримувалися
від поводження з особою як зі злочинцем доки особу не буде визнано винною у
вчиненні злочину рішенням суду, що набрало законної сили, та відповідно до процедури,
встановленої законом“ (абзаци другий, третій підпункту 2.3 пункту 2 розділу
II
мотивувальної частини Постанови від 27 червня 2016 року №KT19-№10/2016).
Конституційний
Суд України також ураховує, що відповідно до спеціального Дослідження
Європейської Комісії „За демократію через право“ (Венеційська Комісія) „Мірило
правовладдя“ „презумпція безвинності є
доконечною в забезпеченні права на справедливе судочинство. Аби презумпцію безвинності
було ґарантовано, тягар доведення вини має бути покладено на сторону
звинувачення. Правила і практика щодо доказування, яке вимагається, мають бути
зрозумілими й справедливими. Не повинен чинитись ненавмисно чи навмисно вплив з
боку інших гілок влади на компетентний судовий орган шляхом висловлення
заздалегідь своєї оцінки фактів судового рішення. Те саме стосується й певних
приватних джерел думки, як-то медійних“
(CDL-AD(2016)007, пункт II.E.2.104).
На
підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що
приписи статей 1, 3, 8, 62 Конституції
України у їх взаємозв’язку вказують на позитивний обов’язок держави
забезпечувати дотримання презумпції невинуватості особи на всіх стадіях
кримінального провадження та після його завершення аж до спростування такої
презумпції в законному порядку судом виключно в обвинувальному вироку. Це,
зокрема, означає, що особу, підозрювану у вчиненні кримінального
правопорушення, після закриття стосовно неї кримінального провадження з
будь-яких підстав має сприймати вся публічна влада як таку, що не вчиняла
кримінального правопорушення, поводження з нею має відповідати такому
сприйняттю та не спричиняти жодного явного осуду чи натяку на нього, не
формувати негативного сприйняття суспільством такої особи, не підривати її
репутації тощо.
Людина є скарбом Природи, звідки й походять
притаманні людині за народженням права і свободи, тобто ті, що природні.
Людська гідність як джерело всіх прав і свобод людини та їх основа є однією із
засадничих цінностей українського конституційного ладу. Із статті 3 Конституції
України випливає обов’язок держави забезпечувати охорону та захист людської
гідності. Такий обов’язок покладено на всіх суб’єктів публічної влади. Верховна
Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію
прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як
природної цінності. Своєю чергою, суди мають тлумачити юридичні норми так, щоб
під час їх застосування це не завдавало шкоди людській гідності (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної
частини Рішення
Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16 вересня 2021 року №6-р(ІІ)/2021).
Попередні тематичні публікації:
Про свавілля ТЦК-ашників і правоохоронців у Чернівцях –
відео і документи (матеріал оновлюється)
Журналісти "Багнет
Нації" в апеляції (частина 1)
Журналісти "Багнет
Нації" в апеляції (частина 2)
В Чернівцях викрадено
журналіста видання «Багнет Нації» Миколу Тивонюка і його брата
В підтримку журналіста
"Багнет Нації" Миколи Тивонюка
Факт викрадення Миколи
Тивонюка внесуть до ЄРДР
Суддя Колтун не відвів суддю Поворозника у справі Миколи
Тивонюка
Журналіст «Багнет Нації» Микола Тивонюк на волі та дякує
всім за підтримку
60 діб тримання у СІЗО для журналістів «Багнет
Нації» Миколи Тивонюка і Тетяни Албут
А судді
хто? Ліквідований суд ухвалює рішення тримання у СІЗО?
ШАБЛОН-ТРАНСФОРМЕР ДЛЯ УВ’ЯЗНЕНОГО
ЗАЯВИ ПРО ВІДВІД
ШАБЛОН-ТРАНСФОРМЕР ДЛЯ УВ’ЯЗНЕНОГО
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ
Підтримати ув’язненого журналіста Миколу Тивонюка можна за бажанням переказом на його особовий картрахунок
Ощадбанку № 5167 8032 9553 1227
Читайте також:
В Дніпрі
"лютують" терцентри комплектування? Швидка правова допомога вже
мчить...
Юлія
Щербак: СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ ТЦК та СП. З ким ми маємо справу?
В Дніпрі
ТЦК змушує сплатити штраф на рахунок приватної юрособи
ТЦК не є
правонаступниками військоматів, адже останні не утворювались відповідно до КУ
СКАСОВУЄМО
ПОСТАНОВУ ВОЄНКОМА-ФАНТОМА – відео 2, ухвала і заява
Суддя
Черкез визначив ДніпроОТЦК відповідачем у справі про скасування постанови -
ухвала
Суддя
Черкез скасував постанову недовоєнкома Дніпра - рішення
Запит до
ОТЦК та СП Дніпра. Впевнені, що на часі!
Як
притягнути ТЦК-ашників до відповідальності? Через моральну і матеріальну! –
позов до суду
А чи
належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра?
Встановлюємо
належний склад суду в справі по ТЦК та СП Дніпра
Встановлення
належного відповідача в справі по ТЦК та СП Дніпра
Заява
про виправлення описок в ухвалі про виправлення описок в справі по ТЦК та СП
Дніпра
Запит до
МІНОБОРОНИ через ігнорування звернень ТЦК та СП Дніпра
Через
суд звертаємось до ТЦК та СП Дніпра як до свідка)))
«Фігове
листя» від МІНОБОРОНИ – відповіді на запит
Як
«суддя» стала АДвоКАТом у ДніпроОТЦК та СП – ухвала і рішення Чудопалової С. В.
АПЕЛЯЦІЯ
по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 1 і заява
АПЕЛЯЦІЯ
по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 2 і заява
АПЕЛЯЦІЯ
по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 3 і заява
АПЕЛЯЦІЯ
по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 4 і заява
АПЕЛЯЦІЯ
по ТЦК та СП у Дніпрі ВІДЕО 5 і заява
Ці зламалися, несіть нових! – відвід
колегії ДАС (відео 1 + заява з додатками)
Ці зламалися, несіть нових! – відвід
колегії ДАС (відео 2 + заява з додатками)
Ці зламалися, несіть нових! – відвід
колегії ДАС (відео 3 + заява з додатками)
Ці зламалися, несіть нових! – відвід
колегії ДАС (відео 4 + заява з додатками)
Ці зламалися, несіть нових! – відвід
колегії ДАС (відео 5 + заява з додатками)
Ці зламалися, несіть нових! – відвід
колегії ДАС (відео 6 + заява з додатками)
Ці зламалися, несіть нових! – відвід
колегії ДАС (відео 7 + заява з додатками)
Відвід
колегії в справі по ТЦК та СП Дніпра - відео і заява
Суд
зобов’язав ТЦК та СП Дніпра відшкодувати моральну і матеріальну шкоду -
постанова
Адмінпозов до ТЦК та СП
Дніпра щодо ненадання публічної інформації - заява
Відвід судді Луніної О. С. в
справі по ТЦК та СП - заява
Перше виконавче провадження
на ТЦК та СП Дніпра
Другий відвід судді ДОАС
Луніної в справі по ТЦК та СП Дніпра
Держстат і ЄДР про
Оболонський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування
Відхиливши два відводи стала
адвокатом у ТЦК - рішення судді ДОАС Луніної О. С.
Апеляція на трансформацію
судді на адвоката ТЦК - засновано на реальних подіях))
Апеляція на трансформацію
судді у адвоката ТЦК - засновано на реальних подіях))
Залишилось недослідженим
судом: воєнний або надзвичайний стан
Залишилось недослідженим
судом: НЕКОНСТИТУЦІЙНА ПРИРОДА ТЦК та СП
Заява про злочин на
начальника ТЦК та СП в Дніпрі
Скарга слідчому судді щодо
невнесення до ЄРДР заяви на ТЦК та СП Дніпра
Витяг з ЄДР про МІНІСТЕРСТВО
ОБОРОНИ УКРАЇНИ на 19.03.2024 року
Встановлюємо конституційну
правосуб'єктність "судді" Луніної О. С.
Клопотання про приєднання
матеріалів до кримінальної справи по ТЦК Дніпра
Скарга на бездіяльність
слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР
Детально про юросіб
правонаступником яких виступає МІНОБОРОНИ
Справа по ТЦК: відвід
головуючого Семененка Я. В. 07.05.2024 - відео + клопотання + заява
У ВП не видають ЄРДР по ТЦК
- викликаємо СОГ
Заява на слідчого через
фальшування відомостей в ЄРДР - відео + заява
Невнесення відомостей до
ЄРДР - скарга слідчому судді
Запит від «Багнет Нації»
щодо закону про мобілізацію
Повторний запит до ВРУ з
приводу закону про мобілізацію
Запит до МІН'ЮСТУ щодо
закону про мобілізацію
Відповіді від ВРУ, ОПУ і МІН’ЮСТУ щодо закону про
мобілізацію
Запит від ГО ОПГ
"Багнет Нації" до ТЦК та СП і ВЛК Дніпра
Копія еталонного тексту
закону № 3633-ІХ зареєстрованого Мін’юстом
Заборона передачі персоналки
до ТЦК та СП - заява до роботодавця
Справа по ТЦК та СП Дніпра:
відвід колегії суддів ТААС
Копія еталонного тексту
закону № 3696-ІХ (про адмінштрафи для ухилянтів) зареєстрованого Мін’юстом
Судове засідання у справі по
ТЦК та СП Дніпра 11.06.2024 - відео
Апеляція скасувала незаконне
рішення по ТЦК та СП Дніпра 09.07.2024 - відео і заяви про відвід
Протиправна бездіяльність =
четвертий позов до ТЦК та СП Дніпра
Досить чудити давайте судити
або трохи про суддю Чудопалову у справі по ТЦК та СП Дніпра
Перший відвід судді
Чудопалової у справі по ТЦК та СП Дніпра
Низка заяв у справі по ТЦК
та СП Дніпра від 16.09.2024
Як однією ухвалою
"забанити" дві заяви про відвід - практика судді Безрук Т. В.
Третій відвід судді
Чудопалової у справі по ТЦК та СП Дніпра
Низка заяв у справі по ТЦК
та СП Дніпра від 23.09.2024
Низка заяв у справі по ТЦК
та СП Дніпра від 02.10.2024
Суддя Білик не відвела суддю
Чудопалову у справі по ТЦК та СП Дніпра - ухвала
Заява по 206-й КПК щодо
незаконного тримання людини під вартою
Суддя Дружинін не відвів
суддю Чудопалову у справі по ТЦК та СП Дніпра - ухвала
Надайте мені читабельну
повістку - запит до Дніпро ОТЦК та СП
Рішення у справі по ТЦК та
СП Дніпра - повний текст
П’ятий позов до ТЦК та СП
Дніпра або: «Закон – один для всіх!» - позовна заява
Запит по судді Калугіній у
справі по ТЦК та СП Дніпра
Відвід судді ДОАС Калугіної
Н. Є. у справі по ТЦК та СП Дніпра
Заперечення на відзив ТЦК та
СП Дніпра
Судді Калугіній Н. Є. під
ялинку - друга заява про відвід
Суддя ДОАС Калугіна не
вбачає підстав для відводу у справі по ТЦК та СП Дніпра
Суд зобов’язав ТЦК та СП Дніпра виконати закон – рішення
судді Калугіної Н. Є.
Шостий позов до ТЦК та СП
Дніпра. Це вже третя заява про відшкодування моральної шкоди
Виконавчі листи до ТЦК та СП
Дніпра напередодні звернення до Виконавчої і Казначейства
На виконання рішення суду по
ТЦК та СП Дніпра – заяви до Казначейства та Виконавчої
Шосту справу по ТЦК та СП
Дніпра прийнято до розгляду - ухвала
ПОРУШЕННЯ ПРАВ у СПРАВІ по
ТЦК та СП Дніпра – заява про виправлення описок
ПЕРШИЙ ВІДВІД судді Чапали
Г. В. у справі по ТЦК та СП Дніпра
ДРУГИЙ ВІДВІД судді Чапали
Г. В. у справі по ТЦК та СП Дніпра
ДніпроОТЦК та СП – БОРЖНИК у
виконавчому провадженні № 77517253 – постанова
ТРЕТІЙ ВІДВІД судді Чапали
Г. В. у справі по ТЦК та СП Дніпра
Є Рішення у шостій справі по
ТЦК та СП Дніпра
Заява про зобов’язання
подати звіт про виконання судового рішення у справі по ТЦК та СП Дніпра
КСУ про перевірку на
конституційність деяких НПА - запит у справі по ТЦК та СП Дніпра
Сьомий "хрестовий
похід" на ТЦК та СП Дніпра розпочато 22.04.2025
Подано сьомий позов до ТЦК
та СП Дніпра - четвертий, щодо відшкодування моральної шкоди
Подано сьомий позов до ТЦК
та СП Дніпра - четвертий, щодо відшкодування моральної шкоди
Скасування розпорядження ТЦК
з додатком повісткою
Самовідвід у справі по ТЦК
та СП Дніпра - ухвала судді ДОАС Лозицької І. О.
Чечелівський суд Дніпра про
незаконне перейменування
Встановлюємо повноваження
воєнкома ТЦК та СП Дніпра – 9-та позовна заява
Повноваження воєнкома Дніпра
встановить або спростує суд – ухвала судді ДОАС Юркова Е. О.
Відвід судді у справі щодо
повноважень воєнкома Дніпра
Витребування Положення ТЦК
та СП Дніпра у справі щодо повноважень воєнкома
Суддя Турова не відвела
суддю Юркова у справі по ТЦК та СП Дніпра - ухвала
Другий відвід судді Юркову у
справі щодо повноважень воєнкома ТЦК та СП Дніпра - заява
Чому «здулося» ТЦК та СП
Дніпра?
Самовідвід судді Юркова у
справі по ТЦК та СП Дніпра - ухвала
Повноваження воєнкома Дніпра
встановить суддя ДОАС Кальник В. В. – ухвала
Апеляція на судовий контроль
за рішенням по ТЦК та СП Дніпра
Калугіна Н Є – суддя без
повноважень (розділ І, частина 1)
Калугіна Н Є – суддя без
повноважень (розділ І, частина 2)
Чому ТЦК та СП Дніпра не
виконує рішення судді ДОАС Кальника В. В.
ГРА З ДИЯВОЛОМ У ПІДДАВКИ -
рішення судді Самсонової В. В. по ТЦК та СП Дніпра
В справі по ТЦК та СП Дніпра
подано заяву про забезпечення доказів
СПЛАТИМО СУДОВИЙ ЗБІР І
"ГОЙДА!"
Відвід судді ДОАС Кальнику
В.В. у справі по ТЦК та СП Дніпра
Другий відвід судді Кальнику
В.В. у справі по ТЦК та СП Дніпра відео 1
Другий відвід судді Кальнику
В.В. у справі по ТЦК та СП Дніпра відео 2
Чому суддя Кальник В.В.
системно порушує КАСУ?
Як змити правосуддя в унітаз
сталою практикою Верховного Суду
Апеляція на судовий контроль у
справі по ТЦК та СП Дніпра - ухвала про відкриття провадження
Апеляція на судовий контроль у
справі по ТЦК та СП Дніпра - скарга
Трохи про апеляцію на судовий
контроль
Відвід судді у справі по ТЦК та СП
Дніпра - заява про злочин по 109-й ККУ
Рішення
судді Должко С. Р. в публікації: Тисну
Вашу руку, пане Суддя!!! ТЦК не є складовою структури ЗСУ – виправдувальний
вирок для «ухилянта» від мобілізації
Яка
«хуцпа» оскаржує вирок судді Должка?
«Багнет
Нації» в підтримку вироку судді Должка С. Р. – запит до прокуратури
Вирок
судді Должко скасували і направили на повторний розгляд в першу інстанцію -
неповне відео
Ухвала апеляції на вирок
судді Должка С. Р. - текст з ЄДРСР
В касації на апеляцію про
скасування вироку судді Должко С. Р., відмовлено - ухвала ВС
Справу "Зінківського
ухилянта" призначено на повторний розгляд - ухвала
ДБР «мутить» справу проти
судді Должко С. Р.
Микола Гольбін про справу
зінківського ухилянта - відео + рішення судів
Заява до ВРП на підтримку
Судді Должко
Читайте
також: Функції
військоматів перебрали на себе приватні, комерційні установи? - документи
Реєстраційна
картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»
З
переляку, здуру, чи по п’яні: що напідписував яник?
Міноборони
як суб’єкт господарювання з кодом ЄДРПОУ: 00034022
Знищення
незалежності Держави через неконституційні органи влади – документи свідчать
А ВИ
ЗНАЛИ, ЩО МІН’ЮСТ БРЕШЕ???
Ще
трохи, і я зареєструю свій, приватний суд. А краще - міністерство фінансів)))
Тепер
«нацгвардійці» Дніпра попереджені, що вони утворені незаконно - документи
Міністерство
охорони здоров’я України, як приватне підприємство – документи
Витяг з
ЄДРПОУ про ЮО ПОДІЛЬСЬКИЙ РВК станом на 11.01.2023 року
Витяг з
ЄДРПОУ про ЮО ДАРНИЦЬКИЙ РТЦК та СП станом на 10.01.2023 року
Закон
про кримінальну відповідальність військових - ФІКЦІЯ!!!
Звернувся
із запитом до ТЦК та СП? Отримай повістку)))…
Офіційно
- не існує: відомості про Київський міський ТЦК та СП
ФОТОКОПІЯ
ПОСТАНОВИ КМУ ПРО ТЦК ТА СП НА САЙТІ «БАГНЕТ НАЦІЇ»
Держстат
і ЄДРПОУ про Київський обласний військовий комісаріат
В
ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від КМУ
В
ПОШУКАХ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ТЦК та СП – мулька від МІНОБОРОНИ
ПОСТАНОВА
КМУ ПРО ПОРЯДОК ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ ПРИЗОВНИКІВ, ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ ТА
РЕЗЕРВІСТІВ
Волають
про спасіння їхніх душ, викрадені ТЦК-ашниками чоловіки. Змушені реагувати…
Уповноважений
ВРУ відреагував на дії ТЦК-ашників Дніпра - документ
Про
свавілля ТЦК-ашників і правоохоронців у Чернівцях – відео і документи (матеріал
оновлюється)
Андрій
Карпович про питання правосуб'єктності ТЦК та СП
Військомат…
ТЦК… Дивись, не переплутай, Кутузов!
У деяких
ТЦК відсутня процесуальна дієздатність – ухвала Верховного Суду
Ще один
випадок приховування злочинів ТЦК та СП ЦНАПівцями
Про
«родинні зв’язки» МІНОБОРОНИ з ТЦК та СП – витяг з ЄДРПОУ про МІНІСТЕРСТВО
ОБОРОНИ УКРАЇНИ
Повертаючись
до теми ТЦК і повісток – запити і відповіді
ГЕНОЦИД
УКРАЇНЦІВ в "особливий період" ЕПІЗОД 3 частина 1 - відео ГО ОПГ
"Багнет Нації Чернівці"
ГЕНОЦИД
УКРАЇНЦІВ в особливий період ЕПІЗОД 3 частини 2 та 3 ВИЗВОЛЕННЯ - відео
Андрій Карпович: ТЦК -
незаконне воєнізоване формування ст.260ККУ - відео
Віталій Піковський: лікбез для ТЦКашників - відео
Ярослав Косарев поліція і
ТЦК збір персоналки за вигаданих причин - відео 1 і 2
Приклад дистанційної правової допомоги щодо незаконної
мобілізації і повісток - відео
Заборонити ТЦК і освітянам
маніпуляції з персональними даними – переписка із самозванцями
Відомості з ЄДРПОУ про
МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ станом на 30.12.2023
На запит до ТЦК відповіла
військова частина?))
Держстат і ЄДР про
Голосіївський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування
Держстат і ЄДР про
Деснянський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування
Держстат і ЄДР про
Дніпровський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування
Держстат і ЄДР про
Оболонський РТЦК та СП в рамках журналістського розслідування
Чернівці: найкоротша розмова з ТЦКунами
Відмова від отримання повістки не створює склад
адмінправопорушення - рішення суду
Суд визнав незаконним
утримання "ухилянта" у розподільчому центрі Миколаївського ОТЦК та СП
- ухвала
Суд скасував адмінштраф за
неоновлення даних в ТЦК та СП - рішення
Посилань на інфосистему
«Оберіг» чинне законодавство не містить - рішення суду
«СЛУЖБОВЕ ПОСВІДЧЕННЯ»
уповноваженої особи від ТЦК та СП: на що варто звернути увагу
На шляху до тоталітарної
демократії – журналістське розслідування Миколи Тивонюка
Напад ТЦКашників на
журналіста Піковського внесуть до ЄРДР - ухвала Житомирського апеляційного суду
Надсилання повісток не є
доказом їх вручення - постанова ВП ВС
Позитивне рішення суду щодо
скасування штрафу накладеного ТЦК та СП
Суд зобов'язав внести
відомості до ЄРДР по 345-1 КК України - відео
Факт викрадення журналіста
«Багнет Нації» ТЦКашниками зафіксовано в ЄРДР
Суддя Перекупка І. Г.
зобов'язав доставити незаконно викраденого ТЦК журналіста БН до суду - відео
Журналіст Багнет Нації
повернувся з "відрядження" ТЦК та СП - відео
Правління ГО ОПГ «Багнет
Нації» інформує
ДЕЯКІ ОФІЦІЙНІ ВІДОМОСТІ про ТЦК та СП та МІНОБОРОНИ
Читайте
також: Надзвичайний
стан: де-юре, а не де-факто?
Навіщо
дублювати укази вже затверджені законами?
Проблеми
правового регулювання понять «воєнний стан», «стан війни» та «воєнний час»
Кабмін
встановив порядок застосування цивільними особами вогнепальної зброї
«Воєнний
стан» - панацея від «карантину»?
«Воєнний
стан» продовжено іще на 30 діб – відповідний указ і закон
Андрій
Карпович про правосуддя в умовах воєнного стану - відео
Тероборона
виконуватиме завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій
ВРУ
вимагає визнати РФ державою-спонсором тероризму
До
парламенту внесено проект ЗУ про примусове вилучення об’єктів права власності
РФ в Україні
В
Україні строк проведення загальної мобілізації продовжать на 90 діб –
законопроект № 7390
Можливо
знадобиться «відмахуватись» від знахабнілих комунальників – копії указів про НС
і ВС
Реєстраційна
картка ЮО «МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ»
Реєстраційна картка ЮО «АДМІНІСТРАЦІЯ
ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ»
Реєстраційна
картка ЮО «ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ»
Юрій
Котов: АРМІЯ. ВІДМОВА від служби з переконань - відео
Про одну
"несуттєву" описку в документах державної ваги
Від теорії до практики з ГО
ОПГ «Багнет Нації». Ніхто не відсидиться під корягою))) 12.04.2024
Від теорії до практики з ГО
ОПГ «Багнет Нації». "Закон" прийнято, що далі?! 19.04.2024
Микола Гольбін про справу
зінківського ухилянта - відео + рішення судів
ТЦК не має права затримувати
людей - рішення суду
Не оновив дані - і що? -
рішення суду
Штраф від ТЦК в 17000 грн.
скасовано - рішення суду
Надсилання повісток не є
доказом їх вручення - постанова ВП ВС
Суд скасував штраф в 17000
грн. через недоведеність складу адмінправопорушення
Суд скасував постанову ТЦК
та 17000 грн. штрафу - постанова ТААС
Читайте також: Газету
«Багнет Нації» зареєстровано – копія свідоцтва
Першу
річницю утворення ГО ОПГ «Багнет Нації» відзначили першим випуском власної
газети
Збираємо
кошти на перший тираж газети «Багнет Нації»
«Екстрений»
і «Спеціальний» випуски газети «Багнет Нації»: ми публікуємо те, про що мовчать
інші
Новий
номер газети «Багнет Нації», як додаток до запиту, заяви, клопотання на
правоздатність
Збираємо
на друк нових випусків газети "Багнет Нації" - оголошення
П’ятий випуск
газети «Багнет Нації»
«Картахенський
протокол про біобезпеку»: читаємо поміж рядків – шостий випуск газети «Багнет
Нації»
Сьомий
випуск газети «Багнет Нації» матиме вкладиш у вигляді шаблону заяви про злочин
на роботодавця
Катехізис
єврея СРСР українською – восьмий випуск газети «Багнет Нації»
КОРОТКО
ПРО ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ (ОСНи) – десятий випуск газети «Багнет
Нації»
Поновлення
на роботі за рішенням суду – одинадцятий випуск газети «Багнет Нації»
ВІДВІД
ВСІЄЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ… - тринадцятий випуск газети «Багнет Нації» від
22.02.2022
Благодійному
друкованому виданню (газеті) «Багнет Нації» півтора роки – п’ятнадцятий випуск
ПРОФЕСІЙНИЙ
СУДДЯ – ВИМОГА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – шістнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
СУД
ВСТАНОВЛЕНИЙ ЗАКОНОМ – сімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
МИ
МУСИМО ВИКОНАТИ КОНСТИТУЦІЮ! - вісімнадцятий випуск газети «Багнет Нації»
Людина є
скарбом Природи… - дев’ятнадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатком)
Волевиявлення:
Жити по совісті… - двадцятий випуск газети «Багнет Нації» (з додатками)
Авторське
Волевиявлення Олександра – двадцять перший випуск газети «Багнет Нації»
Унікальні
конституційні хроніки (початок) – двадцять другий випуск газети «Багнет Нації»
Діти –
майбутнє правової держави – двадцять третій випуск газети «Багнет Нації»
Забороняємо
медичні експерименти над Людиною – двадцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»
Перша редакція чинної
Конституції України – двадцять сьомий випуск газети «Багнет Нації»
Конвенція про захист від
насильницьких зникнень – тридцятий випуск газети «Багнет Нації»
«Суд знає закони» – тридцять
перший випуск газети «Багнет Нації»
ЗАХИСТИ СВОЇ ПЕРСОНАЛЬНІ
ДАНІ (коротко про актуальне) – тридцять третій випуск газети «Багнет Нації»
ТВОЄ ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ –
тридцять п’ятий випуск газети «Багнет Нації»
Право на свободу та особисту
недоторканність – тридцять шостий випуск газети «Багнет Нації»
Умови та Правила не є
складовою кредитного договору – тридцять восьмий випуск газети «Багнет Нації»
ПОДАТКОВА ПОВИННА БУТИ
ЗАКОННОЮ, А НЕ ПРОСТО БУТИ – сороковий випуск газети «Багнет Нації»
ТЦК та СП від МІНОБОРОНИ - «ПЛОДИ
ОТРУЙНОГО ДЕРЕВА»? – сорок перший випуск газети «Багнет Нації»
Відвід судді: закон,
практика та поради – сорок четвертий випуск газети «Багнет Нації»
ВСІ
ВИПУСКИ ГАЗЕТИ
«БАГНЕТ
НАЦІЇ»:
газета Багнет нації - Google Drive
Авторський
проект Сергія Філіпенка:
а що ж
по факту? - випуск 1 (замість Держави - КОРПОРАЦІЯ!)
а що ж
по факту? – випуск 2 (замість Конституції - УЗУРПАЦІЯ!)
а що ж
по факту? - випуск 3 (замість норм права - юридична КАЗУЇСТИКА!)
а що ж
по факту? - випуск 4 (замість держслужбовців - біометрики, апатриди та ЖЗО!)
а що ж
по факту? - випуск 5 (замість ПАРЛАМЕНТУ - якась АБРАКАДАБРА!)
а що ж
по факту? – випуск 6 (замість НАРДЕПІВ – ПОЛІТПРОЕКТИ!)
а що ж
по факту? – випуск 7 (замість юридичної сили НПА – ТУАЛЕТНИЙ ПАПІР!)
а що ж
по факту? – випуск 8 (замість ПУБЛІЧНОГО – ПРИВАТНЕ!)
Підтримати
правозахисну діяльність і друк благодійного видання (газети) ГО ОПГ «Багнет
Нації» можна переказом на картрахунок ПриватБанку № 4731 2196
4570 7633 на ім’я Сергія Філіпенка
Інформація
від правління БН: https://t.me/pravlinnyagoopgbn
Телеграм: https://t.me/bagnetnacii
Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/bagnetnacii
Сайт: http://bagnetnacii.blogspot.com
Немає коментарів:
Дописати коментар